Соціально-економічний розвиток та політичне життя

Канада складається з десяти провінцій і трьох територій.

Головна різниця між «провінцією» і «територією» полягає в тому, що провінція отримує повноваження безпосередньо від Конституційного Акту 1867 року, який надає першим більші права і повноваження ніж територіям, — останнім делегуються права і повноваження від федерального уряду Канади.

На початку 80-х років у Канаді загострилось економічне становище, яке на деякий час відсунуло проблему федерально-провінційних стосунків. Відбувся спад виробництва. Державний дефіцит склав 24 млрд. канадських доларів. 12% працездатного населення опинилось в становищі безробітних.

Економічні труднощі призвели до поразки лібералів і приходу до влади в 1984 р. Прогресивно-консервативної партії на чолі з Брайаном Малруні. Він здійснив низку реформ у дусі "консервативної революції" і вивів країну з економічної кризи. Одним із основних політичних завдань уряд консерваторів вважав досягнення національної згоди і збереження єдності держави. Найскладнішою знову була «проблема Квебеку», який відмовився приєднатися до конституції 1982 р. і вимагав надання йому особливого статусу.

Після тривалих переговорів було підготовлено проект конституційного договору, який визначив особливий статус Квебека. Але і на цей раз деякі англомовні провінції відмовились ратифікувати договір. Проблема знову зайшла у глухий кут, що підняло нову хвилю сепаратизму. Апогеєм її став референдум у листопаді 1995 р. про незалежність Квебеку. Сепаратисти вкотре потерпіли поразку: за незалежність проголосували 44%, проти – 46%.

В обидвох опитуваннях ідея незалежності не здобула необхідної більшості, хоча під час референдуму щодо суверенітету Квебеку 1995 р. прихильникам незалежності не вистачило всього лише 0,5 % голосів. В 1997 році канадський парламент прийняв, а Верховний Суд Канади затвердив положення згідно якому одноосібне проголошення незалежності Квебеком буде вважатися неконституційним.

За роки Другої світової війни, Канада перетворилася в економічно розвинуту державу; її національний дохід виріс у 2 рази, промислове виробництво зросло в 2,5 раза, вона по­сіла третє місце в промисловому виробництві Західного світу. Економічне піднесення Канади продовжувалось і в повоєнний час. Важливим чинни­ком цього стала цілеспрямована урядова політика освоєння надзвичайно багатих природних ресурсів Півночі й Далекого Заходу. Нові освоювані регіони охопили площу 8 млн. кв. км — майже 80 % території країни. При цьому важливу роль відігравали іноземні інвестиції; зокрема американські капіталовкладення в Канаду в перші 20 повоєнних років збільшилися майже в 6 разів і становили понад 21 млрд дол. Широкого розмаху набу­ла імміграція; в 1946—1969 рр. до Канади приїхало понад 3 млн. іммігрантів.

У 40—60-ті рр. Канада вийшла на передові позиції серед західних дер­жав з видобутку нікелю, золота, срібла, платини, свинцю, міді, уранової руди тощо. Протягом наступних десятиріч, завдяки державній підтримці й полі­тиці стримування іноземних капіталовкладень, гірничодобувна промисловість постійно зберігає високі темпи розвитку. Вона стала давати майже п'яту частину усієї промислової продукції країни і третину вартості експорту, випередивши традиційні для Канади експортуючі галузі — сільське госпо­дарство та лісопаперову індустрію. В Канаді швидкими темпами розви­вається машинобудівна галузь. Велику роль у системі світового виробниц­тва відіграє сільське господарство Канади. Незважаючи на скорочення кількості зайнятих у сільському виробництві, Канада займає провідне місце в експорті сільськогосподарської продукції: 25% світового експорту пше­ниці, 10—15% вівса та ячменю, 50% насіння рапсу, 10% свинини тощо.

Загалом канадська економіка протягом 50—90-х рр. не знала глибоких і тривалих струсів, хоча, будучи тісно інтегрованою у світове, передусім аме­риканське, виробництво, орієнтованою на експорт, Канада чутливо реагува­ла на кризові явища за кордоном.

Дата добавления: 2015-05-22