Н. Підсумкова зміна резервів 6 страница

45. Особливості застосування лізингу як форми міжнародного кредитування.

Лізинг (від англ. Leasing – довгострокова оренда) – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну. Лізинг передбачає відносини купівлі –продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція – лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використання майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об’єкта за залишковою вартістю. Існують різноманітні форми лізингових угод, що застосовуються у міжнародній практиці. Стандартний лізинг передбачає, що фірма-виробник устаткування продає його лізинговій компанії, яка здає в оренду фірмі-споживачеві. Використовуюють також зворотній лізинг, застосування якого полягає у тому, що власник устаткування продає його лізинговій компанії, а потім бере його в оренду. “Мокрий” лізинг передбачає широке коло додаткових послуг лізингодавця лізингоотримувачу (ремонт, страування), використовується стосовно високоточного, новітнього устаткування. “Чистий лізинг” – обслуговування й утримання устаткування в робочому стані покладається на лізингоотримувача. лізинг постачальнику - постачальник устаткування виступає у ролі продавця і основного орендтора, не будучи користувачем устаткування, орендар повинен відшукати суборенда тора і здати йому устаткув. в суборенду. Відновлюваний лізинг передбачає періодичну заміну раніше зданого в оренду устаткування досконалішим. Вендор-лізинг – при просуванні на ринок особливо коштовного устаткування в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією або банком. Застосовуюють строковий лізинг (одноразова оренда) та відновлюваний. лізинг вигідний всім учасникам цієї операції. Фірма-виробник отримує негайний платіж готівкою, лізингодавець застрахований від ризику неплатоспроможності лізингоотримувача тим, що для погашення боргу з оренди він може відібрати об’єкт лізингу. Вигода для лізингоотримувача в тому, що немає необхідності фінансувати торгівлю і негайно витрачати валютні кошти. Лізинг дає можливість постійно модернізувати обладнання. Негативні сторони лізинга: може бути дорожчим, ніж кредит, лізингодавець не має права затребувати своє майно у випадку банкрутства лізингоотримувача внаслідок прийняття на себе останнім додаткових боргових зобов’язань. Рівень розвинутості лізингових відносин є показником динамічності економіки держави. У країнах, що розвиваються, він становить менше 1,5%, а у розвинутих країнах він досягає 25-30% і більше. Наприклад, лізинг у США є основним інвестиційним інструментом, на нтого припадає понад 30% інвестицій в устаткування. Найпопулярнішим є лізинг автотранспортних засобів. В Європі “Євроліз ” акумулює понад 90% європейського лізингового ринку. Міжнародний лізинг особливо важливий для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє скорочувати відплив валютних коштів, які витрачаються на імпорт дорогих засобів виробництва, зменшує дефіцит платіжного балансу, сприяє введенню нових технологій у національну економіку.

46. Особливості інтеграції країн Південної Америки.

Для південної Америки характерним є 3 моделі інтеграції: спільний ринок, зона вільної торгівлі та модель часткових економічних преференцій. Прикладом спільного ринку служить Андська група. що ставить перед собою наступні цілі: єдині зовнішні тарифи, обмеження припливу іноземних інвестицій, інтеграційна політика в економічній і соціальній сфері. Ці ж цілі мають Центральноамериканський спільний ринок, Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР). Особливістю є те, що перелічені вище угрупування не базуються на стабільних загальних стимулах, притаманних ЄС. Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, але регіональні політичні і економічні проблеми завадили групі повною мірою використати переваги інтеграції. Специфікою діяльності МЕРКОСУР є наявність труднощів, що пов’язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та “закритістю” економік. Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), що включає 11 країн. Її особливість полягає є можливості для членів встановлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватися швидше, ніж у випадку, коли роз’єднані країни-члени змушені шукати компроміси, що знижують ефективність угод. Замість скасування прикордонних тарифів ЛААІ розробила більш гнучку систему регіональних пільгових митних зборів, але не запропонувала графіка переходу до справжнього спільного ринку.

47. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн до ЄС.

2004 р. ознаменував новий, безпрецедентний етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25 (нові члени - Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва). У 2007 році до ЄС приєдналася Румунія і Болгарія. Той факт, що нові члени – країни з перехідною економікою, автоматично збільшує число спірних питань, які були детально визначені умовами попереднього прийому на нарадах Європейської Ради в Копенгагені (1993), Ессені (1994) та Люксембурзі (1997). Нові члени набагато бідніші, ніж нинішні. Отже, нове розширення повинно розглядатися як “інтеграція для розвитку”. Нові угоди по прийняттю до ЄС повинні включати угоди щодо таких питань, як інтеграційні фонди, соціальна політика та політика з питань охорони навколишнього середовища. Повинні бути обумовлені і періоди переходу, які допоможуть новим членам швидко скоротити розрив між їх рівнем розвитку і рівнем розвитку нинішніх членів. Просуваючись на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (територію – на 34%, населення – на 29%), перетворюється на найбільший у світі ринок з 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що надає йому вже зовсім іншої міжнародної ваги, статусу та позицій. Разом з тим реалії та наслідки розширення ЄС виглядають досить неоднозначно та суперечливо. Рівень економічного розвитку цих країн дуже нерівномірний. до ЄС вступають країни, які не завершили до кінця процеси формування ефективного ринкового господарства, правової держави та громадянського суспільства. Це дозволяє зробити висновок про те, що наслідки такого вступу не були добре прорахованими, сам вступ продиктований скоріше політичними чинниками, ніж міркуваннями зростання економічної ефективності господарювання. Подальше ж посилення співпраці ЄС-15 з новими країнами-членами в напрямку вирішення завдань завершення формування Економічного та Валютного Союзу буде вступати в протиріччя як з економічними реаліями цих країн, так і з інтересами стійкого “анти-євро” блоку Швеція – Велика Британія – Данія. Необхідно, щоб прийняття до ЄС було процесом партнерства, в якому повинні враховуватися інтереси та прагнення країн, що вступають. Новий процес прийняття вимагає інституційних змін набагато більш масштабних, аніж було необхідно раніше. Потрібен відносно тривалий перехідний період, щоб здійснити ці зміни та забезпечити конкурентоспроможність країн-претендентів. Існуючі члени ЄС повинні допомагати претендентам в процесі вступу до Союзу. Вони не повинні створювати зайвих перешкод для процедури, яка буде значним внеском в єдність і благополуччя Європи.

48. Особливості організації діяльності економічних суб’єктів у вільних економічних зонах.

Важливим фактором стимулювання іноземного інвестування національної економіки є створення вільних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів. Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. Зараз у світі нараховується близько 500 експортно-виробничих зон у 60 країнах. Організація діяльності економічних суб’єктів у вільних економічних зонах для кожної країни є досить специфічною. Наприклад, У Китаї всі підприємства ВЕЗ мають пільгову ставку податку з прибутку в розмірі 15% (при середній ставці 55% для підприємств, розташованих на решті території країни), причому в перший рік підприємство зовсім звільняється від сплати податку, а в наступні 4 роки сплачує його у половинному розмірі. У Південній Кореї підприємства ВЕЗ повністю звільняються від податку на 5 років, а потім ще три роки сплачують його у 50-відсотковому розмірі. У Шрі-Ланці оподаткування може відмінятися на строк до 10 років залежно від специфіки підприємства, з урахуванням чисельності зайнятих працівників, кількості припливу конвертованої валюти, застосовуваної технології. Подібні територіальні утворення стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. В цілому у світі існує близько 2 тис. зон: переважно виробничо-експортні, технопарки, офшорні. До останніх належить Кіпр, на території якого зареєстровано близько 800 філій банків. Кіпр приваблює банкірів тим, що на цьому острові податки в 5-10 разів нижчі, ніж у США. Деякі ВЕЗ часто називають “офшорні зони”, в яких уряди з метою створення сприятливого підприємницького клімату надають компаніям ряд пільг: низький рівень податкових ставок та спрощена схема їх нарахування і сплати; прості процедури укладення торговельних контрактів на пільгових умовах; прості процедури трансферту вимог при здійсненні торговельних операцій; спрощений порядок списання витрат, повязаних з укладанням угод;анонімність власників, що значно спрощує видачу різних дозволів та ліцензій; надання ексклюзивних прав, що передбачають пільговий порядок продажу продукції як у країні, де функціонує офшорна компанія, так і в інших країнах; право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності. Офшорні компанії можуть мати найрізноманітніші структуру та статутні види діяльності. Так, вони можуть бути представлені власниками вкладів і рахунків у банках, комерційними організаціями, інкасаторськими фірмами для збору роялті, відсоткових відрахувань та комісійних винагород, компаніями з торгівлі нерухомістю, фінансово-кредитними організаціями, інвестиційними компаніями тощо.

49. Особливості середовища міжнародних економічних відносин і роль його структурних елементів.

Під середовищем МЕВ розуміють зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні чинники. Особливостями середовища МЕВ є:взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища; відносна невизначеність середовища, що потребує інформованості, аналізу та розуміння різних подій від суб’єктів МЕВ з подальшим рішенням щодо можливості впливу на фактори середовища або необхідності пристосування до них; динамічне протиріччя — з одного боку, середовищу МЕВ притаманна стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та соціально-культурною стабільністю країн, а з іншого — динамічність та рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних систем). Фактори політико-правового середовища охоплюють політичні процеси та інститути, законодавство країни. Для суб’єктів МЕВ важлива політична стабільність в країнах, де вони займаються економічною діяльністю. За сучасних умов досягнення абсолютної політичної стабільності неможливо, тому учасники МЕВ можуть стикатися з ризиком експропріації свого майна, припинення торговельних і валютно-фінансових операцій, загальною нестабільністю в тому чи іншому регіоні.Підприємці, які виходять на зовнішній ринок, повинні враховувати правові норми, які регулюють підприємницьку діяльність в межах конкретного зарубіжного ринку; норми екології, контроль за дотриманням стандартів якості і безпеки товарів тощо. Економічне середовище характеризується сутністю економічної системи, структурою економіки, ефективністю і орієнтацією економіки. Вивчення факторів економічного середовища вимагає від суб’єктів МЕВ уваги до загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу доходів в ній, характеру витрат і заощаджень населення тощо. Фактори соціально-культурного середовища МЕВ багато в чому визначають індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках тощо. Економічна поведінка людини в тій чи іншій країні базується на її фізіологічних, психологічних та інших особистих особливостях. Соціальна поведінка людей визначається конкретними груповими нормами. Групи людей формуються внаслідок природжених факторів (стать, сім’я, вік, каста, етнос, раса, національність) або тих, що людина здобуває в процесі навчання, виховання тощо (релігія, політична орієнтація, професія). Існує наступна закономірність — чим більш розвиненим є суспільство, тим більше значення опановують фактори, надбані в процесі життя людини. Сукупність норм, на яких базуються різні дії тієї чи іншої групи можна назвати культурою даної групи. Інфраструктурне середовище пронизує та впливає на розвиток всіх інших умов функціонування суб’єктів МЕВ. Найважливішими складовими елементами інфраструктури МЕВ є: Міжнародний транспорт;Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи. Транспортна частина охоплює всі існуючи транспортні засоби та транспортні шляхи світу. Розвиток транспорту є однією з передумов поглиблення процесу міжнародної інтеграції оскільки сприяє зменшенню відстаней у сучасному світі. Основа розвитку інфраструктурного середовища МЕВ — інформаційно-комунікаційні системи. Інформаційно-комунікаційні системи — сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації. Сучасні засоби передачі інформації, що базуються на супутниковому зв’язку дозволяють передавати будь-які обсяги інформації на будь-яку відстань в короткі відрізки часу. Формування на їх основі глобальних інформаційних систем (Інтернет) стає, з одного боку, найважливішим сучасним фактором розвитку міжнародних економічних відносин, а з іншого — такі системи стають новим “віртуальним” середовищем глобальних економічних відносин.

50. Особливості сучасних процесів міжнародної трудової міграції:

Міжнародна трудова міграція – процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення між країнами, що носить простійний чи тимчасовий характер, і викликаний економічними причинами. Тобто це форма руху відносно надлишкового населення з одного центра накопичення капіталу до іншого. Роль трудової міграції – перерозподіл надлишкової робочої сили між ланками світового господарства.

У світі – 25 млн трудящих мігрантів, а з урахуванням членів їх сімей та нелегальних мігрантів загальна кількість=200 млн осіб.

1)Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.

2)Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу.

3)Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. Ще в 1956 році європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з Чехословаччини. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритерії, деяких країн Африки і курдів, а з жовтня цього року – Афганістан.

4)Нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.

5)Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. Поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.

6)Серед ключових причин міграції переважають економічні, що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя, наявність стабільного порівняно високого рівня з/п в основних імміграційних центрах.

51. Етапи розширення ЄС.

ЄС – це союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і діючим з листопада 1993 р.

Мета; створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта ECU, від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі. 1954 p. Бельгія, Нідерланди і Люксембург запропонували створити Спільний ринок, а 1956 p. міжурядова конференція (Венеція) підготувала проекти створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957p. і набув чинності з 1958p.

Злиття трьох співтовариств(ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство сталося 1967 р., у 1968 р. було утворено Митний союз країн ЄС.

1972 p. підписується Паризька угода у верхах про поетапне створення валютно-економічного та політичного союзу. З 1973 p. діє угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого. Цього ж року до Співтовариства вступають Великобританія, Данія, Ірландія.

1979 p. завершується процес створення Європейської валютної системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ.

У 1981 р. до Європейського Співтовариства приєднується Греція, а в 1986р. – Португалія та Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР).

Дата добавления: 2015-05-22