Типові ліценз угоди розробляються різними організаціями, зокрема, комісіями ООН, галузевими асоціаціями промислових фірм тощо. 4 страница

Інтеграція у Пн Америці Північноамериканською зоною вільної торгівлі (НАФТА). З 1994 р., У. бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої укр військові були залучені до спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном. У1997 р. підписано Хартію про Особливе партнерство в Мадриді та створ Комісію Україна — НАТО. У 2002р. підписано План дій У-НАТО. Вступ У-НАТо буде цілковито спрямовано на укріплення системи міжнародної безпеки на сході Європи. З 2008р. У запропоновано План дій з членства і запевнено, що У стане членом НАТО. Є усі підстави до приєднання держави впродовж 2-3 років до ПДЧ.

Питання про інтеграцію з Росією стало дуже актуальним з приходом нової влади. Україна заявила що не збирається в ступати у Митний Союз Росії, Білорусії та Казахстану, але підтримує ідею створення зони вільної торгівлі в рамках СНД. Росія не погодиться на такі умови, бо це принесе їй величезні збитки. В У не може погодитися, бо вступ до Митного Союзу раз і назавжди закриє їй двері в ЄС. Росія та Україна продовжують обговорювати інтеграцію в газовій сфері – Нафтогазу та Газпрому. Але в цей час Росія продовжує підтримувати ідеї будівництва Південного потоку, що по дну Чорного моря зєднає Росію та ЄС в обхід Україні.

Проблеми:

1) відставання від країн з більш низьким рівнем соціально-економічного розвитку та внутрішньополітичної стабільності.

2) зовнішньо політ діяльність У чітко обумовлена напрямом внутрішньополіт розвитку держави

3) непідготовленість економіки до високоефективних форм зовнішньоек співробітництва

- велика питома вага фізично та морально застарілого обладнання в складі основних виробничих фондів (понад 60%), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку ек

- диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; відсутність ряду продуктів органічного синтезу,устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу)

- незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соц орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі, питома вага вирцтва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинутих країнах вона досягає 50-60%)

78.Протекціонізм і його сучасні форми. Проблема співвідношення лібералізаційних заходів і протекціонізму в зовнішньоекономічній діяльності України.

Протекціонізм– державна політика захисту внутр ринку від іноземної конкуренції шляхом використ тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики. Так держава захищає нац виробників, стимулює розвиток нац вирцтва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що веде до падіння конкурентоспроможності нац товарів, посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Форми:

- селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

- галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше с\г;

- колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

- прихований – здійснюється методами внутрішньої ек політики.

Новою формою сучасного протекціонізму є так називане “добровільне” обмеження експорту. Суть його - під погрозою застосування особливо твердих мір обмеження імпорту одна країна змушує іншу “добровільно” скорочувати експорт визначених товарів. Щоб контролювати виконання своїх зобов'язань, держава повинна встановлювати експортні квоти і стежити за їх виконанням (у випадку кількісних обмежень експорту) або здійснювати моніторинг експортної торгівлі, стежачи за дотриманням мінімально припустимого рівня цін (якщо прийняте зобов'язання підтримувати ціни на належному рівні).

Виділяють також такі форми:

1)традиційний

Інструменти такої форми протекціонізму мають обмежений ха-р: створ торгових барєрів, що перешкоджають доступу іноземних товарів на ринок. Ціль – трансформувати умови конкуренцій, щоб дати нац. підпр можливість конкурувати з іноземними. Така форма знижує ефективність використ ресурсів в економіці, створ умови для функціонування менш ефективних підпр., дискримінуються іноземні виробники. Така форма – пасивна.

2)вибірковий

Направлений на недобросовісних та найбільш загрозливих конкурентів

-основний (протидія недобросовісній конкуренції);

-додатковий (надзвичайні обмежуючі заходи)

Ця форма направлена на виправлення спотворених умов конкуренції, які можуть виникати внаслідок втручання держави (субсидіювання) чи з дискримінаційною політикою приватних компаній у сфері цін (демпінг)

3) глобальний (екстериторіальний)

Країна, що проводить таку політику намагається впливати на умови використання конкурентами переваг та факторів вирцтва у країнах-конкурентах

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Аналізуючи проблему співвідношення зовнішньоек лібералізації і протекціонізму в Україні, я б хотіла зазначити, що вся історія ек трансформації різних країн і зокрема постсоціалістичних свідчить про те, що на ранніх стадіях переходу до ринк ек лібералізація зовн торгівлі не тільки не буде сприяти модернізації економіки, але навіть може їй зашкодити. Немає прикладу великої країни, що провела б успішну модернізацію, не вдаючись до поєднання "вільного підприємництва" з держ втручанням. Керування ринком і пряме втручання в ринк відносини є частиною процесу будування ринку. Якщо просто викинути неконкурентоспроможну галузь у глобальний ринок, то це не приведе до появи конкурентноспроможних фірм, що добре орієнтуються в ринк відносинах.

Незважаючи на те, що протекціонізм є стимулятором вирцтва, збільшення зайнятості, але суть проблеми у тому, що вітчизняне вирцтво потребує захисту, бо воно є не досить ефективним, і протекціонізм, обмежуючи конкуренцію, створює умови для збереження такого стану. А стосовно зайнятості, то імпорт хоча й скорочує її в імпортозамінних галузях, проте він створює й нову (пов’язану із закупівлею, продажем, обслуговування імпортної продукції).

Прикладом протекціонізмі в Україні була введена у грудні 2009р 13%-ва тимчасова надбавка на мито, яка була встановлена з метою відновлення рівноваги платіжного балансу. ЇЇ скасували у березні на всі імпортні товари, крім автор та холодильників.

У 2010 р Україна стала одним із лідерів по протекціонізму і враховуючи низьку конкурентоспроможність укр продукції, відмови від протекціонізму найближчим часом не буде. Згідно зі звітом GTA, Україна розділяє з Бєларуссю і Китаєм сьоме місце з використання протекціоністських методів захисту (торкнулися 23 секторів економіки). Основна частина обмежень України стосується Азіатських виробників.

Дилема також лежить у тому, що Україна стала членом СОТ, яка пропагує політику вільної торгівлі.

79.Прямі та портфельні інвестиції в міжнародних інвестиційних процесах.

Міжнар інвестиції –довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.2 основних форми інозем інвестицій:

-прямі інозем інвестиції;

-портфельні інозем інвестиції.

ПІІ – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнар нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американ – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. ПІІ здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств. Сьогодні найчастіше створ змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або ЦП, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підпр. Такими ЦП можуть бути акціонерні або боргові ЦП (прості векселі; боргові зобовязання; інструменти грошового ринку).

Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху капіталу, зраз – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%: Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світ ринку ЦП (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

У 2009р обсяг світових ПІІ скоротивля до 1,2трлн дол., порівняно з 1,7 трлн дол. у 2008р. У 2010р очікується пожвавлення їх притоку, але в цілому перспективи ПІІ несприятливі. У 2008р вивіз ПІІ з розвинених країн скоротився знано менш різко ніж приток інвестицій в ці страни. США зберегли свій статус наймаштабнішого джерела ПІІ. На 2-ому місці Франція. Далі Японія. В 2008р приплив ПІІ у країни, що розвиваються виріс на 17% до 621млрд (Пд та Сх Азія), а найбільший приплив до Африки 27%. Найменш розвинені країни залучили рекордну к-сть ПІІ на суму 33млрд дол. Приплив ПІІ у розвинені країни у 2009р зменшився до 962млрд дол., тобто на 29%. Незважаючи на це найбільш привабливі для інвесторів все одно США, Франція. Потім Китай, Англія, Росія – що свідчить про зміну ха-ру потоків ПІІ,

80.Регулювання міжнародних міграційних процесів на національному рівні.

Міжнар міграц процеси потребують регулю­вання з боку держав, що беруть участь в обміні труд ресур­сами. Контролю і регулюванню підлягають соц, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящихся. Державна міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну чи з неї. Функції міждержавн та внутрішньодержавн роз­поділу роб сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують мін праці, внут­р та закордон справ, а також спеціально створені держ та міждерж органи. Є пріоритет норм міжнарод права над нац законодавством.

На нац. рівні регулювання між нар мігр процесів діє сукупність держ нормативно-правових актів і адмін рішень щодо еміграційної або імміграційної політики

Проблемами трудової міграції на наці рівні займаються мін праці, юстиції, внутр справ, закордон справ через свої структури. Всі вони реалізують нац законодавство як в галузі еміграції, так і в галузі імміграції.

Нац імміграційне законодавство кожної країни має свої особливості, проте основні риси- загальні:

1) встановлення жорстких вимог до рівня освіти і стажу роботи за спеціальністю. Мін вимога до освітнього рівня - загальна середня освіта або професійно-технічна освіта, підтверджена відповідними документами. В більшості випадків Диплом необхідно перезахищати (переоцінювати) на предмет відповідності вимог до спеціаліста в даній країні і в країні експортері робочої сили. В багатьох країнах, крім диплому, при найманні на роботу необхідно мати відповідний стаж роботи, а на окремі види робіт - ще й рекомендаційного листа.

2)законодавства країн-імпортерів висувають жорсткі вимоги щодо здоров'я іммігрантів. В країни не допускаються наркомани, психічно хворі, заражені вірусом СНІД. Іммігранти зобов'язані подати довідку про стан здоров'я, завірену консульською установою країни, в яку вони в'їжджають, або пройти спец мед обстеження. Встановлюють певні вимоги щодо віку іммігрантів, їх політ та соц стану (забороняється в'їзд членам терористичних та профашистських організацій, особам, що притягалися до кримінальної відповідальності).

3)країни-імпортери встановлюють кількісні квоти на іммігрантів. Квотування може торкатися всієї економіки, окремих галузей, окремих підприємств.

4) законодавство багатьох країн передбачає заходи щодо ек регулювання імміграції.

-встановлення мін обсягу товарообороту фірми, після досягнення якого вона має право наймати іноземних працівників;

-дозвіл на імміграцію тільки тим фіз особам, які-здатні інвестувати в ек країни визначену законом суму, попередньо доказавши її легальне походження, і створити певну кількість роб місць.

- в окремих країнах за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеві підприємства іммігранти зобов'язані внести плату.

5) законодавство більшості країн встановлює максим строки перебування іноземних робітників на території, після закінчення яких необхідно залишити країну, або одержати дозвіл на продовження перебування в ній.

6) в законодавстві кожної країни має місце явна та прихована заборона наймати іноземну роб силу, оформлена у вигляді заборони іноземцям займатися певним видом діяльності.

Країни-імпортери робочої сили під тиском профспілок здійснюють заходи щодо стимулювання рееміграції - повернення іммігрантів на батьківщину

-надання ек допомоги країнам масової еміграції (надання інвестицій країнам-експортерам роб сили з метою створення нових підпр, на яких могли б працювати реемігранти. Найбільшого розвитку така допомога набула у відносинах ФРН з Туреччиною);

-професійна підготовка іммігрантів (надання іноземним робітникам можливості одержати професійну освіту, яка дозволяла б їм одержувати високооплачувану роботу на батьківщині. В цьому плані багато роблять ФРН, Франція, Швеція);

-виплата іммігрантам спец допомоги (запроваджується в тих випадках, коли іноземні працівники погоджуються добровільно звільнитися і виїхати на батьківщину. Така форма стимулювання рееміграції застосовується в Нідерландах, ФРН, Франції).

81.Реформування світових валютних систем: причини та напрями.

1. Золотий стандарт

Уведення золотого стандарту жадає від кожної країни-учасника конвертувати свою валюту в золото (так само як здійснювати і зворотну процедуру) за фіксованим курсом. Наприклад, вартість долара може бути встановлена рівної 1/20 унції золота, а вартість фунта стерлінгів як 1/4 унції золота. Обмінний валютний курс, визначений за допомогою перерахування золотого змісту, установлює золотий паритет для кожної валюти, що обертається на зовнішніх валютних ринках.. У 19 столітті золото оберталося на внутрішніх ринках у виді монет і, крім того, служило формою резервів комерційних банків, що забезпечують вклади до запитання.

2. Бреттон-Вудська валютна система

У 1944 році, незадовго до закінчення Другої Світової війни, основні учасники процесу міжнародної торгівлі зустрілися на конференції в містечку Бреттон-Вудсе, штат Нью-Гемпшир, США, щоб дійти згоди про майбутню міжнародну валютну систему. Бреттон-Вудська система намагалася зберегти стабільність обмінних курсів валют, що, здавалося, були одним з основних переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їхнього регулювання за рахунок зменшення ролі і значення золота в цьому процесі. Для досягнення цієї мети Бреттон-Вудська валютна система запропонувала своєрідний метод фіксації обмінних валютних курсів. Тому що золоті паритети були безповоротно відкинуті, паритетні обмінні курси валют встановлювалися й обчислювалися в доларах США; сам же американський долар обмінювався на золото за фіксованою ціною 35 доларів за 1 тройську унцію. Крім того, Бреттон-Вудськими угодами зводилися до мінімуму відхилення вільних ринкових обмінних курсів валют від офіційно заявлених паритетів вони могли змінюватися у відповідь на коливання попиту та пропозиції на зовнішніх валютних ринках тільки у вузьких межах: 1% у кожну сторону від офіційно заявлених паритетів

3. Ямайська валютна система

1973 рік був ознаменований формальним крахом Бреттон-Вудської валютної системи. Це не могло не позначитися на всьому механізмі формування і руху валютних курсів. Результатом з'явився перехід до "плаваючих" валютних курсів, що повинно було неминуче привести до посилення нестійкості курсових співвідношень валют. Широка система державного нополістичного регулювання в сфері утворення валютних курсів (валютні інтервенції, дисконтна політика, валютні обмеження) виявилася не в змозі стабілізувати валютні ринки.

У даний час у світі діє Ямайська валютна система (нові угоди були підписані в січні 1976 року в місті Кінгстон, Ямайка). З її введенням був скасований золотий зміст валют, співвідношення яких навіть юридично не ґрунтується на золотих паритетах. Ямайська система узаконила вільно коливні курси валют, при цьому був істотно модифікований механізм національного і міждержавного впливу на формування курсових співвідношень.

Таким чином, відповідно до Ямайських угод країнами-членами МВФ надане право вибору: мати "плаваючі" курс валюти; або установити або підтримувати фіксовану вартість валюти в СПЗ (спеціальних правах запозичення) або інших розрахункових одиницях; або прив'язати свою валюту (тобто установити тверде співвідношення) до іншої валюти або декільком валютам. Виключається тільки можливість паритету валюти в золоті.

4. Європейська валютна система

Європейська валютна система (ЕВС) - форма державного монополістичного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу, характерною рисою якого є посилення цього регулювання на міждержавному, а в перспективі і на наддержавному рівнях.

Механізм ЕВС утворять три елементи: європейська валютна одиниця ЕКЮ (Eropean Currency Unit ECU); режим спільного коливання валютних курсів "супер змія"; Європейський фонд валютного співробітництва.

Центром нової системи стала європейська валютна одиниця ЕКЮ, що замінили використовувалася з 1975 року країнами "загального ринку" європейську розрахункову одиницю ЕРЕ. Від ЕРЕ ЕКЮ успадкувала побудову за принципом "стандартного кошика".

Сітка паритетів і її зв'язок з ЕКЮ є основою валютних інтервенцій і системи взаємного кредитування і розрахунків. Звичайно інтервенції проводяться одночасно банками країн, курси валют яких досягли протилежних максимально припустимих меж взаємних відхилень. Банк сильної валюти по купає слабку валюту, і навпаки, банк слабкої валюти продає сильну.

82.Роль і місце міжнародних організацій у процесі фінансування розвитку національних економік.

Міжнародні фінансові інститути мають взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини - надання кредитів урядам та їх погашення і сплату процентів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути, здійснюючи фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі. Міжнародні фінансові організації безпосередньо займаються регулюванням світових фінансових і валютних ринків.

Міжнародний валютний фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF) - спеціальне агентство ООН, засноване 39 державами для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та посилення рівноваги в міжнародному балансі розрахунків членів, а також забезпечення стабільності валютних курсів. Основним інструментом для цього МВФ використовує виділення коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Штаб-квартира МВФ знаходиться в місті Вашингтон, США.

Дата добавления: 2015-05-22