Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Кадрова політика та управління персоналом сучасного підприємства 1 страница




В ринкових умовах господарювання істотно зростає роль трудових ресурсів. Управління персоналом все більшою мірою повинно мати соціальну спрямованість, орієнтуватися на інтереси працівника. При цьому необхідне узгодження рішень, що приймаються, не тільки з інтересами виробництва, а й з інтересами його соціаль­ної складової - колективу підприємства. Тобто управління має передбачати:

- створення умов для поглиблення знань, підвищення квалі­фікації;

- поліпшення мотивації з одночасним розширенням повнова­жень працівників у прийнятті господарських рішень;

- гнучке та адаптоване використання «людських ресурсів»,підвищення творчої та організаторської активності персоналу, формування гуманізованої організаційної культури.

Система управління персоналом орієнтована на вирішення та­ких завдань:

- активне і повне забезпечення потреб організації в трудо­вих ресурсах необхідної спеціалізації та відповідних рівнів кваліфікації;

- формування і підтримування комплексу організаційних, еко­номічних, а також соціально-психологічних умов, які сприяють найбільш ефективному виконанню працівниками покладених на них функцій;

- забезпечення необхідного рівня взаємозв'язку між управ­лінням персоналом та іншими напрямами менеджменту органі­зації.

Управління персоналом передбачає виконання певних функ­цій, а саме:
- визначення цілей і основних напрямів роботи з кадрами;

- удосконалення системи кадрової роботи в організації;

- визначення заходів, форм і методів здійснення поставлених цілей;

- організація роботи щодо виконання прийнятих рішень сто­совно управління персоналом;

- координація і контроль виконання намічених заходів.

Виконання зазначених функцій уможливить визначення осно­вних елементів структури трудового потенціалу, що взаємо­зв'язані з техніко-економічним рівнем виробництва. Будь-яка ор­ганізація заінтересована в підвищенні своєї конкурентоспромож­ності, що можна досягти через упровадження висококваліфікованих технологій та залучення найздібніших працівників. Чим ви­щий рівень розвитку працівників, тобто рівень їх професійних знань, умінь, навичок, здібностей і мотивів до праці, тим швидше вдосконалюється і продуктивніше використовується матеріаль­ний фактор організації.

Методами управління персоналом є: економічні, організацій­но-розпорядчі та соціально-психологічні.

До економічних методів відносять: прогнозування і планування кадрової роботи, розрахунки балансу робочих місць і трудових ресурсів, визначення основної і додаткової потреби в кадрах і джерел її забезпечення та ін.

Організаційно-розпорядчі методи — це різні способи впливу і на працівників, що грунтуються на використанні установлених організаційних зв'язків, правових положень і норм.

Соціально-психологічні методи управління персоналом являють собою конкретні прийоми і способи впливу на процес формування і розвитку трудового колективу й окремих працівників. Соціальні методи більшою мірою впливають на весь колектив (соціальне пла­нування, створення оптимального соціально-психологічного кліма­ту та ін.), психологічні — на окремих працівників (методи психоло­гічного відбору, оцінювання персоналу тощо).

Управління персоналом повинно повністю узгоджуватись із концепцією розвитку організації і передбачає такі стадії: формування, використання та стабілізацію.

Формування пер­соналу охоплює прогнозування структури персоналу, визна­чення потреби в кадрах, планування, залучення та розміщення персоналу.

Використання персоналу включає професійно-кваліфікаційне та посадове просування працівників, створення постійних кадрів, поліпшення морально-психологічного клімату, забезпечення ро­бочих місць.

Стабілізація персоналу забезпечується врахуванням кваліфі­кації та персональних навичок з формування банку даних, оціню­ванням результатів праці для виявлення потенціалу кожного пра­цівника, навчанням, підвищенням кваліфікації.

Аналіз забезпеченості персоналу проводиться за допомогою відносного відхилення робітників (▲Чр.відн.), яке визначається як відношення між фактичною середньообліковою чисельністю робітників (Чср.ф.) і плановою (Чпл.), скоригованою на коефіцієнт виконання плану по випуску продукції (Кв.пл.пр.):

▲Чр.відн. = Чср.ф. - Чпл. * Кв.пл.пр.

Додаткова потреба в чисельності працівників розраховується за такими основними напрямами: на розширення обсягу виробництва, на заміщення планового вибуття і на заміщення вибуття через надмірний оборот робочої сили. У першому випадку додаткова потреба в робітниках визначається за формулами:

Чд = Чк -Чп; Чср = Чп – Чк / 2

Де Чд - додаткова потреба в робітниках;

Чп і Чк – чисельність робітників відповідно на початок і кінець планового періоду;

Чср – середньооблікова планова чисельність робітників.

В інших двох випадках додаткова потреба в робітниках визначається виходячи з аналізу руху робочої сили.

Планування чисельності працівників охорони здійснюється в залежності від розміру площі, що охороняється; кількості постів на об’єктах охорони; режиму їх роботи.

Чисельність учнів планується з урахуванням вибуваючи робітників, потреб підприємства у робітниках певних професій. План підготовки кадрів здійснюється в розрізі професій. Кількість учнів-робітників, що планується підготувати протягом планового періоду та термін підготовки повинні відповідати виявленій додатковій потребі в кадрах.

Аналіз співвідношення основних і допоміжних робітників проводиться за системою показників:

Частка основних і допоміжних робітників в в загальній чисельності робітників;

Коефіцієнт насиченості виробництва робітниками допоміжних і обслуговуючих цехів (К нас.в-ва р.), який визначається за формулою:

Кнас.в-ва р. = Чдоп.роб.ц. / Чосн.роб.ц.;

де Чдоп.роб.ц. – число допоміжних та обслуговуючих робітників цеху або підприємства;

Чосн.роб.ц. – число основних робітників цеху або підприємства.

Узагальнюючим показником, який характеризує кваліфікаційний склад робітників, є середній тарифний розряд (Рсер), який визначається як середньозважена арифметична величина за формулою:

Рсер = сум Чрі. * Рі. / сум Чрі.;

де сум Чрі. – чисельність робітників і-того розряду;

Рі. – розряд робітників.

Підбір працівників підприємства здійснюється як самостійно, так і за сприяння державних центрів зайнятості.

12.Продуктивність праці персоналу та її вимірювання.

Продуктивність праці - показник економічної ефек­тивності трудової

діяльності робітників, що вимірюється кількістю продукції, створеної у матеріальному виробництві за одиницю часу.

Зростання продуктивності праці на підприємствах характеризується:

- збільшенням обсягу продукції, що створюється за одиницю часу за умови сталої якості;

- підвищенням якості продукції при незмінному її обсягу, що виготовляється за одиницю часу;

- зменшенням витрат праці на одиницю виготовлюваної продукції;

- зменшенням частки затрат праці в собівартості продукції;

- скороченням часу виробництва і обороту товарів;

- збільшенням розміру і норми прибутку.

Зростання продуктивності праці забезпечує підпри­ємствам і в цілому суспільству розвиток і сприятливі перс­пективи, що в кінцевому рахунку, приводить до підвищення рівня життя населення.

Залежно від прямого або оберненого відношення розрізняють два показники вимірювання продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він ви­мірюється відношенням кількості виробленої продукції до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = Q / Т або В = О / Ч,

де В — виробіток;

Q — обсяг виробленої продукції;

Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг);

Ч – середньооблікова чисельність працівників.

Виробіток називають прямим показником вимірювання продуктивності праці.

Методи визначення виробітку:

Натуральний;

Вартісний;

Трудовий.

Натуральний передбачає визначення виробітку шляхом ділення

обсягу виробленої продукції в натуральних одини­цях на кількість затраченого часу в нормо-годинах;

Вартісний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в грошовому вираженні до затрат часу, вираженого в середньообліковій чисельності працівників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин;

Трудовий передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочо­го часу в нормо-годинах, на кількість працівників.

Оберненим показником вимірювання продуктивності праці є трудомісткість.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т / Q або Тр = Чср / Q,

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості.

1. Технологічна трудомісткість т), яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків:

Тт = Тв + Тп

де Тв — затрати праці основних робітників-відрядників;

Тп — затрати праці основних робітників-почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3. Виробнича трудомісткість (Твир) — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир=Тт+Тоб

4. Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає за­трати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

5. Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Ттоб+ Ту; або Т = ТвП + Тоб + Ту;

Або Т=Твир+Ту

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фак­тичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на вигото­влення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість — це затрати праці на одиницю про­дукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої змі­ни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, пе­редбачених комплексним планом підвищення ефективності ви­робництва.

Між продуктивністю праці і трудомісткістю існує обернена залежність: при зниженні трудомісткості виробіток зростає.

Ріст виробітку (∆В,%) визначається за формулою:

∆В = ∆Т*100 / 100-∆Т

Т – зниження трудомісткості, %.

Зниження трудомісткості (&Т,%) визначається за формулою:

∆Т= ∆В*100 / 100+∆В ∆ В – ріст виробітку.

Продуктивність праці - показник економічної ефек­тивності трудової діяльності робітників, що вимірюється кількістю продукції, створеної у матеріальному виробництві за одиницю часу.

Розвиток і зміцнення економіки аграрних підприємств, розв'язання багатьох соціально-економічних проблем можливі лише за умови підвищення рівня продуктивності праці. Економічна суть підвищення продуктивності праці полягає в тому, що зменшується кількість її затрат на виробництво одиниці продукції, або є рівнозначним збільшення обсягів виробництва продукції при затратах однієї і тієї ж кількості часу. Прискорення темпів підвищення рівня продуктивності праці має велике значення і відіграє важливу роль, а тому є об'єктивною необхідністю у розв'язанні багатьох економічних і соціальних проблем.

Підвищення рівня продуктивності праці:

- є єдиним джерелом збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва;

- приводить до скорочення затрат живої праці на виробництво продукції, а відтак - економії робочого часу;

- створює передумови для скорочення тривалості робочого дня, робочого тижня і загальної кількості робочих днів у році, що сприяє збільшенню вільного часу працівників аграрних підприємств, який буде використано для задоволення особистих потреб;

- обумовлює скорочення витрат на оплату праці в розрахунку на одиницю продукції;

- сприяє підвищенню ефективності використання затрат минулої праці, уречевленої в матеріальних ресурсах і промислового, і сільськогосподарського походження;

- сприяє зниженню витрат на оплату праці й витрат на виробництво загалом, що забезпечить підвищення рівня рентабельності.

Усі джерела, спрямовані на підвищення продуктивності праці, можна умовно об'єднати в три основні напрями:

- джерела, що забезпечують збільшення обсягів виробництва;

- джерела, які забезпечують зниження трудових затрат;

- джерела комплексного впливу, що водночас забезпечують зростання виробництва продукції та зниження трудових затрат.

Зростання продуктивності праці на підприємствах характеризується:

- збільшенням обсягу продукції, що створюється за одиницю часу за умови сталої якості;

- підвищенням якості продукції при незмінному її обсягу, що виготовляється за одиницю часу;

- зменшенням витрат праці на одиницю виготовлюваної продукції;

- зменшенням частки затрат праці в собівартості продукції;

- скороченням часу виробництва і обороту товарів;

- збільшенням розміру і норми прибутку.

Зростання продуктивності праці забезпечує підпри­ємствам і в цілому суспільству розвиток і сприятливі перс­пективи, що в кінцевому рахунку, приводить до підвищення рівня життя населення.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення будь-якої підприємницької діяльності.

Частина капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва, утворює постійний капітал, інша частина, яка спрямовується на залучення робочої сили, утворює змінний капітал.

В залежності від мети використання та характеру кругообігу капіталу постійний капітал розподіляється на:

1. Основний капітал - частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.

2. Оборотний капітал - частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату праці найманої робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства поділяється на:

1. Власний капітал - капітал, створюваний переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за відрахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів, який зазвичай включає статутний, пайовий та резервний фонди підприємства.

2. Позиковий капітал - капітал, сформований на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та короткострокової позики, яка залучається у формі банківського кредиту.

Матеріально-речовинне відтворення праці людей та певних засобів виробництва в процесі їх взаємодії утворює виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку.

Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу підприємства.

Знаряддя праці становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію вироблюваної продукції, створюють необхідні передумови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування, збереження і транспортування сировини та готових виробів.

Основні фонди - це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час, не змінюють своєї речовинної форми і переносять свою вартість на щойно виготовлений продукт частинами, по мірі їх зносу.

Об'єктами основних засобів є:-

- закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

- конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

- відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі компонентів, а не самостійно;

- інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, яка контролюється підприємством.

Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Чим вище питома вага активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура.

На структуру основних фондів впливають такі фактори:- особливості матеріально-технічної бази виробництва;- рівень концентрації виробництва, розмір підприємства;- технічний рівень виробництва, механізація, автоматизація та комп'ютеризація процесів;- географія розміщення підприємства;- співвідношення між різними видами капітальних робіт - будівництвом нових та реконструкцією діючих підприємств тощо.До виробничих фондів відносять всі фонди виробничого призначення, які беруть безпосередню участь у всіх виробничо-господарських процесах підприємства, є знаряддями праці в своїй натуральній формі, утворюють нову споживчу вартість. Витрати на їх придбання, виготовлення чи поліпшення поступово відносять на зменшення скоректованих прибутків в межах норм амортизаційних відрахувань. Виробничі фонди відтворюються за рахунок амортизаційного фонду. Поліпшення структури основних фондів можна забезпечити за рахунок відновлення і модернізації устаткування; удосконалення структури устаткування; більш ефективно використання наявних основних фондів; ліквідації застарілого і зайвого устаткування.

Для виробництва будь-якого виду продукції необхідна наявність і взаємодія трьох елементів: засобів праці, предметів праці і живої праці.

Засоби праці і предмети праці являють собою засоби виробництва, що, беручи участь у виробничому процесі в натуральній і вартісній формі, в сукупності складають речовинний зміст виробничих фондів. Залежно від специфіки характеру, участі у виробничому процесі і засобу обороту виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.

Термін "фонди" походить від латині і дослівно означає "основа".

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди визначаються як матеріальні цінності, які призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування та ін.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств.

За належністю основні виробничі фонди поділяють на власні і залучені. Власні основні фонди — це фонди, які знаходяться на балансі підприємства. Залучені — взяті в тимчасове користування в іншої організації на умовах оренди або надання послуг.

За ознакою використання основні фонди поділяють на діючі, до яких належать засоби праці, що функціонують у процесі виробництва як в основному, так і в підсобному, і недіючі, якими вважаються фонди, які перебувають на стадії вибуття у зв'язку з їхнім зносом, на консервації або в запасі.

Для бухгалтерського обігу основні засоби поділяються, відповідно до положення 7 "Основні засоби", на 9 груп:

— земельні ділянки;

— капітальні витрати на поліпшення земель;

— будинки, споруди та передавальні пристрої;

— машини та обладнання;

— інструменти, прилади, інвентар;

— транспортні засоби;

— робоча і продуктивна худоба;

— багаторічні насадження;

— інші основні фонди.

Згідно з наведеною класифікацією та роллю, яку відіграють основні фонди в процесі виробництва, розрізняють активну і пасивну частини основних фондів.

До активної частини відносять основні фонди, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, приладдя та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для нього.

При визначенні амортизації фондів беруть до уваги розподіл фондів на 4 групи:

— будинки, споруди, передавальні пристрої;

— автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання;

— будь-які інші фонди, не включені до груп 1,2,4;

— електронно-обчислювальні машини, машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, засоби зчитування та друку інформації, стільникові телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить виробничу структуру основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де активна частина основних фондів зростає.

Чинники впливу на виробничу структуру основних фондів:

— виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

— форми суспільної організації виробництва;

— форми відтворення основних фондів;

— технічний рівень виробництва;

— рівень організації будівельних робіт;

— розміщення підприємства.

Для поліпшення виробничої структури основних фондів можливе впровадження таких заходів: оновлення та модернізація устаткування; механізація та автоматизація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісне виконання планів будівництва підприємств; ліквідація обладнання, яке не використовується та встановлення обладнання, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів — це відношення різних вікових груп основних фондів до їх загальної вартості.

Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством.

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й обліковуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних складових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцінка цих засобів здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення даних засобів. До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв’язку з його придбанням і деякі інші.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася, — за первісною.

У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:

здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін;

прямий перерахунок балансової вартості окремих видів основних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб. Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основних засобів, хоч і є більш трудомістким.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» платникам податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію основних засобів і нематеріальних активів. При цьому коефіцієнт індексації (Кі) визначається з виразу:

Кі =

де Іін — індекс інфляції.

З метою визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам згідно з П(С)БО 7 надано право здійснювати переоцінку окремих об’єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Переоцінена первісна вартість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки (Іп):

Іп = СпВ: ЗВ,

де СпВ — справедлива вартість основного засобу; ЗВ — його залишкова вартість. На даний коефіцієнт коригується і сума зносу основного засобу.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одержана як результат від різниці його первісної вартості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу. Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включається в його підсумок.Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного і економічного спрацювання, а також морального старіння.

Під фізичним спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування.

Фізичний знос пов’язаний з впливом природнокліматичних умов і не залежить від того, використовуються основні фонди у виробництві чи ні.

Технологічний знос – втрата вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин, тобто коли нові машини такої конструкції можуть бути придбані дешевше, ніж ті, що встановлені на підприємстві.

Функціональний знос – втрата вартості діючих фізично придатних машин внаслідок того, що випущено нові, кращі, більш потужні.

Соціальний знос – втрата споживчої вартості основних фондів внаслідок незадоволення умов безпеки праці та ергономічності.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 407; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.102 сек.