Події 1968 р

Нове керівництво Чехо-Словаччини на чолі з А.Дубчеком стало на шлях реформування системи. Вони заходилися будувати "соціалізм із людським обличчям", намагаючись поєднати заса­ди соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюра­лізмом, демократією. Пропонувалося скоротити державний апа­рат, реформувати господарчий механізм і відокремити його від політичних і державних органів.

Велику роль у пропаганді цих ідей відіграли засоби масової інформації, які діяли в країні відносно вільно. Лібералізація в суспільному житті проявилась у виникненні нових політичних організацій, активізації демократичних партій, які звільнялися від жорсткого контролю КПЧ.

Керівництво КПРС і компартій східноєвропейських країн до змін у Чехо-Словаччині ставилися різко негативно. Після публі­кації програмного документа чехо-словацьких радикалів "Дві тисячі слів" кремлівське керівництво почало схилятися до ради­кальних заходів.

У ніч проти 21 серпня 1968 р. війська країн Варшавського договору увійшли до Чехо-Словаччини. Окупацію країни здійс­нювали 124 тис. військовослужбовців, 500 танків, було захоплено найважливіші стратегічні пункти, роззброєно міліцію. А.Дубчек і ряд членів ЦК КПЧ були заарештовані органами безпеки СРСР і випроваджені до Москви.

Наприкінці серпня до Москви "запросили" чехо-словацьку делегацію на чолі з президентом Л.Свободою. 27 серпня у Моск­ві та Празі за підсумками переговорів було опубліковано комю­ніке, в якому йшлося про досягнення домовленості щодо найскорішої нормалізації становища в ЧССР, визначено умови перебу­вання радянських військ у країні. Війська НДР, Болгарії, Угор­щини, Польщі залишали країну.

У 70—80-ті рр., після розгрому " Празької весни ", в країні поглиблювалися економічні проблеми. Уповільнилося зростання виробництва, не відбувалася модернізація підприємств, вироб­лювана продукція не витримувала конкуренції із західною. У країні придушувалося будь-яке інакомислення.

Наступ реакції викликав до життя дисидентський рух. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Декла­рацію прав людини, виступила з відозвою, в якій розкрила основ­ний зміст вимог і головні напрями демократизації суспільства. Документ дістав назву " Хартія-77 ". Його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформістському русі 60-х рр.

18 листопада 1989 р. за ініціативою "Хартії-77" було створено Громадянський форум (ГФ) - патріотичний, де­мократичний фронт, який об'єднав противників комуністичного режиму. У Словаччині також було створено демократичну орга­нізацію "Громадськість проти насильства" (ГПН). Маніфестанти вимагали, щоби КПЧ відмовилася від керівної ролі у країні й покарала винуватців репресій. Революція, що почалася, відбува­лася мирно. Студенти, а також робітники й інтелігенція, що їх підтримували, не захоплювали будівель та об'єктів КПЧ, уника­ли сутичок. Тому події листопада 1989 р. дістали назву " ніжної ", або " оксамитової ", революції. Наприкінці листопада федераль­ний парламент скасував статтю конституції, що затверджувала керівну роль КПЧ у країні. 29 грудня 1989 р. Федеральні збори обрали лідера опозиції Вацлава Гавела президентом країни.

Головою Федеральних зборів обрали А.Дубчека, лідера "Пра­зької весни". Нове керівництво було сформовано на коаліційній основі.

У 1990 р. уряд розпочав економічні реформи. У Чехо-Словаччині реформаторський курс провадився найбільш кардинально і послідовно.

"Батьком" реформи був міністр фінансів Вацлав Клаус. Вона базувалася на роздержавленні та приватизації, забезпеченні конвертованості крони, вільному ціноутворенні. Уряд домігся збалан­сованості державного бюджету і приборкання інфляції. Життє­вий рівень населення у складний перехідний період був одним із найвищих у Східній Європі.

В основі процесу розпаду федерації лежали різний рівень еко­номічного розвитку, різні історичні долі народів, утиски Словач­чини в тоталітарній державі, хоча при цьому й зберігалося поважне ставлення двох народів один до одного.

Формальним приводом до розпаду Чехо-Словаччини стали результати парламентських виборів 5—6 липня 1992 р. У Чеській Республіці найбільшу кількість голосів виборців здобула Громад­ська демократична партія (ГДП); очолювана В.Клаусом. У Сло­ваччині 37,2% виборців підтримали Рух за демократичну Сло­ваччину (РДС) В.Меч'яра.

Одразу ж після підбиття підсумків виборів з ініціативи ГДП відбулися переговори В.Клауса і В.Меч'яра. Обидва згодом сформували та очолили уряди відповідно Чехії та Словаччини. Робочі зустрічі завершилися 23 липня 1992 р. підписанням полі­тичної угоди між ГДП та РДС. В угоді обидва прем'єри вислови­лись за цивілізований, культурний процес розділу федерації.

Відповідно до пропорції населення (2:1) напрочуд мирно були розділені майно, фінанси, інші цінності. 25 листопада 1992 р. Федеральні збори ухвалили конституційний закон про розділен­ня Чехо-Словацької федерації.

Чехо-Словаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992. У новий 1993 р. увійшли дві нові самостійні держави — Чехія і Словаччина.

Дата добавления: 2015-05-22