Скіфська культура, звіриний стиль у мистецтві, вірування, обряди, традиції

Скіфська культура – це синкретичний культурний феномен, який утворився внаслідок поступової і тривалої міграції на захід іранських кочових племен з Центральної Азії, які асимілювали культури передньоазійських та причорноморських народів (серед яких теж було немало іраномовних). Але ця асиміляція не була повною, тому населення скіфського царства (а саме цим племенам на території України вдалося перетнути межу державотворення) не було ані етнічно, ані культурно однорідним, на що вказував ще Геродот. Ймовірніше, що у складі кочової людності, яка потіснила кіммерійців, були й ірано-арійські племена, й угро-фінські, й, можливо, тюркомовні, а зустріли вони у степах та лісостеповій зоні Східної Європи праслов’ян, балтів, що виділилися з праслов’янської єдності, угро-фінів, іранців, іллірійців, фракійців. У VII ст. до н. е. тут з’явилися грецькі колонії, які справили величезний культурний вплив на скіфів. Царські скіфи, які й витіснили кіммерійців та утворили державу, найімовірніше були іранцями.

Світогляд. У скіфів була широко розвинена міфологія й остаточно складена релігійна система. Роль жерців як окремого суспільного прошарку значно занижена. Ймовірно, що жерців взагалі вже не існувало. Зазвичай релігійний культ відправлявся старійшинами родів. Цей звичай має глибоке коріння: в усіх культурах, що вийшли з індоіранської прадавньої культури, явно протиставлялися (і навіть виникав антагонізм) жрецька і військова верстви. В індійській традиції панівне становище здобули жерці-брахмани, а у скіфській найпрестижнішим був соціальний стан воїна. У скіфській духовній культурі була поширена магія. Геродот подає відомості про дві категорії ворожбитів, називаючи одних з них "енареями" – імпотентами, які носили жіночий одяг, вели жіночій спосіб життя. Такі віщуни вважалися наймогутнішими і належали до одного племені. Відомо, що були й жінки жриці, які ймовірно відправляли домашні культи, а також жіночі, хтонічні езотеричні культи. На користь такої думки свідчить легенда про амазонок, які вивчивши мову скіфів-чоловіків, не навчили їх своєї мови.

Релігія скіфів базувалася на відповідній космології та міфології, типових для індоіранських культур. У їх розумінні Всесвіт поділявся на впорядкований світ, що має форму квадрата, та невпорядкований хаос. По вертикалі Всесвіт поділявся на світ богів, світ людей або землю та підземний світ. Усі три стихії об’єднувалися вогненною, тому скіфи, як і всі іранські племена, були вогнепоклонниками. Релігійна система скіфів вже остаточно склалася. На вершині скіфського олімпу перебував батько Богів Папая та богиня родючості Апія. Також вшановувалися бог світла, сонця Ойтосура (або Гойтосір) та Геракл. Закономірно, що найбільше поклонялися богу війни Арею (це еллінська назва, скіфське ім’я Геродот не подає), символом якого був меч: скіфи-воїни з презирством ставилися до землеробства і до ремісництва, так як і кіммерійці вважали гідним для себе лише війну і пограбування. Воєнні звичаї скіфів-воїнів були надзвичайно жорстокими: практикувалися випивання крові, зняття шкіри з убитих ворогів, виготовлення з їх черепів ритуального посуду тощо.

Світогляд воїнів-загарбників формував відповідні моральні цінності: скіфи культивували жорстокість, гордість, хоробрість, вірність обов’язку, а також обіцянці, клятві. Особливе значення мало побратимство (сцени братання воїнів зображені на багатьох мистецьких виробах).

Економіка і побут. Територія Скіфії простиралася від Дунаю до Азовського моря і приблизно на таку ж відстань на північ від Чорного моря. Основою економіки скіфської держави було скотарство та хліборобство. Але важлива роль належала й привласнювальному господарству: рибальству, мисливству, збиранню меду та воску, прирученню диких коней. Очевидно, скіфи-орачі (племена, що займалися хліборобством) вирощували ті ж культури, що й племена мідного віку на землях України. У цей період з’являються озимі культури. Слід зазначити, що панування скіфів-кочовиків негативно вплинуло на розвиток хліборобських культур Правобережної України. Ці племена поступово переходили до напівкочового способу життя, орієнтувалися на скотарство, що у подальшому стало однією з причин занепаду скіфського царства. Відомо, що мешканці лісостепової зони розводили свійську птицю: качок, курей, гусей.

Псевдо-Гіппократ (V – IV ст. до н. е.) свідчить, що східні скіфи вели кочовий спосіб життя, займаючись виключно скотарством. Розводили кіз і овець (м’ясо-молочні породи), свиней, крупну рогату худобу (для м’яса і як тяглову силу), ймовірно верблюдів і, звичайно, коней. Історичні свідчення підтверджуються археологічними пам’ятками. Так, на Чортомлицькій вазі є різьблене зображення сцени приручення диких коней. Взагалі, у скіфів-кочовиків існував культ коня: його ховали разом з хазяїном або поруч з ним. Слід зазначити, що кочовики, які мешкали у степу, теж поступово переходили до напівкочового способу життя, почавши з ІV ст. до н. е. займатися хліборобством.

Археологічний спадок скіфської доби досить багатий. Він дає достатньо відомостей про одяг скіфів. Останній був вузького покрою, щільно облягав тіло і виготовлявся з вовни (у тому числі й верблюжої), шкір і хутра. Скіфи вміли прясти і плести одяг з нитки. Жінки носили довгу мантію і накидку, на голові очіпок. Одяг доповнювався бляшками з золота та інших металів, намистом, підвісками, гривнами, сережками, обручами, іншими прикрасами як місцевого виробництва, так і грецьких майстрів.

Художня культура. Значного розвитку у скіфському суспільстві набуло декоративно-прикладне мистецтво, характерною ознакою якого була надмірна орнаменталізація, у тому числі інкрустація дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням. Орнамент відігравав значну семантичну роль: був носієм епічної, релігійно-міфологічної та соціальної інформації, мав магічне значення. Усі сюжетні лінії пов’язані з епічним та релігійно-міфологічним багатством цієї культури. Причому божества зображалися дуже рідко. Очевидно, це були уособлення природних стихій або соціальних інститутів. Натомість основу орнаменту складають прославлення епічних героїв, зображення демонологічних і міфологічних персонажів, а також змій, драконів, грифів, коней, різних хижаків. Тому в ньому переважають антропоморфні та зооморфні зображення (так званий звіриний стиль). Слід зазначити, що у прадавніх індо-іранців ще не існувало образотворчого мистецтва й на момент його виникнення у скіфів вони запозичували техніку, зразки й деякі образи у народів Передньої Азії. Запозиченими у скіфському мистецтві є саме антропоморфні образи, хоча й отримали нову, узгоджену з власною міфологією інтерпретацію. Зооморфні зображення більше узгоджувалися з міфологічною свідомістю скіфів, їх світоглядом, динамічним життям воїнів-кочовиків і, звичайно, переважають у творах місцевих майстрів. Принаймні частина престижних високохудожніх творів, які імпортувалися скіфами з античних держав, виготовлялися на замовлення, і тому грецькі майстри мусили враховувати уподобання скіфської знаті. Можна припустити, що одяг, житло, шкіряні вироби яскраво оздоблювалися геометричними фігурами, рослинним орнаментом. Але ці речі до нашого часу не дійшли. Всесвітнього визнання набули металеві навершя (штандарти); золота чаша із зображенням кінських голів з Братолюбського кургану (ІV ст.), інші твори прикладного мистецтва.

Значно менше досліджена монументальна кам’яна скульптура, яка є складовою художньої спадщини скіфів. У високохудожньому стилі давні майстри зображали скіфських воїнів у повному бойовому обладунку. Такі скульптури встановлювалися на курганах-похованнях степової частини Скіфії. Поховання, на яких встановлені подібні зображення, не містять багатих прикрас. Натомість в них знайдено велику кількість зброї. Тому вважають, що скульптури встановлювали на могилах відомих, славетних воїнів або членів привілейованих підрозділів чи каст і присвячувалися міфічному першоцарю скіфів Колоксаю. Найбільш давні скульптури (VІІ ст. до н. е.) мають примітивну техніку – кам’яні стели зі шліфованою поверхнею, на якій деталі зображалися гравіруванням або рельєфом. Пізніше вони трансформувалися в антропоморфні пластичні зображення, у яких вже моделювалася голова, відтворювалися плечі, лопатки, а інші деталі передавалися за допомогою гравюри або рельєфу. У V ст. до н. е. за допомогою рельєфу передавалися й ноги. Очевидно, скульптура протягом століть розвивалася не дуже динамічно. Художники не відійшли від традиції фронтального зображення, напружених поз. Це вказує на одну з визначальних рис художньої культури скіфів – канонічність, яка не давала широкого простору для творчого пошуку. Але скіфська скульптура має велике історичне та естетичне значення.

Отже, канонічність і традиційність скіфської культури, які базувалися на значній активності іранських релігій, світогляді завойовника поступово поступилися синкретизму. Спочатку це проявилося у тих видах мистецтва, які протоскіфам були не відомі: ювелірній справі, мистецтві художньої обробки металу тощо. Запозичуючи спочатку технологічні прийоми обробки матеріалів, скіфи поступово сприймали нові культурні норми, міфологеми та ін. Але інші риси цієї культури – образність і символізм залишилися незмінними. Відданість старим звичаям, віруванням, міфам, моральним та іншим нормам, поєднаних з новим культурним досвідом, отриманим у Передній Азії та на Кавказі, дозволили створити неперевершені мистецькі зразки неповторного звіриного стилю. Притаманна усім кочовим культурам тенденція до відкритості культури та вплив давньогрецької культури зумовили створення не менш довершених зразків елліно-скіфського мистецтва. Отже, обидві культурні тенденції були плідними. В усякому разі скіфи, безсумнівно, сприяли активізації культурного обміну між цивілізаціями Далекого Сходу, Індії, Ірану, Передньої Азії та Східною Європою.

7)

Містобудування та благоустрій. Основні етапи містобудування. Перший етап. Виникнення та становлення грецьких міст Північного Причорномор’я в VI-V ст. до н.е. Другий етап – розквіт міського життя. Містобудування та благоустрій у IVII ст. до н.е. Типи міського планування в Північному Причорномор’ї. Соціальне районування. Третій етап містобудування (I ст. до н.е.- IV ст. н.е). Особливості благоустрою у перші сторіччя н.е. Принципи аерації та інсоляції. Водопостачання. Санітарні норми. Суспільно-політичні центри та вулиці міст. Римський вплив на систему містобудування та благоустрою. Поступовий занепад античних міст Північного Причорномор’я.

Художня культура. Архітектура Північного Причорномор’я. Архітектура храмових споруд. Архітектурні ордери. Типи храмів. Особливості храмової архітектури Північного Причорномор’я. Архітектура суспільних споруд. Особливості та призначення громадянських будівель. Художнє оздоблення. Архітектура житлових будинків. Землянки та напівземлянки. Перші наземні споруди. Перистильні будівлі. Будинки елліністичної доби. Господарчо-житлові споруди перших сторіч н.е. Архітектура поховальних споруд. Типи склепів. Особливості Північного Причорномор’я.

Скульптура Північного Причорномор’я. Види скульптурних пам’ятників. Кругла скульптура. Вплив аттичної школи скульпторів. Особливості місцевих шкіл скульпторів. Рельєфи: присвятні, надгробні. Антропоморфні стели.

Живопис та прикладне мистецтво. Специфіка монументального живопису Північного Причорномор’я. Стилі розпису. Техніка живопису. Найважливіші пам’ятники. Розквіт вазопису Північного Причорномор’я. Імпортні вази. Місцеві школи. Мистецтво мозаїки. Елліністична мозаїка з Херсонесу. Коропластика. Найбільш поширені типи теракот. Тенденції розвитку мистецтва коропластики. Склоробство. Склоробні майстерні Північного Причорномор’я. Скляні вази. Вироби з кості та рогу. Торевтика та ювелірне мистецтво, гліптика. Основні групи виробів з дорогоцінних металів Північного Причорномор’я. Тенденції розвитку торевтики та центри. Найвизначніші ювелірні вироби. Розвиток гліптики. Геми Північного Причорномор’я: камеї та інталії. Боспорські літики.

Мусична культура. Система виховання та навчання. Педагоги Північного Причорномор’я. Розвиток наукових знань. Література. Поезія. Риторика. Філософи, історики Північного Причорномор’я. Розвиток музики. Музичні інструменти. Театри Північного Причорномор’я, багатофункціональність їх призначення.. Театральні вистави. Актори та глядачі. Римський вплив на мусичну культуру Північного Причорномор’я.

Релігійне життя. Грецька міфологічна традиція в Північному Причорномор’ї. Тенденції духовного життя в античних містах Північного Причорномор’я. Державні та приватні культи. Найбільш поширені державні культи, особливості їх шанування. Місцеві культи. Синкретичні божества. Містерії. Римський імператорський культ. Вірування та марновірства. Релігійні колегії.

Суспільні релігійні обряди. Види жертвоприношень, возливання, воскуріння. Види молитов. Сакральні обіди. Релігійні свята Північного Причорномор’я. Циклічність світосприйняття. Релігійний календар. Агони. Види агоністичних свят Північного Причорномор’я. Тенденції їх розвитку. Особливості поховального обряду.

Дозвілля як явище культури. Суспільні місця проведення дозвілля. Агора. Палестра. Гімнасій. Театр. Римські терми. Способи проведення дозвілля. Дружні зустрічі. Філософськідискусії. Симпосії. Бої півнів. Ігри та розваги. Особливості перших сторічн.е. Гладіаторські бої.

Особливості культури античних міст Північного Причорномор’я. Своєрідність та самодостатність культури. Збереження традицій грецької культури класичної епохи. Своєрідність іонійського і дорійського напрямків культури. Культурні впливи: елліністичний, римський, іноплемінний.

Архітектура міст Північного Причорномор’я Археологічні дослідження грецьких міст Північного Причорномор’я розкривають складну картину життя цих міст з їх різнорідним населенням. Про неї свідчать пам'ятники мистецтва, житла, храми, кріпосні стогони, безліч предметів побуту і озброєння, монети і т.п.
Антична архітектура Північного Причорномор’я має деякі особливості, Краще за інші збереглися кріпосні споруди. Один з цікавих пам'ятників цього роду - кріпосні стени Херсонеса. Могутні стіни забезпечені баштами, вони викладені з крупних квадров щільного вапняку. Ретельність обробки каменя, доцільне розташування башт і комір дозволяють вважати цей пам'ятник одним з видатних творів античної кріпосної архітектури. Будівлі храмів, базилик, театрів не збереглися, але про їх минулу значність свідчать знахідки окремих частин їх, у тому числі розвалини базилики (відкритою Уваровим в 1853 р.), так званий «Монетний двору» в Херсонесе і ін.
Вулиці в містах розташовувалися, ймовірно, по Гипподамової системі, у вигляді правильної сітки, як це встановлено в Ольвії. Для Пантікапея характерне терасне планування, обумовлене рельєфом місцевості.
Найзначніша частина архітектурних пам'ятників Північного Причорномор’я, що збереглися, — похоронні склепи. Архітектура їх розпадається на три групи. До першої відносяться кургани з кам'яними склепами, криті помилковим зведенням (система нависаючих плит), а пізніше, з другої половини 4 в. до н.е. - клинчатым, полуциркульным, з, що веде до склепу вузьким коридором — дромосом. До другої групи відносяться кургани із земляними склепами, що наближаються до прямокутної форми, також з дромосом. До третьої групи відносяться кургани з склепами, викладеними з сырцового цеглини, з перекриттям, складеним з товстих колод (Кубанські кургани). Всі три групи похоронних склепів співіснували.
До числа найчудовіших пам'ятників першої групи відноситься «Царський курган». Він розташований в шести кілометрах від Керчі. Це велична усипальня одного з боспорских правителів 4 в. до н. р., — може бути, Льовкона I або Перісада I. Його висота досягає – 17 м. коло - 260 м. Насип складається із землі і каменя. Нижня частина кургану укріплена зовні невисокою кам'яною стіною — крепидой, яка оберігає насип від руйнування. В камеру веде дромос завдовжки 36 м - вузький коридор, перекритий крутим східчастим зведенням; висота дромоса збільшується у міру наближення до склепу (7 м у висоту). Склеп є прямокутну в плані камерою (4,49 X X 4,39) із стрімко що йде вгору перекриттям (8,73 м у висоту). Зведення її складається з 17 рядів нависаючих плит, прямовисних спочатку (5 рядів) і створюючих вище правильні концентричні круги. Враження спрямованості увись, легкості і величі проводить це рішення внутрішнього простору. Вражаючий ефект дромоса, коли глядач дивиться з похоронної камери: він здається нескінченно довгим, величним і строгим. Склеп датується 4 в. до н.э Мелек-Чесменській курган, поблизу Керчі, по конструкції подібний Царському, але значно поступається йому по величині і не справляє такого сильного художнього враження. До тієї ж групи курганів відносився знаменитий Кульобській курган, в шести кілометрах від Керчі, відкритий в 1830 р. Він був могилою одного з представників скіфської знаті. Камера кургану, складена з вапнякових плит, майже квадратна формою, перед нею — короткий широкий дромос. Перекриття — з ряду нависаючих плит(В даний час склеп не існує, оскільки його камера обрушилася відразу після розкопок і відома лише по схематичній зарисовці.). Стіни і стеля були, ймовірно, обвішані тканинами з нашитими на них золотими бляшками, які в множині лежали на підлозі склепу у момент його відкриття, оскільки тканина абсолютно зітліла.
Нерозривний пов'язані з архітектурою численні стінні розписи склепів Пантікапея і Тамані. Вони мають тим більше значення, що грецьких розписів до нашого часу майже не дійшло. Вони виконані фрескою, технічно зроблені, написані живими, насиченими фарбами.
Найраніший тип розпису (4 - 3 вв. до н.е.) є імітацією кладки степы з кольорового мармуру (3 пояси — білого, чорного і червоного кольорів), вище — фриз із зображенням предметів побуту грецького атлета: судини для оливкового масла, вінки, рушники, переможні пов'язки — тении (склеп, відкритий в 1908 р., Керч). Великий інтерес представляє розпис склепу Васюріной гори (Таманській подуостров) кінця 4 — початки 3 в. до н. э- Розфарбовування стін тут наслідувало облицьовуванню стін з кольорового мармуру. Внизу йшла вузька чорна панель, над нею проходив ряд жовтих плит, над ним ряди жовтих і чорних квадров, вище — широка червона смуга, увінчана іонічним карнизом, па німий — антефиксы, між ними птахи, па стелі написаний синій килим з пурпуровою облямівкою і чотирма червоними кистями по кутах, як би натягнутий над склепом.
Крім наслідування кладці в розписі стін склепів зустрічаються і сюжетні зображення: міфологічні сцени (склеп Пігмеїв, склеп Алкима) або зображення померлого в побутовій обстановці, на коні або в бою Виконання цих розписів має досить ремісничий характер, хоча в них є цікаві композиційні побудови, елементи перспективи, відчуття кольору. В живописі переважають світлі тони: рожевий, голубий, блідо-зелений, жовтий.
Культ Деметри, богині землеробства, богині-матері, пов'язаної із замогильним світом, був широко поширений в Північному причорномор'ї і зливався з чином місцевої великої богині. Образ цієї богині зустрічається в стінних розписах. Одне з її зображень, що відноситься до періоду класики, було написане на замковій плиті східчастого зведення склепу Великих близнюків, відкритого в 1864 р. Це — монументальна голова Деметри. (Розпис був зроблений темперою прямо на камені, без грунту, і тому живопис виявився неміцним і незабаром після витягання її з склепу фарба обсипалася і зображення загинуло.). Вигляд Деметри, повний величі і піднесеного спокою, був майстерно виконаний художником. Голова розташована у фас великі карі очі широко відкриті, і погляд їх спокійний, квіти, які вона тримає в руках і якими прикрашені її темне густе волосся, пом'якшують образ, який без них міг би показатися дуже суворим, і цьому творі виразилося те розуміння божества, яке склалося в мистецтві класичної Греції, — як піднесеної істоти, що утілює кращі людські якості.
Повсякденне життя також отримало віддзеркалення в стінних розписах. В склепі Анфестерія (1 в. до н.е. - 1 до. н.е.) художник створив з мотивів звичайних сцен, що зображаються на надгробних стелах, цілу картину, що малює побут багатого боспорца, що виїхав на літо в степ до своїх табунів.
В курганах і некрополях Північного Причорномор’я збереглася велика кількість предметів із золота і срібла. Найбільший інтерес представляють речі із зображенням скіфів, зроблені пантикапейскими грецькими майстрами за замовленням скіфської знаті. В цих пам'ятниках, справедливо що користуються світовою популярністю за їх високу художню якість, зображено життя, скіфів так, як це відповідало бажанням замовників. Такі твори, для виконання яких були прикладені всі знання і весь досвід грецьких майстрів епохи розквіту, знаходилися в побуті скіфів і відповідали художнім смакам верхівки скіфського суспільства. Глибоке сприйняття грецького мистецтва виявилося можливим тільки в результаті тривалого шляху розвитку, пройденого на той час скіфською культурою.
До таких творів відноситься знаменита электровый судина (зроблений із сплаву золота і срібла) з кургану Куль-оба. Його форма скіфських культових судин
В епоху еллінізму і в перші століття нашої ери на Боспоре складається поліхромний стиль в торевтике, що характеризується поєднанням золота з кольоровим камінням. Цей стиль відповідав смаку, що з'явився, до важкої, пишної розкоші

8)

На межі III і II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється гсрмано-балто-слов´янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов´янської історії. Протягом тривалого часу на українських землях формувалася праслов´янська культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого, - культурні зв´язки із сусідніми народами.
Суттєві зміни в історії давніх слов´ян приходять в І тис. н.е. Це пов´язано з їхнім великими розселенням, що стало вагомим фактор у формуванні етнокультурної та політичної карти слов´янських народів на території Центральної та Східної Європи. Найяскравіше творчий геній давніх слов´ян на території України виявися в зарубинецькій (II ст.до н.е. - II ст. н.е.) та черняхюськт´ (II—V ст. н.е.) культурах.
Слов´яни традиційно розвивали землеробство - провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Воно було орним, але екстенсивним. Ділянки експлуатувалися до повного виснаження. їхня родючість відновлювалася шляхом довготривалого або короткочасного перелогу - залежно від потреб господарства. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII ст. у зв´язку з поліпшенням кліматичних умов і збільшенням народонаселення. Невід´ємною складовою обробітку грунтів, особливо в Поліссі, була підсічна система - засіб розчищення нових земель під посіви.
Прогрес у землеробстві супроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. На межі нової ери носії зарубинецької культури користувалося дерев´яним ралом, а черняхівці - плужним ралом із залізним наральником і череслом. У VIII-X ст. збільшуються їхні розміри, вдосконалюється конструкція в напрямі до перевертання підрізаного пласта, збільшується глибина оранки до 10-15 см. Врожаї збирали невеликими серпами, відомі й залізні коси. На VIII-X ст. припадає масове використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність хліборобської праці, значно збільшувало якість обробітку землі та спряло освоєнню цілини.
Складовою землеробства було тваринництво й птахівництво Уже в перших століттях нової ери з´явилися пружинні ножиці для стрижки овець. Серед промислів, що також займали певне місце в господарстві землеробів, слід назвати мисливство. Від нього мали доповнення до продуктів харчування та отримували хутра і шкіру для шиття одягу чи взуття. Шкурки пухнастих звірів часто йшли на обмін. За свідченням східних авторів, у І тис. н.е. хутро було одним із ходових товарів, яким торгувало слов´янське населення на причорноморських і прикаспійських ринках. Хозари отримували данину від слов´янських племен також хутром. Одним з найдавніших занять слов´ян було бортництво - збирання меду диких бджіл.
Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне виробництво. Провідним у господарському житті східних слов´ян було залізне ремесло (добування заліза та його оброблення), що одно з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент залізних виробів, їх досить високий технічний рівень. Давньослов´янським металургам була відома сталь та різні способи її виплавлення. У VII-IX ст. у слов´ян з´являються спеціальні поселення металургів.
Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - із сірої глини за допомогою гончарного круга. Починаючи з II ст. н.е., гончарне виробництво стає масовим, орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась черняхівська кераміка (кожна обпалювальна піч могла одноразово пропустити близько сотні виробів). їй була притаманна висока художня якість в оформленні керамічних виробів. Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а й магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного мистецтва.
Важливе місце у виробничій діяльності слов´ян займала деревообробна справа. Археологічні знахідки дають підставу вважати, що токарний верстат, з´явившись у III—IV ст., вже не зникає з виробництва. Деревооброблення досягло високого рівня спеціалізації в галузі будівельної та столярної справи.
У середині І тис. н.е. значного розквіту набула ювелірна справа. Асортимент виробів сягав сотні найрізноманітніших предметів, що вписуються в коло євразійської групи ювелірного мистецтва. У VI-VII ст. з´являються виїмчасті емалі, пальчасті фібули, застосовуються складні технології: чернь, зернь, філігрань, інкрустація, різні види позолоти. Поряд із штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі із золота та срібла, виконані в складних технологіях.
Територія між Дніпром, Карпатами і Дунаєм досить густо заселялася давньоукраїнськими племенами. Поселення розташовувались на відстані 3-5 км. Тут були прості будинки з дерева і глини, вкриті соломою та очеретом. Усі будівлі ховалися за земляним валом, огороженим великими гострими кілками; будували дерев´яні вежі та укріплення. Так виникали міста-городища (від слова "городити"). Звідси походить старослов´янська назва міста - град.
Животворним джерелом і основою духовної культури слов´ян була усна народна творчість, що зародилась в давні часи. У чудових поетичних творах - історичних і обрядових піснях (весільних, поховальних тощо), в казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах - народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, її захисників, непримиренність до несправедливості й неправди, виливав свою радість і тугу.
Особлива сторінка духовної культури слов´ян - міфологія. Життя слов´ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів.
Стовпоподібна триярусна конструкція Збруцького ідола та ієрархічність його окремих частин ілюструють космогонічні уявлення східних слов´ян. Всесвіт розподілявся ними на небо - світ богів, землю - світ людей та підземний світ. Головне місце серед зображень верхнього ярусу займає богиня родючості, бог Перун, зображений як воїн із шаблею, та ще дві фігури із суворими очима. Богів верхнього ярусу об´єднує шапка, що, можливо, відображує різні іпостасі єдиного слов´янського бога. У середньому ярусі зображена земля з хороводом жінок і чоловіків, у нижньому - підземні боги.
Міфологічні персонажі за характером їхніх зв´язків з колективом, важливістю для людини поділяються на декілька рівнів. До найвищого рівня належали боги з найзагальнішими функціями (ритуально-юридична, військова, господарсько-природнича). До таких богів відноситься головний бог у слов´ян-язичників - Сонце, або Дажбог. Пізніше - це Хоре. На честь Сонця слов´яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні. Богом грози вважався Перун, богом вітру - Стрибог, покровителем скотарства - Велес, богом вогню та ковальства - Сварог, богинею мудрості й краси - Лада.
У дохристиянську пору для слов´ян було характерним об´єднання доброго й злого начала в образі одного й того самого бога. Наприклад, образ Велеса уособлював як добро (покровитель скотарства), так і зло (демон, який приносить смерть).
До наступного рівня могли відноситись божества, пов´язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених колективів. Це - Рід, Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж яких виділяється Мокоша.
Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття: Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість з цих міфологічних персонажів входило до казкових сюжетів. Казкові герої ймовірно, виступали як учасники ритуальних дійств у їх міфологічному образі: баба-яга, кощій, чудо-юдо тощо.
Найнижчий міфологічний рівень представлений неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами, джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною і уособлювалися домовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками, кікіморами тощо.
Людина вписувалася в міфологічний світ, була його складовою. Однак з оточуючого міфологічного середовища її виділяла наявність душі, духу. Універсальну, синтезовану функцію, що узгоджувала всі міжрівневі стосунки, виконувало райське дерево. Біля нього приносили жертви, воно поєднувало світ людей і світ богів, землю і небо. Це було світове дерево, світова вісь, центр світу і втілення світу в цілому. У фольклорних текстах, прислів´ях, загадках, обрядах, замовляннях у цьому образі виступає Вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. Трьом головним частинам райського дерева відповідали різні тварини: гілкам та верховіттю - птахи, стовбуру - бджоли, корінню - плазуни тощо.
У східних слов´ян-язичників не було храмів. Дерев´яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у слов´ян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро і щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою.
Після прийняття християнства у слов´ян новий рік збігся з Різдвом і Святками. Люди складали колядки - пісні-побажання, ворожили про майбутній врожай і долю, дівчата мріяли дізнатися ім´я свого судженого. Давні слов´янські свята дійшли й до наших днів - Коляда, Івана Купала, зустріч весни.
У складних історичних умовах слов´янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій. Стародавня слов´янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу; у цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонних народів, передусім антів, з іншого, - культурні зв´язки із сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю і самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.

9)

Пантеон богів
При воцаріння у Києві Володимира Красне Сонечко (980-1015) була проведена свого роду язичницька реформа. Прагнучи підняти народні вірування до рівня державної релігії, поруч зі своїми теремами, на пагорбі, князь наказав поставити дерев'яні кумири шести богів: Перуна зі срібною головою і золотими вусами, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла і Мороші. Відповідно до древніх легенд Володимир встановив навіть людські жертвопринесення цим богам, що повинно було надавати їх культу трагічний, але в той же час і дуже урочистих характер. Культ головного бога дружинної знаті - Перуна був введений в Новгороді Добринею, вихователем Володимира. Навколо ідола Перуна горіло вісім невгасимий багать, а пам'ять про це вічному вогні збереглася у місцевого населення аж до XVII ст.
У пантеоні Володимира, язичницькі божества були розставлені в порядку їх старшества і кожному з них були умовно протиставлені античні боги і християнські святі.
ПЕРУН. Глава княжого пантеону, російський Зевс-громовержець, що висувається на перше місце в умовах військових походів на Балкани в 4в. і в процесі створення державності Київської Русі IX - X ст. як покровитель воїнів, зброї, воєн. Після християнізації уподібнений пророка Іллі.
СТРИБОГ - Род - Святовит - Сварог («Небесний»). Давнє головне божество неба і Всесвіту, «бог-батько». Уподібнив християнському богу-творцю Савоафу. У грецькій міфології йому приблизно відповідає Уран.
Дажбог - Сонце - син Сварогів. Древнє божество Природи, сонячності, «білого світу», подавач благ. Повністю відповідає античному Аполлону і протиставлявся християнському богу-сину. Дажбог і Стрибог обидва були небесними богами.
Макоша. Давня богиня землі і родючості. Доповненням до неї служать "вила" - русалки, що забезпечують зрошення ланів росою. Може бути прирівняна до грецької Деметру («Землі-матері») і християнської матері божої. Часто зображувалася з турьім «рогом достатку».
Семаргл. Божество насіння, паростків і коренів рослин. Охоронець пагонів і зеленій. У більш широкому сенсі - символ "збройного добра». Посередник між верховним божеством неба і землею, його посланець. Мав пряме відношення до Макоши, як божество рослинності, пов'язаної з грунтом.
ХОРС. Божество сонячного світила. Представляв собою якесь невіддільне доповнення до образу Дажбога-Сонця. З ім'ям Хорса пов'язані ритуальні «хороводи» і російське наріччя «добре» - «сонячно». Ставлення Хорса до Дажьбогу можна визначити аналогією з Геліосом і Аполлоном у греков.1
У результаті з'являються як би три розряди богів: на першому місці стоїть загальнодержавний князівський бог Перун, сприймалася не тільки як бог грози, але і як бог зброї, воїнів і князів. Другий розряд становлять древні божества неба, землі і «білого світу» - Стрибог, Макошь і Дажбог. У третій розряд потрапляють божества додаткового характеру: Хорс доповнює Дажьбога, і Семаргл - Макошь. Язичницькі свята слов'ян

Слов'яни протягом століть накопичували запас позитивних знань, раціональних уявлень про навколишній світ. Вони приходили до встановлення в річному кругообігу природи природних періодів, що визначали чергування трудових процесів. У ці реалістичні спостереження впліталися і ілюзорні уявлення про дійсність, прагнення впливати на природу. Тому календарні свята з їхніми традиційними ігрищами, звеселяннями, пов'язані з етапами господарських робіт, включали і релігійні обряди, і ритуали, забобон і ворожіння, спрямовані на магічне забезпечення бажаного врожаю, родючості, добробуту, здоров'я.Спостерігаючи протягом року, слов'яни, подібно римлянам, поділяли його на 12 місяців і кожному з них дали назву, яка відповідає з тимчасовими явищами або діями природи:

Січня - просінец (ймовірно, від синяви неба),Лютого - сечень,Марту - сухий,Квітня - березозол (напевно, від золи березової),Маю - травний,Червня - Ізок (так називалася у слов'ян якась співочий птах),Липня - нервовий (не від червоних чи плодів або ягід?),Августу - заграв (від зорі або зірниці),Вересня - рюен (або ревун, як тлумачать: від реву звірів),Жовтню - листопад,Листопада - груди (від груд снігу або мерзлій грязі),Грудня - студений.

Сторіччя називалося століттям, тобто життям людської.У дохристиянської Русі існувало особливе божество, який висловив зміну пір року, настання нового року, початок весняного сонячного циклу. Ім'я цього божества було Авсень (Овсень, Усень, Таусень). Річний коло язичницьких обрядів співвідносився із сонячним календарем, і найзначніші ритуальні дії відбувалися в дні зимового і літнього сонцевороту - на стику січня і грудня і в червні.26 грудня святкувався бог Рід, творець всього сущого, і супутні йому рожаниці. Майже 2 тижні, аж до Велесова дня (6 січня), проходили веселі гуляння, т.зв. Колядки або зимові русалії. З ритуальної метою обряджали сніп або солом'яну ляльку, називаючи їх Коляда. У ньому втілювалося новонароджене молоде сонце, тобто сонце майбутнього року. В образі Коляди, мабуть, малися на увазі щорічно оновлюється бог Рід і невідворотність перемоги світлого і доброго начала над злим.

Особливі обряди Особливими обрядами супроводжувалися найважливіші події в житті людини - народження,весілля, смерть.

1. Ініціація

Щоб стати членом племені, дитина повинна була пройти ініціацію. Відбувалася вона в три щаблі.Перша - безпосередньо при народженні, коли повитуха обрізала пуповину наконечником бойової стріли у випадку з хлопчиком, або ножицями - у випадку з дівчинкою, та сповила дитину в пелюшку зі знаками роду.Після досягнення хлопчиком трьох років він проходив подстягу, тобто його саджали на коня, оперізували мечем і три рази обвозілі навколо двору. Після цього його починали вчити власне чоловічим обов'язків. Дівчинці на три роки вперше давали веретено та прялку. Дійство теж сакральне, і першою ниткою, спряденной дочкою, мати оперізувала її в день весілля для захисту від псування.Прядіння у всіх народів асоціювалося з долею, і з трирічного віку дівчаток вчили прясти долю собі та свого будинку. У дванадцять - тринадцять років, після досягнення шлюбного віку, хлопчиків і дівчаток приводили в чоловічий і жіночий будинку, де вони отримували повний набір сакральних знань, необхідних їм по життю. Після цього дівчина вдягалася в поневу (рід спідниці, носівшейся поверх сорочки і говорила про зрілості). Юнак після посвяти отримував право носити бойову зброю і вступати в шлюб.

2. Весілля

До цих пір збереглося вираз «вінчати навколо берези» досить точно передає зміст вінчального обряду русичів. Весілля складалася з поклоніння Ладі, Роду і Триглаву, після чого волхв закликав на них благословення, і молодята обходили три рази навколо священного дерева, закликаючи в свідки богів, Чуров і берегинь того місця, де вони знаходилися.Весіллі обов'язково передувала змова або викрадення наречених. Наречена взагалі зобов'язана була йти в новий рід як би насильно, щоб не образити ненароком духів-охоронців свого роду («не я видаю, силою ведуть»). З цим, до речі, пов'язані багатогодинні ридання і скорботні пісні наречених. На бенкеті молодятам заборонялося пити (вважалося, від любові п'яні будуть).Першу ніч молодята проводили на снопах, застелених хутром (побажання багатства і многочадія).

3. Похорон

Особливе місце серед язичницьких обрядів обіймав обряд поховання. Протягом тривалого періоду сильно коливалося співвідношення двох основних видів похоронного обряду - трупоположення і спалення. Первісне поховання трупів, яким штучно надавалося положення ембріона в утробі, було пов'язане з вірою в друге народження після смерті. Тому померлого ховали підготовленим до цього другого народження.Праслов'яни в бронзовому столітті піднялися на новий щабель і відмовилися від скорченности.Незабаром з'явився абсолютно новий обряд поховання, породжений новими поглядами про душу людини, яка не втілюється знову в будь-якому іншому суть (звірі, птиці, людину...), а переміщається в повітряний простір неба. Це досягалося за допомогою закапування спаленого праху в землю і споруди над похованням моделі дому, «домовини».Є відомості, що небіжчика, вчинивши над ним тризну, спалювали, кістки його збирали в малу посудину і ставили на стовпі на розп'яттях, де схрещувалися шляху. Придорожні стовпи, на яких стояли посудини з прахом предків, - це межові знаки, які охороняли кордони родового поля і дідівської садиби.Є й інші описи похоронного обряду у слов'ян: старійшина села оголошував жителям про смерть одного з них за допомогою чорного жезла, що носиться з двору в двір. Всі жителі проводжали труп з голосним плачем, а деякі жінки в білому одязі лили сльози в маленькі судини, що називаються плачевними. Розводили вогонь на цвинтар і спалювали мертвого з його жінкою, конем, зброєю; збирали попіл в урни, глиняні, мідні або скляні і закопували разом з плачевними судинами. Іноді споруджували пам'ятники: обкладали могили дикими камінням і захищали стовпами. Сумні обряди полягали на веселі свята, яке іменувалося стравою.У період розквіту язичництва найбільш поширеним і почесним було спалення, з наступним насипання кургану. Після цього на кургані проводилася тризна в пам'ять про покійного. Іншим способом ховали так званих заложних небіжчиків - померлих підозрілою, нечистої смертю або ж жили не по правді. Похорон таких померлих виражалися в вишвиріваніі тіла куди подалі в болото чи яр, після чого його закидали зверху гілками. Робилося це для того, щоб не оскверняти землю і воду нечистим трупом. Звичне нам поховання в землі широко поширилося тільки після прийняття християнства.

Дата добавления: 2015-05-22