Основні принципи організації виробничих процесів

Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі й часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу.

До таких принципів належать:

1) спеціалізація;

2) пропорційність;

3) паралельність;

4) прямоточність;

5) неперервність;

6) ритмічність;

7) гнучкість.

І. Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу.

Спеціалізація – процес поділу виробничого процесу на складові частини і закріплення за кожним підрозділом виготовлення певного виробу „предметна спеціалізація”, або певної операції „технологічна спеціалізація”.

Предметна спеціалізація передбачає виконання технологічного процесу в одному підрозділі підприємства. В такому підрозділі зосереджено різноманітне обладнання для виготовлення окремого продукту.

Переваги: утворюяться в замкненому циклі, спрощюється планування і облік, скорочується тривалість виробничого циклу за рахунок зменшення часу транспортних операцій.

Недоліки: знижується рівень використання виробничих потужностей, менш гнучкою стає виробнича структура.

Технологічна спеціалізація: в окремих підрозділах виконується частина технологічного процесу при дуже широкій номенклатурі виробу.

Переваги: можливість регулювати завантаження обладнання, полегшує технологічне керівництво.

Недоліки: збільшення довжини маршруту руху виробу з багаторазовим поверненням в одні і тіж самі дільниці, що порушує принцип прямоточності; ускладнює узгодження роботи дільниць, призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.

Змішана спеціалізація: за якою одні цехи або дільниці орієнтуються на технологічну спеціалізацію, а інші на предметну. Вона зменшує або ліквідує недоліки попередніх.

ІІ. Пропорційність. Даний принцип вимагає відносно однакової продуктивності у всіх виробничих підприємствах. Цей принцип передбачає рівномірне і повне завантаження усіх видів устаткування, необхідного для виконання виробничої програми. Для здійснення цього принципу виділяють такі категорії:

— провідне обладнання – обладнання на якому виконується основна технологічна операція і вартість питомого обладнання займає найбільшу питому вагу у вартості основних фондів.

— вузьке робоче місце – ланка, потужність якої не відповідає потужності головного обладнання.

На базі тривалості операцій на провідному обладнанні здійснюється „усунення” вузьких робочих місць, за допомогою наступних методів спеціалізації:

1) Диференціація або концентрація технологічних операцій. Суть цього методу: технологічна операція розбивається на її складові, переходи і частина однієї операції передається на іншу або в одну операцію збираються кілька.

2) Введення паралельних робочих місць.

3) Комбінування – виконання одним робітником 2 і більше операцій.

4) Зміна режиму обробки, скорочення або збільшення часу обробки.

ІІІ. Паралельність – передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні окремих виробів, що компонуються з багатьох процесів:

Простий виробничий процес – це послідовність операцій, результатом яких є виріб.

Складний виробничий процес – передбачає поєднання декількох складних виробничих процесів.

Паралельність досягається через раціональний поділ виробу на складові частини; суміщенням часу виконання операцій; одночасне виготовлення різних виробів. Паралельне виконання робіт забезпечується багатоінструментальною наладкою, суміщенням часу основних і допоміжних операцій.

ІV. Ритмічність полягає в тому, що робота всіх підрозділів повинна здійснюватися з певним ритмом. При додержанні даного принципу в різні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції і забезпечується рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність, як окремих підрозділів, так і підприємства.

V. Прямоточність означає, що предмети праці в процесі їх обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Принцип прямоточності досягається при умові розташування цехів, дільниць, робочих місць за ходом технологічного процесу. Допоміжні і обслуговуючі виробництва розташовують найближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

VI. Безперервність. Даний принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні, або повністю ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервному виробництві. В перервному виробництві повністю ліквідувати перерви неможливо. Для скорочення перерв необхідно застосовувати прогресивні методи оперативного управління виробництвом.

VII. Гнучкість означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптовуватись до змін організаційно-технічних умов, пов’язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість виробничого процесу досягається:

— універсалізацією засобів праці;

— автоматизацією;

— впровадженням верстатів з гнучким програмним управлінням.

28. Організація виробництва (2003)

3.4. Організаційні типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:

де п — кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху;

mi — кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху;

РМmj — кількість робочих місць на даній j-й операції, дільниці, у цеху.

Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня серійності (Кс):

Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення операцій (Кзо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного — 0,2…0,8 і для одиничного — < 0,2.

Організаційний тип виробництва може визначатися через:

коефіцієнт серійності

Кс = t / Тшт ср,

де t — такт випуску виробів, хв/шт.; t = Феф: Nj;

Феф — ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.;

Nj — обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за відповідний період;

Тшт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;

Тип виробництва — це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях.

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами.

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.

Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена в табл. 3.3.

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40.

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями.

За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і великосерійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випуском продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20 £ Кзо £ 40.

Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазоном 10 £ Кзо £ 20.

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1 £ Кзо £ 10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює Кзо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

Дата добавления: 2015-05-22