Лісопромисловий комплекс України, його структура. Особливості розміщення целюлозно-паперової та деревообробної промисловості

Легка промисловість. Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості – кордом, технічними тканинами тощо.

Легка промисловість України, структура галузі. Розміщення основних виробництв. Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку.

Проблеми й перспективи розвитку ПЕК. Відпові­дно до «Національної енергетичної програми» пов'язані із збільшенням масштабів геологічних досліджень традиційних видів палива – нафти, газу в Причорноморській низовині, Прикарпатті й Закарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині. У Донецькому басейні збільшувати видо­буток вугілля, технічно переоснастити й реконструювати застарілий шахтний фонд.

Перспективним є використання: метану ву­гільних пластів, невеликих і дрібних покладів нафти, газу й газоконденсату в старих нафтогазодобувних регіонах. Ресурси шахтного метану в Донбасі становлять 1,7–2,0 трлн. м³ (9-те місце у світі).

Будувати нові блоки АЕС під землею з багаторазовим рівнем захисту.

Збільшувати виробництво електроенергії з нетрадиційних джерел. Використовувати енергію термальних вод, малих річок, вітру, сонця, морських хвиль, сірководню.

Національною енергетичною програмою передбачено збільшити енергопотенціал України з 55,1 млн. кВт до 72,9 млн. кВт (2010 р.). Загальний потенціал ТЕС у 2010 р. планується довести до 40,3 млн. кВт. Передбачається введення 11 вітрових електростанцій у Криму, південних районах України. Потужність ВЕС у 2010 р. має становити до 2000 МВт.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Нині Україна використовує власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак­таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі, поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає понад 62% всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстиль­ної промисловості-виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Зака­рпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних воло­кон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробля­ють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини. Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11% тканин країни і зосереджена на Рівненсь­кому й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Трикотажне виробництво зме­ншилося, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніп­ропетровську, Швейна промисловість розміщена переважно у великих населе­них пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фір­ма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Тинякова та ін.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливі­шою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – шкури домашніх, диких і морських тварин. Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень меха­нізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття.

Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на вели­ку механізовану галузь. Взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську.

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. Великі хутрові підприємства працюють в Харкові, Балті, Краснограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці.

57. Основна хімія. Провідні виробництва, їх розміщення. Проблеми й перспективи розвитку.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво кальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди, – у Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Виробництво сірчаної кислоти, розміщене в районах її споживання (низька транспортабельність). Підприємства тяжіють до виробництва фосфорних і азо­тних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють із привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сум­ському та Одеському суперфосфатних заводах. Використовують й фосфорити Кролевецького, Ізюмського та Придністровських родовищ України.

Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку. Розгалужена система газопроводів наблизила її підприємства до районів споживан­ня. Вона виробляє азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри – Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Виробництво калійних добрив зосереджене у Стебнику (100 тис. т сульфатів калію), Калуші (80 тис. т), Роздолі (100 тис. т хлориду калію), Вінниці, Костянтинівці (10 тис т). Передбачається реконструкція галузі, впровадження нових технологій, збільшення видобутку сировини до 2,8 млн т, що дасть змогу отримати понад 150 тис. т оксидів калію за рік (Калушське та Стебниківське родовища).

Пестициди виробляють 7 підприємств потужністю 150 тис. т, в останні роки вироблено 2,5 тис. т хімічних засобів захисту рослин. Сільське господарство забезпечується мінеральними добривами на 84%, а засобами захисту рослин на 60% від потреби. Обсяги виробництва зменшилися внаслідок того, що продукція на 10% дорожча за імпортну.

Лісопромисловий комплекс України інтенсивно формується в умовах малого заліснення та недостатніх запасів лісової сировини. У складі лісового комплексу України виділяють лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий та лісохімічний підкомплекси.

Лісогосподарський підкомплекс. Він складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та їх охороною. Заліснення України становить 14,3%.

Ліси України поділяються на дві групи. До першої групи, яка займає 48% загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники, національні парки й інші спеціальні ліси. Деревину заготовляють тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Другу групу (52% площі лісів) складають ліси, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення. До лісогосподарського комплексу відносять також заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, меду тощо.

Лісовим господарством займаються переважно лісництва, а лісозаготівлею – лісогосподарські заготівельні організації (лісгоспзаги). Останні заготовляють ліс для лісопильної, фанерної, целюлозно-паперової, будівельної та гірничодобувної промисловості. Заготовляють ліс переважно в Закарпатській, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській і Чернігівській областях. Обсяги лісозаготівлі в щороку знижуються, через це 20–22 млн м³ деревини (60%), завозиться з-за кордону, переважно з Росії.

Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені у районах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших є лісопильна галузь, 80% підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільші підприємства в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2,3 млн м³ деревини. Головна проблема галузі – відсутність сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю. Підприємства випускають пиломатеріали, паркет, тару тощо.

Найбільші центри лісопиляння: Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях (350 підприємств).

Фанерна промисловість, зосереджена переважно у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві та Костополі. Україна дуже відстає від розвинених країн за виробництвом пиломатеріалів і фанери з розрахунку на душу населення.

Деревно-стружкові плити виробляються в Костополі, Сваляві, Брошневі, Києві і Тересві. Деревостружкові плити виробляють 13 підприємств потужністю понад 1200 тис. м³, при потребі господарста – 2400 тис. м³. Ця галузь відстає від потреб меблевої промисловості, тому значна кількість меблів ввозиться з інших країн.

Меблева промисловість – одна з найпотужніших галузей деревообробки (працюють 50% зайнятих у деревообробці). Найбільші меблеві підприємства в Києві, Харкові, Львові, Ужгороді. Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Надзвичайно поширене виробництво будівельних матеріалів із дере­ва (вікон, дверей, паркету, плінтусів), особливо в Карпатському, Волинському і Столичному економічних районах, а також у великих містах (із привізної деревини).

Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо, а тому й дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область), Ізмаїльському целюлозному комбінаті.

Лісохімічний підкомплекс об'єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.

Стримує розвиток лісової промисловості – нестача сировини. Обсяг лісозаготівлі становить 5,2 млн м³ ділової деревини за рік. На основні види виробництва йде 1/3 частина деревини (12,7 млн м³), на виробництво целюлози – 2% (в розвинених країнах до 45%).

Цінною сировиною для виробництва паперу є макулатура. Макулатуромісткість лісопромислового комплексу – одна з найбільших у Європі. Крім макулатури з цією метою використовують солому хлібних злаків, конопель, льону. З волокнистих культур виробляють спеціальні сорти паперу – для цигарок, малювання та креслення.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості України поділяються на три групи: целюлозно-паперові комбінати, підприємства, які виготовляють картон та папір із привізної сировини, та переробні фабрики. Три ЦПК виробляють 104 тис. т целюлози, а також понад 100 тис. т масових видів паперу. Низький рівень технологій не дає змоги виробляти продукцію світових стандартів. Нині відбувається модернізація підприємств. Передбачено будівництво 3-х підприємств з виробництва газетного, мішкового паперу та гофрованого картону.

Меблева промисловість орієнтується у розміщенні на споживача і має випускати продукцію, яка б відповідала сучасним вимогам споживача.

Лісохімічна промисловість орієнтується на виробництво нових матеріалів: Макіївський завод – ДВП для меблевої промисловості, Надвірна – декоративний пластик (для меблевої й автомобільної промисловості), а також будівництво солом'яно-картонажного заводу в містечку Смоліно Кіровоградської області, підприємства з виробництва товарної підбіленої соломкової целюлози в Миколаївській області, паперу для друкування (200 тис. т) у Сумській області. Спорудження цього підприємства дасть змогу повністю вирішити проблему з виробництва паперу в Україні.

За рахунок власного виробництва Україна задовольняє понад 50% потреби в паперово-картонній продукції, а решту імпортує з Росії. Нині виробляються в недостатній кількості папір, попит на який зростає: газетний, етикетковий, офсетний, пергаментний та ін.

Дата добавления: 2015-05-22