Податок на додану вартість: сутність, функції та етапи розвитку. Поняття доданої вартості, методи її розрахунку

За рахунок використання механізмів непрямого оподаткування фінансове регулювання посідає важливе місце в економічній системі держави. Основною складовою непрямого оподаткування є універсальні акцизи, значення яких у сучасних фінансових системах зростає, так як вони характеризуються широтою податкової бази. Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки. У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів:

· податок з продажу - застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Ця форма використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського Союзу;

· податок з обороту - стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. Цей податок широко і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у Радянському Союзі;

· ПДВ - сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Доходи бюджету відображають економічні відносини, що виникають між державою та підприємствами, організаціями та громадянами в процесі формування державного фонду держави. Формою проявлення цих відносин є різні види платежів підприємств, організацій та громадян у ДБ, а їх матеріально-речовим втіленням – грошові кошти, мобілізовані в ДБ.

Ще здавна податки почали поділяти на прямі і непрямі. Критерієм поділу стала теоретична можливість перекладання податків на споживача товарів. Передбачається, що кінцевим платником прямих податків стає той, хто отримує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих — споживач товару, тому їх називають податками на споживання.

Однак, критерій перекладання податку на споживача був визнаний неточним.

В даний час всі доходні і майнові податки (в т.ч. на дарування, спадщину, купівлю-продаж ЦП) відносяться до прямих, а всі податки на споживання — до непрямих. Прямі податки встановлюються безпосередньо для платників, їх розмір залежить від масштабів ОО.

Показник	Непрямі податки	Прямі податки
Складність визначення ПЗ	Відносно прості розрахунки	Відносно складні розрахунки
Реакція платників на обкладання податками	Стійкі поступлення в бюджет поза прямою залежністю від динаміки доходів	Відносно нестійкі поступлення в бюджет, зумовлені динамікою доходів підприємств і громадян
Характер оподаткування	Відносно регресивне	Відносно прогресивне
Можливість перекладання податків	Велика	Менша

В Україні ПДВ отримав законодавче закріплення ЗУ "Про ПДВ" 1991р., потім 26 грудня 1992р., коли був виданий Декрет КМУ "Про ПДВ”. Основним законодавчим актом, що визначав механізм справляння та сплати ПДВ є ЗУ "Про ПДВ" від 3.04.97 року № 168/97.

Причинами його введення були недоліки діючої на той час системи оподаткування: висока питома вага прямих податків (в 1991р 63%), намагання держави збільшити величину доходів бюджету.

ПДВ визначався як частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, що надходить до бюджету після їх реалізації. Ставка ПДВ становила 28%, ґрунтуючись на величині бюджетних надходжень, яку забезпечував діючий до того часу податок з обороту. При цьому не існувало універсального визначення платників. Натомість перераховувалися лише окремі види суб'єктів п/д, об'єднаних за критерієм виробничої та іншої комерційної діяльності.

Наступний етап запровадження ПДВ в Україні був пов'язаний з прийняттям 26 грудня 1992 року Декрету КМУ «Про ПДВ», яким цей вид податку визначався як частина новоствореної вартості, що сплачується до ДБ на кожному етапі виробництва товарів. Документом чітко було встановлено коло платників, до яких відносились суб'єкти п/д, які знаходяться на території України; міжнародні об'єднання та іноземні юр особи і громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу п/д на території України.

БО розширювалась на контингент організацій - юр осіб (громадські, релігійні організації, бюджетні установи), які платниками ПДВ хоча й не були, проте здійснювали операції з метою отримання доходу, або в їх структурах були виробничі чи комерційні підрозділи. Саме такий підхід було покладено в основу ЗУ «Про ПДВ» від 03.04.97р., яким платником визначались особи, що здійснювали оподатковувані операції незалежно від того, належали вони до суб'єктів п/д, чи ні.

ЗУ «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» від 16 листопада 1995 р. було внесено платниками ПДВ виступали також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають обкладенню митом. Після цього сплата ПДВ мала здійснюватися за кожний одиничний товар, ввезений громадянином на митну територію України, тоді як попередньо оподаткуванню цим видом податку підлягали лише товари вартістю понад 1400 дол. США.

З 1997 р. намітилась тенденція до певного посилення стимулюючої функції ПДВ. ЗУ «Про ПДВ» від 3 квітня 1997 року було збільшено початковий поріг оподаткування із 100 мінімальних з/п до 600 НМДГ. Крім того, до платників не були включені фіз особи — суб'єкти п/д, які здійснювали торгівлю за готівкові кошти та сплачували ринковий збір. Крім сприяння розвитку малого бізнесу такий захід забезпечував здешевлення та спрощення адміністрування податку, поліпшенню роботи податкових органів з великими підприємствами.

Щодо ставок ПДВ, то за весь період свого існування вона змінювалась 3 рази: з 28 до 20% у 1992 р.; з 20 до 28% — у 1993 р. внаслідок потреби у покритті значного бюджетного дефіциту; з 28 до 20% — у 1995р., зважаючи на посилення "тінізації" підприємницького сектору, збільшення обсягів ухилення від сплати податку.

ЗУ "Про ПДВ" від 3 квітня 1997 р. запроваджено 2 ставки ПДВ: основна — в розмірі 20% та „0” - щодо окремих видів операцій. У такому вигляді ПДВ існує донині з тією лише відмінністю, що постійно змінюються види діяльності як ОО за „0” ставкою, а також стабільно коригується перелік категорій платників ПДВ та видів діяльності, до яких застосовуються різного роду пільги з його сплати.

Сутність ПДВ розкривається через систему функцій.

Фіскальна функція ПДВ полягає в мобілізації надходжень шляхом справляння до бюджету. Фіскальні переваги ПДВ полягають в його високій дохідності – він має широку податкову базу, і практично кожна особа сплачує цей податок незалежно від того, який дохід одержує.

Важливою є регулювальна функція ПДВ, адже його застосування впливає на інфляцію та ціноутворення. ПДВ, як специфічні акцизи та мито, включають у ціну товару, тобто наділені властивостями впливати на ціно-утворювальні механізми в суспільстві, адже на суму акцизів відповідно зростає ціна товарів.

Крім цін, ПДВ стосується й інших сторін економічного життя: розподілу доходів, процесу нагромадження та інвестицій, ефективності виробництва, зовнішньої торгівлі, розвитку державного сектора, управління економікою.

ПКУ визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок спеціальної реєстрації платників податку тощо.

ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідовуй його основний недолік - кумулятивний ефект.

Сьогодні ПДВ становить вагому частку в ДБ України. За своєю економічною сутністю ПДВ є непрямим податком, де ОО є не дохід чи прибуток, а розмір витрат для кожного конкретного споживача товару, тому у соціальному розумінні вважається несправедливим.

ПДВ – податок, що нараховується і сплачується на кожному етапі просування товару від виробника до кінцевого споживача і впливає на процеси ціноутворення та на обсяги споживання.

Недоліки ПДВ:

1) складний механізм нарахування і сплати,

2) складний розвиток виробництва,

3) стримує інфляцію при застосуванні високих ставок,

4) негативно впливає на високотехнічні і наукоємкі виробництва,

5) можливість ухилення в умовах недосконалого б/о,

6) регресивний вплив на малозабезпечені верстви населення,

7) потребує підготовки персоналу податкової служби.

Переваги:

1) відсутність подвійного оподаткування і кумулятивного ефекту,

2) рівність умов щодо сплати як виробниками так і продавцями,

3) ритмічне надходження коштів до бюджету держави,

4) регулює розмір з/п і ціни,

5) стримує кризу перевиробництва і прискорює витіснення з ринку слабких підприємств,

6) включає механізми взаємної перевірки платниками податкових зобов'язань,

7) дає можливість стримувати невиправданий ріст цін,

8) стимулює експорт.

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ — основна сучасна форма універсального акцизу, котрий встановлюється щодо знову створеної в даного платника вартості, що включає фонд заробітної плати та прибуток.

Поняття доданої вартості, методи її обчислення.

ПДВ — багаторівневий податок, що стягується на всіх стадіях руху товару від виробника до кінцевого споживача, де кожен учасник процесу його виробництва та реалізації сплачує податок відповідно до того, наскільки він збільшив вартість матеріальних ресурсів, що надійшли до нього.

Справляння ПДВ потребує визначення ОО — доданої вартості. Згідно з визначенням, наведеним у Великому економічному словнику, додана вартість:

1) приріст вартості, який створюється у процесі виробництва товарів, робіт;

2) вартість проданої фірмою продукції за вирахуванням вартості матеріалів, куплених і використаних для її виробництва; додана вартість = виручці, яка включає в себе еквівалент з/п, амортизації, орендної плати, процента і прибутку;

3) вартість галузевих продаж за вирахуванням вартості проміжних товарів.

З наведених визначень зрозуміло, що вона не включає вартість спожитих сировини і матеріалів, але включає вартість спожитих засобів виробництва у вигляді амортизації. Насправді, так вимірюється валова додана вартість. Саме її величина розраховується як різниця між вартістю виробленої і реалізованої продукції та вартістю сировини і матеріалів, використаних у процесі її виробництва, або між валовим обсягом реалізації і проміжним споживанням. Валова додана вартість може бути розрахована також шляхом додавання складових елементів, що характеризують її структуру, — з/п, прибутку, процентних доходів, ренти та амортизації.

Більш вдалим є визначення словника сучасної економіки Макміллана, відповідно до якого додана вартість — «...вартість продукції фірми - вартість ресурсів, придбаних в інших фірмах. По суті це сума факторних доходів фірми: з/п і прибутків».

Методи обчислення доданої вартості та зобов'язань з ПДВ

Відомі 4 методи обчислення доданої вартості і зобов'язань з ПДВ.

Прямий адитивний або бухгалтерський метод передбачає застосування податкової ставки до попередньо визначеної величини доданої вартості, яка обраховується шляхом додавання її складових елементів:

VАТ=t(W+Р)

де W — з/п; Р — факторний дохід (проценти, рента, прибуток); t — ставка податку.

Прямий метод віднімання передбачає застосування податкової ставки до попередньо визначеної величини доданої вартості як різниці між вартістю реалізованої продукції (продажем) і матеріальними витратами на її виробництво (купівлею):

VАТ = t(Q -І)

де Q — випуск (продаж); I— витрати (купівля).

Непрямий адитивний метод передбачає визначення платежів з податку до бюджету як суми податків, обрахованих по окремих складових доданої вартості:

VАТ= tW + tP

Непрямий метод віднімання або кредитний метод передбачає визначення суми платежів з податку до бюджету як різниці між сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів, і сумою податку, сплаченого постачальникам матеріальних ресурсів, спожитих у процесі виробництва (сумою податкового кредиту):

VАТ= tQ - tI

Найбільшого розповсюдження у практиці оподаткування набув кредитний метод завдяки його перевагам, які полягають:

1) у відсутності необхідності обчислювати величину доданої вартості, що дає змогу розраховувати ПДВ уже при укладанні угод; велике значення це має при укладанні угоди — замовлення на купівлю-продаж ще не виробленої продукції;

2) в обов'язковому документальному супроводі операцій купівлі-продажу, що полегшує контроль податкових органів за рухом товарів і сумою сплачених податків;

3) у зацікавленості покупців у правильному обчисленні суми ПДВ, яку вони сплачують постачальникам, з її відображенням у супровідних документах, що створює умови для доповнення контролю з боку податкових органів контролем покупців;

4) у можливості застосування різних ставок податку, тоді як перші 3 методи вимагають обкладання всіх видів товарів та послуг за 1 ставкою;

5) у можливості використання будь-якого податкового періоду, тоді як бухгалтерський метод дозволяє розраховувати податкові зобов'язання лише за період здачі бухгалтерської звітності.

Кредитний метод обчислення зобов'язань з ПДВ має і певні вади:

- наявнісь часового лагу між сплатою ПДВ в ціні придбаних матеріальних ресурсів і відшкодуванням цієї суми після реалізації виробленої продукції завдяки перерахуванню до бюджету різниці між отриманим і сплаченим податком. Величина лагу залежить від тривалості виробничого циклу, швидкості реалізації. Якщо ж вироблена продукція з тих чи інших причин взагалі не реалізується, підприємство не може відшкодувати ПДВ,

- звільнення від сплати податку будь-якого економічного суб'єкта, що знаходиться у будь-якій точці ланцюжка «виробництво-кінцеве споживання», крім кінцевого пункту — роздрібної торгівлі, що реалізує товари кінцевим споживачам, руйнує ланцюжок податкових кредитів і породжує кумулятивний (каскадний) ефект.

Застосування кредитного методу передбачає зменшення суми податкових зобов'язань платника на суму податку, сплаченого в ціні придбаних товарів — матеріальних ресурсів та основних фондів.

17. Об¢єкт та база оподаткування ПДВ, ставки, операції, що не є об’єктом оподаткування та звільняються від оподаткування.

Ст 185. ОО є операції платників з (7 типів операцій):

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику, на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

д) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування ПДВ до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений МКУ.

Ст 193. Розміри ставок податку:

а) 17%; б)0%.

Порівняно з попереднім законодавством передбачено зниження основної ставки податку з 20% до 17% з 1 січня 2015 року.

Дата добавления: 2015-05-07