Сармати 6 страница

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси - все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Суб'єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.

Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об'єктивні умови.

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XV! - першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.

По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.

По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм - православ'я).

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.

Стосовно хронологічних рамок, типології та періодизації національно-визвольної боротьби, що розпочалася в 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького, то, на жаль, серед істориків ще й сьогодні немає єдиної думки. У висвітлені цього періоду нашої історії найчастіше вживаються терміни: „війна" (національно-визвольна, визвольна, козацька, селянська і т. д.), „повстання" (народне, козацьке, селянське, українське), „революція" (українська, національна, національно-визвольна тощо). Немає єдиної думки й у визначенні періодів і хронологічних рамок, особливо ■закінчення національно-визвольної боротьби. Найчастіше називається 1654, 1657, 1676 та ін. роки. На нашу думку, найобгрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова, а також історика О.Д.Бойка, які вважають, що це була українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:

І період (лютий 1648 - серпень 1657р.) - початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави - Гетьманщини.

П період (вересень 1657 - червень 1663 р.) - громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну. III період (червень 1663 - вересень 1676 р.) - боротьба за возз'єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.

- Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію..

Початком української національної революції вважають захоплення повстанцями в січні 1648 р. Запорізької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Богдана Хмельницького.

Перший період ііаціонально-визіюлі.ної боротьби під проводом Б. Хмельницького (1648-1657 рр.) можна умовно розділити на 4-5 етапів:

•1648—1649 рр. - розгортання національно-визвольної боротьби, формування основних сил революції, перші перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, трансформація автономіських поглядів Б. Хмельницького, підписання Зборівського договору початок розбудови незалежної Української держави;

Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він ті кас на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорізька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання. Намагаючись „якнайшвидше придушити козацьке свавілля'¹ у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно нову її модель, у якій зовнішньополітичний чинник був одним із центральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил І посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад З тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя. Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну. Багато вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте необхідно враховувати, що на тому етапі війни метою українців було реформування державного устрою Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього, українські війська були знесилені, союзники-татари повернулись у Крим. А війна на польській території неминуче б викликала активний опір місцевого населення.

У грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

35. Укрансько-польська війна в 1649-1953 рр. та її наслідки

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років XVII ст. в Україні настав десятилітній період затишшя. Польська шляхта посилила колонізаці українських земель, національний і релігійний гніт православних українців, тому вибух 1648 р. був закономірним. За своїм характером цей всенародний рух став національно-визвольним і антифеодальним. Головною метою, що об'єднала всіх у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні. Повстання очолив чигиринський сотник Богдан-Зиновій Хмельницький. Не знайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648р. його обрали гетьманом Війська Запорізького. Ставши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання. Для боротьби проти Польщі Б. Хмельницький уклав союз з Кримським ханством. Звістка про події на Запоріжжі швидко поширилася по всіх українських землях. На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас Повсюди організовувались повстанські загони.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсунем. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України. Битва під Пилявцями, що відбулася ІЗ червня 1648 р., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, відступили від міста, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну. 23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило у Київ, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансильванією. У 1649 р. війна розгортається з новою силою. 15-16 серпня 1649 р. відбулася битва з головними силами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовом. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви.. Було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, змушені були повертатися до своїх панів.

Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборівської угоди. Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво не допустило посісти місце в сенаті, польська шляхта поверталася, незважаючи на встановлений кордон, на українські землі; Потоцький, який зазнав татарського полону, розправлявся на Поділлі над українськими селянами. Сама угода не мала сили, бо її не затвердив сейм і навіть у грудні 1650 року відхилив. Шляхта не хотіла припиняти війну. Визнання Хмельницького серед українського народу була вже підірване, і в козацькому війську занепав колишній дух.

Весною 1651 року Хмельницький вирушив із козацьким військом до Збаража, і тут довго очікував кримського хана, який прибув сюди за велінням турецького султана. 19 червня козаки зіткнулися з поляками, які розташувалися на широкому полі під Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, під час якої кримський хан залишив Хмельницького і відступив разом зі своєю ордою. Гетьман кинувся йому навздогін, сподіваючись зупинити його, але й сам потрапив до татарського полону. Козацькі війська під орудою Филона Джеджалія хоробро оборонялись, але змушені були відступити до річки Пляшевої, на болотисту місцевість. Тут вони й зазнали страшної поразки і підупав їхній дух.

Польське військо прийшло на Україну; козацькі полки були безсилі його зламати. Водночас із півночі на Україну наступав із великими загонами литовський гетьман Радзивілл, який захопив Чернігів та Київ. Незабаром польсько-литовські війська зійшлися під Білою Церквою. 17 вересня 1651 року й була підписана угода, за якою козакам виділяли тільки одне Київське воєводство, а кількість козацького війська на лічували до 20000 і селяни мусили виконувати свої повинності, євреям же дозволяли жити скрізь на Україні. Народ був невдоволений умовами Білоцерківської угоди, нарікав не Хмельницького.

Весною 1652 року старший син Хмельницького ТимІш разом із козацьким загоном вирушив до Молдавії, маючи намір одружитися з донькою молдавського господаря, з якою вже був заручений. Але польський гетьман Калиновський заступив Тимошеві дорогу. В урочищі Батіг сталася кривава битва, в якій польське військо зазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував нову війну.

Весною 1653 року польський загін під орудою Чарнецького вдерся на Поділля, спустошивши багато містечок і сіл по річці Бугу, по-варварському знищивши кілька тисяч народу. Восени проти гетьмана виступив сам король і великим табором розташувався під Жванцем, на березі Дністра. Сюди ж прибули й козаки зі своїми союзниками татарами, які перетнули полякам шлях до відступу. Настали холоди, не вистачало харчів, і польське військо опинилося в скрутному становищі. Але їх врятували татари.Тепер надії Хмельницького були спрямовані на Москву. В цей час він писав цареві, що польське військо рушило на Україну для наруги над святими церквами й вірою і що турецький султан запрошує козаків у своє підданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8 січня р. Переяславська рада, на якій були оголошені договірні статті, ухвалила приєднати Україну до Росії. Суть статей договору така: Україна зберігає всі свої колишні порядки і своє самоврядування під владою виборних старшин і гетьмана, яких обирають вільними голосами. Гетьман має право приймати послів і налагоджувати відносини з чужоземними державами; всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вольності: кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч. Крім того, можна набирати ще й добровільні полки; гетьманський уряд зобов'язується видавати велику платню цареві; збір якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів. Зі свого боку, цар обіцяв захищати Україну своїми військами від зазіхань Польщі.

36. Основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики Богдана Хмельницького

На поч. лютого 1648 на козацькій раді X. було обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася підготовка до загальнонародної національно-визвольної війни проти Польщі. На поч. 1648 X. уклав воєнно-політичний союз з Кримським ханством та відправив посольство до турецького султана Ібрагіма і до донських козаків. Навесні 1648 українська армія під командуванням X. завдала нищівних поразок польським військам у Жовтоводській битві 1648 і Корсунській битві 1648. Намагаючись широко розгорнути визвольне повстання, гетьман звернувся з універсалами до українського народу із закликом піднятися на боротьбу проти поневолювачів. Під час національно-визвольної війни гетьман особливу увагу приділяв питанням створення української армії та забезпечення її боєздатності. З цією метою він розробив і запровадив статут "Про устрій Війська Запорозького", видав мобілізаційні універсали до козацьких полків, займався питаннями матеріального забезпечення військ. Це дало можливість українській армії 23.9.1648 розгромити королівські війська у битві під Пилявцями і розпочати визвольний похід на західноукраїнські землі. За короткий час козацькі полки під командуванням X. зайняли міста Збараж, Броди, Старокостянтинів. 26.9.1648 розпочалася облога Львова, а вже 5.10.1648 загони М.Кривоноса здобули Високий Замок. 16.10.1648, одержавши викуп від міста, українська армія вирушила в похід на Замостя. Після зняття облоги цього міста (14.11.1648) козацькі полки повернулися у Наддніпрянщину, і 17.12.1648 відбувся урочистий в'їзд X. до Києва. В цей час продовжувалися переговори X. з новим польським королем Яном II Казимиром і одночасно посольства були відправлені у Московське царство, Трансільванію та Кримське ханство. Невдоволені результатами воєнних дій та умовами укладеного перемир'я, обидві сторони готувалися до продовження військових дій. Наприкін. червня 1649 українські війська на чолі з Б.Хмельницьким розпочали облогу фортеці Збараж, для звільнення якої вирушила польська армія на чолі з Яном II Казимиром. Внаслідок переможної Зборівської битви 1649 X. уклав Зборівський мирний договір 1649 між Україною та Польщею, який передбачав обмеження території Української гетьманської держави землями Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, встановлював реєстр чисельністю 40 тис чол., надавав амністію учасникам повстання, передбачав можливість повернення шляхти у свої маєтки тощо. Перерва у воєнних діях дала можливість гетьману зосередити зусилля на розбудові української державності: було встановлено козацький адміністративно-територіальний устрій, зміцнювалися кордони держави, впорядковувалися фінанси, активізувалася зовнішньополітична діяльність. У 1650 X. здійснив успішний похід на Молдову, внаслідок якого встановлено союзницькі відносини з молдовським господарем В.Лупулом. *Успіхи політики гетьмана та зміцнення могутності України розцінювалися у Варшаві як загроза інтересам Речі Посполитої, і вже наприкін. вересня 1650 польський уряд прийняв рішення продовжувати військові дії. На поч. лютого 1651 польське військо розпочало наступ на Брацлавщину, але протягом лютого-березня 1651 зазнало ряд поразок від полковника І.Богуна і було змушене відступити до Кам'янця. Перебуваючи у цей час на Волині, гетьман продовжував активно готуватися до війни. За його наказом проведено загальну мобілізацію. У червні 1651 відбулася Берестецька битва 1651, яка закінчилася поразкою війська X. Гетьман змушений підписати невигідний для України Білоцерківський мирний договір 1651, який обмежував територію Гетьманської держави Київським воєводством і зменшував козацький реєстр до 20 тис. чол. Умови миру викликали невдоволення козацтва, що призвело до відновлення воєнних дій навесні 1652. У травні 1652 українське військо під командуванням Б.Хмельницького розгромило 25-тисячну польську армію у Батозькій битві 1652. Протягом 1652-53 X. продовжував воєнні дії проти польських військ.*У складних військово-політичних умовах X. змушений був постійно шукати нових союзників для боротьби проти Польщі. Грабіжницька, зрадлива політика кримських ханів та пасивність Туреччини, з одного боку, непримиренність Речі Посполитої щодо Української держави - з другого, примусили X. укласти 8.1.1654 на раді у Переяславі військово-політичний союз між Гетьманщиною та Московським царством. Зважаючи на ряд непорозумінь і суперечок із керівником московського посольства Б.Бутурліним, X. відправив посольство до царя з вимогою підтвердити права і привілеї Війська Запорозького 27.3.1654 у Москві були затверджені царем "Статті Богдана Хмельницького", гетьману надіслано "жалувану" грамоту, що знаменувало укладення міждержавного договору між Україною та Росією. У 1655 відбувся спільний похід українсько-московських військ на Львів. У цей час дедалі більше загострювалися стосунки гетьмана з царськими воєводами, які втручалися у внутрішні справи України, порушуючи досягнуті домовленості. Занепокоєний зміною зовнішньополітичного курсу Москви, яка пішла на примирення з Польщею (Віденське перемир'я 1656), X. вирішив заручитися підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1657 X. уклав договір з Трансільванією про взаємодопомогу, за яким Юрій II Ракоці визнав за гетьманом право на "всю Русь до Вісли". В цей же час X. активно налагоджував дипломатичні відносини зі шведським королем Карпом Х Густавом. Активізувалися й стосунки гетьмана з Молдовою, Валахією, Австрією І Бранденбургом. Проте раптова смерть гетьмана 27.7.1657 зупинила його величезну діяльність, спрямовану на об'єднання всіх українських етнічних земель і зміцнення суверенітету Української держави

37. Українсько-московський договір та його реалізація в 1654-1657 рр.

В умовах кровополитної війни, яку вів український народ проти Польщі Б.Хмельницький шукав союзників. Він вів переговори з Туреччиною, Москвою, Швецією, Волощиною, Семиграддям. Союз з Туреччиною укласти не вдалося, договори з Молдовою пройшли безрезультатно, втягнути у війну Швецію Б. Хмельницький не зміг. Тому гетьман шукав союзу з Москвою. Восени 1653 Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московської держави, а 23.10.(2.11).1653 московський уряд оголосив війну Речі Посполитій. Для ведення переговорного процесу між обома державами в Україну з Москви 9(19).10.1653 вирушило велике посольство на чолі з боярином В.Бугурліним. Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло 31.12.1653 (10.1.1654). Б.Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6(16).1.1654. У Переяславі відбулася 8(18).1.1654 старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. В ній взяли участь предствники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовнство мало привести їх до присяги. Однак, Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В.Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв'язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годен, а посли залишились чекати у соборі. В ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили і просили В.Бутурліна -скласти присягу, але безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України. Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склапа присягу.

У березні 1654 року українське посольство виїхало до Москви. У результаті 6 денних переговорів проект документа був зменшений до 11 статей і при цьому значно змінений.

21 березня 1654 року царський уряд затвердив гетьманський документ. Який увійшов в Історію під назвою „Березневі статті".Але Росія не виконала своїх зобов'язань і зразу ж після підписання „Березневих статтей,, почала їх порушувати. Насильницькими методами шляхта почали втручатися у внутрішні справи України, а згодом і взагалі позбавили її прав на автономію.

А відмова Бутурліна присягти в Переяславі показала, що сторони по-різному розуміли договір, тому що Березневі статті містять цілу низку недомовок дипломатичного характер які незабаром породили московсько-український конфлікт, а в 1655 році призвели до ліквідації договору.

Улітку 1656 року у м. Вільні між Польщею і Росією розпочалися переговори про припинення війни. На переговори з Польщею Москва не допустила українську делегацію, хоч центральним питанням була саме доля України. У вересні 1656 року між Польщею та Росією, але без участі гетьмана, було підписано Віленське перемир'я. Тож Переяславська угода втрачала свою силу. В Україні це перемир'я прийняли як пряму зраду.

38. Кримське ханство: особливості політичного та соціально-економічного розвитку.

КРИМСЬКЕ ХАНСТВО - кримсько-татарська держава, що існувала у 1449-1783 на землях Кримського п-ова, пониззя Дніпра, Приазов'я та Прикубання, Усередині 13 ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і увійшла до складу Золотої Орди. Внаслідок тривалих міжусобиць, підтримки Польщі та Литви ханові Хаджі-Гірею у 1449 вдалося відірватися від Золотої Орди і створити незалежну державу - К. х. Столицею його стало місто Бахчисарай. Управляли державою представники династії Гіреів. У 1478 хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. У найбільших фортецях (Кафа, Гезлев, Єнікале, Перекоп та ін.) були розміщені турецькі залоги. Державною релігією К.х. був іслам. Важливою політичною силою в К.х. було мусульманське духовенство на чолі з муфтієм, який вважався за значенням другою особою після хана. Певну роль у державному управлінні відігравала рада, до складу якої входили брати хана та найбільш знатні беї.*У другій пол. 15 ст. кримські хани розпочали здійснювати грабіжницькі походи на українські землі. Перший такий великий похід відбувся у 1482 внаслідок якого було зруйновано значну кількість міст Правобережної України, включаючи Київ. Під час набігів татари захоплювали багато полонених, яких згодом продавали на невільницьких ринках Криму, або перетворювали на рабів. Намагаючись уникнути спустошення українських земель, які входили до складу Речі Посполитої, королівський уряд намагався припинити напади татарських орд шляхом сплати данини. Але це не приносило очікуваних результатів. Так, лише впродовж другої пол. 15 -першої пол. І б ст. відбулося близько 100 татарських набігів на Україну, під час яких татарські загони інколи добиралися аж під Перемишль. Головним оборонцем українського народу від татаро-турецької агресії стало українське козацтво, яке у 16 ст. оформилося як серйозна військово-політична сила. Козаки не тільки вели оборонну боротьбу, але й самі нерідко здійснювали сухопутні і морські походи до Криму та Туреччини. Особливо успішними були походи гетьманів та кошових отаманів Запорізької Січі П. Сагайдачного, М. Дорошенка та І.Сір ка. В роки національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. Б. Хмельницький уклав воєнно-політичний союз з кримським ханом Іслам-Гіреєм III, який неодноразово порушував укладену угоду (особливо це проявилося під час Берестецької битви 1651).

З другої пол. 17 ст. починається занепад К.х. Остаточно доля кримсько-татарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни 1768-74. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 К.х. було проголошено незалежним від Туреччини. Фактично воно підпало під контроль Росії. У 1783 уряд Катерини II змусив останнього хана Шагін-Гірея зректися влади і виїхати з країни. К.х. перестало існувати як незалежна держава, а його територія була включена до складу Російської імперії.

39. Роль турецько-татарського чинника в історії України.

Кримські татари вчинили свою першу крупну атаку на українську частину Польсько-литовської конфедрацІЇ в 1482. Це був зроблено ханом Менглі-Гирєєм по підбурюванню Великого Князя Москви Івана III. Татари захопили Київ, поруйнували багато зміцнень і відправили як дар Івану III золоту чашу, що відняла у собору Св. Софьі, Менгли-гирею залишив Київ на прохання Москви і відступив до Волині, звідки він скоював рейди в Поділлі, тобто до Західної України. Поляки відповіли вторгненням в турецьку Буковину. В результаті хан отримав підтримку для своїх рейдів від турків і валлахийцев (румун). В результаті татарських рейдів землі на обох берегів Дніпра, навкруги Києва і нижче, позбавилися населення, не дивлячись на постійний потік біженців з Волині і Поділля Під час рейдів на Україну татари відводили з собою меблі, худобу і, особливо, рабів, яких вони вивозили з Каффи і Козлова (в Криму) на ринки в Туреччині, Сірії, Єгипті і т.д. Селяни Південної України були вимушені обробляти свої землі в озброєному вигляді.. В 1552 український магнат з південної Волині князь Дмитро Вишневецький побудував тут польську фортецю з козацьким гарнізоном. В другій половиш 16 століття Польща побудувала ряд фортець проти татар, таких, як Каменец-Подольськ, Біла Церква і ін.

Після «союзу Любліна» в 1569 Українське володіння фактично перейшло від Литви до Польщі І польський уряд заборонило козакам скоювати напади на території Туреччини і Криму. В 1577 глава козаків Іван Підкова був страчений поляками за напад на Молдавію. Проте, така міра не принесла особливого результату і в 1583 козаки (навіть «регістрні») спалили турецьку фортецю Очаків. На початку 17 століття українські козаки під командою свого гетьмана Сагайдачного побудували флот і пограбували міста Каффа, Синоп, та ін.В 1621 Сагайдачний на чолі 40.000 козаків і польських з'єднань завдав поразки турецької армії султана Османа II біля Хотина. В 1624 відбулося перше зближення між українськими козаками і кримськими татарами, коли вони разом витіснили турків з кримського порту Каффа і вимусили султана визнати як хана князя, що належить до династії Гирея. Це привело до війни між Польщею і козаками. В 1625 українські козаки понесли поразку від польської армії під командою Конецпольського і були вимушені прийняти зниження числа «регістрних козаків. У 1648 Хмельницький уклав союз з кримським ханом Іслам-Гирєєм ЦІ проти Польщі. В квітні 1648 козаки при підтримці татар завдали поразки польським військам біля міста Жовті води, в травні під Корсунем. В 1649 хан Іслам-гирею III сам прийшов із значною армією на допомогу Хмельницькому. Татари і козаки завдали нищівної поразки польсько-литовської армії під командою короля Яна Казимира і уклали мир з Польщею в Зборово. Польща заплатила татарам 200.000 талерів і зобов'язалася платити щорічну дань у розмірі 30.000 злотих.

Дата добавления: 2015-05-22