Просвіти» в роки Першої російської революції. 22 страница

Того ж дня озвучена нота радянської делегації в Лондоні прем'єр-міністру Великобританії про готовність уряду РСФРР вести прямі мирні переговори з Польщею, причому радянський уряд був готовий дати Польщі кордони вигідніші, ніж це зробила британська комісія.

6 — 7 серпня уряд РСФРР, не припиняючи наступу, надіслав уряду Польщі дві телеграми з пропозиціями розпочати мирні переговори.

6 −16 серпня Окремий кінний полк Дієвої армії УНР зосереджувався в районі Монастириська, стримуючи наступ.

7 серпня міністр закордонних справ Польщі надіслав до уряду РСФРР телеграму, в якій було висловлено готовність Варшави прийняти припозицію Москви про відправлення представників у Мінськ для ведення переговорів про умови миру і перемир'я. У відповідь міністр закордонних справ РСФРР заявив, що радянський уряд направить своїх делегатів у Мінськ 11 серпня. Того ж 7 серпня віддано наказ 6-ій стрілецькій дивізії Дієвої армії УНР захищати місто Холм (Польща).

9 серпня британські організації робітників, реагуючи на заяву прем'єр-міністра від 5 серпня, оголосили про намір почати загальний страйк, якщо уряд Великобританії оголосить війну Радянській Росії. Того ж дня відбувся вступ до Бучача частин Червоної армії.

Львівська операція

16 серпня частини Червоної армії форсували р. Західний Буг між Камінкою і Буськом і рушили у напрямку Львова.

17 серпня на околиці Задвір'я (Буський район) в бою (т. зв. «Польські Фермопіли») група львівських добровольців під командуванням капітана Болеслава Зайончковського затримала наступ Червоної армії Семена Будьонного; більшість оборонців загинуло (318 осіб), частина з них похована у братській могилі в Задвір'ї, частина — на львівському військовому кладовищі Орлят, що на Личаківському цвинтарі. Оборона Задвір'я зупинила наступ більшовиків на Львів.

Того ж дня Червона армія вступила в Зборів.

18 — 19 серпня частини Червоної армії форсували р. Дністер, перервавши з'язок Дієвої армії УНР з 6-ою польською армією. 19 серпня 1920. Ходорів, Миколаїв (Львівська обл.) — вступ до міст частин Червоної армії.

19 — 24 серпня частини Дієвої армії УНР тримали фронт від румунського кордону до м. Єзуполя по р. Бистриці через Станіславів (суч. Івано-Франківськ) до м. Надвірної.

20 серпня частини Червоної армії радянського Південно-Західного фронту під керівництвом Олександра Єгорова перейшли р. Західний Буг, вступили до м. Рава-Руська з наміром увійти до Львова, але були відкинуті польською армією у напрямку Замостя — Грубешова. Того ж дня червоноармійці вступили до Жидачева та Журавна, Дієва Армія УНР відрізана від польської армії.

21 — 25 серпня при наближенні червоного фронту зірвалося збройне протипольске повстання селян Лавочного, Славська, Перегінська, Осмолода, Підлютого Соколівського і Долинського повітів під керівництвом Ф. Бекеша. Війська і поліція Польщі жорстоко придушили виступ.

22 серпня Червона армія намагалася здійснити наступ на м. Нижнів, оволодіти яким їм так і не вдалося.

24 серпня частини Червоної армії перейшли р. Дністер і рушили у напрямку м. Городенка. Частинами 5-ї Херсонської дивізії Дієвої армії УНР їх було відкинено на східний берег р. Дністер.

Дієва армія УНР тримала лінію фронту від румунського кордону по Дністру до Нижніва — на захід на Тисьменицю і Хриплін — по Бистриці Надвірнянській до Надвірної. Кінна дивізія залишалася в районі Комарівка — Вікторів (на північ від Станіславова). Штаб Дієвої Армії знаходився в Отинії, ставка Головного отамана військ УНР на ст. Матиївка (на схід від Коломиї).

25 серпня після бою відбувся вступ до міста Тисмениця Окремої Кінної дивізії та Київської дивізії Дієвої армії УНР.

26 серпня частини Дієвої армії УНР форсували Дністер біля Нижніва і просунулись на Рогатин і Підгайці.

Того ж дня в ході наступу на Львів червоноармійські підрозділи зайняли Перемишляни.

27 серпня в Нижнів приїхали Головний отаман військ УНР Симон Петлюра і командарм М. Омелянович-Павленко на огляд Дієвої армії УНР. Того ж дня частини Дієвої армії УНР форсували р. Дністер і рушили у напрямку на м. Галич.

28 серпня відбулася спроба наступу червоноармійців поблизу села Комарівка на тили 8-ї бригади 3-ї Залізної армії. Атаку відбито, загинув сотник Тихін Хилюк.

29 серпня частини Дієвої армії УНР вступили до містечка Коростятин.

Авантюрний штурм міцно укріпленого Львова (його боронило 7 піхотних дивізий, 6 бронепоїздів, 50 бойових літаків), на якому так наполягав член Реввійськради Південно-Західного фронту Йосип Сталін, знекровив Першу кінну армію. Про львівську трагедію майбутній генсек ЦК ВКП(б) швидко «забув», зваливши всю провину за поразку на польському фронті на командуючого Західним фронтом Михайла Тухачевського.

Вже 30 серпня частини Дієвої армії УНР вступили до міста Галич.

Диво на Віслі

План Тухачевського передбачав форсування Вісли в нижній течії і атаку на Варшаву з заходу. Однією з цілей цього задуму було "відхилення напряму удару радянських військ і швидкий вихід до німецького кордону, що мало пришвидшити перемогу радянської влади в Німеччині.

10 серпня радянський Третій кавалерійський корпус Гая Дмитровича Гая (Бжишкяна) подолав Віслу на північ від Варшави.

12 серпня Юзеф Пілсудський покинув Варшаву та прибув в Пулави, де знаходилася ставка польського Генерального штабу. Перед відбуттям він передав прем'єру Вінценту Вітосу своє прохання про відставку з посад Начальника держави та Головнокомандуючого, мотивуючи тим, що в ситуації, яка склалася, Польща може покладатися лише на допомогу Антанти, котра вимагала відставки маршала; проте прем'єр-міністр відставки не прийняв.

План Тухачевського передбачав перейти Віслу в нижній течії і атакувати Варшаву з заходу. 13 серпня дві стрілецькі дивізії РККА вдарили під Радиміном (за 20-25 км від Варшави) — 3-я Володимира Лазаревича і 16-я Миколи Соллогуба, перемогли опір 11-ї польської дивізії полковника Болеслава Язвінського та оволоділи містом. По цьому одна дивізія рушила на Прагу (правобережна частина Варшави), а друга рушила направо — до Непорента і Яблонки. Польські сили відійшли на другу лінію оборони.

Через війну в самій столиці іноземні дипломати спішно переїхали з Варшави до Лодзя.

Підтвердженням тому, що радянське військове командування, зокрема М. Тухачевський, С. Будьонний та К. Ворошилов, не збиралося зупинятися на досягнутому, слугує телеграма, надіслана в середині серпня 1920 Конгресу Комінтерну, у якій двоє останніх писали, що конармійці не вкладуть шаблі у піхви, поки над Варшавою, Берліном, Парижем і Лондоном не замайорять червоні прапори.

16 серпня почався контрудар польських сил з місця зосередження на річці Вепр, польські сили зім'яли Мозирську групу Тихона Хвесіна 16-ї радянської армії з метою перетнути на другий день сполучення радянських армій по шосе Варшава — Брест.

17 серпня Червона армія відступає у напрямку Замостя- Люблін.

20 серпня командуючий 1-ї Кінної армії Будьонний виконав наполегливо повторюваний наказ головнокомандуючого Червоної армії Сергія Каменєва щодо взяття штурмом Львова і контрудару військ Тухачевського під Варшавою.

Того ж дня в районі Замостя 6-та стрілецька дивізія Дієвої армії УНР успішно відбила частини Червоної армії.

22 серпня сталася перемога польських військ в битві у Білостоці — цілоденний бій 1-го полку піхоти легіонової і відступаючих з-під Варшави решток 16-ї радянської армії та окремих відділів 3-ї армії, в ході якого кілька разів місто переходило з рук в руки, застосовувалися панцерні потяги.

Під Замостям Шоста Січова дивізія Армії УНР, разом з Дивізією Морської піхоти УНР, спільно з польськими частинами остаточно розгромила будьонівські підрозділи. Наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав. Під Варшавою польсько-українські сили втратили біля 14,500 вояків, радянські — до 25,000. Відчутної поразки від українських військ в районі Галича-Бучача-Чорткова зазнала більшовицька Чотирнадцята армія. Реорганізована у вересні-жовтні Армія УНР збільшилась з двох дивізій до шести: Перша — під командуванням генерала Андрія Гулого-Гуленка, Друга — генерала Олександра Загродського, Третя — генерала Олександра Удовиченка, Четверта — полковника Юрія Тютюнника, П'ята — полковника Андрія Долуда, Шоста — генерала Марка Безручка. Дивізії підлягали штабові Шостої польської армії генерала Яна Ромера.

25 серпня радянські війська остаточно відкинуті від Варшави.

Того ж дня в ході контрнаступу литовські війська зайняли Вільно.

Крах Галицької СРР був спричинений не тільки військовою міццю польсько-українських частин, але й форсованими діями Раднаркому і Галревкому, спрямованими на реалізацію лівацького лозунга РКП(б) щодо «перенесення соціальної революції і Радянської влади у Європу». Про це 23.8.1920 голова Галревкому В. Затонський доповідав Володимиру Леніну: «Все йшло стихійно… Стихія справа хороша, коли революція виникає самочинно, але набагато гірше, коли її необхідно насаджувати ззовні».

Відступ Червоної армії

26 серпня частини Червоної армії з-під Варшави відійшли на лінію Гродно — Волковиськ — Кобринь — Володимир-Волинський.

31 серпня сталася перемога польської 1-ї кінної дивізії (1500 кіннотників) над радянською 1-ю Кінною армією (17500) під Комаровом-Осадою (Люблінське воєводство), при безладному відступі, у польських сил 300 вбитих та поранених, у червоноармійців пропалих безвісти біля 4000.

4 вересня відбулася чергова спроба червоноармійців форсувати Дністер під селом Медуха, при її відбитті загинув Хмеленко Григорій (Гриць), командир Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії.

4 — 7 вересня 6-а стрілецька дивізія Дієвої армії УНР зі станції Красностав (Польща) вирушила чотирма ешелонами до армії УНР через Люблін — Перемишль — Львів — Стрий — Станіславів.

7 вересня після посилення та перегрупування частини Дієвої армії УНР форсували Дністер на кордоні теперішніх Івано-Франківської та Тернопільської областей.

11 вересня почався наступ на Волинь 3-ї польської армії під проводом генерала В. Сікорського.

В Тарнові пройшло засідання РНМ УНР, на якому Головний отаман військ УНР С. Петлюра звернувся до міністрів УНР зі своїми побажаннями в зв'язку з контрнаступом армії УНР: уряд мав вирішити форму влади в одібраних у ворога місцевостях, порядок її відновлення, питання допомоги армії.

14 вересня проводилася концентрація українських військ у містечку Нижнів — полку Чорних Запорожців, 6-ої стрілецької дивізії, Волинської дивізії.

15 вересня частини 6-ї польської армії вступили до міста Володимир-Волинський. Того ж дня у Станіславові пройшло засідання РНМ УНР, на якому ухвалено закон «Про мобілізацію в звільнених від ворога нашою армією повітах УНР для доповнення армії». Під вечір почався загальний наступ Дієвої армії УНР на лінії антибільшовицького фронту. Частини армії форсували р. Дністер в районах Єзуполя, Нижнева і Городенки для наступу на Бучач — Чортків — Теребовлю для звільнення Поділля. У Монастириськах вже ввечері відбувся врочистий вступ під сурми і «Ще не вмерла Україна!» до міста 6-ої стрілецької дивізії Дієвої армії УНР.

Протягом 16 −20 вересня польські та українські війська відвойовують Ковель, Борщів, Гусятин, Теребовлю, Чортків. Просуваючись в напрямку до Хмельницького беруть Рівне, Дубно, Луцьк, Тернопіль та Збараж.

20-28 вересня у ході битви над Німаном польські сили розбили радянських, страти останніх склали до 40000. 28 вересня українські сили вибили РККА з міста Старокостянтинів, 30 вересня — з Жмеринки; 1-3 жовтня зайняли Летичів, 3 жовтня зайняли містечко Нова Ушиця; проте вже 4 жовтня червоноармійці знову увійшли у Летичів. 10 жовтня Червона армія увійшла в Коростень.

Наслідком виснаженості фронту сили почали вирівнюватися, 7 жовтня Червона армія зайняла Олевськ. 10 жовтня червоноармійці увійшли в Коростень.

Одначе українські сили ще спромоглися 13 жовтня оволодіти містечком Ялтушків. 14 жовтня в зв'язку з підписанням договору про перемир'я, начальне командування 6-ї польської армії для захисту армії УНР від нападу більшовиків таємно наказало на 17 жовтня зайняти польським частинам Нову Ушицю — Ваньківці — Деражню — Летичів — Нову Синяву — Новокостянтинів — Стару Синяву — Острополь. Польські частини не повинні були вступати у бій з Червоною армією та мали знаходитися не далі 8 км за українським фронтом.

Ще до часу підписання Ризького мирного договору (вечора 19 жовтня 1919) сили Дієвої армії УНР випудили в контрнаступі по східному берегу річки Мурафа однойменне містечко Мурафа.

Перемовини та перемир'я

Перемовини почалися вже 17 серпня в розпал Варшавської битви в Мінську -перше пленарне засідання мирної конференції за участю представників Польщі, радянської Росії та УСРР, до складу радянської делегації входили К. Х. Данішевський (голова), П. Г. Смирдович, М. О. Скрипник (члени), Ф. Ф. Новицький, В. Є. Гарф (експерти); до складу польської делегації — Я. Домбський (голова), Н. Барліцький, С. Грабський, В. Керник, А. Листовський, М. Мєчковський, К. Ольшовський, Л. Вашкевич, М. Вихлінський, В. Врублевський (члени), К. Стамировський, Ф. Перль, Л. Альберт, Ш Рундштейн, С. Каузик (експерти). Радянська делегація зачитала текст своєї декларації, в якій виклала умови перемир'я і основні положення прелімінарного миру з Польщею. Розробку умов регламенту після обміну поноваженнями було вирішено передати спеціально утвореній комісії.

19 серпня в Мінську пройшло друге пленарне засідання. Заслухано текст польської декларації про умови перемир'я з РСФРР, делегацію цікавили правові відносини між РСФРР і УСРР — з'ясувалося, що УСРР не є складовою Росії, а незалежною державою. Заслухано основні положення перемир'я, висунені радянської делегацією: визнання незалежності Польщі; відмова від контрибуцій; східний кордон Польщі збігався з лінією Керзона від 11 липня з ухилом на користь Польщі в районі Білостока і Холма; обмеження чисельності збройних сил Польщі до 50 тис. чоловік; проведення Польщею політичної і військової амністії; повернення Україні і Білорусії реквізованого Польщею майна і інвентаря; наділення урядом Польщі селян і батраків землею; надання РСФРР і УСРР права вільного транзиту через Польщу і володіння РСФРР залізничною ділянкою Волковиськ— Білосток— Граєво.

23 серпня пройшло третє пленарне засідання за участю делегацій з Польщі, радянської Росії та УСРР. Польська делегація: Росія намагається нав'язати Польщі мир, який обмежить її незалежність і поставить під її протекторат; Росія нав'язує одностороннє зменшення збройних сил Польщі, втручається у її законодавство, виступаючи в ролі «опікувача» окремих класів польського народу; вимагає володіння залізничною ділянкою Волковиськ — Білосток — Граєво. Цей «ганебний мир» став би джерелом нових війн в майбутньому, тому основи миру, запропоновані Росією, проголошувались неприйнятними. Польська делегація запропонувала наступні поправки: визнання Росією Польщі де-факто і де-юре; відмова від лінії Керзона і визнання права на самовизначення у народів, які населяють територію між Польщею і Росією; відмова від одностороннього зменшення Польщею чисельності збройних сил та від передачі в розпорядження Росії залізничної ділянки, бо це протирічить принципу суверенітету; акт політичної і військової амністії має бути двостороннім.

25 серпня на четвертому пленарному засіданні мирної конференції: відповідь польської делегації на зауваження, представлені радянською делегацією — незалежність Білорусі, України та Литви названо «удаваною» та насадженою з Москви супроти волі цих народів. В результаті дискусії з'ясувалося, що польська делегація вважає «неприйнятними навіть для обговорення» усі 11 пунктів декларації радянської сторони, лише критикує їх і не висуває конкретних власних домагань, що схоже на ультиматум та свідоме затягування переговорів. Тому пропонувалось розробити нові пропозиції перемир'я для обговорення на конференції.

27 серпня у Варшаві відбулося засідання Ради оборони держави, на якому вирішено рекомендувати польській делегації на конференції в Мінську за лінію кордону Польщі взяти лінію по течіях р. Горинь і р. Збруч.

30 серпня з Варшави надійшла нота міністра іноземних справ Польщі Є. Сапеги народному комісару іноземних справ РСФРР Г. В. Чичерину з пропозицією перенести роботу мирної конференції з Мінська до Риги.

1 вересня надіслана нота уряду РСФРР і УСРР уряду Польщі з висловленням згоди на перенесення місця роботи мирної конференції з Мінська до Риги.

2 вересня в Мінську пройшло п'яте пленарне засідання мирної конференції за участю делегацій Польщі, радянської Росії та УСРР. Обговорено технічні питання, пов'язані з місцем і часом продовження конференції. З'ясовано, що до Риги приїде радянська делегація у новому складі під головуванням А. А. Іоффе та з додатковим мандатом на ведення переговорів про мир з Польщею.

5 вересня РНМ УНР затвердила склад делегації УНР на Ризьку конференцію (голова —С. Шелухін, заступник В. Кедровський). 21 вересня це рішення було змінено і головою призначено М. Славинського, який так і не прибув до Риги. 27 вересня С. Шелухін вдруге отримав повноваження голови делегації УНР. Повний склад делегації було затверджено 11 жовтня, до якого увійшли С. Шелухін, В. Кедровський, Т. Олексюк.

8 вересня Диктатор ЗУНР Є.Петрушевич телеграфував з Парижу про необхідність негайного направлення галицької делегації на мирні переговори до Риги. До її складу увійшли К.Левицький (голова), Є.Брайтер, Л.Мишуга, О.Назарук.

11 вересня у Варшаві пройшло засідання Ради оборони держави, на якому ухвалено інструкції для польської делегації в Ризі. Східна лінія кордону Польщу встановлювалась по течії р. Збруч, далі по кордону Східної Галичини до Ново-Олексинця через Кременецьке узгірря, далі на схід від Здолбунова по кордону Рівненського повіту. Польська сторона погоджувалась на визнання незалежної УСРР.

12 вересня у відповідь на запит міністра закордонних справ Польщі про участь делегації УНР у роботі Ризької конференції нарком закордонних справ РСФРР відповів, що «т.зв. Української демократичної республіки взагалі не існує, окільки Україна є незалежною радянською Республікою, союзною з Росією, і бере разом з нею участь в переговорах в Мінську і Ризі».

16 вересня уряд УНР опублікував свою ноту протесту з приводу заяви наркома закордонних справ РСФРР від 12 вересня щодо УНР.

Ризький мир

Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 09 листопада 1920 польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі Шаргорода червоноармійці підступно контратакували українські дивізії, прорив фронту у напрямку на Копайгород на праве крило, яке тримала 5-а Херсонська дивізія армії УНР, та у напрямку на Лунинець, де знаходилася 3-я Залізна дивізія та Кулеметна дивізія армії УНР. 15 листопада червоноармійці вступили в подільське містечко Літин. 18 листопада відбувся вступ сил Червоної армії до Проскурова та станції Деражня, 20 листопада — до Чорного Острова та Летичева. Після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження 21 листопада були змушені відступити у Галичину. Перехід Дієвої армії УНР — до 27 тисяч вояків — через річку Збруч відбувся в районі Волочиська та села Ожигівці. Того ж дня згідно з умовами преліминарного польсько-радянського договору, польські війська залишили місто Новоград-Волинський. 22 листопада радянські частини вступили у Волочиськ.

В березні 1921 у Ризі між Польщею, з одного боку, та РСФРР і УРСР з другого, підписано Ризький мирний договір 1921.

Перший зимовий похід.

Пе́рший зимови́й похі́д — похід Армії Української Народної Республіки тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом Михайла Омеляновича-Павленка (6 грудня 1919 — 6 травня 1920 рр.).

оловним завданням Зимового походу було збереження армії на українській території, у ворожому запіллі, шляхом партизанських дій.

Наприкінці листопада 1919 року рештки Армії УНР (6 листопада 1919 р. УГА відкололася і увійшла до складу Добровольчої армії генерала Денікіна) опинилися у так званому «трикутнику смерті» (Любар — Чортория — Миропіль). Тут українські частини було стиснуто трьома арміями — Червоною, Добровольчою та польською, до того ж вони потерпали від епідемії тифу.

6 грудня 1919 р. на військовій нараді у Новій Чорториї було остаточно вирішено здійснити армією УНР партизанський рейд тилами Денікіна. Зимовий похід тилами більшовиків і денікінців став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю. В поході взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75 % загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорти хворих.

Бойовий склад

Армію, перед вирушенням у похід було поділено на чотири збірні групи:

Запорізька збірна група або Запорізький корпус з усіма частинами, що до нього раніше входили, за винятком Гайдамацької бригади Волоха.

Київська збірна група, що складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та Корпусу Січових Стрільців.

Волинська Збірна група, що складалася: з 1-го збірного полку (до складу якого входили й рештки Північної дивізії), 2-го збірного пішого полку, з решток 2-ї дивізії («Запорізької Січі») з 4-го полку сірожупанників, (походженням з 4-ї дивізії сірожупанників), 2-го кінного ім. Залізняка полку, кінного полку ім. Гетьмана Мазепи та Волинської гарматної бригади, що утворилась з решток гарматних частин згаданих вище 3-х дивізій.

3-тя Стрілецька дивізія або група, до складу якої входили частини тієї ж 3-ї стрілецької дивізії, Спільна Юнацька школа.

Українська армія Зимового походу складалась із:

Запорізької дивізії отамана Гулого-Гуленка

Волинської дивізії отамана Никоніва

Київської дивізії отамана Ю. Тютюнника

Галицької кінної бригади отамана Шепаровича

Окремого кінного полку полковника Чижевського

Кінної сотні Штабу Армії

Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував: 2100 багнетів та 580 шабель. Загальна кількістю 4319 осіб при 81-ому кулеметі та 12 гарматах.

Бої

За весь рейд запіллям ворога пройдено 2500 кілометрів, проведено більше 50-ти успішних боїв.

Більшість подій в той час відбулась на території Черкаської області, але з рухом більшовицько-денікінського фронту, рухалися і українські частини.

Основні битви були під Липовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьївом і Балтою.

Наслідки і значення

За оцінками воєнних істориків перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольних змагань в Україні в 1917 — 1921 років, під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Була здійснена головна найважливіша мета — збережена армія УНР. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни.

Усі учасники Зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав «безапеляційно перше місце».

66. Вілновлення Радянської влади на Україні у 1920 року. Зміна тактики більшовиків щодо України наприкінці 1919 – 1920 року.

Відновлення радянських органів влади й управління відбулося протягом листопада 1919 р. — лютого 1920 р. у формі надзвичайних органів — ревкомів. 11 грудня 1919 р. на спільному засідання Президії ВУЦВК та РНК УСРР створено Всеукраїнський революційний комітет на чолі з Г. Петровським, який уособлював найвищу законодавчу й виконавчу владу. Всеукрревкомом за погодженням з губернськими комітетами КП(б)У та командуванням Червоної Армії створювалися губернські ревкоми. А ті, за сприяння політвідділів діючої армії, — ревкоми повітові.

Наприкінці лютого 1920 p. знову почали діяти вищі органи державної влади й управління ВУЦВК і РНК УСРР. Невдовзі розпочалися вибори до місцевих Рад, які завершились у квітні 1920 р. Губернські й інші місцеві з'їзди Рад сформували власні виконавчі комітети — виконкоми, які замінили на місцях ревкоми. 16-23 травня 1920 р. відбувся IV Всеукраїнський з'їзд Рад, який працював у складних умовах. Розпочався похід польсько-петлюрівських військ та армії Врангеля проти радянської влади. Це позначилося на його рішеннях про зміцнення робітничо-селянської влади, мілітаризацію радянських установ. У новоутворених вищих органах влади — ВУЦВК, Президії ВУЦВК, РНК УСРР — переважну більшість становили більшовики. Так, серед 82 членів ВУЦВК їх було 74, із семи членів Президії ВУЦВК четверо належали до вищого партійного керівництва — політбюро ЦК КП(б)У.

Перевибори місцевих Рад у жовтні — грудні 1920 р. відбувалися скликанням робітничих конференцій, загальних зборів, мітингів. Переважали тут більшовики: у повітових виконкомах їх було понад 70 %, у губернських — близько 85 %. Це дало змогу перетворити місцеві Ради на органи диктатури пролетаріату, забезпечити підконтрольність їх комітетам КП(б)У. Помітна роль у здійсненні влади на місцях належала ревкомам, військревкомам, які формувалися партійними комітетами більшовиків і призначуваним ними комісарам, "трійкам", "четвіркам", "сімкам"... Усі вони наділялися надзвичайними правами.

Зміцненню соціальної бази радянської влади на селі сприяли створені відповідно до Закону про комітети незаможних селян від 9 травня 1920 р. сільські та волосні комітети незаможних селян (комнезами). На відміну від уже існуючих комбідів до їх складу входили не лише бідняки, а й середняки. Якщо комбіди формувались за відсутності сільських Рад і замість них, комнезами утворювались місцевими Радами і діяли під їх керівництвом. Вони мали сприяти виконанню закону про наділення землею й інвентарем безземельних та малоземельних селян; реалізовувати закон про хлібну розкладку та забезпечення сільської бідноти часткою заготівки, передбаченою законом; сприяти становленню радянської влади на селі.

67. Причини перемоги більшовиків на Україні. Х.Раковський.

Через війну лютневої Революції Росії склалося двовладдя - своєрідне переплетення Cоветов робітників і солдатських депутатів і Тимчасового правительства.
Очікуване відновлення громадської атмосфери революція не принесла. Вже приблизно до середини березня очевидно, що результатами лютого практично далеко не всі доволен.
Матеріальне становище " низів " як не поліпшилося, нобыстро погіршувався. Росла безробіття, стрибкоподібно підвищувалися ціни на всі найнеобхідніші продукти. Війна з її величезними жертвами тривала. Мільйони солдатів як і не з окопів. Багато селянські родини, залишилися без годувальників, вже третій год
бедствовали.
Середні верстви - чиновництво, офіцерство, інтелігенція - вітали політичну волю, складену лютневої революцією, але вже досить скоро виявили, що ця свобода була і зворотний сторону.
Політична стабільність заколивалася, що погане позначилося як у матеріальному і на моральному стані середніх верств. Особливо позначилося в становищі офіцерства, за умов демократизації і прогресуючого розкладання армії, відчуло себе позбавленими звичних основ.
Тимчасовий уряд залишило по - суті недоторканим весь старий державний апарат. В усіх життєвих міністерствах та інших центральні органи залишилися старі чиновників і старі порядки. Новими були лише министры.
Народні маси, які здійснили революцію, сподівалися, що і негайно дозволить земельне питання. Временое уряд закликало селян чекати скликання Учередительного збори і не вдаватися до насильницького захоплення земли.
Політика Тимчасового уряду у рішенні аграрного питання повністю підтримувалася меншовиками і есерами, вони суждали селян за " аграрні заворушення " і самовільне захоплення земель. Тимчасовий уряд рішуче відкинуло вимоги робочих про 8-часовом робочому дні. Тільки наполеглива боротьба пітерських робочих привела к
тому, що союз петроградських фабрикантів і заводчиків підписав 11 березня 1917 р. угоду про майбутнє запровадження на промислових підприємствах Петрограда 8-часового робочого дня. Під тиском фабрикантів з міст й уряду вже 16 березня петроградські капіталісти заявили, що й поступка є часове. Уряд та буржуазні діячі повністю відхиляли вимоги рвабочих про поліпшення умов праці та підвищенні заробітної платы.
Буржуазне Тимчасовий уряд лише декларувало знищення національного нерівності у Росії, а фактично продовжувало проводити суто національної політики щодо неросійських народів. Воно рішуче виступало проти надання прав на державну самомтоятельность Фінляндії, Україні та іншим національним областям.
Тимчасового уряду довелося на перших порахсвоей діяльності розпочати великі зіткнення лише з трудящими масами національних околиць, але й місцевими буржуазними верствами населення, вимагали розширення собі політичних прав. Такі зіткнення у Тимчасового уряду невдовзі відбулися з Фінляндією за відновлення діяльності Фінляндського сейму і з Україною при
освіті Центральної Української ради. Так само гострий антидемократичний курс Тимчасовий уряд повело і у своїй політиці щодо солдатської массы,
що явилася союзником пролетаріату в буржуазно-демократичної революции.
Тоді як маси вимагали негайно розпочати переговори щодо укладанні демократичного і справедливого світу, буржуазне уряд як не хотіло вести такі переговори, а й наполегливо домагалося те, що Росія продолжила
імперіалістичну війну до " кінця ". Міністр закордонних справ Мілюков негайно по вступ у свої обов'язки заявив послам Франції, Англії, Італії та США, що Росія залишиться правильна своїм союзникам і продовжуватиме війну до перемоги над Німеччиною та її союзниками.
Проте всенародне рух були не стримувати буржуазію у її військової політиці. Буржуазне уряд цілком розуміло що гасла " Геть війну! " і " Світ народам! " були дуже популярні серед мас і із нею не міг не вважатися. " Російська революція лютого-березня 1917 року, - писав В.І.Ленін, -була початком перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську. Ця революція зробила перший крок припинення війни ".
Зупинити боротьбу народних мас проти війни, обдурити солдатів, знову кинути російську російську армію наступ!- Ось такими були задуми буржуазії. Ніхто на допомогу Тимчасовому уряду як та інших випадках, прийшли меншовики і есери. За підтримки Тимчасовий уряд випустило декларацію, в которй заявляло, війна із боку Росії сьогодні вже не носить загарбницького характеру, що вона почала оборонної і відбувається на захист російської революції від німецьких захватчиков.
Меншовики і есери замість дійсною боротьби за обмежувалися лише словесної галасом, але з зробили одного реального кроку, щоб покласти край війні. Така пропаганда пропаганда меншовиків і есерів на початковому етапі розвитку революції мала успех.
Масам важко було дати раду сутності меньшевистско-эсерского лозунгав - революційного оборонства. Лише поступово, принаймні саморозкриття Тимчасового уряду та розкриття більшовицької партей перед трудящими його дійсною зовнішньої політики України, маси відходили від партій революційного оборонства - меншовиків і эсеров.
Одна тільки більшовицька партія повела рішучу боротьбу проти контрреволюційної політики Тимчасового уряду. Проте, щоб надалі повністю опанувати масами і повсюдно очолити їх боротьбу, більшовицької партії потрібно було кілька днів.
Перемога бружуазно-демократической революції дала партії можливість можливість перейти до легальної роботі. До неї входять було виявлено великі розбіжності. В.І.Ленін і його прихильники у Росії тримали курс - на передачу всієї влади у країні руки Рад, вимагали не надавати ніякої підтримки Тимчасового уряду. У зв'язку з цим Ленін ставив перед партією завдання завоювання переважно радах. Тільки більшовизовані Ради могли позбавити уряд своєї підтримки й узяти до рук всю повноту влади. Але така позиція більшовиків вела їх до протистояння і конфронтації коїться з іншими соціалістичними партіями і групами, поглиблювала розкол соціалістичного фронта.
Проте, деякі працівники партії, що перебували на Росії (Каменєв та інші), стояли на підтримку тимчасового уряду та за об'єднання з меншовиками. Це послаблювало партію. Приїзд В.І. Леніна на Росію, вироблення їм Квітневі тези призвело до згуртуванню партії більшовиків на платформі ленінських тез. То справді був перехід до курсу
перемогти соціалістичної революції. Успіх нового етапу револции міг стати досягнуть за умови ізоляції мас від меншовиків і есерів, завоюванням більшовиками переважно Советах.
Боротьба на перемогу соціалістичної революції було основним завданням більшовицької партии.
На початку травня у склад Тимчасового уряду ввійшли представники есерів і меньшевиков.Эти партії розділили в такий спосіб відповідальність за управління країною. Уряд стало коаліційним. страной.
У умовах дедалі більшу силу набирав большевизм.На першому Всеросійському з'їзді робітників і солдатських деутатов (3 червня 1917 року), що проходив у пошуках шляхів компоромиса,консолидации,В.И.Ленин заявил,чтопартия більшовиків готова узяти владу повністю, змусив різкій критиці шлях эсеро-меньшевистских лідерів Рад співпрацю з Тимчасовим правительством.
18 червня у 24-х Петрограді та інших великих містах остоялись потужні демонстраии під большевитскими гаслами " Усю владу Радам! ", " Геть министров-капиталистов! ", " Геть війну! ".
Широка підтримка більшовицьких гасел була випадкової. Вона " накопичувалася " які і забезпечувалася як затягуванням війни, наростанням економічної разрухи,так й енергійнішою пропагандою большевиков,доказывавших,что поки що в влади буржуазія і " угодовські " партії життєві інтереси робочих, солдатів та селян може бути удовлетворены.Эти події Ознаменували собою червневий криза Тимчасового правительства.
Якщо квітні ризис було вирішено створенням коаліційному уряді, то червні Тимчасовий уряд бачила своє порятунок в наступі на фронті. Уряд та ВЦВК Рад расчитывали, що знижує успіх наступу надасть стабілізуюче вплив на революційний прцесс. Більшовики вели пропаганду проти наступления.
4 липня 1917 року у Петрограді під більшовицькими гаслами відбулася півмільйонна демонстрація, спрямована проти Тимчасового уряду. Серед демонстрантів були боївки матросів Балтійського флоту та солдатів. Уряд змушений був застосувати силу. Після подій Петроград оголосили на військовому становищі, деякі військові частини роззброєні і виведено з міста, закрита більшовицька " Щоправда ", віддали наказ б арешт В.І.Леніна й низки керівників більшовиків. 24 липня було сформовано нового складу Тимчасового правительства.В нього ввійшло 7 есерів і меншовиків, 4 кадета, 2 члена радикально-демократичної партії і 2 безпартійних. Прем'єр-міністром ще 8 июля
став Керенский.
Отже двовладдя у країні було фактично ліквідовано. На чолі уряду та Рад стояли есеро-меншовицькі руководители.В умовах партія більшовиків зняла гасло " Усю владу Радам! " і здобула курс - на озброєний захоплення влади. Хуцієв, проходячи вконце июля-начале серпня п'ятий з'їзд РСДРП(б) підтвердив цю линию.
Частина вищого військового командування російської армії, прагнучи недопущення її подальшого розвитку кризи, наведення порядку й не допустити розвал армії, спробувала військового перевороту. Його очолив Верховний головнокомандувач генерал Л.Г.Корнилов.25 серпня із фронту на Петроград були двинуты війська. Кілька днів, проте, заколот був подавлен.Большую роль цьому відіграли большевики.Они направили агітаторів в корниловские частини, почали створювати боївки Червоної гвардії. Наслідком корніловського змови та її ліквідації став процес большевизации
Советов.С вересня 1917 року керівництво Совітами поступово переходило до більшовиків та їхнім прибічникам. Вони знову викинули гасло " Усю владу Радам! "
Восени 1917 року соціально-економічний та політичний криза країни досяг би свого краю. Скоротився випуск промислової продукції, видобутку вугілля, менше стало вироблятися чавуну і вони. Лютувала інфляція. Падало сільськогосподарське виробництво. Швидко росла безробіття. Багато промислові підприємства закривалися. Населення виявилося перед загрозою голода.Еще більш посилилося соціальне напруження країни. Піднялася хвиля страйкового двжения, збільшилася кількість політичних стачек.
Розгорталося масове селянське рух. Походив самовільне захоплення чужій земли.Армия виходила з-під контролю командуванню. Звичайними стали дезертирство і " братання " з супротивником. У той времы у есерів оформилося на самостійну партію ліве крило, выступавшее за перехід влади у руки Советов.
У вересні 1917 року В.І.Ленін послала з Фінляндії, де він переховувався від влади, два листи ЦК РСДРП(б) (" Марксизм і повстання " і " Ради стороннього "). У цих роботах він доводив, у країні склалися умови для успішного повстання. Проте оскільки більшість членів ЦК на той час підтримувало лінію Г.Е.Зиновьева і Л.Б.Каменева на мирне розвиток революції. На думку, можна було дійти влади, використовуючи вибори у до Установчих зборів і спираючись на більшовизовані Советы.
З приїздом В.І.Леніна до Петрограда було прийнято план збройного повстання, створено керівні органи з підготовці. Зінов'єв і Каменєв відкрито через печатку запротестували з рішенням повстання. Уряд А.Ф.Керенского вдалося до низки заходів для його запобіганню, але це заходи дали бажаних результатів. Безсилля Тимчасового уряду у ці дні і годинник виявився вражаючим. У вирішальною мірою це стало наслідком втрати ним практично будь-якої поддержки.
На пропозицію В.І.Леніна повстання почалося 24 жовтня, до открыти съезда.По вказівкою штабу повстання загони Червоної гвардії організували охорону фабрик і заводів, були задіяні усі державні установи і оточений Зимовий палац, де було Тимчасовий правительство.
Ввечері в Смольному відкрився другий з'їзд Рад, у якому переважали представники більшовиків і лівих эсеров-партий, виступаючих за перехід повноти влади до Радам. Вночі прийшла звістка про взяття Зимового палацу арешт Тимчасового уряду. З'їзд проголосив Росію республікою Советов.Поддержка повстанні народними масами итщательно продуманий план сприяли його швидкому і успішного завершення.
26 жовтня другою засіданні з'їзду було прийнято Декрет про мир, Декрет про землю, що передбачав скасування приватної власності, націоналізацію землі. Прийняті декрети відповідали настроям народних масс.
Після перемоги повстання на Петрограді революція початку распостраняться всій країні. У 79 з 97 у містах радянська влада утвердилася мирним путем.Однако у кількох місцях випала опір. Затято боролися юнкера і пояснюються деякі військові частини вчених у Москві. У Петрограді опір надав " Комітет порятунку та революції ", куди входили представники всіх сил від кадетів до меншовиків, супротивників збройного захоплення влади більшовиками. Значними осередками опору радянської влади були райони Дону і Південного Урала.
Перемога революції біля величезної країни засвідчувала підтримці ідей більшовизму народними масами і слабкості його противников.Она виявилася здійсненого благодара парламентському, економічному та політичного кризи, слабкості й помилок Тимчасового уряду, падіння його, авантюризму правих сил, збентеженню меншовиків і есерів, енергії більшовиків, державної волі та політичного мистецтву В.І.Леніна. Більшовики перемогли під демократичними гаслами. Народ здебільшого не усвідомлював наприкінці 1917 року, що він ставить соціалістичний выбор.
У історичної літературі існує точка зрения,что початок громадянської війни поклав озброєний захоплення влати більшовиками в октбре 1917 року. Проте більше распостранение одержало вітчизняні істориків думка початок громадянкою вони з весни 1918 года.
Розпалові громадянську війну сприяла політика, проведена більшовицьким радянським урядом. У листопаді 1917 року більшовики відмовилися від створення уряду, до складу якої входили б представники всіх інших партій, передусім есери і меншовики. У листопаді 1918 року був розігнано Установчі собрание.
Стали создавиться продоторяды, отбиравшие хліб у селян. Радянський уряд відмовилося виплачувати государствам-кредиторам позики. Країни Антанты,стремясь недопущення втрат, й не допустити розповзання соціалістичної революції у світі почали допомагати антибільшовицьким силам і послали з Росією свої войска.
Проти більшовизму виступили різнорідні політичні сили: монархісти і республіканці, ліберали і соціалісти. У результаті конфліктів між ними єдиний центр опору не сложился.
18 листопада 1918 року військовий міністр Уфимського уряду адмірал А.В.Колчак зробив переворот і встановив військову диктатуру, прийнявши титул " Верховного правителя Російського гоударства ". Колчак виступав під гаслом " єдіной і нєдєлімой Росії ", визнаючи все іноземні борги, повертаючи всю відняту власність їхнім законним власникам, широко субсидував і роздавав іноземцям концесії, востанавливал дореволюційні законы.
12 червня 1919 року головнокомандуючий збройними силами Півдня оссии генерал А.И.Деникин оголосив про своє підпорядкуванні Колчаку. Внутрішня політика Денікіна проводилася під гаслом " встановлення порядку ", " боротьби з більшовизмом ", " військова диктатура ", " ніяких класових привілеїв ". Великодержавницька, шовіністична политика
денікінського уряду відштовхувала від цього національні сили України, народів Кавказу, Прибалтики. Аграрна політика, спрямовану передачу поміщиками частини своїх земель за викуп селянам, не могла залучити до білому руху. Вимушені жорсткі репресії проти робітничого руху де були сильні більшовицькі настрої, викликали посилення опору деникинскому правлінню з боку цього соціального слоя.
У 1919 року радянський Південний фронт перейшов у наступ. Червона Армія змогла розсікти війська противника на дві ізольовані угруповання. Вже у лютому 1919 року впала Одеса, у березні залишки денікінських військ ліквідовано під Новороссийском.
Під час боїв з А.В.Колчаком і А.І. Денікіним армія Н.Н.Юденича тричі намагалася захопити Петроград, але з змогла цього й у кінцевому підсумку була разгромлена.
Радянський уряд багато уваги приділяло Червоної Армії. Вирішили перехід до обов'язкової військового обов'язку. Червона Армія будувалася на класової основі, туди призивалися військові специалисты-генералы і офіцери старої армії. У армії запроваджено інститут військових комісарів, було створено ВЧК, руководимая
Ф.Э.Дзержинским, частини окремого призначення (ЧОН).В країні було введена загальна трудова повинність, принятдекрет про продразверстке. Так склалася економічна політика, відома під назвою " військовий комунізм ".
Під час радянсько-польської війни (весна 1920 року) із Криму початку наступ біла армія П.Н.Врангеля, пошита з залишків денікінських військ. Через війну напружених боїв Врангель вимушений був відвести свої війська знову на Крим за потужні перекопські укрепления.С великими втратами зміцнення було прорвано. 16 ноября
1920 року після падіння Керчі Південний фронт ліквідували.
Громадянська війна стала найбільшої трагедією для Росії, яка понесла мільйони людей. Серйозного руйнації у роки війни зазнали матеріальні ценности.
Перемога у війні більшовизму показаа, що він мав підтримку широких народних мас, спираючись на значні верстви населення: найбідніше селянство, декласовані елементи, значну частину робітничого класу. Правильна національна політика радянської влади об'єднувала трудящих пригноблених у минулому націй всій Росії побороти контрреволюції. Нездатність, а скоріш неможливість для керівників білого руху проводити політику, яка б і консолідувала більшості населення, призвела до широкому распостранению повстанського руху на тилу білогвардійських войск,предопределила зрештою їх поражение.

Дата добавления: 2015-05-22