Братські школи як осередок знань і національного духу. Острозька словяно-греко-латинська школа

Інтелектуальний вплив заходу на духовне життя української еліти.

Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Багато з них ставало вчителями, поета-ми, визначними громадськими й політичними діячами. Через це студентство українці прилучалися до загальноєвропейського куль-турного процесу, розвитку науки й освіти. У Паризькому універси-теті в 1353 р. підвищували освіту магістр Петро Кордован і його «товариші з Рутенії», вчився у 1369 р. Іван «з Рутенії», у 1397 р. – Герман Вілевич «рутенської нації з Києва». З XV ст. при університе-тах в Празі (заснований 7 квітня 1348 р.) і в Кракові (виник у 1364 р.) існували спеціальні бурси (гуртожитки) для студентів з України. Тільки в одному Краківському університеті в 1510–1560 рр. дістали освіту 352, а протягом ХV–ХVІ ст. – 800 вихідців з України. У спис-ках студентів Краківського університету знайдено понад 30 імен урод-женців Дрогобича та 70 – із Самбора. При Кардовому університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навча-лися литовці, українці, білоруси. Студенти з України вчилися також у Болонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лей-денському та інших університетах

У списках студентів університетів у Лейпцігу і Віттенберзі ук-раїнці зустрічаються вже у 1498–1534 рр., у Кенігсбергу – від 1544 р. Спеціальний підрахунок студентів-українців, які навчалися в універ-ситетах та інших навчальних закладах Німеччини в другій половині XVII–XVIII ст., становить близько 450 осіб. У Кенігсберзькому уні-верситеті Альбертіна з кінця XVI ст. до кінця XVIII ст. навчалися 250 українських студентів1.

Частина українських студентів залишалася працювати в Західній Європі. Деякі з них стали видатними представниками західноєвро-пейської гуманістичної культури.

Ученим європейського масштабу, проповідником гуманістичних ідей і нових досягнень науки був Юрій Котермак (близько 1450– 1494 рр.), більш відомий світові як Юрій Дрогобич. Народився він у сім’ї дрогобицького міщанина Михайла Доната Котермака. За тодішнім звичаєм Юрій обирає собі нове прізвище – Георгій Дрогобич

Одним із найпоширеніших явищ, в якому віддзеркалилася співпраця слов'янських народів, є створення по всій Україні братств і шкіл при них. Одна з перших була заснована у Львові (1586 p.), де першим ректором став Іов Борецький, а на посаду викладачів обиралися люди високої культури й ученості, такі як Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда та інші. Укладено було відповідний статут — «Порядок шкільний», за яким велося навчання. Подібні школи мало не лише братство Львова, а й інших міст — Кам'янця-Подільського, Вінниці, Луцька, Києва, Перемишля, Рогатина, Замостя, Немирова, Кременця. На Львівщині, Холмшині, Перемишльській землі школи під опікою братств стають осереддям захисту від національної дискримінації. При братствах створюються друкарні. Переписується література. Львівське братство привертає особливу увагу тим, що воно одним із перших стало на шлях культурно-національного відродження. «На нову хвилю утисків міщани Львова в середині 80-х років XVI ст. згуртувалися навколо Успенського братства, яке з доброчинного об'єднання парафіян перетворилося в осередок національного суспільно-політичного і культурного руху»

Шкільний рух братств загальнонаціонального масштабу грунтувався на глибинно-духовній праці, відданості справі відродження — і в цьому була його притягальна сила для інших слов'ян, котрі потерпали від насилля. З братських шкіл вийшло чимало тих свідомих українських письменників, захисників православної віри й національної свободи, які вплинули на дух епохи й культури, продовжуючи славні традиції Київської Русі.

Національний русинський контекст у діяльності братств мав свої глибокі корені, які сягали ще язичницької доби, коли широко культивувалася спорідненість під час спільних ритуальних відправ. Християнство переосмислило ці традиції на основі братства в Христі. Братчики опікувалися церквою, освітою, власним фізичним і духовним станом. Вони розвивали книжкову справу, створювали шпиталі. «Великий вплив і організацію наших церковних братств мали ремісничі цехи, що в них почало організовуватися населення міст з хвилею поширення так званого магдебурзького права. Подібно як у цехах, так і по братствах почали обов'язувати старі організаційні статути, що окреслювали брацькі права й обов'язки»2. Отже, братства згуртовували українське громадянство.

Великий інтерес до братств в Україні та їхніх шкіл з боку слов'янських народів, розповсюдження в їхньому середовищі книг, видрукуваних у братських школах і монастирях, мало місце в Білорусі, Болгарії, Росії, Сербії, а також у Молдові та Волощині. Зазначимо, що з двох збережених примірників книжечки «О воспитании чад» один виявлено в Болгарії. Таке досить рідкісне видання, як «Октоїх» (1639 p.), з'явилося в XVII столітті в Кукшин-ському монастирі Пловдива.

Важливо згадати й такий здобуток братств на ниві міжслов'янських зв'язків, як створення словниково-граматичних праць. Написана з участю братчиків греко-церковнослов'янська граматика «Адельфотес» (1591 р.) та граматика церковнослов'янської мови колишнього львівського вчителя Лаврентія Зизанія стали вагомим внеском у наукову розробку мовознавчих питань в Україні, Білорусі та Росії.

Дата добавления: 2015-05-22