Мислення 1 страница

Проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можли­ве лише за участю мислення. Воно відображає дійсність узагальнено — через слова, мову. Воно тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є головним інформатором про навколишній світ. Почуття, сприймання, мислення є ланками єдиного акту — пізнання.

Мислення — це опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, їх суті та наявних між ними зв'язків, здій­снюване шляхом розумових операцій (аналізу й синтезу, порівняння й розрізнення, суджень і умовиводів, абстракції, узагальнення тощо); вища форма відображальної діяльності.

Розрізняють три види мислення: наочно-дійове; наочно-образне; сло­весно-логічне.

Основні характеристики мислення відображені на рис. 4-5 і 4-6.

Узагальнена класифікація мислення подана у табл. 4-1.

Насамкінець хотілося б звернути увагу на саногенне і патогенне мислення, які досліджуються Ю.М. Орловим. За ним, мислення має безпосередній вплив на емоційно-почуттєву сферу людини. Тому вона має керувати своїми емоціями та почуттями через розум, тобто через продуктивне й оздоровче мислення.

Саногенне мислення сприяє подоланню негативних емоцій та психічно­му оздоровленню людини. Для такого мислення характерний динамізм зв'яз­ку особистості зі світом образів, в якому відображуються життєві ситуації. Саногенне мислення сприяє розв'язанню психотравматичних ситуацій. Воно грунтується на свідомій постановці та розгляді, свідомому аналізі власних емоцій і емоціогенних факторів, полягає у свідомій саморегуляції власною емоційно-вольовою сферою з оздоровчою метою, що особливо важливо у процесі діяльності в екстремальних ситуаціях, наприклад бойової підготовки.

Патогенне мислення, навпаки, створюючи емоційну напруженість, може посилювати та підвищувати ймовірність виникнення психічних розладів. Такому мисленню властиві цілковита свобода уяви, відсутність контролю над вільним перебігом образів і думок, відсутність аналізу свого мислення та неусвідомленість тих розумових операцій, які породжують емоцію.

Основні властивості мислення: швидкість, глибина, широта, гнуч­кість, стратегічність, імпульсивність—обережність, самостійність, ре­флексивність.

Табл. 4-1. Класифікація мислення

Ознака класифікації	Види мислення
За формою	— наочно-дійове — наочно-образне — словесно-логічне
За характером задач, які розв'язуються	— теоретичне — практичне
За рівнем узагальнення	— емпіричне — теоретичне
За ступенем новизни	— репродуктивне — творче
За ступенем розгорнутості	— інтуїтивне — дискурсивне
За адекватністю відображення реальної дійсності	— реалістичне — аутичне
За характером впливу на емоційну сферу	— патогенне — саногенне

Швидкість мисленнєвих процесів виявляється у невідкладному прийнят­ті нестандартних рішень, як правило, в екстремальних умовах. Вона може бути як інтуїтивною, так і усвідомленою, тобто пов'язана з повним рефлек­сивним аналізом усіх етапів мисленнєвого процесу. Наприклад, саме швид­кість мисленнєвих процесів є основним моментом, який вимірюється в тес­тах інтелекту Г.Ю. Айзенка, коли потрібно якнайшвидше дати правильну відповідь на поставлене в задачі запитання.

Глибина мислення сприяє аналізові, порівнянню, знаходженню суттєвих зв'язків між різними явищами.

Широта мислення виявляється в залученні до розв'язування задачі не­обхідних засобів, знань і вмінь, безпосередньо не даних в умовах задачі, а взятих з інших сфер знань, наук.

Гнучкість мислення протилежна ригідності і є однією з головних умов творчого мислення.

Стратегічність мислення передбачає вибір адекватних способів роз­в'язування задачі та відповідних розумових дій у ситуаціях, коли необхідно визначати концептуальні підходи вирішення певної проблеми, наприклад, бойової.

Імпульсивність—обережність мислення мають надзвичайно важливе значення у військовій справі, коли необхідне їх розумне поєднання та вмін­ня ризикувати під час прийняття складних рішень.

Самостійність мислення виявляється у нешаблонності, продуктивно­му мисленні, що лежить в основі оригінальних підходів у різних сферах діяльності.

Рефлексивність — це здатність до творчого аналізу ситуації, вияв само­свідомості особистості в аналізі проблемних ситуацій.

Існують також і інші властивості мислення. Наприклад, організова­ність, дисциплінованість, послідовність, критичність, некритичність тощо, знання яких сприяє творчому розвитку мисленнєвої сфери осо­бистості командира.

Мислення тісно пов'язане з мовою і мовленням. Мова — система знаків, що є засобом людського спілкування, розумової діяльності, спо­собом вираження самосвідомості особистості, передання і зберігання інформації. За Г.С. Костюком, мова є носієм пізнаного й. водночас, знаряддям пізнання нового. У мові, як у знаковій системі, відображені досить формалізовані, фіксовані значення, які забезпечують людське спілкування.

Мова існує і реалізується через мовлення. Основні характеристики мовлення дані на рис. 4-7.

Розрізняють мовлення зовнішнє (усне, письмове) і внутрішнє (мов­лення подумки). Основні функції мови і мовлення — вираження, вплив, повідомлення. Ці функції нерозривно пов'язані між собою. Мовлення є передусім засобом спілкування, оскільки кожне слово щось означає.

Таким чином, слово має бути найважливішим інструментом офіце­рів у навчально-виховній роботі з особовим складом. Правильно засто­соване, воно завжди дасть позитивний ефект.

4.2. Особливості функціонування емоційно-вольової сфери особистості в умовах військової діяльності

Почуття і воля — важливі складові психічної сфери військовослуж­бовця. Розуміння їх сутності та особливостей дає змогу якісно вплива­ти на його діяльність в інтересах ефективного виконання завдань, що стоять перед ним.

Емоціїїа почуття, як і психічні пізнавальні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але на відміну від останніх, вони відображають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, воїн по-різному сприймає дійсність. Одні події викликають захоп­лення, інші — печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість — все це різні види суб'єктивного ставлення особистості до навколишніх речей і явищ, її емоційні переживання. Отже, емоція як процес є оцінювання інформації, що надходить у мозок, про зовнішній і внутрішній світ. Вона оцінює дійсність і доводить свою оцінку до організму мовою пережи­вань. Вони майже не підлягають вольовому регулюванню, їх складно викликати за своїм бажанням.

Емоції — це психічне відображення у формі безпосереднього пере­живання життєвого змісту явищ і ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Польський психолог Ян Рейковський включає в емоційний процес три основні компоненти. Перший — це емоційне збудження, що визна­чає мобілізаційні зрушення в організмі. Другий —- знак емоції: пози­тивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, нега­тивна — коли вона оцінюється як негативна. Перша емоція намагається підтримати позитивну подію, друга — викликає дії, спрямовані на усу­нення контакту з негативною подією. Третій компонент — ступінь кон­тролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збуджен­ня: афекти (страх, гнів, радість), за яких зберігається орієнтація і кон­троль, і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі [98, с. 39-52].

Існують такі теорії емоцій:

—трьохвимірна теорія емоцій В. Вундта;

—периферична теорія В. Джеймса і К. Ланґе;

—теорія диференційованих емоцій К. Ізарда;

—гештальттеорія емоцій Ф. Крюґера;

—інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова.

Англійський психолог К. Ізард виділяє фундаментальні емоції та основні емоційні риси людини (рис. 4-8). Емоцію він називає фунда­ментальною тоді, коли вона має специфічний внутрішньо-детермінова-ний нервовий субстрат, який зовні виражається особливими мімічними чи нервово-м'язовими засобами і має особливе суб'єктивне переживан­ня — феноменологічну якість.

Фундаментальні емоції важливі в житті індивіда, але окремо, поза іншими емоціями, вони існують лише протягом дуже короткого про­міжку часу — до того, як активізуються інші емоції. Вони в основному мають вроджений характер. К. Ізард до фундаментальних емоцій від­носить:

—інтерес-схвилювання — позитивна емоція, що мотивує учіння, розвиток навичок і умінь та творчі намагання;

—радість — максимально бажана емоція; подив;

—горе, страждання — емоція, відчуваючи яку людина зане­падає духом;

—гнів;

—зневага;

—страх;

—сором;

—провина.

Основними емоційними рисами К. Ізард вважає:

—тривожність, яка включає в себе горе, гнів, сором, провину, інколи інтерес — збудження;

—депресію — комплекс емоцій, що включають горе, гнів, зневагу, страх, провину;

—любов, яка пов'язує людей;

—ворожість — взаємодія фундаментальних емоцій гніву, зне­ваги, інколи призводить до агресії [35, с. 85-90].

Емоції не існують без діяльності, вони виникають у її процесі та суттєво впливають па неї. При цьому емоційні процеси забезпечують передусім енергетичнуоснову діяльності, є її мотивами. Емоції визна­чають якісну й кількісну характеристику поведінки.

Емоції можуть бути: позитивними (радість, довіра, ніжність тощо), нейтральними та негативними (злість, печаль, страх, паніка). Складні­шими психічними явищами, притаманними лише людині, є почуття.

Почуття — одна з основних форм переживання воїном свого став­лення до явищ дійсності. Порівняно з емоціями, що виникають у відпо­відь на конкретну ситуацію, вони стійкіші й постійніші, тобто є ситуа­тивними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення воїна, пов'язаного з розумінням, знанням. Тіс­ний зв'язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кож­не почуття переживається і розкривається через конкретні емоції. Тому можна погодитися з думкою Г.С. Костюка про те, що емоції — це відо­браження ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів, а почут­тя — стійке й узагальнене ставлення до об'єктів. Емоції — це безпосе­редні переживання явищ, об'єктів, що оточують людину, фаза виник­нення і визрівання почуттів, етап формування ставлення людини. По­чуття — це саме ставлення людини до цих явищ і об'єктів. Отже, для виникнення почуття потребують емоцій.

Світ емоцій особистості багатогранний. Емоцій у воїна стільки, скіль­ки ситуацій, в яких він перебуває, і скільки є різних людей. У зв'язку з цим ситуативність — провідна властивість, це вираження значущого для людини тут і тепер. У той же час, емоції — предметні. Предмет­ність — це суттєва ознака емоцій, яка пов'язана з виокремленням ак­туального предметного змісту, тобто йдеться про конкретну предмет­ність на відміну від предметності як властивості почуттів, що може бути як конкретною, так і узагальненою. Крім того, почуття не ситуа­тивні.

У цілому почуття й емоції змінюються контрастно таким чином:

—задоволення (приємне переживання);

—невдоволення (неприємне переживання);

—двоїсте (амбівалентне);

—невизначене ставлення до дійсності.

При цьому військовослужбовець перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.

Фізіологічною основою функціонування найпростіших емоцій є ді­яльність нервових центрів, розміщених у нижніх відділах головного мозку, в підкірці. І.П. Павлов писав, що підкіркові центри є центрами складних безумовних рефлексів — харчових, захисних та інших, вод­ночас вони є і фізіологічним підґрунтям елементарних емоцій. Дані останніх років засвідчили, що основу фізіологічного механізму емоцій становлять ретикулярна формація, яка активізує діяльність механізму мозку, і центри, розміщені в гіпоталамусі, таламусі, лімбічній системі та підкіркових вузлах.

Емоції та почуття виконують дві основні функції:

— сигнальну (оповіщають про зміни в навколишньому світі та організмі);

— регулятивну (допомагають пристосуватися до змін обста­вин).

Характерною особливістю емоцій є те, що емоційні переживання супроводжуються виразними рухами. У воїна, який відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість або інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюються вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, і розкривається почуттєва сфера особистості (рис. 4-9).

Л.М. Толстой у романі «Війна і мир», розкриваючи емоційний стан своїх героїв, описав 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки. Така багатогранність почуттів і емоційних станів залежить від розмаїт­тя життєвих ситуацій, типу нервової діяльності, рис психіки, специфіч­них умов військової діяльності. Те саме почуття може супроводжувати­ся різними емоціями, у тому числі й протилежними. Наприклад, склян­ка води, випита для втамування спраги, приносить задоволення, а якщо примусити пити воду воїна, який не відчуває спраги, то може виникну­ти переживання, невдоволення, роздратування.

Почуття характеризуються:

—невичерпністю форм існування та вияву;

—тісним зв'язком із практичною діяльністю;

—не завжди чітким усвідомленням пережитого;

—залежністю від психофізіологічних особливостей воїна;

—суперечністю різних переживань (амбівалентністю);

—великою силою дії на навколишніх;

—пластичністю і фазовістю.

Головна властивість почуттів — визначеність динамічного вектора активності суб'єкта щодо предметного почуття, тобто в почуттях відо­бражається стійке узагальнене ставлення до оточення, предмета, яви­ща, людей, яке спонукає діяти щодо них певним чином.

Почуття класифікуються за рядом основних рис.

За рівнем вияву розрізняють: прості емоційні стани; складні емо­ційні стани; стійкі емоційні стани.

За впливом на діяльність виділяють почуття, що активізують (сте-нічнї) та гальмують (астенічні) цілеспрямовану активність.

За ступенем складності та змісту почуття поділяють на прості (еле­ментарні) і складні (вищі). Перші виникають від задоволення органіч­них потреб (у їжі, воді) і за раптових змін обставин. Другі виникають при переживанні ставлення до загальнолюдських цінностей, Батьків­щини, військової праці, інших воїнів. Умовно їх поділяють на загально­людські, морально-політичні, інтелектуальні та естетичні.

Загальнолюдськими почуттями є переживання проблем війни і миру, повага до людського життя як вищої цінності суспільства, доброзичливість до людей, співчузтя тощо.

Морачьно-полііпичними почуттями є відданість своїй Батьківщині, патріотизм тощо. Формування моральних якостей особистості є центральною проблемою військового виховання й однією з важливих проблем формування особистості воїна. У різних воїнів, залежно від умов життя і виховання, моральні почуття розвиваються неоднаково. Моральна оцінка має виражатися в таких категоріях, як добро і зло, військова честь і гідність, справедливість тощо.

Особливе значення має виховання у військовослужбовців почуття від­повідальності. Розвинене почуття відповідальності визначає ставлення вої­на до себе і до інших, до військового колективу, збройних сил у цілому. Відповідальність передбачає усвідомлення воїном свого обов'язку перед су­спільством, уміння оцінювати свої вчинки, знання своїх прав і обов'язків. Ці дві групи почуттів визначають його життєву позицію в мирний час і мо­рально-психічну стійкість за бойових обставин.

До інтелектуальних почуттів належать емоційні переживання, пов'я­зані з розумовою діяльністю: чуття нового, здивування, впевненості в силі розуму, задоволення від розв'язання проблеми, невпевненості в істинності рішення тощо. їхнім підґрунтям є любов до знань, яка може набувати різно­манітних форм і напрямів.

Естетичні почуття — це переживання, пов'язані зі сприйманням явищ природи, творів мистецтва, шляхетних вчинків тощо. Вони поділяються на кілька форм їх вияву: почуття піднесеного, комічного, трагічного тощо.

Офіцерові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо навчитися визначати переживання підлеглого. Тому що без урахування таких не можна дати всебічну оцінку особистості солдата.

К.І. Чуковський писав, що, крім усіляких властивостей, людська осо­бистість має свою душевну мелодію, яку кожен з нас всюди носить із со­бою, і якщо ми маємо бажання відтворити людину та її властивості, цієї душевної мелодії ми не покажемо, і через це наше зображення буде неправ­дивим. На цю мелодію, як і на емоції, почуття взагалі, ми маємо зважати завжди. Інакше завдаватимемо значної шкоди здоров'ю воїна, створюючи стресові ситуації там, де можна було б їх уникнути.

Загальні властивості емоцій і почуттів:

—переключення (можливість перенесення емоційного забарв­лення з причин почуттів на другорядні умови);

—передбачення (виникає на основі емоційного оцінювання обстановки, яке раніше сприяло успіху або неуспіху);

—просторово-часове зміщення (властивість переживань, емо­цій і почуттів зміщуватися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, вираз­ніше, ніж у момент події).

Почуття й емоції мають такі кількісні характеристики: сила, глиби­на, інтенсивність, тривалість.

За формою перебігу (силою, дієвістю, тривалістю) у почуттях виді­ляють настрій, афект, стрес та ін.

Настрій— відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивне або негативне емоцій­не тло психічного життя військовослужбовця. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або млявим, тривожним тощо. Джерелом виникнен­ня того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище воїна у військовому колективі; задоволений чи не задоволений він своєю роллю на службі. Настрій певною мірою залежить і від його фізичного стану.

Афект — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'яза­ний з різкою зміною важливих для воїна життєвих обставин; характеризу­ється яскраво вираженими рухами та змінами у функціях внутрішніх орга­нів. В основі афекту лежить внутрішній конфлікт, породжуваний або супе­речностями між потягами, прагненнями, бажаннями воїна, або суперечнос­тями між вимогами командирів до підлеглого і можливостями виконати ці вимоги. Афект розвивається в критичних умовах бою, коли воїн не здатен знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій. За­побіганню афектів допомагає статутна організація військової діяльності, розвинена воля, уміння управляти собою.

Під стресом розуміють емоційний стан, зумовлений ситуаціями надто сильного напруження — загрозою життю, фізичним і розумовим напружен­ням, страхом, потребою швидко ухвалювати відповідальні рішення. Під дією стресу у воїна змінюється поведінка, вона стає дезорганізованою, безлад­ною. Спостерігаються також протилежні зміни свідомості — загальмованість, пасивність, бездіяльність. Зміна поведінки воїна є своєрідним захис­том його організму від надто сильних подразників. Лише рішучі та спокійні люди, як правило, можуть регулювати і контролювати свою поведінку в стре­совій ситуації. Але часто такі ситуації змінюють психічні властивості осо­бистості військовослужбовців, які стають більш сприйнятливими до нега­тивних впливів.

Силу впливу стресового подразнення визначають такі чинники: реальна загроза життю, інтенсивність бойово! напруженості, психічний стан бійця, досвід діяльності у критичних ситуаціях тощо.

Однією з форм стресу є фрустрація — емоційний стан особистості, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення по­треби. Фрустрація спричинює різні зміни поведінки воїна. Це може бути агресія або депресія.

Бойова обстановка може мобілізувати або дезорганізувати почуття вої­нів. Підтримання їх на належному рівні забезпечується підвищенням бойо­вої активності, професійної готовності до діяльності в екстремальних ситу­аціях, актуалізацією вищих почуттів, піклуванням про потреби підлеглих, навчанням особового складу прийомам самоуправління і саморегуляції. Це потребує сформованості у кожного з воїнів як психологічної структури бо­йової діяльності в будь-яких умовах, так і вміння офіцерів навчати й вихо­вувати підлеглих, управляти підрозділами. Ліквідація або попередження розвитку негативних почуттів досягається виявленням і усуненням причин їх появи, а також спеціальними заходами відновлення готовності воїнів до виконання доведених бойових завдань.

У бойовій обстановці почуття особливо загострюються. У різних умовах вони комплексно виражаються у вигляді нервового очікування, напруження, бойового пориву тощо. Перед обличчям смертельної не­безпеки у багатьох воїнів виявляються маловивчені особливості, резер­ви психіки й організму. Тому офіцер має вміло мобілізовувати і підтри­мувати в них почуття, продиктовані бойовими обставинами і завдан­нями.

Людському організмові не властиве тривале сильне емоційне напру­ження. На певному етапі бійці адаптуються до факторів бойових обста­вин. При довготривалій адаптації або при дезадаптації воїна його охоп­люють пригнічення, відчай, хворобливе передчуття небезпеки або за­гибелі. Це нерідко супроводжується страхом.

Страх у традиційній психології вважається астенічною емоцією — тобто такою, що погіршує життєдіяльність. Страх пригнічує психічну діяльність і інтелектуальні здібності. Стан небезпеки викликає страх [93].

Страх — емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню військовослужбовця і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. У психічному стані страху воїн, як правило, змінює свою поведінку. Страх у нього викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, інколи пара­лізує його діяльність. Якщо джерело небезпеки невизначене або неусвідомлене, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху можуть виникати вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли він досягає сили афекту (панічний страх, жах), то здатен нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, за­хисна реакція). Він як соціально-психологічне явище може передаватись навколишнім і викликати паніку. Вияву страху сприяють: відсутність ор­ганізації та порядку, невміле керування, недовіра командирам і товаришам по службі, раптові дії супротивника, слабка навченість, слабка пси­хологічна загартованість особового складу до дій в екстремальній об­становці тощо.

Основні способи подолання страху:

1) усвідомлення мети і завдань бойової діяльності;

2) активні цілеспрямовані дії, що відволікають воїна від не­безпеки й обмежують думки про неї. Відомо, що чим біль­ше воїн перебуває у стані бездіяльності й пасивності, тим швидше він піддається страху;

3) висока внутрішня самодисциплінованість, що дає змогу вміло діяти і виконувати найскладніше бойове завдання;'

4) наявність навичок і вмінь самоуправління, оскільки такий воїн значно менше переживає страх;

5) перебування в групі. За такої ситуації боєць переконаний у тому, що завжди може розраховувати на допомогу навко­лишніх. Тому в небезпечній ситуації військовослужбовці мають бачити і чути один одного;

6) наявність командира та його позитивний особистий при­клад;

7) добре психічне самопочуття, гумор, оптимізм воїна;

8) добрий фізичний стан;

9) впевненість воїна у своїх силах, можливостях;

10)знання небезпек бойової обстановки і способів їх подо­лання;

11)знання сутності страху і способів боротьби з ним.

Для подолання страху та вибору ептимального способу дій в екстре­мальній обстановці необхідна також розвинена воля.

Воля — це здатність воїна, що виявляється в самодетермінації та саморегуляції своєї діяльності та різних психічних процесів. Якщо емоції визначають направленість дії, то воля — це вже сама дія. Тому воля пе­редбачає:

—регулювання людиною своєї поведінки відповідно до най­більш значущих для неї мотивів;

—гальмування інших мотивів, спонукань, намагань;

—організацію дій, вчинків згідно зі свідомо поставленими цілями.

Психологи П.В. Симонов і П.М. Єршов вбачають сутність волі у подоланні перешкод під час досягнення мети [108, с. 48].

Завершальним етапом вияву волі є дії, пов'язані з подоланням вну­трішніх або зовнішніх перешкод. Внутрішні — це ставлення та наста­нова воїна, хворобливий стан, перевтома тощо. Зовнішні — час, прос­тір, фізичні властивості речей, опір інших бійців тощо. Внутрішні та зовнішні перешкоди, впливаючи на свідомість, спричиняють вольове зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів.

Щоб зрозуміти сутність вольових дій, дуже важливо знати структу­ру вольового акту, який складається з таких елементів: імпульсу мети, мотиву, способів та засобів діяльності, ухвалення рішення і його вико­нання (рис. 4-10).

Імпульс — це пусковий сигнал попереднього формування мети. Мета діяльності — це те, чого прагне досягти воїн (сформувати навички й уміння, опанувати певну спеціальність, змінити поведінку у військово­му колективі тощо). Під мотивом діяльності розуміють його спонуку або бажання виконати ту чи іншу діяльність або дію.

Крім того, одні й ті самі вольові дії воїн може виконати за допомогою різних способів. Зазвичай він обирає основний шлях їх реалізації, обмі­рковуючи при цьому, як досягти мети і які засоби треба використати для виконання вольових дій. Якщо воїн до кінця усвідомив мету і способи її досягнення, а також має сформований мотив, що спонукає до діяльності, то він може ухвалити остаточне рішення, яке буде безбо­лісним для особистості, особливо в тому разі, коли свої дії він усвідом­лює як єдино можливі. Проте вибір рішення — це складний процес, що супроводжується внутрішньою боротьбою. У боротьбі мотивів, у вибо­рі рішення найбільша роль належить волі воїна.

Після ухвалення рішення напруженість, як правило, спадає. За ухва­леного рішення настає черга планування шляху досягнення мети, по­шук способів і засобів.

Основний етап у вольовому акті — виконання ухваленого рішення. Всю свою поведінку людина реалізує таким чином, щоб здійснити за­думи. Однак вона не тільки діє, контролює, коригує свої дії. Практичне досягнення мети завжди поєднується з подоланням різних перешкод і труднощів, а це потребує вольового зусилля, особливо у сфері військо­вої діяльності. Вольове зусилля є тим психічним явищем, яке визначає специфіку волі, чинить вольові дії на всіх етапах — боротьби мотивів, ухвалення рішення, планування, виконання. У боротьбі з труднощами вивчаються і вдосконалюються вольові якості особистості воїна.

Отже, воля виявляється і розвивається у діяльності. При цьому вона виконує три взаємозв'язані функції — збуджувальну, гальмівну і кон­трольну.

Основними особливостями волі є:

— зумовленість мотивами та індивідуально-психічними особ­ливостями особистості;

— особистісний характер вольових дій. В історії психології відомі такі теорії волі:

—інтелектуалістична (це усвідомленість, активність, що виражається через зв'язок" зі спонуканнями і пов'язана з подоланням зовнішніх і внутрішніх перешкод; це здатність регулювати свої дії);

—емоційна (В. Вундт);

—волюнтаристична (В. Джеймс).

Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежать не тільки дії, а й вчинки особистості. Гама вольових яко­стей військовослужбовця містить цілеспрямованість, самовладання, ви­тримку, наполегливість, рішучість, сміливість тощо.

Цілеспрямованість — вияв волі, що характеризується чіткістю мети, завдань, неухильним прагненням до їх досягнення, незважаючи на трудно­щі військової служби.

Витримка та самовладання виявляються в умінні стримувати свої по­чуття, якщо це потрібно, гальмувати імпульсивні дії, підпорядковувати себе поставленій меті.

Наполегливість воїна дає йому'змогу продовжувати діяльність у най­складніших умовах, незважаючи на тимчасові невдачі й перешкоди. Це одна з найважливіших його якостей, що сприяють йому в досягненні мети. Але не слід плутати наполегливість з упертістю (ригідністю). Впертий воїн прак­тично завжди намагається наполягати на своєму, не оцінюючи критично своїх суджень, бажань або рішень.

Рішучість як вольова якість особистості дає змогу виконати ухвалене рішення без зайвих вагань. Воїни, позбавлені цієї якості, часто не можуть довести розпочату справу до кінця і невпевнені в правильності вибору за­собу виконання рішення.

Важливою умовою рішучості є сміливість, тобто готовність воїна йти на оптимальний і виправданий ризик. Безумовно, рішучість має грунтува­тися на глибокій розсудливості й лише тоді вступати в дію, коли боєць ос­таточно вирішує, як йому діяти.

Дисциплінованість — вияв волі, що характеризується усвідомленим, точним і своєчасним виконанням обов'язків. Вона виражається в умінні під­порядковувати свої дії потребам військової служби, завданням військового колективу. Усвідомлена дисциплінованість воїна припускає не сліпе підко­рення за примусом, а добровільне, що грунтується на розумінні необхідно­сті, усвідомленні свого військового обов'язку. Вона також включає ініціа­тиву, творчість у розв'язанні задач, підвищене почуття відповідальності за результати вольових дій, самостійність та розвинений самоконтроль.

Дата добавления: 2015-05-22