Лекція6. Формування української держави 1 страница

Звертає на себе увагу намагання гетьмана вплинути на боротьбу всередині Польщі між претендентами на корону Яном Казимиром і Каролем Фердинандом (брати покійного Владислава IV). Гетьман вирішив підтримати Яна Казимира, “вихованого за кордоном” і не такого затятого “ворога іновірців”, яким був його брат. Можливо, він гадав, що привівши до влади Яна Казимира, натомість отримає для України автономію.

Вжиті гетьманом під час походу заходи (направлення в різні куточки краю підрозділів для його звільнення, встановлення тісних зв’язків з населенням, створення в містах органів влади тощо) дозволяють припустити, що він розглядав західноукраїнські землі як складову частину держави, що саме формувалася. І все ж ні Б. Хмельницький, ні старшина в цей час ще не перейнялися ідеєю створення незалежної держави в етнічних межах України. Найімовірніше, він разом із однодумцями намагався добитися того, щоб майбутній король Польщі став також “королем руським” і надав Україні статус автономії чи суб’єкта федерації на зразок Великого князівства Литовського.

Через декілька днів старшинська рада ухвалила рішення продовжити похід до Львова. На початку жовтня Б. Хмельницький підійшов до міста. Але характер воєнних дій засвідчував не стільки бажання гетьмана будь-що оволодіти Львовом, скільки його прагнення змусити магістрат пристати на свої умови. В ході переговорів Б. Хмельницький погодився за відносно невелику суму викупу припинити облогу. У понеділок 26 жовтня українське військо вирушило до Замостя. Ці походи (до Львова, до Замостя) сприяли розгортанню народного повстання в західній частині Подільського воєводства, на Волині, в Белзькому і Руському воєводствах, Підляшші, Холмщині, Берестейщині.

Спільними зусиллями українці й татари розірвали табір у трьох місцях і у ввірвалися в нього. Поляки захищалися з відчайдушною хоробрістю протягом чотирьох годин. М.Потоцький рубався як простий жовнір і дістав три шабельні удари в голову, але міцний шолом врятував йому життя. Обеззброєний, коронний гетьман потрапив до полону. Довше всіх відбивався М.Калиновський, котрий зібрав навколо себе 600 драгунів і 200 угорських піхотинців. Майже всі вони полягли, а сам гетьман отримав кульове поранення в лікоть руки й шабельне - в голову. Нарешті й він опинився в руках переможців. Близько першої години дня польська армія припинила існування: лише незначній частині жовнірів вдалося врятуватися, решта потрапили до полону чи полягли. У листі до сина М.Калиновський писав: ”Сила побитих, поранених і майже всі схоплені”.

Звістки про катастрофи польських військ приголомшили правлячі кола Речі Посполитої, її панівний стан, викликали подив урядів європейських держав. Селяни і міщани в Україні, довідавшись про розгром польської армії, піднялися на боротьбу, яка, наче пожежа, стрімко охоплювала терени України. До лав козацького війська масово вливалися люди, його чисельність зросла до 30 тис. осіб.

Через відмову Іслам-Гірея, котрий прибув до українського табору під Білою Церквою 2 червня 1648р., взяти участь у подальшому поході, прагнення більшості реєстрового козацтва замиритися з польським урядом, гетьман змушений був припинити наступ. Водночас Б. Хмельницький вживає заходів для розгортання визвольної боротьби й формування на місцях національних органів влади. До середини серпня 1648р. вся територія Лівобережжя була звільнена від польського панування. Величезного розмаху набуло покозачення селян і міщан.

У значно складніших умовах розгорталася боротьба в Правобережній Україні та на Західних землях, де було багато міст-фортець із сильними залогами.

Довідавшись про поразки на Жовтих Водах і під Корсунем, польській уряд (після смерті 20 травня Владислава IV біля керма влади перебували примас М.Лубенський і канцлер Є. Оссолінський) став уживати заходів для формування армії. Чисельність її сягнула 36-40 тис. жовнірів і шляхтичів, а разом із обозними і слугами – близько 80-90 тис. осіб. На її озброєнні перебувало 100 гармат. Оскільки переважна більшість шляхти вибиралася в похід як на бенкет, то в обозі налічувалося понад 50 тис. возів з продовольством, напоями і т. ін.

Б. Хмельницький, враховуючи те, що переговори з Польщею заходять у глухий кут, а більшість війська виступає проти замирення, розпочав пошук місцевості для табору, рельєф якої послаблював би високі бойові якості польської кінноти. Вигідна позиція була знайдена на правому березі р. Іква біля містечка Пилява (25-30 км. від міста Старокостянтинова). Після зайняття позиції 11-12 вересня, гетьману вдалося виманити сюди польську армію. Польське командування не спромоглося виробити плану дій, що становило собою неприпустиму помилку.

Битва тривала з 21 по 23 вересня 1648 р. Б. Хмельницький здобув блискучу перемогу на Пиляві, яка, по-перше, засвідчила величезний талант гетьмана як стратега й гнучкого тактика; по-друге, продемонструвала помітне зростання бойових якостей української кінноти; по-третє, сприяла розвитку Національної боротьби на терені Волині, Поділля й Галичини, і, по-четверте, відкрила шлях для наступу українського війська до західних рубежів етноукраїнських земель для їх визволення з-під польського панування й возз’єднання в межах соборної держави.

7 листопада 1648року Б. Хмельницький підійшов до Замостя, яке взяв в облогу. Козаки і повстанці (яких на західноукраїнських землях нараховувалось приблизно 50 тис. осіб) захопили багато міст, зруйнували 400 шляхетських дворів, 30 замків і фортець, знищили до 2-х тис. шляхтичів. Але для української армії склалися несприятливі умови – наступала зима; через втому, гостру нестачу коней, облогової артилерії, боєприпасів, епідемію чуми, від якої в грудні помер М. Кривоніс, війська майже втратили боєздатність; розгорталася партизанська боротьба поляків проти українців на терені етнопольських земель. В таких умовах гетьман вступив в переговори з новообраним королем Яном Казимиром. На жаль, Б. Хмельницький, слушно відмовившись від наступу вглиб Польщі (він неминуче завершився б катастрофою для українців), припустився найбільшою за всю свою кар’єру гетьмана помилки, яка мала трагічні наслідки для України і яку так і не вдалося виправити: погодився на залишення західноукраїнських земель. Внаслідок цього рішення втрачалася щонайменше третина території тогочасної України, а Польща отримувала напрочуд вигідний стратегічний плацдарм для зосередження й утримання тут за рахунок українців армії. Окрім того, в разі поновлення воєнних дій вони велися б тільки на українських землях, що прирікало останні на спустошення, руйнацію, обезлюднення. Такою надмірно дорогою виявилася ціна за політику автономізму, за брак національної ідеї.

Українська армія відходила до Києва, де і зустріла Новий рік. На терені Великого князівства Литовського проти повсталих українців і білорусів 10 січня 1649р. вирушив з Береста литовський польський гетьман Януш Радзивил.

Аналіз політичної діяльності Б.Хмельницького в кінці 1648 – першій половині 1649 рр. дає підстави стверджувати, що саме протягом цього часу відбулося вироблення ним засадничих принципів в української державної ідеї.

Оскільки польський уряд став на шлях зриву переговорів і зосередження військ для наступу, гетьман також, починаючи з другої половини квітня. Розпочав підготовку до майбутніх воєнних дій. Одначе геополітична обстановка складалася вкрай негативно для реалізації державної ідеї. Виникнення незалежної Української держави мало призвести до серйозної зміни співвідношення сил у Східній і Південно-Східній Європі. Політична еліта Криму також виступала проти виборення Україною незалежності, бо добре усвідомлювала, що поява на північних кордонах ханства незалежної держави означатиме крах її традиційної політики й покладе край найбільшому джерелу поживи – грабунку українських земель і торгівлі ясиром. Отож Іслам-Гірей вирішив провадити політику збереження “рівноваги сил” у боротьбі України з Річчю Посполитою.

30 червня 1649р. польське військо відступило до Збаража. 10 липня сюди підійшло українське військо. Маючи у своєму розпорядженні 80-90 тис. осіб, Б. Хмельницький, вивчивши розташування поляків, вирішив 13 липня розпочати приступ. Безперервні атаки тривали до 8 серпня. Гетьман отримав звістки про наближення королівського війська. Було вирішено не чекати його приходу під Збараж, а завдати по ньому удару під час маршу. 14 серпня 1649р. українсько-татарські сили вирушили в напрямку Зборова. Згідно з планом, татари й відібрані підрозділи української кінноти повинні були завдати удари по авангарду й ар’єргарду польського війська. План було блискуче реалізовано. Але 16 серпня битва вщухла. Хан змусив Б. Хмельницького розпочати переговори з поляками. 18 серпня 1649р. Зборівський договір став реальністю. Відповідно до укладеної угоди, козацька Україна отримувала автономію лише в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств; чисельність реєстру обмежувалася 40 тис. осіб; шляхта отримала право повертатися до маєтків, а піддані мали виконувати на її користь дореволюційні повинності тощо. Розв’язання питань ліквідації унії й повернення православній Церкві захопленого в неї майна відкладалося до рішення сейму. Не заперечуючи успішного розвитку Збаразько – Зборівської кампанії, мусимо визнати, що її політичні наслідки засвідчили провал намірів гетьмана добитися незалежності, а також ненадійність воєнно-політичного союзу з Кримом. Водночас одержана автономія дозволяла уряду продовжувати боротьбу за реалізацію державної ідеї.

Ще влітку 1649р., завдяки мужності козаків очолюваних С.Кричевським, литовські війська на чолі з Я.Радзівілом були зупинені й 7 серпня повернулися до Річиці.

З другої половини листопада 1650р. Польський уряд активізує підготовку до воєнних дій проти України. Взимку 1651р. Відбуваються сутички польської і української армій під Вінницею. Десь у кінці квітня підготовка обох сторін до вирішального воєнного зіткнення вступала в завершальний етап. У червні противники зустрілися під Берестечком. 29 червня почався бій. Цей день закінчився поразкою поляків. На жаль, стосунки гетьмана й хана ускладнились. 30 червня в розгар бою татари залишають свої позиції. Становище українців стає критичним. Уникаючи оточення, гетьман вміло організував відступ під захистом табору в долину до р. Пляшівка, де “дуже швидко окопався”. Дощової ночі Б. Хмельницький, залишивши старшим Ф.Джеджалія, кинувся навздогін за ханом, щоб завернути його назад. Однак Іслам-Гірей, прихопивши з собою Б. Хмельницького, розпочав поспішний відступ на південь України. Лише десь 11-12 липня Іслам-Гірей повернув свободу дій гетьману. Але виявилося, що за його відсутності генеральна старшина не спромоглася опанувати ситуації, встановити тверду дисципліну, розробити чіткий план. Хоча в боях, що постійно точилися, українці мужньо відбивали ворожі приступи й самі провадили успішні операції, соціально-психологічна обстановка погіршувалася. Із 8 липня вояки щораз більшим числом починають залишати табір. Підготовлений на 10 липня відхід війська внаслідок паніки перетворився у втечу, під час якої загинуло близько 4-8 тис. осіб. Щоправда, І. Богуну вдалося організувати часткове прикриття втікачів.

Нещастя для України не завершилися Берестечковою катастрофою. Литовські війська, перейшовши в наступ, опанували Чернігівщину, Овруччину, 4 серпня Я. Радзівіл захопив Київ. Становище козацької України стало критичним. Її врятували масове повстання народних мас від Дністра до Дніпра й Десни та геніальні організаторські здібності Б.Хмельницького. До початку вересня він зосередив 60 тис. військо в районі Білої Церкви. Спроби польсько-литовських військ 23-25 вересня досягти перемоги зазнали невдачі.

28 вересня укладається Білоцерківський договір, статті якого зводили Українську державу та її автономію нанівець. Так, її територія обмежувалася Київським воєводством; чисельність реєстрового козацтва зменшувалася до 20 тис. осіб; козаки отримали право на проживання тільки в королівських маєтках Київського воєводства; всі, хто залишався за межами реєстру, повинні були повернутися до домівок і виконувати послушство панам; шляхті й урядникам дозволялося повертатися до маєтків; зберігалися вільності православної Церкви; дозволялося повертатися євреям і відновлювалися їхні права на оренди тощо.

Вже перші спроби відновити польське і соціальне гноблення викликали спротив широких народних мас. Частина козаків подалася на Запорожжя, розпочалися вбивства шляхти.

В кінці березня 1652 р. гетьман звернувся з таємним універсалом до козаків і всіх хто їм співчуває, в якому закликав готуватися до боротьби. На початку третьої декади травня Б.Хмельницький виступив з Чигирина в похід. Війська зустрілися (українців – 27-35 тис. осіб, поляків – 20 тис. жовнірів і шляхтичів та 15 тис. обозних слуг) на правому боці південного Бугу біля гори Батіг та містечок Батіг і Четвертинівка. 2 червня 1652р. українсько-кримські війська розпочали наступ. Після вдалих дій, українці і татари увірвались в польський табір. Польська армія перестала існувати.

Блискуча перемога ліквідувала принизливі умови Білоцерківського договору й зумовила розгортання масового повстання народних мас. До початку липня на території Української держави цілковито поновлюються функції національних органів влади. Визнання Б.Хмельницьким соціально-економічних завоювань народних мас засвідчило також успішне завершення на теренах козацької України Селянської війни.

Враховуючи загрозу наступу поляків і литовців, український уряд розпочав у кінці 1652р. мобілізацію правобережних полків. В останній третині лютого 1653р. розпочалися воєнні дії. І.Богун здобув блискучу перемогу під Уманю.

Однак протягом квітня –червня виразно окреслилися негативні фактори, які істотно ускладнили внутрішньо - і зовнішньополітичне становище козацької України. Воєнні дії, голод та епідемії (насамперед, холери і чуми) призвели до руйнації сотень міст і сіл, масової міграції населення на Лівобережжя, в Слобідську Україну, Московію та Молдавію. Занепадали сільське господарство, ремесло, промисли й торгівля. Все це породжувало голод. Особливо сильним він був навесні 1653р. Крім того, протягом червня-липня створюється антиукраїнська коаліція Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, Молдавії.

Під Сочавою в облогу потрапив син гетьмана Тиміш, який 12 вересня 1653р. зазнав тяжкого поранення й через кілька днів помер. Це була трагедія для гетьмана.

З польською армією Б. Хмельницький зустрівся під Жванцем (жовтень-листопад 1653р.). Поляки потрапили в облогу і перебували в катастрофічному становищі. Однак, як і під Зборовом, їх врятував хан, котрий погодився на переговори з королем.

Жванецька компанія завершилася. Її політичні наслідки для Української держави виявилися катастрофічними, бо не передбачали не тільки визнання її незалежності, а й навіть права на автономію. Засвідчили вони і безперспективність союзу з Кримським ханством, а тому дуже гостро порушили питання про пошук нових союзників для збереження досягнутих завоювань та возз’єднання всіх етноукраїнських земель у межах єдиної держави.

3. За конкретно-історичних обставин середини XVII ст. військово-політичну допомогу можна було отримати від Росії чи Порти, прийнявши протекцію від якогось із їхніх володарів. Трагедія України полягала в тому, і про це справедливо писав Я.Дашкевич, що як соборна держава вона могла виникнути й зміцніти лише під протекторатом одного з сусідів; не було жодної можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду. Більшість старшин віддавала перевагу російському варіанту, що зумовлювало­ся впливом кількох чинників: приналежністю обох народів до православного віросповідання, існуванням в історичній пам'яті українців ідеї спільної політичної долі за часів Київської Русі, браком в етнопсихології українського населен­ня почуття ворожнечі до росіян, близькістю мови, військово-політичною слабкістю Росії, коли порівнювати з Портою, що давало надію на збереження за Україною ширшої державної самостійності.

Після тривалих і нелегких переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор Росії вирішив прийняти Військо Запорозьке під "государеву високу руку". Для правового оформлення відповідного рішення з боку гетьмана й старшини 19 жовтня в козацьку Україну виїхало посольство боярина Василя Бутурліна. В такий спосіб російський уряд намагався запобігти небезпечному для себе зближенню Української держави з Османською Імперією, а також використа­ти її військову потугу для виборення перемоги в тривалому суперництві з Річчю Посполитою за панівне становище у Східній Європі.

18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька, (а не "всенародна" чи "всеукраїнська") рада, в якій разом із міщанами взяло участь понад 300 осіб, оскільки відомо, що присягу царю склали 284 особи. Вона ухвалила рішення прийняти протекцію царя. Подальші переговори мало не зірвалися через відмову російського посольства від імені царя присягнути, що той не порушить прав і свобод мешканців козацької України й не поверне їх у підданство польського короля. Тільки усвідомлення неспроможності власними силами відстояти неза­лежність, довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й домог­тися возз'єднання українських земель у межах єдиної держави змусило Б.Хмельницького і старшину покластися на гарантії В.Бутурліна, що Олексій Михайлович задовольнить їхні вимоги, й погодитися на складання однобічної присяги царю. В разі відмови від неї знесилена Українська держава залишалася сам на сам з Річчю Посполитою, котра заручилася (відповідно до статей Кам'янецької угоди) підтримкою Криму в справі окупації українських територій і відновлення польського панування. Поділяємо міркування історика Івана Лисяка-Рудницького, що гетьман "гостро відчував уразливість геополітичного становища України і його, як і Бісмарка, переслідував "кошмар коаліцій". Тому головною турботою Б.Хмельницького було бажання уникнути згубної війни на два фронти. Отже, рішення Переяславської ради передбачали не "возз'єднання" України з Росією, а, повторимо, прийняття царської протекції.

Жителі козацької України по-різному поставилися до складання присяги володарю Московії. Так, відмовилися присягати представники вищого православного духівництва в Києві. За свідченням джерел, козаки насильно змушу­вали присягати частину міщан Переяслава, Києва й Чорнобиля; відбулися виступи проти присяги в окремих поселеннях Брацлавського, Уманського, Полтавського і Кропивненського полків. Не присягали запорожці. Водночас частина козаків і міщан, сподіваючись, що Московія допоможе добитися перемоги у війні з Річчю Посполитою, складала присягу з радістю. Всього ж присягнуло понад 127 тис. козаків і міщан (включно з мешканцями вільних військових сіл, котрі називали себе міщанами).

Велику увагу гетьман приділяв укладенню договору про умови протекції, найголовніші з яких були узгоджені в Переяславі. Внаслідок переговорів українського посольства в Москві в кінці березня-першій декаді квітня 1654 р. оформлюються кілька документів, які й визначили зміст договору. На жаль, оригінал найважливішого з них — власне договору з 11 статей ("Статей Богдана Хмельницького") — не зберігся ні в Україні, ні в Росії. Що ж передбачали його умови? В непорушності залишалися витворені в перебігу революції територія Української держави, форми її правління (встановлювалася пожиттєвість гетьманської влади) й устрою; суд і судочинство; чисельність війська встановлювалася в 60 тис. реєстрових козаків; не підлягали змінам фінанси, соціальна система й характер соціально-економічних відносин. Зберігалися всі права та привілеї станів і повна незалежність у проведенні внутрішньої політики. Впроваджуваний до Києва російський воєвода з кількатисячним підрозділом не мав права втручатися в українські справи, а повинен був нада­вати допомогу в боротьбі з ворогами.

Незалежність Української держави обмежувалася визнанням протекції царя, згодою виплачувати данину та забороною підтримувати самостійні дипломатичні стосунки з Річчю Посполитою й Портою (відносини з іншими країнами дозволялися). Правова невизначеність у тексті договору характеру політичних взаємин між козацькою Україною й Росією спричинила дуже різні оцінки з боку вчених. Одні вбачали в них унію двох держав, другі — воєнний союз; треті — протекторат, четверті — васалітет, п'яті — "приєднання" України до Росії. Протягом 50-х - 60-х рр. XX ст. у радянській історичній науці панувала його оцінка як "возз'єднання" України з Росією (у більш популярному тлумаченні — як "возз'єднання братніх народів"). Цей термін не мав наукового характеру, бо возз'єднання означає об'єднання, з'єднання частин чогось єдиного, цілого, зокрема народу, тут же йшлося про політичні відносини між державами двох різних народів. Найімовірніше, за своїми формальними правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин протекторату, а за змістом — створення під верховенством царя конфедеративного союзу двох держав.

Укладений у 1654 р. Договір не був "для України ні трагедію, ні ганьбою" й проіснував усього 4,5 року (до середини вересня 1658 р. — часу укладення українсько-польського Гадяцького договору). Його історичне значення полягало в тому, що він у юридичній формі зафіксував акт відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої, виступив правовим визнанням її з боку Росії як окремішньої держави; відкрив перспективу в союзі з Росією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити возз’єднання українських земель у межах єдиної держави.

Проблемно-пізнавальні питання:

Якими причинами була викликана Визвольна війна середини 17 ст.?

Хто очолив повстання?

Де і коли відбулися перші битви козаків і поляків?

Чому Б. Хмельницький вирішив в к. 1648 р. підписати перемир’я з польським королем?

На яких умовах був підписаний Зборівський договір?

Який характер мала війна українського народу?

Коли було обрано гетьманом України Б. Хмельницького?

Які причини змусили Б.Хмельницького укласти союз із Кримським ханством?

Які факти біографії Б. Хмельницького свідчать про те, що на початок Визвольної війни він мав великий досвід воєначальника й дипломата?

Яке значення в історії України мав Зборівський договір?

У яких битвах кримські татари зраджували козаків, порушуючи свої обов’язки союзників?

Коли було підписано Білоцерківський договір?

Коли була битва під Батогом?

Які результати битви під Жванцем?

Чому Білоцерківський договір загострив ситуацію в Україні?

Коли і з якою метою було встановлено дипломатичні відносини між Україною і Росією?

У чому значення українсько-московського договору 1654 р?

Теми повідомлень:

Західний похід української армії у 1648 р. Та його наслідки.

Зборівська битва й укладання договору з Пльщею.

Батозька перемога та її наслідки.

Реферати:

Б. Хмельницький – видатний державний діяч, дипломат і полководець.

Історичне значення Визвольної війни українського народу.

Воєнні дії між Україною і Польщею (1649-1653 рр.).

Понятійний апарат:

гетьманські клейноди – атрибутика гетьманської влади.

Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницькій – державний діяч, полководець, дипломат, керівник Визвольної війни українського народу середени ХVІІ ст..

Зборівській договір – договір, який був підписаний 8 серпня 1649 р. Між Україною і Польщею.

Література:

Апанович О.М. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність.-К., 1994.

Баранович А.И. Украина накануне освободительной войны середины 17 века – М., 1959.

Грабовецький В.В. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр. – К., 1972.

Мицик Ю.А. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. – Дніпропетровськ, 1996.

Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. – Львів, 1993.

Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К., 1995.

Степанков В.С. Антифеодальна боротьба в роки Визвольної та її вплив на формування української держави (1648 – 1654 рр.). – Львів, 1991.

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська Національна революція 17 ст. (1648 – 1676 рр.). – К., 1999.

Бойко О.Д. Історія України. – К. – 2002.

Лихолат О. Історія України. – К. – 1999

Онищенко І. Історія України. – К. – 1999.

Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х т. К. – 1995.

План:

формування основних принципів національної державницької ідеї.

Головні ознаки політичного та соціально-економічного життя козацької України кінця 50-х-середини 70-х рр.

1. Аналіз політичної діяльності Б.Хмельницького в кінці 1648-першій половині 1649 рр. дає підстави стверджувати, що саме протягом цього часу відбулося вироблення ним засадничих принципів української державної ідеї. Характерно, що, готуючись до переговорів із польською комісією А.Кисіля (вони розпочалися 20 лютого 1649 р. в Переяславі), він 8 січня відправив посла С.Мужиловського до Москви клопотатися перед царем про надання Україні воєнної допомоги проти Речі Посполитої й прийняття Війська Запорозького (в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського, Подільського, Волин­ського воєводств і Мозирського повіту) “під свою руку” (це перше, зафіксо­ване виявленими джерелами, звернення гетьмана до Олексія Михайловича з пропозицією прийняти Українську державу під свою протекцію). Велика увага приділялася також залученню правителя Трансільванії до спільної боротьби з Річчю Посполитою.

Переосмислюючи сутність та уроки боротьби, гетьман підійшов до переговорів з поляками політиком якісно нового масштабу, що шокувало польсь­ку депутацію. Оскільки висловлені ним під час дебатів з А.Кисілем найго­ловніші принципи політичної програми знайшли подальший розвиток у квіт­невих переговорах з московським посольством Григорія Унковського, розглянимо їх разом, що дозволить скласти цілісне уявлення про розуміння Б.Хмельницьким мети своєї боротьби.

По-перше, у розмовах з комісарами було чітко проголошено право української нації на створення власної держави в етнічних межах її проживан­ня, реалізацію якого гетьман вважав своїм найголовнішим завданням. "Виб'ю з лядської неволі народ весь руський... Досить нам на Україні і Подолю і Волині; тепер досить достатку в землі і князстві своїм по Львов, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте ляхи".

По-друге, він проголосив незалежність новоутвореної держави від Речі Посполитої, яку підтвердив під час квітневих українсько-московських переговорів. 21 лютого гетьман заявив А.Кисілю: "...лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде". Згодом Г.Унковський дізнався, що поль­ських послів відправили з Переяслава, бо "гетьман і військо Запорозьке і вся Русь Київська під владою польского короля і панів бути не хочуть". Йому ж Б.Хмельницький повідомив:"... а нас Бог від них (Польщі й Лит­ви — авт.) увільнив — короля ми не обирали і не коронували і хреста йо­му не цілували. А вони до нас про це не писали і не присилали, і ми волею Божою цим від них стали вільними".

По-третє, гетьман формулює положення про соборність Української держави. Маємо свідчення члена польської комісії, львівського підкоморія Войцеха М’ясковського, що Б.Хмельницький неодноразово наголошував на намірах "відірвати від ляхів усю Русь і Україну", звільнити "з лядської неволі... народ всієї Русі" тощо.

По-четверте, новоутворена держава розглядалася гетьманом як спадкоємиця Київської Русі. Невипадково під час розмови з Г.Унковським він наголосив на можливості замирення України з Річчю Посполитою лише за умови визнання польським урядом незалежної Української держави "по тим кордонам, як володіли благочестиві великі князі, а ми у підданстві і в не­волі бути у них не хочемо".

Отже, вперше в історії української суспільно-політичної думки Б.Хмельницький сформулював наріжні принципи національної державної ідеї, що відтоді стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступ­них століть аж до кінця XX ст. й передбачала створення незалежної держа­ви в етнічних межах України. "Я таким чином рішучо відкидаю, — писав М.Грушевський, — що Хмельницький ї його однодумці в 1649 р. далі ли­шались на грунті козацької автономії в рамцях Річипосполитої так як стояли в р.1648, і мовляв Зборівський договір дає нам вираз їх політич­ної програми... Козацько-шляхетська програма-тіпітит скінчилася в грудні 1648 р. і Хмельницький і К° до неї більше не поверталися... Програма незалежної від Польщі України від січня 1649 р. вже не сходи­ла з столу Хмельницького..." На думку видатного вченого, гетьман був "доста свідомий носитель державної української ідеї". З цього часу, зазначав Олександр Оглоблин, "головною метою діяльности Богдана Хмельниць­кого було вдержати й розбудувати Українську Козацьку державу, оборо­нити її мілітарно й правно-політично й забезпечити дальший розвиток української нації шляхом поширення української державної влади на всі етнічноукраїнські землі..."

За таких обставин польському посольству з великими труднощами вдало­ся домогтися укладення угоди про перемир'я, що передбачала залишення під владою гетьмана більшої частини території України. Лінія розмежування мусила проходити по ріках Горинь і Прип'ять, а на Поділлі — по м. Кам'янець-Подільський, і через неї не мали права переходити ні польсько-литовські, ні українські війська. До скликання нової комісії (в кінці травня 1649 р.) шляхті й магнатам заборонялося повертатися до маєтків, розташованих у козацькій Україні.

Дата добавления: 2015-05-22