Питання 2.5. Психологія самотності та суїцид

Однією з універсальних потреб людини є спілкування. Як істота соціальна, людина може існувати лише в соціумі, Відсутність спілкування позбавляє людину звичного для неї способу життя, блокує її людські вияви, вириває з життя. Адже коли ця потреба не задовольняється або задовольняється недостатньо, у воїна з'являється тягар самотності. Самотність — це емоційне супроводження незадоволеної специфічної потреби воїна у спілкуванні.

В основі переживання самотності лежить нерозділений товаришами по службі світогляд, життєві цінності, незадоволення реалізацією своїх соціальних настанов, життєвих намірів, релігійних поглядів та ін. Внаслідок того, що духовні цінності не поділяються іншими і відсутні підтримка та співчуття з боку інших, воїн почуває себе в ізоляції і переживає гостре почуття самотності. Емоційна ізоляція — важкий іспит для будь-якої людини, але якщо вона підсилюється ще й переживаннями конфліктної ситуації, тоді це стає справжньою трагедією.

Після необмеженої свободи міжособистісного спілкування в цивільному житті виявляється, що жорсткі норми статутного спілкування пригнічують особистість воїна. Причинами неадекватного сприйняття статутних вимог з її боку є слабке військово-патріотичне виховання допризовників та призовної молоді, яке стало наслідком недосконалості шкільних програм, втрати інтересу до патріотичної і шефської роботи більшості громадських організацій та скорочення державної підтримки програм підготовки призовної молоді.

Маючи слабку фізичну, психологічну та професійну підготовку, молодий солдат опиняється під впливом традиційних норм взаємин (з усіма перенесеними з цивільного життя конфліктними ситуаціями), з одного боку, і статутними та нестатутними нормами спілкування у військовому середовищі — з іншого. У цих умовах молодий воїн потрапляє в емоційну ізоляцію, яка, своєю чергою, підсилює зовнішню конфліктну ситуацію.

Можуть виникати різні відтінки забарвлення емоції самотності. Найінтенсивнішим і суб'єктивно тяжким є переживання самотності із забарвленням туги, безнадійності, завданої образи, скоєної несправедливості, пов’язане зазвичай з випадками, коли в розряд основних цінностей воїна потрапляють інтимні проблеми, коли в ролі цінностей виступають сексуальні відчуття, родинні зв'язки, дружні взаємини і вподобання. Втрата або загроза таким цінностям виключає можливість заміни. В таких випадках активність діяльності і рівень контактності військовослужбовця різко знижується. Переживання самотності виявляється пасивною емоцією, що провокує ізоляцію, відмову від діяльності, безнадійність. Це чи не «найсуїцидальніший» із всіх типів переживань самотності, оскільки він найбільшою мірою виключає з життя.

Отже, суїцидонебезпечність і сама можливість виникнення переживання самотності залежать від ступеня активності емоційної реакції, що виникає, а та, своєю чергою, виявляється залежною від змісту і значимості особистісних цінностей.

Важливим є також ступінь усвідомлення воїном неповноцінності спілкування, розуміння згасання активності наявних особистих контактів або розриву взаємин, звуження кола контактів. Чим ясніше і різкіше він усвідомлює свою самотність, тим більше воїн фіксований на ситуації, що викликала це усвідомлення, тим інтенсивніше саме переживання, тим гостріше страждання самотності.

Нерідко основою неблагополучия контактів, причиною нетерпимості до ускладнених ситуацій і схильності до переживання і самотності, що при цьому легко виникає, є знижена самооцінка воїна.

Вона провокує невпевненість у собі, нестійкість форм поведінки у спілкуванні з товаришами по службі, замкненість, що виникає в результаті невдоволеності своїми можливостями, властивостями власного характеру, своїми здібностями, навичками і вміннями. Поступово це закріплює у нього переконання")' власній неповноцінності. Потім це породжує нечіткість вимог, що пред'являються до себе та партнера, розмитість критеріїв, за якими оцінюються інші, нерозуміння їхніх намірів, настанов і можливостей, а слідом за цим — розгубленість, пасивність, безініціативність. В такому стані воїн уявляється навколишнім менш яскравою, аніж він є насправді, нецікавою людиною; його психіка бачиться спрощеною. Воїни з заниженою самооцінкою схильні до зниженого фону настрою з незначних приводів, як правило, тривожні, вразливі. У них поступово виробляється захисна поведінка у вигляді замкненості, невідвертості — через знецінення у власних очах своїх намірів, думок, знань. Ця захисна замкненість, що виконує функцію охорони своїх, нібито неповноцінних, можливостей від стороннього погляду, від справедливого, на думку таких людей, засудження, нерідко помилково сприймається іншими як гордовитість або недовіра, як відсутність інтересу до людей. У багатьох ситуаціях така позиція і спосіб поведінки призводять до відмови навколишніх віл спілкування з воїном, і він знов-таки опиняється в ізоляції.

Неблагополуччя сфери контактів багато в чому залежить від рівня і характеру соціалізації воїна. Ступінь включеності в соціум визначається його характерологічними особливостями, а також рівнем засвоєння ним загальних для певної групи, визнаних у ній цінностей, настанов, тенденцій, правил і стереотипів соціальної поведінки. Чим більші розходження між цінностями і правилами, що керують життям певної групи, та індивідуальними цінностями, тим більша небезпека знехтування ним членами соціуму, тим більше є підстав для його неприйняття, скерованого на нього з боку інших. Діапазон пошуку внутрішньо близьких товаришів по службі, з якими можна було нав'язати індивідуальні, емоційно значимі взаємини, в цих випадках виявляється різко звуженим. Це призводить до виникнення самотності.

Підґрунтя для появи неповноцінності контактів також утворюється за відсутності або значного зниження здатності до співпереживання. Це може статися внаслідок егоцентризму, вираженої демонстративності, глибокої шизоїдності (за якої різко знижується сама потреба у спілкуванні), за емоційної арсактивності або зниженої реактивності, неди­ференційованості емоцій, що переживаються підвищеної агресивно­сті, яка породжує недоброзичливість, побоювання, заздрість.

Наприклад, причиною виникнення переживань самотності в будь-якому віці є випадки потрапляння людини s середовище зі зниженою комунікативністю або в ускладнені ситуації (переїзд до іншої країни, коли виникає мовний бар’єр, незнання місцевих традицій, заміна умов сільської місцевості на урбанізовані умови міст). До загальних ускладнених ситуацій відносять війни, евакуації, що різко ламають всі звичні життєві стереотипи; розпад родини, конфліктні взаємини в родині, потрапляння в умови географічної ізоляції (експедиції, будівництва, робота в умовах Крайньої Півночі та ін.). Однією з таких ситуацій можна вважати також призов молодої людини на строкову службу до лав Збройних сил України.

Ми розглянули умови, що перешкоджають формуванню задовільної системи взаємин особистості воїна. Проте частіше зустрічаються випадки руйнування нормальних особистісних зв'язків, що породжують горе, болісне переживання самотності, яке іноді доходить до рівня пси­халгії через несподівану втрату близьких, крах особистісно значимих взаємин.

Це — смерть від хвороби, загибель у транспортній катастрофі або внаслідок стихійного лиха, розлучення, обірваних любовних зв'язків, сварки із близькими друзями, родичами. Раптова втрата значимого контакту позбавляє індивіда людей, котрі поділяють його погляди і приймають його життєві цінності. Втрата, смерть близької людини створює пустоту, яку неможливо заповнити і яка змінює світосприйняття, навіть безпосереднє сприйняття дійсності, позбавляє людину звичного й необхідного емоційного відгуку, створює, підсилює готовність до переживання емоцій негативного забарвлення — похмурості, пригніченості, одноманітності, розгубленості.

Саме в таких ситуаціях найчастіше ми зустрічаємося з переживаннями психалгії — нестерпного душевного болю. А це вже саме по собі підвищує суїцидонебезпечність таких ситуацій, додаючи до звичайних при переживанні самотності змін характеру діяльності і світосприйман­ня — ще й нові, які привносить психалгія.

Дата добавления: 2015-05-22