Н. Підсумкова зміна резервів 4 страница

34.Обґрунтування вибору національної стратегії економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів.

Роль держави у новій геополітичній ситуації має концентруватися на формуванні стратегій оборонного і наступального характеру. Мета оборонної стратегії полягає у тому, щоб протистояти негативному впливу процесів глобалізації, забезпечити цілісність держави та ефективний розвиток національної економіки, використовуючи для цього прогресивні форми світогосподарських зв'язків, а також досягнення світової системи господарювання і потенціал власної економіки.

Така стратегія має формуватися на принципах пріоритетності національних інтересів у визначенні ступеня відкритості нашої економіки, розумного протекціонізму стосовно підтримки вітчизняних товаровиробників. Тільки держава як єдиний політичний і правовий об'єкт, який володіє всім спектром владних повноважень, повинна формувати стратегію захисту внутрішніх ринків за умов наростання впливу глобалізації, забезпечувати конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг на міжнародних ринках. За відкритості національної економіки держава повинна контролювати рух капіталів, сприяти тому, щоб інвестиції осідали в країні і використовувалися для її розвитку, стримувати багатих громадян у їхньому бажанні вивозити капітали за кордон і там платити податки за вигідніших умов. Останній аспект особливо актуальний для України, оскільки на сьогодні з держави вивозиться більше фінансових ресурсів, ніж надходить. Щоб розв'язати проблему, потрібно насамперед вдосконалити податкову систему, сформувати законодавчу базу, яка гарантуватиме збереження і повернення інвесторам капіталів, вкладених ними у розвиток української економіки. Наступальна стратегія в економічній політиці держави повинна мати довгостроковий характер, враховувати глобальні зміни, які відбуваються у світовій системі господарювання, сприяти інтеграції національної економіки у світовий економічний простір. При цьому важливо розраховувати на власні можливості. Участь зарубіжних партнерів у вітчизняній економіці має бути лише одним із компонентів економічної стратегії держави. З цих позицій функції держави повинні якісно змінюватися в напрямі поглиблення аналізу і оцінки потоків інформації, які характеризують реальні зміни у світогосподарських зв'язках та їхній вплив на розвиток національної економіки. Нові інформаційні технології дають можливість швидко і якісно формувати потоки економічної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень. Разом з тим зростає небезпека того, що на державний рівень може надходити недостовірна, свідомо сфальсифікована інформація. Або навпаки — за межі країни може потрапляти інформація, яка розкриває політичні, економічні, фінансові та інші таємниці держави. Ці питання набувають особливої актуальності для України і потребують прийняття нових законодавчих актів, які не тільки регламентуватимуть вимоги до інформаційного забезпечення управлінських процесів на всіх рівнях, а й посилюватимуть відповідальність за шкоду, завдану інтересам держави. Оскільки сьогодні жодна держава світу не може абстрагуватись від впливу процесів глобалізації, економічна політика має дедалі більше орієнтуватися на ті зміни, які відбуваються у світовій системі господарювання, адаптуватися до зовнішньоекономічної ситуації за максимального забезпечення власної незалежності, цілісності та суверенності.

35.Обґрунтування пріоритетних напрямів

геополітичної та галузевої орієнтації України.

Найголовніша особливість української геополітики полягає в її багатовекторності. Така особливість зовнішньополітичного курсу виявляється у прагненні поєднати в єдиній стратегії кілька напрямів геополітичного розвитку.

Україна, на жаль, ніколи не мала чіткої геополітичної стратегії. Проте її розробка є життєвою необхідністю для неї як суверенної країни й суб'єкта геополітики. Це цілком відповідає її геополітичному потенціалу як значної європейської країни. Передумовою формування такої стратегії є чітке визначення базових цінностей і національних інтересів, внутрішніх і зовнішніх параметрів розвитку, геополітичних орієнтацій на перспективу.

Україна є насамперед європейською державою. Це визначено її історичним минулим, географічним становищем, належністю до культурних традицій європейської цивілізації, демографічним складом населення, можливостями економічних зв'язків з країнами Європи.

Основні геополітичні і зовнішньополітичні пріоритети України:

· посилення економічного й політичного потенціалу і "дієспроможності" України в широкому розумінні цього терміну за рахунок прискорення внутрішнього розвитку, участі в європейсь ких структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосто ронніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо;

· пріоритетна орієнтація на інтеграцію до ЄС і ЗЄС. Поглиблен ня спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання (як перший крок) до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем усієї структури європейської безпеки;

· зміцнення стратегічного партнерства зі США і зв'язків з країнами Західної Європи відповідно до національних інтересів і пріоритетів України;

· підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з РФ;

· зміцнення та консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном та країнами Вишеградсь кої групи;

· сприяння формуванню "поясу стабільності" та регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії;

Значення західного напрямку орієнтацій зовнішньополітичних інтересів України зумовлено як прагненнями української політичної еліти знайти рівноцінний баланс російській гегемонії на просторі колишнього СРСР, так і пошуками можливостей входження країни в систему міжнародного спілкування через відповідні європейські структури. Від Заходу очікували також реальної допомоги в економічній сфері та політичної підтримки на міжнародній арені, зокрема у відносинах з РФ.

Геополітичний вплив США на посткомуністичні держави є продовженням їхньої загальної політики у Центральній Європі, яка грунтується на залученні країн регіону в євроатлантичні структури. Це відбувається через Раду євроатлантичного партнерства, програму "Партнерства заради миру", механізми асоційованого і повного членства в Західно-Європейському Союзі, Європейському Союзі, інших європейських і євроатлантичних структурах.

ГАЛУЗЕВА

Переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії спотворила структуру всієї економіки. Занепад легкої і харчової промисловості призвели до того, що Україна не може забезпечити внутрішній ринок товарами першої необхідності.

Галузева структура визначила й однобоку орієнтацію господарського комплексу України на залежність від енергоносіїв (нафти, газу), лісу, продукції легкої промисловості та сировини для неї з Росії та інших країн колишнього СРСР.

Однак переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії в Україні деформувала структуру всієї економіки, тому в перспективі потрібні рішучі структурні зміни на користь прискореного розвитку виробництва товарів народного споживання, що сприятиме не лише розвитку легкої і харчової промисловості, а й активному залученню машинобудівного та оборонного комплексів до випуску товарів народного споживання.

Проаналізувавши наявний стан галузевої структури України можна сказати,що взаємодія всіх галузей економіки України зумовлена кардинальною зміною структурної та інвестиційної політики щодо галузей, що передбачає: рішучу орієнтацію виробничих капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення підриємств, що в кілька разів ефективніше, ніж будівництво нових, концентрацію капітальних вкладень на основних напрямах, здатних швидко забезпечити економічний ефект. Слід посилити залежність між обсягом ресурсів, що спрямовуються на соціальний розвиток областей і окремих регіонів, і результатами діяльності підприємств, розташованих на їхній території. Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню наукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства.

36.Основні види операцій на міжнародних товарних біржах.

Біржова торгівля — це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі якісні параметри, при посередництві бірж. Кон’юнктура біржової торгівлі та ситуація на фондовій біржі є одними з найважливіших і достатньо достовірних показників динаміки світових товарних та валютних ринків.

Міжнародні товарні біржі (МТБ) - постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.

А) Угоди на реальний товар. Відмінністю цих угод є те, що продавець справді хоче продати і поставити реальний товар, а покупець - купити і мати його в наявності. Ці угоди можуть бути як із негайною поставкою, так і з поставкою у майбутньому. У разі негайної поставки товар повинен перебувати на одному із складів біржі, і після підписання контракту він поставляється протягом двох тижнів. Але бувають угоди на товар, що буде поставлений протягом тривалішого періоду (до 3-х місяців).Це угоди типу форвард. А с пот - вид угоди, що передбачає оплату протягом часу, який потрібен для здійснення розрахунків, як правило, 48 годин.

Б) Ф'ючерсні угоди. Ф'ючерсна біржа - це ринок фіктивного товарного капіталу. Тут покупця і продавця цікавить не сам товар, а можливість одержати різницю в його вартості через певний термін. Економічними передумовами торгівлі на строк є сезонність виробництва, незбіг періоду виробництва й обігу, нестабільність виробництва, низька еластичність попиту та ін. Ф'ючерсну угоду іноді називають "ринком цін"; контракти тут зберігають права лише на ціни, а термін і якість не залежать від них. Звичайно при укладанні ф'ючерсного контракту продавець завжди розраховує, що ціни на товар у майбутньому знизяться, а покупець - що підвищаться. Ф'ючерсні угоди укладаються на певну кількість контрактів, а не на кількість товару. У контракті вказуються лише ціна і термін поставки. Виграє той покупець або продавець, що правильно вгадує реальну ціну товару (контракт на продаж чи купівлю якого було підписано раніше) через певний строк.

Поширеними біржовими операціями є спекулятивні угоди, які укладаються з метою отримання прибутку в умовах коливання цін. Спекулятивний прибуток отримують з різниці між ціною біржового контракту в день укладення і ціною в день його виконання. Виділяють різні види спекулятивних угод. Так, спекулянти можуть скуповувати біржові контракти з метою їх наступного продажу за більш високою ціною. Цей вид спекуляції називається грою на підвищення цін. Продаж раніше купленого контракту при спекуляції на підвищення цін називають ліквідацією. Інший вид спекуляції - гра на зниження цін. Спекулянти продають біржові контракти з метою подальшого їх відкупу за нижчими цінами.

Хеджуваня - це ще один досить поширений метод укладення угод на біржі. Ним користуються покупці реального товару. Ця операція полягає в тому, що фірма укладає на біржі реального товару строкову угоду на купівлю або продаж певного товару. І негайно робить страхування цієї угоди на ф'ючерсній біржі на той самий термін і ту саму кількість товару на продаж або купівлю. Ця операція ніякого прибутку фірмі не дає, навпаки, вона зазнає невеликих втрат у вигляді брокерської винагороди.

Існує також товарний своп – угода між сторонами, згідно з якою мінімум одна серія платежів визначається ціною товару або товарним індексом. Найпоширенішими серед товарних свопів є прості позабіржові угоди з обміну фіксованого ризику на плаваючий. Ці суто фін угоди не передбачають поставку фізичного товару. Товарні свопи використовуються багатьма споживачами та виробниками товарно-сировинної продукції для довгострокового хеджування від зростання цін.

37.Основні напрями, характеристики та наслідки фінансової глобалізації.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків.

Головними суб’єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.

Лондон, Нью-Йорк, Токіо – на них припадає 55% світової торгівлі валюти (від 161 до 464 млрд. дол. у день, долар і євро)

На іноземні банки у Лондоні припадає –79%, у Нью-Йорку – 46%, у Токіо – 49% торгівлі валютою.

Сінгапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт – 76-105 млрд. дол.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції:

· поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

· формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

· швидкий розвиток фінансових інновацій - це створення нових фінансових інструментів та технологій.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти - це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

НАСЛІДКИ:

Фінансова глобалізація створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу (європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р.). Перш за все це повязано із великомастбними борговими забов’язаннями країн.

38.Основні теорії міжнародної торгівлі та обмеження їх застосування.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму. Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У.Стаффорд і Г.Скаруффі, виник наприкінці ХVст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу” нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. Теорія пізнього меркантилізму (Т.Мен, А.Серра, А.Мокрет’єн) розвивалась з другої половини ХVІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “активного торговельного балансу”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі. З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Однак А.Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів. Це зробив Давід Рікардо (теорія відносних переваг). Він створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу або найменшу абсолютну неперевагу. \

Теорію факторів виробництва обґрунтував у 30-х роках ХІХ ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва.

Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20 30-х роках ХХ ст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі. Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем:

1)1 кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництва якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна);

2)вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва(теоремаП.Самуельсона);

3)зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);

4) зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теоремаРибчинського).

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать:

1) модель наукомісткої спеціалізації,

2)теорія технологічного розриву (часовий розрив у виробництві й експорті тих самих товарів у різних країнах, через якого країна, що освоїла жанр першою, одержує додаткові переваги, займаючи монопол положення на ринку),

3) теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку (4 етапи, основа-рівень розвитку технологій),

4)модель економії на масштабах виробництва (країна з великим внутр. Ринком, буде експортувати товари, по яких спостерігається економія на масштабах),

5)концепція внутрішньогалузевої торгівлі.

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. 5 факторів: можливість появи нових конкурентів; вірогідність появи товарів-замінників; поведінка постачальників, споживачів; суперництво існуючих конкурентів між собою.

Складовою теорії Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

параметри факторів виробництва;

рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;

наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;

близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;

рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

39 Основні форми кредитування експорту: суть, переваги та недоліки використання.

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту. Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах:

А) авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

Б) банківського кредитування: надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити;

В) факторинг – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобовязаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобовязується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит.

Г) Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтинг використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас, факторинг, як правило, не покриває всіх політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфейтуванні будь-якої вимоги за ці ризики несе відповідальність. Форфейтинг – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобовязань та разового збору за зобовязання купити векселі експортера. Форфейтинг – одна з нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі;

Дата добавления: 2015-05-22