Необхідність теоретичного обгрунтування розміщення продуктивних сил. Основні теорії просторової економіки, їх суть і значення

Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку.

Серед багатьох наукових напрямків, що аналізують цю проблему, виділяються кілька найпоширеніших. Одним з них є «географічний детермінізм». Сутність якого полягає у тому, що визначальною силою у розвитку людства оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону.

До цього вчення близько стоїть «енвайронменталізм» – течія, що виникла у США. Енвайронменталісти твердять, що міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливо популярна теорія «кліматичних оптимумів», за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

У XIX ст. починають розроблятися теорії розміщення виробництв. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства.

А. Гетнер обгрунтував так звану «хорологічну» концепцію, що відбивала причинний взає­мозв'язок між об'єктами та явищами, з одного боку, і територіями, з якими вони співвідносяться, – з іншого боку.

Марксистська теорія розвитку й розміщення продук­тивних сил виходила з настанови про те, що вони передусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна орга­нізація істотно залежить від соціального ладу.

У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого планування, що стосува­лось і розташування виробництва. Ця практика мала пози­тивні й негативні наслідки. У 20–50-х рр. ХХ сторіччя, в більшості країн економічний потенціал прирощував­ся екстенсивне, коштом кількості споруджених об'єктів народного господарства, підпорядкування жорсткому цен­тралізованому плануванню, це давало змогу зосередити ресурси у найсприятливіших регіонах і центрах. У епоху НТР політика централізованого управління економікою, брак ринку по­чали негативно впливати на розвиток країн табору со­ціалізму. З’ясувалося, що з центру не завжди можна визначити кращий варіант розміщення продуктивних сил. Завеликого значення надавалося специфічним закономірностям

Нині переважає погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки про­являються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їх територіальну організацію, структуру, динаміку впли­ває увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на регіони.

Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району – до країни й світової економіки в цілому. Відповідно, і в територіальній організації виробництва виокремлюється мікрорівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень.

Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного регіону ознак під впливом конк­ретних умов, головні з яких – географічні, історичні та соціально-економічні.

«Чистої» моделі РПС нема. У розвинутих капіталістич­них країнах ринкові процеси регулює держава за допомо­гою різних програм,

У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил і регіональної економіки використовуються методи, що можуть прикладатися до характеристик категорій економічних відношень і простору.

Дата добавления: 2015-05-22