Реформа освіти

Унаслідок постійних переслідувань з боку польського уряду і католицької церкви в 1803-1804 PP.

Західній Україні братські школи почали занепадати. У селах лише при окремих церквах існували школи грамоти. Діти дрібнопомісної шляхти, багатих міщан та вищого духовенства вчились у василіанських школах, створених уніатським орденом василіан у Львові, Бучачі, Теребовлі, Володимирі-Волинському та інших містах.

Освіта Лівобережної України розвивалася за законами Росії. Відповідно до "Статуту народних училищ" (1786) у повітових містах відкривалися малі народні училища з дворічним терміном навчання, у губернських центрах – головні народні училища з п’ятирічним терміном навчання. Поряд із ними в окремих селах існували і "дяківки".

На початку XIX ст. (1803-1804 pp.) царський уряд здійснив реформу шкільної освіти; було затверджено таку структуру: церковно-народне училище (школа); повітове училище; гімназія; університет.

Першими гімназіями були Новгород-Сіверська (1804), Харківська (1805), Київська (1809), Сімферопольська (1812). Згодом вони з’явились у Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Вінниці, Херсоні.

"ТЕАТР КОРИФЕЇВ"

Засновником українського професійного театру з повним правом вважається І. Котляревський. Він у 1810 р. разом з М. Щепкіним створив театральну трупу, для якої написав п’єси "Наталка-Полтавка" та "Москаль-чарівник". Вони ж зіграли ролі головних героїв: І. Котляревський – Возного, М. Щепкін – Виборного.

Продовжували свою діяльність вільні мандрівні трупи, на основі яких 1882 р. було сформовано майбутній "Театр корифеїв" – трупу М. Кропивницького. До неї ввійшли талановиті актори тодішнього театру – М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Карпенко, Л. Квітка та ін. У 1885 р. трупа вже налічувала близько 100 акторів і поділялася на дві: одна – під керівництвом М. Кропивницького, друга – М. Старицького.

Було засновано нову систему організації – товариство на паях, яке колегіально вирішувало всі питання. Невдовзі починають діяти трупи М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого та ін. На початку XX ст. в Україні налічувалося близько 300 театральних колективів.

Над формуванням репертуару працювали кращі драматурги України. Вони боролися проти русифікаторства, порушували соціально значущі питання, формували шанобливе ставлення до української культури, торували нові шляхи розвитку сценічного мистецтва. Ставилися вже згадувані п’єси І. Котляревського; "Назар Стодоля" Т. Шевченка; понад 40 п’єс М. Кропивницького, серед яких "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук", "По ревізії", "Пошились у дурні" та ін.; інсценізовані обробки М. Старицького "За двома зайцями", "Сорочинський ярмарок", "Циганка Аза", "Різдвяна ніч" та його соціально-побутові драми "Не судилося", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці"; глибоко психологічні п’єси І. Карпенка-Карого "Наймичка", "Безталанна", сатиричні комедії "Мартин Бо-руля", "Сто тисяч", "Хазяїн", історичні драми "Бондарівна", "Сава Чалий" та ін.; драматичні твори І. Нечуя-Левицького "Маруся Богуслав-ка", Панаса Мирного "Лимерівна", Б. Грінченка "Степовий гість" та "Ясні зорі", І. Франка "Украдене щастя", "Учитель" та "Кам’яна душа".

Багато з цих п’єс не сходять зі сцени й сьогодні. Творчі досягнення корифеїв українського театру є провідними в сучасному театральному мистецтві.

Дата добавления: 2015-05-22