Визначення критичного обсягу виробництва. 3 страница

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.

Статті — це затрати, які відрізняються між собою функціо­нальною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці про­дукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додатко­ва).

4. Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

5. Загальновиробничі витрати.

6. Адміністративні витрати.

7. Підготовка і освоєння виробництва.

8. Інші виробничі витрати.

9. Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Структура собівартості – це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

Витрати можна класифікувати за наступними ознаками:

1) за способами віднесення витрат на собівартість одиниці продукції:

а) прямі (пов’язані з виробництвом конкретних видів продукції);

б) непрямі або накладні (витрати> пов’язані з виробництвом взагалі);

2) за однорідністю складу витрат:

а) прості — економічно однорідні;

б) комплексні — економічно різнорідні витрати, але однакового цільового призначення;

3) за видами видатків:

а) за економічними елементами (в основу класифікації покладена економічна однорідність витрат);

б) за статтями калькуляції;

4) за характером зв’язку з обсягом виробництва:

а) умовно-постійні;

б) умовно-змінні.

Витрати, що утворюють собівартість продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту за наступними елементами:

1) матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування від витрат на оплату праці;

4) амортизація основних фондів;

5) інші витрати.

За даною класифікації можна визначити загальні витрати на виробництво й реалізацію продукції (скласти кошторис витрат на виробництво).

Калькуляція собівартості одиниці продукції включає угруповання витрат за статтями:

1) сировина й основні матеріали з урахуванням транспортно-заготівельних видатків;

2) покупні вироби, напівфабрикати й послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

3) поворотні відходи (віднімаються);

4) допоміжні матеріали;

5) паливо й енергія на технологічні цілі;

6) основна заробітна плата виробничих робітників;

7) додаткова заробітна плата виробничих робітників;

8) відрахування на соціальні потреби (додаткова заробітна плата встановлюється, як правило, у відсотках до основної заробітної плати. Відрахування на соціальні потреби включають відрахування: у пенсійний фонд, фонд обов’язкового медичного страхування, фонд зайнятості, фонд соціального страхування. Відрахування на соціальні потреби провадяться від суми основної й додаткової заробітної плати);

9) видатки на підготовку й освоєння виробництва;

10) видатки на утримання й експлуатацію встаткування;

11) цехові видатки;

12) загальнозаводські видатки;

13) втрати від шлюбу;

14) інші виробничі видатки;

15) позавиробничі видатки (комерційні видатки).

При складанні калькуляції собівартості одиниці продукції використовуються:

1) специфікації на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби;

2) технологічні карти з операційними нормами часу й розцінками;

3) система норм і нормативів, що діє на підприємстві;

4) кошториси накладних видатків.

Склад видатків на експлуатацію й утримування встаткування:

1) амортизація встаткування й транспортних засобів;

2) витрати на експлуатацію встаткування (паливо, енергія й т. ін.);

3) витрати на ремонт;

4) зношування малоцінних і швидкозношуваних предметів і пристосувань.

Склад цехових видатків:

1) утримування апарата керування цехом;

2) утримування іншого персоналу;

3) амортизація будинків, споруджень, інвентарю;

4) витрати на утримання будинків, споруджень, інвентарю;

5) ремонт;

6) випробування, раціоналізаторство, винахідництво;

7) витрати на охорону праці;

8) зношування малоцінного, швидкозношуваного інвентарю та інші невиробничі видатки.

Склад загальнозаводських видатків:

1) витрати, пов’язані з керуванням підприємством;

2) підготовка кадрів;

3) збори й відрахування;

4) інші видатки аналогічні цеховим видаткам.

Як база розподілу непрямих видатків можуть бути використані:

а) основна заробітна плата виробничих робітників (за винятком доплат за різними преміальними системами);

б) кошторисні ставки, розраховані на основі коефіцієнто-машино- годин;

в) прямі матеріальні витрати.

бсягу виробництва, та постійні витрати, які залишаються стабільними у разі змін масштабів діяльності.

Змінні витрати складаються з прямих матеріальних витрат, витрат на заробітну плату виробничого персоналу з обов'язковими нарахуваннями, та з витрат на утримання й експлуатацію обладнання.

Постійні витрати склаються з адміністративних та управлінських витрат, амортизаційних відрахувань, витрат з досліду ринку та інших загальних, управлінських, комерційних і загальногосподарських витрат. Така класифікація має певну умовність, бо одна й та сама стаття витрат у різних умовах може залежати чи не залежати від обсягу реалізації продукції у разі розширення сфери діяльності підприємства, від чого, наприклад, збільшується обсяг робіт у бухгалтерії, відділі маркетингу чи планово-виробничому відділі.

У такому разі збільшуються витрати щодо статті «Витрати на утримання апарату управління» і вони вже вважаються постійними. А витрати щодо збуту продукції у разі виплати комісійної винагороди агентам, яка встановлена залежно від обсягу продаж, вважаються змінними.

Крім того, можуть змінюватися статті, які були віднесені до постійних, від одного періоду до іншого, не залежно від коливання обсягу випуску продукції. Це, наприклад, зростання орендної плати, збільшення витрат на складування та зберігання матеріалів чи товарів тощо. Існують також змішані витрати (напівзмінні), коли витрати на утримання й експлуатацію обладнання, яке складається з витрат на плановий ремонт і гарантований мінімум заробітної плати ремонтним робітникам, вважаються як постійна частина витрат, а витрати, що пов'язані з завантаженням обладнання,— як змінні.

Якщо виходити з передбаченого обсягу витрат підприємства, одним із основних чинників є надання можливостей для прогнозування його прибутку, а також надання змоги визначати для кожної конкрентної ситуації обсяг реалізації, яка забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому його керівництво одержує інформацію стосовно «вкладу» кожного (вироблюваного) виду продукції у загальному фінансовому результаті діяльності, що дає змогу уникнути помилкових рішень, які приймаються у випадках калькулювання собівартості в обсязі повних витрат — змінних та постійних.

Покриття повних витрат (змінних і постійних) без урахування прибутку — це критичний обсяг виробництва, коли величина надходжень від реалізації дорівнює витратам. Місце сполучення ліній, які відповідають величинам надходження та витратам, на графіку називається «мертвою точкою». Аналітичним методом це сполучення визначається такою залежністю:

V = V? +? +?

де: V — обсяг реалізації в кошторисному вигляді;

У(2 — змінні витрати;

С — постійні витрати;

П — прибуток.

Оскільки змінні витрати (?^) перебувають у безпосередній залежності від обсягу реалізації (V), можна записати:

Гс =а?

де: а — коефіцієнт залежності змінних витрат від обсягу реалізації.

За допомогою графічного зображення можна розв'язати зворотне завдання: виходячи з заданого прибутку, розрахувати необхідний для його одержання обсяг набору слухачів чи обсяг реалізації (взагалі) та відповідні їм рівні витрат.

Розмір фінансового результату на графіку беззбитковості легко визначити за відстанню між лініями надходжень і сукупних витрат.

Дата добавления: 2015-05-22