Суть і методи калькулювання

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.

Об'єкт калькулювання-це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об'єкт калькулювання - готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є таз званий метод “ direct- cost”, коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі - на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично простим є калькулювання одно продуктивному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

· Максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби

· Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

· Сировина та матеріали

· Енергія технологічна

· Основна заробітна плата виробників

· Додаткова заробітна плата виробників

· Відрахування на соціальні потреби виробників

· Утримання та експлуатація машин і устаткування

· Підготовка та освоєння виробництва

· Поза виробничі витрати (витрати на маркетинг)

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти - виробничу і всіх статей - повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.

Дата добавления: 2015-05-22