Неокласичний синтез. Кейнсианство та його еволюція

Кейнсианство та його еволюція

Інституціоналізм

Монетаризм

Особливості зовнішньополітичної діяльності незалежної України.

Зпроголошенням державного суверенітету перед Україною відкрилися широкі можливості для проведення самостійної зовнішньої політики. Вона поступово стала прилучатися як рівноправний суб'єкт до світового співтовариства, міжнародних організацій.

Восени 1990 р. українська делегація на 45 сесії Генеральної Асамблеї ООН вперше діяла самостійно, не прислухаючись до рекомендацій Москви. Посланці України налагоджували дипломатичні зв'язки з представниками багатьох країн світу.

Підвалини зовнішньої політики України були закладені в Декларації про державний суверенітет її зовнішньополітичний курс визначався як демократичний і миролюбний.

Проголошені принципи набули більш реального змісту в ході державотворчих процесів. 2 липня 1993 р. парламент схвалив «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси держави, обумовив основні напрями реалізації зовнішньополітичного курсу.

Зовнішня політика України спрямована:

§ на забезпечення стабільного міжнародного становища;

§ на збереження територіальної цілісності та недоторканості її кордонів;

§ на входження українського господарства до світової економічної системи.

Як позаблокова держава, Україна дотримується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких спорів мирним шляхам, виступає в ролі посередника в їх врегулюванні.

Україна взяла зобов'язання захищати права та інтереси своїх громадян за кордоном, підтримувати контакти з українською діаспорою.

Україна проводить відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав

Монетаризм (англ. мoney – гроші) – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту.

Інституціоналізм - Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори.(природного відбору)

Кейнсіанство - Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”.

Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення і розподілу доходів в межах неокласичного напряму (зокрема в межах теорії загальної економічної рівноваги) з положеннями теорії макроекономічної рівноваги та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи.

4. Економічні категорії, закони і принципи.

Економічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів(товар, власність, капітал, ринок, попит).

Економічні закони — відбивають найсуттєвіші, стікі, такі, що постійно повторюються, причино-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних прцоесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин. Економічні закони створюють “систему економічних законів”:

§ всезагальні: функціонують в усіх економічних системах(закон зростання потреб, закон відтворення). Їх вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку суспільства на всіх етапах.

§ загальні — функціонують у кількох еконмоічних системах, де існують для них відповідні економічні умови.

§ специфічні — функціонують лише в межах однієї економомічної системи.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Також вони віддзеркалюють взаємозв'язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов'язковий характер.

5. Функції Економічної теорії

Мета ЕТ- вивчення законів розвитку економічних систем, діяльність еконмічних суб`єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб Роль економічної теорії в суспільному житті виявляється через її функції. Найчастіше називають:

§ гносеологічну (пізнавальну),

§ прогностичну,

§ практичну,

§ світоглядну або ідеологічну та

§ методологічну функції.

Основна функція економічної теорії –– пізнавальна. Усебічно досліджують форми економічних явищ, їхню внутрішню сутність, розкривають взаємозв’язок між ними й таким чином пізнають закони, що регулюють господарську діяльність як на рівні окремих суб’єктів економіки, так і на рівні всього суспільства.

Із пізнавальною функцією тісно пов’язана прогностична. Вона полягає в тому, що на підставі отриманих знань про економіку обгрунтовують наукові основи передбачень, перспективи розвитку в майбутньому.

Важливою є також практична функція. Вона полягає у використанні економічних знань для обгрунтування заходів здійснення господарської діяльності як окремими господарюючими одиницями, так і державою.

Економічна теорія виконує й світоглядну, або ідеологічну функцію: знання законів розвитку економіки формує в людей певну систему поглядів на цю сферу суспільства.

Ще одна важлива функція -– методична. Це теоретична основа багатьох економічних наук.

6. Специфіка соціально-економічних досліджень

Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв дослiдження, тобто має свою методологiю. Для того щоб одержати новi знання, треба свiдомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всiх наук, у тому числi економiчної теорiї.

Не так давно всезагальним методом наукового пiзнання для всiх наук – природничих i суспiльних – був метод матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному зв'язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли накопичення кiлькiсних змiн призводить до змiни якiсного стану

У економiчнiй теорiї надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракцiї як метод поглибленого пiзнання дiйсностi, заснований на очищеннi iнформативного матерiалу вiд випадкового, неiстотного i видiлення в ньому стiйкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракцiї, його продуктом є теоретичнi абстракцiї, науковi поняття, категорiї, економiчнi закони.

Важлива роль у розвитку економiчної теорiї належить системному пiдходу. Ринкова економiка являє собою певну цiлiснiсть, в якiй виявляється взаємозв'язок елементiв, компонентiв, що входять до її складу. При цьому цiлiснiсть визначається не тiльки складом властивих їй елементiв, а й рiзними зв'язками мiж ними.

Системний пiдхiд у економiчнiй теорiї означає вивчення внутрiшнiх структурно-функцiональних, причинно-наслiдкових, iєрархiчних, прямих i зворотних зв'язкiв. Саме пiзнання цих зв'язкiв дає змогу виявити складнi процеси розвитку виробничих вiдносин, з'ясувати природу багатьох економiчних процесiв i явищ.

У економiчних дослiдженнях широко використовують метод аналiзу i синтезу. Аналiз являє собою процес розумового або фактичного розкладання цiлого на складовi частини, а синтез – поєднання рiзних елементiв, сторiн предмета в єдине цiле.

У економiчних дослiдженнях широко використовують метод логiчного та iсторичного пiдходу. Логiчний метод тiсно пов'язаний з iсторичним методом тим, що вiн звiльняє оцiнку iсторичного розвитку вiд випадковостей, зигзагiв, якi не є властивими цьому процесовi. Як правило, логiчний метод дослiдження прийнятний для розгляду бiльш зрiлих економiчних вiдносин. При цьому логiчний аналiз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержанi висновки зiставляють з фактами, конкретною економiчною дiйснiстю.

7. Економічні потреби суспільства

Потреба - це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення. Отже економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Розрізняють:

§ метеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва).

§ нематеріальні блага (нематеріальне виробницвто).

§ споживчі блага (товари та послуги призначені для безпосереднього задоволення людських потреб).

§ виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ).

§ теперішні блага

§ майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористуватися у майбутньому).

Класифікація економічних потреб:

1. за характером виникнення:

§ первинні(базові), пов'язання з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло.

§ вторинн, виникнення та зміна яких зумовлена розвитком цивілізації(одяг, техніка).

2. за засобами задоволення:

§ матеріальні

§ нематеріальні(духовні потреби)

3. за нагальністю задоволення:

§ першочергові

§ другорядні(предмети розкоші)

4. за можливостями задоволення:

§ насичені, мають чітку межу і можливість повного задоволення

§ невгамовні(не мають меж насиченя)

5. за участю у відтворювальному процесі:

§ виробничі

§ невиробничі

6. за суб'єктами вияву:

§ особисті

§ колективні, групові

§ суспільні

7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

§ абсолютні(перспективні потреби)

§ дійсні(суспільна норма для певного періоду)

§ платоспроможні

§ фактичні(задовольняються наявними товарами та послугами)

Ця система постійно змінюється, та доповнюється.

8. Економічні інтереси їх сутність та суб’єкти

Потреба, як усвідомлене й сформоване відносно рівня культури індивіда бажання або почуття нестачі, реалізується через інтерес.

Інтерес - це форма вираження потреби. Проте інтерес не є тотожним потребі. Він відрізняється від потреби таким:

-по-перше, інтерес виступає як оптимальний засіб реалізації потреби, що включає конкретні цілі і дії. Потреба містить у собі завдання, а інтерес - спосіб його досягнення.

-по-друге, інтерес - це потреба, яка на шляху своєї реалізації проходить складний процес соціального визрівання. Останнє означає, що інтерес формується з урахуванням і під впливом усієї сукупності виробничих відносин суспільства.

У загальній сукупності інтересів вирізняють такі їх елементи:

- Інтерес окремої особи. Він пов'язаний з потребами конкретної людини й охоплює все багатограння його бажань, які формуються як його життям і розвитком як біосоціальної істоти, так і його участю в самій системі суспільного виробництва.

- Другим елементом системи інтересів виступає інтерес певного угруповання людей. Його часто визначають як колективний інтерес Це інтерес, що може бути поданий як інтерес якогось угруповання, яке формується в процесі господарської діяльності, наприклад, інтерес колективу підприємства або інтерес акціонерів.

-Третій елемент у системі інтересів - це суспільний інтерес. Він часто асоціюється з державним інтересом, оскільки держава уособлює основи організації життя суспільства. Цей інтерес пов'язаний із задоволенням потреб усього суспільства і знаходить відображення, наприклад, у забезпеченні однакових умов для функціонування господарюючих суб'єктів, у досягненні зростання суспільного виробництва, у забезпеченні соціального захисту найбільш уразливих верств населення від негараздів суспільного виробництва

9. Структура суспільного виробництва

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.
За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:
1) основне виробництво;
2) виробнича інфраструктура;
3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.

10. Основні фактори (чинники) суспільного виробництва.

Виділяють такі чинники суспільного виробництва:

-Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва.

-Робоча сила — це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.

-Предмети праці — це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).

Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.

В свою черегу фактори виробництва поділяються на групи:

-Земля — чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг;

- Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

- Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва)

- Підприємницькі здібності — це особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця.

11. Виробництво як основа життя та розвитку суспільства

Виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних
умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за
законами соціуму.
Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при
роду і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як
соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага,
люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб
виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний
спосіб життя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з
природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови
життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й
діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний
досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось
чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна.
Ніхто не вільний від тієї системи суспільного виробництва, що
індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві
формується суспільство, тобто сама людина в її суспільних
відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм підкреслює, що
суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джерелом
соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.
Отже, спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зрештою,
функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія сус
пільства в певному розумінні є історією зміни способів виробниц
тва.

13.Обєктивні основи розвитку людської цивілізації.

У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.
На певному історичному етапі природа підготувала умови для по-яви людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і присто-совуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її не-від'ємною частиною. Природні умови постійно впливають на розвиток людини, ма-ють важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої діяльності.

Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Відповідно до цього цивілізація визначається як історично кон-кретний стан суспільства, який характеризується особливим спо-собом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповід-ною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характе-ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.

Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизон-тальному і вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих ло-кальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в істо-рично визначені відрізки часу.
Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілі-зації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - більш високого.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійсню-ється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних револю-цій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продук-тивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою:

-Перша в історії людства технологічна революція, так звана нео-літична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації

-Промислова революція другої половини XVIII - першої трети-ни XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвива-ється і тепер. Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробни-чих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розір-вала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.

-Щодо постіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про виробничі структури найбільш розвинених у економічно-му відношенні країн, а з іншого - про формування тільки початко-вих форм постіндустріального суспільства, яке лише зароджується.

14. Економічна система, її сутність та структура.

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл, споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Господарська діяльність в економічній системі завжди виявляється організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів, якими є:

§ продуктивні сили,

§ техніко-економічні та організаційно-економічні відносини,

§ виробничі відносини або відносини економічної власності,

§ господарський механізм.

§

15. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.

  Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передбачає й іншу його особливість — взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини називають виробничими, або еконо-мічними.

Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відносини влас-ності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його кла-сову і соціальну структуру, систему влади.

Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми розподілу, обміну і споживання ство-рених матеріальних і духовних цінностей.

Отже, система виробничих відносин кожного суспільства – це сукупність економічних зв’язків між людьми, що визначається специфікою основної власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

16. Типи і еволюція економічних систем

Виділяють такі історичні типи економ. Систем:

-Економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.

-Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо.. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

- Капіталізм. При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини.

Сучасні форми:

Чистий капіталізм. Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є: 1)Приватна власність на фактори виробництва. 2)Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей. 3)Свобода підприємництва і вибору діяльності. 4)Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик. 5) Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає. 6) Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат. 7) Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка. Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка. Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є: 1) Панування приватної власності.2) Низький рівень економічного і соціального розвитку. 3) Багатоукладність економіки. 4) Залежний характер соціально-економічного розвитку. 5) Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. 6) Технічний прогрес різко обмежений. 7) Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці. 8) Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва. 9) Велика зовнішня фінансова заборгованість. 10)Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Також іноді виділяють цифрову економіку - економічну систему постіндустріального суспільства, в якій основним продуктому виступає інформація.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді.

17. Власність як економічна та юридична Категорія

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному

З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

§ хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

§ як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

§ хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок

18. Суб єкти та об єкти власності

Суб'єктами власності виступають носії відносин власності, тобто ті, хто знаходиться у вказаних відносинах, ті - кого стосуються відносини володіння, користування та розпорядження майном та іншими благами. Основними суб'єктами відносин власності є домогосподарства, підприємства, держава та закордонні суб'єкти (іноземні громадяни, фірма, держава). Окрім того, суб'єктів власності поділяють на: фізичні (приватні) особи, юридичні особи, резиденти та нерезиденти тощо.

об'єктів: земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила і тощо.

19. Різноманітність форм власності.

Виділяють декілька основних форм власності:

-Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.

-У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.

-Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це - приватно-трудова власність, а з її залученням - приватно-нетрудова власність.

Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

-Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

-Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

-Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

-Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

-Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.

20. Сутність роздержавлення роздержавлення і приватизації власності

Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку.

Роздержавлення-це загальноекономічний процес

Дата добавления: 2015-05-22