Н. Підсумкова зміна резервів 5 страница

Режим плаваючих валютних курсів. Він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття.Країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

Проблеми Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

41. Особливості економічної інтеграції країн Азії.

Основними інтеграційними утвореннями в Азії є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), що створена в 1967 р., включає Малайзію, Філіппіни, Таїланд, Індонезія та Сінгапур, Бруней (1984р.), В'єтнам (1995р.), Лаос та М'янма (1997р.), Камбоджа, а також Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване в 1989р.

АСЕАН націлена на послідовне проходження 5 етапів інтеграції: відкрита економічна асоціація; зона вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень; митний союз зі встановленням єдиних тарифів у торгівлі і просуванні капіталу і праці; економічний союз без будь-якої дискримінації з погодженням економічної політики країн-учасниць; повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання. Тривалий час роль Асоціації в регіоні була більше політичною, ніж економічною. Країни АСЕАН широко співпрацюють як між собою, так і з третіми країнами, особливо з Японією, США, Південної Кореєю, Тайванем, Китаєм.

Особливістю моделі інтеграції АСЕАН є те, що в АСЕАН інтеграційні процеси надійно охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК. Країни АСЕАН намагаються співпрацювати у багатьох сферах, включаючи промисловість і торгівлю. В галузі промисловості робиться натиск на реалізацію спільних проектів і створення в різних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких галузях 60% власності контролюється країною-господаркою, а 40% - рештою членів АСЕАН. Наприклад, були реалізовані проекти будівництва заводів по виробництву добрив в Індонезії, Малазії та ін. На експорт продукції спільних підприємств в країни АСЕАН розповсюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції всередині асоціації був схвалений ГАТТ і привів до деякої лібералізації взаємної торгівлі. АСЕАН підкреслює необхідність взаємоді? в галузі безпеки, соціо-культурно? та економічно? інтеграці?. Найбільшого успіху вдалося досягнути як раз в економічній галузі. На разі встановлено мету про створення в 2015 році Економічно? спільноти АСЕАН. Вона об’єднає понад 560 млн. людей, обсяг торгівлі перевищить 1,5 трлн. доларів США. В цілому країни АСЕАН зіткнулися з проблемами економічного регіоналізму, оскільки держави, що проводять прискорену економічну модернізацію, як показує світовий досвід, не поспішають відмовлятися від політики протекціонізму. У цілому процес оформлення економічних організацій у цьому регіоні істотно відставав від розвитку подій в Європі і Америці, хоча він і перетворюється у величезного імпортера капіталу.

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним угрупуванням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, до нього входить 21 учасник. На подане об’єднання приходиться більше 57% світового ВВП та приблизно 48% світової торгівлі. АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативний характер. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. Передбачається створення зони вільної торгівлі до 2020року. Специфіка інтеграційних процесів у даному регіоні проявляється у наступному: в інтеграцію включені як розвинені, так і держави, що розвиваються, що мають різний рівень економічного розвитку; процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону; інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів; ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика; відсутнє чітке інституціональнеоформлення даногоінтеграційного угруповання.

Серед інших інтеграційних об’єднань Азії та АТР слід назвати: “План Коломбо” із спільного економічного і соціального розвитку в Азії і Тихому океані, створений у 1951р. і об’єднує 24 держави Південної, Південно-Східної, Східної Азії, США, Австралія та Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії(СААРК), утворена в 1985р., об’єднує Бангладеш, Бутан, Індію, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланку.

42.Особливості економічної інтеграції країн Африки.

Африка – це регіон, що економічно швидко розвивається. Більшість молодих африканських держав володіють значним, здебільшого неосвоєним економічним потенціалом. Це – багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між країнами нерівномірно, що зумовлює істотні відмінності між країнами щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зовнішньої торгівлі. Процес економічного розвитку країн Африки в цілому характеризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилася суперечливість між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці – всі ці проблеми, пов’язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень та їх структурі. уповільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональність розвитку, що суттєво знижувало темпи економічного зростання.Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничовидобувній промисловості. економічний розвиток країн Африки значною мірою залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної допомоги. Найбільшою з африканських інтеграційних груп є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн західної Африки) охоплює 16 країн Африки. Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС на митний союз. У складі ЕКОВАС 4 комісії: 1. З торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової системи та платежів; 2. з транспорту, телекомунікацій та енергетики; 3. З промисловості, с/г та природних ресурсів; 4. З соц. Та культурних проблем. Надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, а також у зв’язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікавленість в успішній її діяльності. В Африці існують інші інтеграційні угруповання: Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДЕАК), Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), Південноафриканське співтовариство розвитку (САДК). Інтереси груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, яка, здебільшого відбувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їхня економічна активність настільки низька, що бази для їхнього співробітництва поки що практично нема. С/г та мінеральні ресурси – основні джерела доходу і прибутку від експорту, а відтак відсутні серйозні підстави для зниження бар’єрів на шляху просування первинних ресурсів. Промисловість у переважній більшості країн перебуває на дуже низькому рівні, а тому скоріше потребує захисту, аніж відкриття ринків для вільної конкуренції, що суттєво утрудняє створення зон вільної торгівлі. Здебільшого існуючі групи намагаються співпрацювати у наданні транспортних послуг, розвитку інфраструктури, реалізації дрібних промислових проектів тощо.

43. Особливості європейської економічної інтеграції.

Європа має великий досвід та потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції. Це пояснюється як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США, Азія з пріоритетом Японії). Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції європейських країн у рамках Європейського Союзу (ЄС). Нині ЄС являє собою інтеграційне угруповання двадцяти семи західно-, центрально- та східноєвропейських країн, які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. Специфічним є те, що у процесі західноєвропейської інтеграції виявилися істотні внутрішні і зовнішні суперечності. Головною причиною внутрішніх суперечностей є нерівномірність господарського розвитку та диспропорції економічної структури за територією, які доцільно розглядати в трьох аспектах: з точки зору різниці в ресурсному потенціалі та розвитку окремих країн-учасницьЄС; у межах економік кожної країни;за регіонами Європи. Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях економічного розвитку призвели до появи в межах ЄС двох груп країн - економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія) і відносно слабких економічно (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ та менш розвинутий південь), Великобританії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії. Функціонування ЄС як інтеграційного угруповання з єдиною наднаціональною системою управління породжує групу нових суперечностей: диспропорції ринкової та регульованої сфер; суперечності між національними та наднаціональними органами тощо. Зокрема, незважаючи на декларовану демократизацію процесу вироблення й прийняття рішень на засадах компромісу і консенсусу, актуальними для ЄС залишаються такі проблеми інституціональної інтеграції, як демократичний контроль над політикоюЄС, розподіл повноважень і функцій між органамиЄС, політика щодо прийняття нових членів. Зовнішні суперечності розвитку західноєвропейської інтеграції виникають у процесі взаємодії факторів регіональної та глобальної інтернаціоналізації. З одного боку, розширення ринку ЄС є ключовим інтеграційним фактором як на макро-, так і на мікроекономічному, корпоративному рівні. З іншого боку, більшість західноєвропейських корпорацій технологічно та фінансово пов'язані з американськими і японськими ТНК, які поряд зі своїми національними інтересами реалізують також інтереси атлантичної та тихоокеанської інтеграції. ЄС - найуспішніша регіональна організація. Прогрес ЄС на шляху до економічної інтеграції трансформує його у центр залучення для всіх інших країн і угруповань, які бажають укласти довгострокові відносини різного рівня - від отримання привілеїв у торгівлі до вступу. Отже, ЄС на сьогодні є ядром загальноєвропейської економічної інтеграції. Саме від інтеграційної політики ЄС насамперед залежить організаційне оформлення європейських інтеграційних процесів.

· Специфіка інтеграції східноєвропейських країн пов’язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради економічної взаємодопомоги, яка проіснувала з 1949-1991рр., домінуючою передумовою якої був політичний і ідеологічний чинник, а механізм економічного співробітництва базувався на міжурядових угодах, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами. після розпаду СРСР на теренах РЕВ було створено Співдружність незалежних держав. Слід зазначити, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в умовах погіршення економічного стану країн-учасниць. Важливим є розуміння того, що в межах СНД відбувається не просто реінтеграція колишнього Радянського Союзу на новій, переважно економічній (а не політичній) основі, а й становлення нових незалежних держав у трансформованому геоекономічному просторі. Крім того, характерною є різновекторність напрямів інтеграції, що пояснюється розбіжностями в орієнтаціях політичних сил у країнах-членах. Потреба у відновленні та розвитку інтеграційних зв'язків визначається для більшості країн СНД, перш за все, їх залежністю від поставок паливно-енергетичних ресурсів, лісоматеріалів, мінеральної сировини, хімічних продуктів, а також коопераційними зв'язками в сфері машинобудівної, радіоелектронної, оборонної промисловості. У той же час, тяжкий стан наукових та виробничих потенціалів колишніх суб'єктів СРСР зумовлює негативність кожного з них до ролі технологічного донора, і як наслідок, відсутність головної передумови до інтеграції. Країнам-учасницям важливо вже в недалекому майбутньому розробити свої зовнішньоекономічні концепції, розставити пріоритети в сфері міжнародного співробітництва, визначити механізми поєднання інтеграційного процесу в СНД з широким використанням міжнародного поділу праці з іншими регіонами світу. Чорноморське економічне співробітництво також має свою специфіку: по-перше,ЧЕС як потенційно місткий внутрішній ринок зі значним науково-технічним потенціалом має перспективу стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією;по-друге, це перше велике інтеграційне угрупування країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке може поєднати держави, що до останнього часу розвивалися, маючи різні політичні та економічні установки; по-третє, до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні країни — колишні республіки СРСР, які вперше роблять спробу зінтегруватися на певній організаційній основі без явного домінування Росії, на відміну, наприклад, від економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС і Росії, і інших колишніх республік СРСР надає характерного колориту взаємовідносинам між країнами-учасницями. Серед інших інтеграційних угрупувань Європи виокремлюють Європейську асоціацію вільної торгівлі, Центральноєвропейську угоду про вільну торгівлю, Раду держав Балтійського моря. Отже, ЄС є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. Як один із проявів поширення інтеграційних процесів в Європі слід розглядати угоду ЄС і ЄАВТ про утворення Європейського економічного простору.

44.Особливості залучення прямих іноземних інвестицій в умовах глобалізації.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. У сучасному світі практично всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва. усталений економічний розвиток неможливий без ефективного використання переваг залучення ПІІ з-за кордону. Важливою особливістю, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій є проведення національними урядами і міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвестиційних процесів. До норм державного регулювання ПІІ можна віднести: надання державних гарантій як країною базування, так і приймаючою країною, врегулювання інвестиційних спорів, усунення подвійного оподаткування, страхування зарубіжних інвестицій, дипломатична і адміністративна підтримка. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства. основною тенденцією розвитку ринку ПІІ є підвищення частки розвинутих країн і зниження частки країн, що розвиваються. Так, у сфері імпорту інвестицій близько 73% припадає на промислово розвинуті країни, 24% - на країни, що розвиваються, менше 3% - на країни Центральної і Східної Європи. У сфері експорту інвестицій розвинуті країни концентрують понад 90%, країни, що розвиваються – 8%, країни Центральної і Східної Європи – менше1%. Основна частка загального обсягу ввозу і вивозу інвестицій припадає на США, ЄС, Японію. Також важливою тенденцією є зростання масштабів міждержавного злиття і поглинання національних фірм.. Злиття і поглинання стали основним видом інвестиційних операцій. Ринок злиттів і поглинань охоплює переважно розвинуті країни і слугує основою зростання інтернаціональних процесів.

Сукупні прямі іноземні інвестиції після Другої світової війни мають усталену тенденцію до зростання (68 млрд. дол. США у 1960 р., 211 млрд. американських доларів у 1973 р. і 3,2 трлн. дол. у 1996 р.), що засвідчує підвищення ролі даного чинника в економічному розвитку окремих країн. Водночас головна частка (2/3) інвестиційних потоків припадає на 10 найбільших приймаючих країн, у той час як 100 країн, що розвиваються, є найменшими реципієнтами, які отримують лише 1% глобальних прямих іноземних інвестицій. Аналогічна картина складається серед найбільших експортерів капіталу, де п’ять провідних країн (США, Німеччина, Англія, Франція та Японія) вивозять близько 2/3 сукупних інвестицій. Інший показник, а саме обсяг вивозу прямих іноземних інвестицій у ВВП, взятий за період з 1914 по 1996 р., вказує на зменшення ролі даного фактора для провідних країн-інвесторів.

45. Особливості застосування лізингу як форми міжнародного кредитування.

Лізинг (від англ. Leasing – довгострокова оренда) – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну. Лізинг передбачає відносини купівлі –продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція – лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використання майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об’єкта за залишковою вартістю. Існують різноманітні форми лізингових угод, що застосовуються у міжнародній практиці. Стандартний лізинг передбачає, що фірма-виробник устаткування продає його лізинговій компанії, яка здає в оренду фірмі-споживачеві. Використовуюють також зворотній лізинг, застосування якого полягає у тому, що власник устаткування продає його лізинговій компанії, а потім бере його в оренду. “Мокрий” лізинг передбачає широке коло додаткових послуг лізингодавця лізингоотримувачу (ремонт, страування), використовується стосовно високоточного, новітнього устаткування. “Чистий лізинг” – обслуговування й утримання устаткування в робочому стані покладається на лізингоотримувача. лізинг постачальнику - постачальник устаткування виступає у ролі продавця і основного орендтора, не будучи користувачем устаткування, орендар повинен відшукати суборенда тора і здати йому устаткув. в суборенду. Відновлюваний лізинг передбачає періодичну заміну раніше зданого в оренду устаткування досконалішим. Вендор-лізинг – при просуванні на ринок особливо коштовного устаткування в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією або банком. Застосовуюють строковий лізинг (одноразова оренда) та відновлюваний. лізинг вигідний всім учасникам цієї операції. Фірма-виробник отримує негайний платіж готівкою, лізингодавець застрахований від ризику неплатоспроможності лізингоотримувача тим, що для погашення боргу з оренди він може відібрати об’єкт лізингу. Вигода для лізингоотримувача в тому, що немає необхідності фінансувати торгівлю і негайно витрачати валютні кошти. Лізинг дає можливість постійно модернізувати обладнання. Негативні сторони лізинга: може бути дорожчим, ніж кредит, лізингодавець не має права затребувати своє майно у випадку банкрутства лізингоотримувача внаслідок прийняття на себе останнім додаткових боргових зобов’язань. Рівень розвинутості лізингових відносин є показником динамічності економіки держави. У країнах, що розвиваються, він становить менше 1,5%, а у розвинутих країнах він досягає 25-30% і більше. Наприклад, лізинг у США є основним інвестиційним інструментом, на нтого припадає понад 30% інвестицій в устаткування. Найпопулярнішим є лізинг автотранспортних засобів. В Європі “Євроліз ” акумулює понад 90% європейського лізингового ринку. Міжнародний лізинг особливо важливий для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє скорочувати відплив валютних коштів, які витрачаються на імпорт дорогих засобів виробництва, зменшує дефіцит платіжного балансу, сприяє введенню нових технологій у національну економіку.

46. Особливості інтеграції країн Південної Америки.

Для південної Америки характерним є 3 моделі інтеграції: спільний ринок, зона вільної торгівлі та модель часткових економічних преференцій. Прикладом спільного ринку служить Андська група. що ставить перед собою наступні цілі: єдині зовнішні тарифи, обмеження припливу іноземних інвестицій, інтеграційна політика в економічній і соціальній сфері. Ці ж цілі мають Центральноамериканський спільний ринок, Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР). Особливістю є те, що перелічені вище угрупування не базуються на стабільних загальних стимулах, притаманних ЄС. Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, але регіональні політичні і економічні проблеми завадили групі повною мірою використати переваги інтеграції. Специфікою діяльності МЕРКОСУР є наявність труднощів, що пов’язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та “закритістю” економік. Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), що включає 11 країн. Її особливість полягає є можливості для членів встановлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватися швидше, ніж у випадку, коли роз’єднані країни-члени змушені шукати компроміси, що знижують ефективність угод. Замість скасування прикордонних тарифів ЛААІ розробила більш гнучку систему регіональних пільгових митних зборів, але не запропонувала графіка переходу до справжнього спільного ринку.

Дата добавления: 2015-05-22