Контрольні питання 1 страница

КІНО

ТЕАТР

НАУКА

ОСВІТА

Першочерговою справою в повоєнний період стала робота закладів освіти, науки і культури як невід’ємної складової нормалізації життя. Ще під час воєнних дій слідом за визвольною ходою військових частин розпочалася відбудова шкіл, вищих навчальних закладів, театрів, видавництв, культосвітніх закладів та виробничих структур.

Виняткова увага приділялася закладам народної освіти. В Україні поширився рух за відбудову зруйнованих шкіл, спорудження нових методом народної відбудови. Якщо на кінець 1943/44 навчального року працювало лише 12802 початкові, семирічні та середні школи, де навчалось 1770 тис. учнів, то з визволенням усієї України на початок 1945/46 навчального року працювало вже 30512 шкіл, де навчалось 1851 тис. дітей.

Свідченням державної турботи про підвищення загальноосвітнього рівня населення є перехід у 1953 р. до обов’язкової семирічної освіти та скасування в 1956 р. плати за навчання. Було відкрито вечірні школи робітничої та сільської молоді, яка не змогла здобути освіти в денній школі. Так, у 1948 р. в республіці без відриву від виробництва навчалося 185 тис. молодих працівників. У 1950-1951 pp. було 4896 шкіл робітничої та сільської молоді, де навчалось 343,3 тис. учнів.

Особливого значення набувала проблема педагогічних кадрів. У 1945/46 навчальному році у школах працювало лише 182 тис. вчителів при потребі 245 тис, причому понад 40 % з них взагалі не мали педагогічної освіти. Основною базою підготовки вчителів у повоєнні роки були учительські інститути, а після 1950 р. – педагогічні, які готували вчителів для 5-10-х класів, і педагогічні училища – для початкових. Було створено також спеціальні педагогічні класи при 177 середніх школах республіки, які за перші 5 повоєнних років підготували 2,6 тис. учителів. У результаті вжитих заходів кількість учителів у республіці з року в рік збільшувалася. Вже на початок 1950 р. у загальноосвітніх школах працювало 291,3 тис. вчителів, а в 1960 р. – близько 408 тис. У 50-х роках педагогічні кадри готувались в 7 університетах, 36 педагогічних інститутах, 43 педучилищах. З 1956 р. вони почали готувати вчителів широкого профілю, які могли викладати не лише основні, а й споріднені дисципліни.

Багато уваги приділялося підвищенню професійної кваліфікації, це завдання реалізували республіканський Інститут підвищення кваліфікації керівних працівників народної освіти та обласні інститути удосконалення вчителів.

На кінець 1943/44 навчального року було здійснено реевакуацію вузів. На час визволення України від ворога, тобто у жовтні 1944 р., двері відчинили 113 вузів і 455 технікумів, у яких на стаціонарі навчались 101 тис. студентів і 96 тис. учнів. Крім відбудованих вузів, які працювали до війни, було створено 16 нових вищих навчальних закладів.

У повоєнний час формувалась освітня система в Західній Україні. До початку 50-х років у Західну Україну було направлено понад 35 тис. учителів із Східної України. Галичина, Волинь і Буковина мали найвищий відсоток українських шкіл – понад 93 %. У 1946-1947 pp. тут було створено 22 вузи, серед них Ужгородський університет, медінститути Чернівецький, Івано-Франківський та ін. У 24 вузах Західної України в 1950 р. навчалося понад 30 тис. студентів.

У період 1950-1959 pp. кількість студентів в Україні збільшилася з 201,9 до 643,8 тис. Було здійснено укрупнення вузів, у результаті зі 160 їх стало 140, що сприяло консолідації науково-педагогічних сил, зміцненню вузівських кафедр, ефективному використанню коштів. У 1958/59 навчальному році працювало 50 вечірніх та 194 заочних відділення при стаціонарних вузах, один вечірній та один заочний вузи. У них без відриву від виробництва навчалося 168,5 тис. студентів. Це майже у чотири рази більше, ніж у 1950/51 навчальному році.

Здійснювалась підготовка науково-педагогічних кадрів для вузів. У вищій школі України в 1958 р. працювало 805 докторів і 8103 кандидатів наук. З кожним роком збільшувалася кількість викладачів вузів, які брали участь у науково-дослідній роботі кафедр.

У повоєнні роки розширилась мережа науково-дослідних установ, збільшилась чисельність наукових кадрів. У березні 1944 р. повернулася з евакуації Академія наук України. Вже у вересні 1944 р. у її складі було 24 науково-дослідних інститути, в яких працювало 50 академіків і 63 члени-кореспонденти. А в середині 50-х років у складі АН України були 81 академік та 100 членів-ко-респондентів. У повоєнні роки було внесено зміни в організацію науко­вих досліджень. Якщо в 1945 р. налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р. – 462, було створено понад 30 нових інститутів – радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких температур у Харкові, машинознавства та автоматики, суспільних наук, геології, корисних копалин у Львові, металофізики, металокераміки і сплавів у Києві та ін. Зміцнювалася матеріально-технічна база. Попри всі морально-психологічні труднощі, некваліфіковане втручання партійних і державних чиновників, репресії українські вчені збагатили науку фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, багато було зроблено для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії. Українські вчені брали активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 p., польоту в космос першої у світі людини – Ю. Гагаріна. Генеральним конструктором космічних кораблів у 1956 р. став український вчений С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Одним з творців танка Т-34 був генерал-лейтенант М. Духов.

З 1949 р. в Інституті фізики під керівництвом М. Пасічника розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. В Інституті електрозварювання успішно досліджувався і впроваджувався у виробництво новий метод електрошлакового зварювання кожухів доменних печей, суцільнозварних мостів, суден тощо.

Певних результатів було досягнуто літературознавцями, мовознавцями, етнографами, мистецтвознавцями, економістами, філософами, правознавцями. Робота останніх зосереджувалась у створеному в 1946 р. Інституті філософії та секторі держави і права. Літературознавці досліджували творчість українських класиків та письменників сучасної України. Науковці зібрали рукописи Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Коцюбинського та багатьох інших видатних письменників, продовжено видання десятитомника Т. Шевченка. У 1949 р. розпочато видання 20-томного зібрання творів І. Франка, на початку 50-х років видано повне зібрання творів І. Котляревського у двох томах, підготовлено 5-томне зібрання творів Лесі Українки. В Інституті мовознавства ім. О. Потебні здійснювалися дослідження фонетичної системи, граматичної будови і лексичного складу сучасної української літературної мови, збиралися матеріали для атласу української мови. Мистецтвознавці досліджували теорію та історію образотворчого мистецтва України, музики, театру, кіно.

Особливо пильну увагу партійне керівництво приділяло вивченню вітчизняної історії, зокрема 29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР". У ній було піддано критиці практично весь науковий доробок інституту, зокрема "Короткий курс історії України" за редакцією С. Білоусова, однотомний "Нарис історії України" за редакцією К. Гуслистого, перший том чотиритомної "Історії України" за редакцією М. Петровського. Історики звинувачувались у націоналістичних збоченнях, відродженні "реакційних вигадок" В. Антоновича і М. Грушевського.

ЛІТЕРАТУРА

Постійного контролю зазнавали діячі літератури і мистецтва. З ініціативи партії в Україні було проведено кампанії, спрямовані проти творчої інтелігенції. Лише протягом 1946-1948 pp. ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про спотворення та помилки у висвітленні історії літератури в книзі "Нариси історії української літератури"», «Про журнал сатири і гумору "Перець"», «Про журнал "Вітчизна"», "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення", "Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР", «Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград"», "Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) «Про оперу "Большая дружба" Вано Мураделі» та ін.

У названих документах спотворювалося культурне життя в Україні, зокрема література, мистецтво, стан історичної науки, близько сотні українських діячів науки, культури і мистецтва було звинувачено в українському буржуазному націоналізмі. Особливу завзятість у цій боротьбі проявляв Л. Каганович, який у 1947 р. був першим секретарем ЦК КП(б)У. Він постійно провокував союзне керівництво, органи державної безпеки на політичні репресії щодо національно-патріотичних сил в Україні.

Великої втрати зазнала українська культура в результаті вилучення з бібліотек у 1954 р. 111 назв книг, які вийшли у 1925-1953 pp. Під заборону потрапили книги багатьох політичних діячів і письменників (М. Скрипника, П. Любченка, С. Єфремова, О. Олеся, В. Еллана-Блакитного, М. Зерова, Л. Квітки, І. Микитенка, Д. Гофштейна та ін.).

Обходячи політичні утиски, українські літератори доносили до читача високі ідеї гуманізму, почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини.

Так, у ці роки прийшли до широкого загалу поеми А. Малишка "Прометей", О. Гончара "Прапороносці". М. Рильський створює "Ленінградські нариси", М. Бажан – "В дні війни", П. Воронько – "Весняний грім", М. Стельмах – "Шляхи світання", В. Некрасов – "В окопах Сталінграда", Ю. Яновський – роман "Жива вода", П. Панч – роман "Гомоніла Україна", в якому змалював події з української історії 1639-1648 pp., та ін. Плідно працювали О. Довженко, В. Сосюра, A. Малишко, Л. Первомайський, П. Тичина, М. Рильський, О. Копиленко, М. Стельмах. Боротьбі з пережитками присвятили свої твори сатирики і гумористи Остап Вишня та С. Олійник.

Після визволення України повертаються з евакуації і відновлюють роботу театри, створюються нові колективи, зокрема 18 у західних областях. На кінець 40-х років в Україні діяло 96 театрів.

Стало помітним підвищення художнього рівня театрального мистецтва, особливо в постановці спектаклів "Милана" Г. Майбороди в Київському академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, "Дума про Британку" Ю. Яновського в Київському драматичному театрі ім. І. Франка, "Даруйте коханим тюльпани" О. Сандлера в Одеському музично-драматичному театрі.

Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в березні-травні 1958 р. фестивалю "Перша українська театральна весна", участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам кращого доробку. Високу оцінку дістали спектаклі "Веселка" М. Зарудного Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, "Мій друг" М. Погодіна Харківського академічного театру ім. Т. Шевченка, опера "Лісова пісня" B. Кирейка Львівського театру опери та балету ім. І. Франка. Ці спектаклі одержали дипломи лауреатів фестивалю.

Великі завдання на завершальному етапі війни постали перед працівниками українського кіномистецтва. У червні 1944 р. повернулася з евакуації й одразу розгорнула свою діяльність Київська студія художніх фільмів. Відбудовчі роботи розпочалися на Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів був вихід на екрани фільмів "Нескорені" за повістю "Батьки і діти" Б. Горбатова – про боротьбу шахтарів Донбасу проти фашистських окупантів, "Зігмунд Колосовський", "В далекому плаванні" за мотивами "Морських оповідань" К. Станюковича, "Украдене щастя", "Доля Марини", "Командир корабля" та ін.

Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка повернулася до Києва влітку 1944 р.

Кіностудіями України 1951 р. було випущено лише 9 фільмів, а в 1956 р. на Київській, Одеській та Ялтинській кіностудіях щорічно знімалося 4-7 фільмів. Позитивну оцінку глядачів дістали "Тривож­на молодість" режисерів О. Алова і В. Наумова, "Весна на Зарічній вулиці" Ф. Миронера та М. Хуцієва. Кращою стрічкою в 1956 р. став фільм І. Савченка "Тарас Шевченко". Схвально було зустрінуто екранізацію творів літератури. Так, А. Бучма та О. Швачко зняли фільм "Земля" за повістю О. Кобилянської, М. Донськой – "Мати" за романом М. Горького, В. Івченко – "Назар Стодоля" за п’єсою Т. Шевченка та ін.

Переломною у розвитку українського кіномистецтва стала хрущовсь-ка "відлига", яка дала можливість митцям певною мірою відійти від ідеологічних штампів. Наприкінці 50-х років в Україні щороку виходи­ло на екрани 16-20 кінокартин. Почали працювати студії хронікаль­но-документальних і науково-популярних фільмів. Діячі українського кіно створили низку фільмів, які здобули широку популярність. Серед них "Надзвичайна подія" режисера В. Івченка, "Партизанська іскра" О. Маслюкова та М. Маєвського, "Григорій Сковорода" І. Кавалері-дзе та ін.

МУЗИКА У повоєнний час композитори звернулись до великої му­зичної форми, що характеризується розширенням тема­тики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності. На початку 60-х років Б. Лятошинський закінчив Третю симфонію, поему "Гражина’ за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Дру­гу симфонію і сюїту "Король Лір" Г. Майбороди, ораторію "Жовтень" К. Данькевича, сюїту "Пам’яті Лесі Українки" та "Партизанські карти­ни" А. Штогаренка, "Прикарпатську симфонію" С. Людкевича та ін. В оперному мистецтві слід відзначити опери "Богдан Хмельниць­кий" К. Данькевича (лібрето О. Корнійчука і В. Василевської), "Ми­лана" Г. Майбороди (лібрето А. Турчинської), "Украдене щастя"

Ю. Мейтуса, "Довбуш" С. Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" В. Кирейка. Виходять на сцену балети "Маруся Богуславка" А. Свєчникова, "Ростислава" Г. Жуковсь­кого, "Хустка Довбуша" А. Кос-Анатольського та ін.

Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сан-длер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов.

Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Май-бороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Ко-зицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо.

Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх музичних жанрів.

Повоєнні роки позначились якісним зро- АРХІТЕКТУРА

станням образотворчого мистецтва. Важ- ТД ОБРАЗОТВОРЧЕ ливою подією стали з’їзди архітекторів МИСТЕЦТВО

і художників, де розглядалися питання

відбудови та нового бачення образу міст і сіл. Відбудовчі роботи поча­лись одразу після визволення території України від фашистів. Відбудо­вувалися та реконструювалися міста. За генеральним планом відбудо­вувався Київ. Було проведено конкурс на кращий проект забудови Хрещатика. Як результат кияни мають своєрідний архітектурний ан­самбль, образ якого визначають вдало розкритий мальовничий рельєф нагірної частини вулиці, багатоповерхові будинки, оздоблені керамічною плиткою світлого кольору, та широкі тротуари, засаджені каштанами.

Значним досягненням українського містобудівництва стала Нова Каховка (1951-1954). Чітко розплановано вулиці, вперше використа­но серії типових житлових будинків. Зведено Будинок культури за ти­повим проектом І. Рожина, який прикрашено мотивами українських народних орнаментів, що надає архітектурному образу урочистого зву­чання.

Серед громадських споруд, зведених українськими архітекторами в першій половині 50-х років, високим художнім рівнем вирізняються матроський клуб у Севастополі (архітектори Богданов, Киреєв); в 1958 р. було завершено будівництво Виставки передового досвіду в народному господарстві України в Києві.

Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено вели-

ку кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і пережи­вання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим "Фор­сування Дніпра", С. Отрощенком "Німецькі окупанти на Україні", Л. Чичканом "Помстимося", С. Самусєвим "Подвиг сержанта Якова Приходька". Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбит­тя у творі Т. Яблонської "Ворог наближається". Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учас­ники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен.

Популярними були історичні теми: "Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша’ В. Задорожного, го­рельєф "Переяславська Рада" І. Гончара, скульптурна група "Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун" А. Біло-стоцького та О. Супруна.

Портрети О. Шовкуненка партизанки Майї Вовчик-Блакитної, на­родної артистки СРСР Марії Литвиненко-Вольгемут, С. Ковпака ви­різняються не лише віртуозною технікою виконання, а й умінням досягти повноти і витонченості у відтворенні духовних якостей героїв творів.

Великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське теат­рально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним, посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали М. Духновсь-кий, Ю. Злочевський, В. Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майст­ром сценографії став народний художник СРСР А. Петрицький, який увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави "Макар Діброва", "Богдан Хмельницький", "Князь Ігор" та ін.

Творчими досягненнями позначена книжкова графіка. Провідним майстром української книжкової графіки був В. Касіян, найпопуляр-нішими стали виконані ним ілюстрації до Шевченкового "Кобзаря" (1954). Митці книги підійшли до вирішення складної проблеми – синтезу ілюстрування й оформлення видань, тим самим підготувавши грунт для бурхливого розвитку української книжкової графіки наступ­ного періоду.

У скульпторів так само провідними стали події й образи воєнного часу. Створюються меморіальні ансамблі, встановлюються пам’ятники героям війни і праці. Помітною подією в монументальній скульптурі став пам’ятник молодогвардійцям (1954). Його автори В. Агібалов, В. Мухін, В. Федченко та архітектор О. Сидоренко створили мону­мент, сповнений героїко-романтичного звучання.

Українські митці засвідчили зміцнення зв’язків українського мистец­тва з життям народу, багатогранність пошуків, правдиво відбили герої­чний шлях і натхненну працю, пов’язану з відбудовою України.

Першочергова увага державних органів ЗАСОБИ МАСОВОЇ приділялася відновленню роботи видав- ІНФОРМАЦІЇ

ництв, преси, радіомовлення. З відбудовою

поліграфічної бази збільшуються кількість назв та тиражі газет і жур­налів. Так, уже в 1945 р. у 24 областях України виходило 879 газет і 6 журналів, зокрема "Україна", "Дніпро", "Українська література", "Перець". До 1948 р. в Україні відновили роботу всі друкарні. Це дало змогу збільшити як кількість назв, так і тиражі книжок, журналів, га­зет. Станом на 1958 р. у республіці виходило 3329 газет разовим ти­ражем 9,208 тис. примірників і 488 журналів та інших періодичних ви­дань загальним тиражем 31,746 тис.

Плідною була робота видавництв, які одразу ж після визволення Харкова та Києва були реевакуйовані. Розгорнули свою діяльність Українське державне видавництво, Видавництво Академії наук Украї­ни, Державне видавництво образотворчого мистецтва та музичної літе­ратури УРСР, у 1957 р. створено Державне видавництво дитячої літе­ратури України (з 1964 р. "Веселка"), обласні книжково-журнальні видавництва в Харкові, Одесі, Львові та інших містах. Усього в 1945 р. в Україні було випущено понад 1000 назв книг тиражем близько 19 млн. примірників.

За період з 1950 по 1958 р. кількість виданих книжок (за назва­ми) збільшилась з 4136 до 6618, а їх тираж – з 77,6 до 116,2 млн. примірників. З усіх видань у 1950 р. українською мовою вийшли 1856 назв, а в 1958 р. – 3975.

Величезна увага приділялась радіофікації. Наприкінці 1943 р. роз­почато будівництво Харківської, Дніпропетровської і Київської радіо­станцій. На червень 1945 р. радіомережа становила 70 /о довоєнної (діяло майже 450 трансляційних радіовузлів і 485 тис. радіоточок). На початку 1944 р. у Києві відновив роботу Український республікансь­кий радіокомітет. Істотно збільшуються час і обсяг республіканського мовлення.

У наступні роки швидко відновлювалась і розширювалась радіо­фікація України: в 1950 р. радіоприймальна мережа збільшилась до

1481,7 тис. радіоточок, або на 163 % порівняно з довоєнним часом. Кількість радіовузлів збільшилась на 228 %, їх потужність – на 460 %. Великих успіхів досягла радіофікація сільської місцевості. Ста­ном на 1950 р. у селах працювало 334,1 тис. радіотрансляційних то­чок, тобто в 4 рази більше, ніж у 1945 р. Багато районів Київської, Харківської, Одеської, Миколаївської, Рівненської та інших областей здійснили суцільну радіофікацію.

КУЛЬТОСВІТНІ Великого значення держава надавала роботі ЗАКЛАДИ культосвітніх закладів, на які покладалися зав-

дання з формування загального високого куль­турного рівня всіх соціальних груп.

У кожному населеному пункті, визволеному від фашистів, силами трудящих відбудовувалися і ремонтувалися будинки культури, клуби, бібліотеки, музеї, а також радіо- і кіномережа. Якщо на 1 січня 1944 р. у визволених областях України працювало лише 3800 культосвітніх закладів, то на кінець 1945 р. їх кількість збільшилась до 19 тис, при­чому 90 /о з них – у сільській місцевості, близько 4000 було відкри­то в західних областях. У будинках культури, клубах створювалися гур­тки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, працювали радіовузли, надходили газети, журнали, книги; тут читались лекції, до­повіді. Відбудовані силами трудящих клубні заклади ставали справж­німи осередками культури.

Велику роботу проводили бібліотеки, які у визволених районах по­трібно було створювати заново. Відновлення відбувалося з великими труднощами: на кінець 1945 р. у республіці налічувалось усього 4844 бібліотеки (з книжковим фондом 8,6 млн. книг), тобто 20 % довоєнної кількості.

Важливу роль у здійсненні культурно-виховної роботи відігравало кіно – найбільш масовий вид мистецтва. На початок 1945 р. в Ук­раїні було відновлено лише 1770 кіноустановок (із них 880 сільських), тобто ЗО /о довоєнної кіномережі. Не вистачало кваліфікованих кадрів, приміщень для кінотеатрів, обладнання. З часом кількість їх збільшу­валась. Так, в 1945 р. їх налічувалось 1769, а в 1950 р. – уже 7199, зокрема в сільській місцевості – відповідно 884 і 5419. Всі німі кіно­установки було замінено на звукові.

Станом на 1949 р. в Україні працювало 137 музеїв, кількість експо­натів досягла довоєнного рівня – 3 млн. одиниць. Було створено багато нових музеїв: "Молода гвардія" у Краснодоні, "Оборона Одеси", Кор­сунь-Шевченківський історичний, Ольги Кобилянської в Чернівцях, Т. Шевченка в Києві, образотворчого мистецтва в Ужгороді та ін.

На початку 1946 р. у клубних закладах працювало 23 тис. гуртків самодіяльного мистецтва, у яких брали участь 316 тис. чол., а в 1958 р. лише при клубних закладах Міністерства культури України працюва­ло вже 87,9 тис. гуртків (драматичних, музичних, хорових, образотвор­чого мистецтва та ін.), у роботі яких брали участь 1299,3 тис. чол.

Неухильному піднесенню самодіяльної художньої творчості сприяло систематичне проведення оглядів та олімпіад художньої самодіяльності. Вже в 1957 р. у них взяли участь понад 1,5 млн. чол., які за своєю ви­конавською та художньою майстерністю стають урівень із професійни­ми митцями. Твори самодіяльних авторів, зокрема пісня "У трембітоньку заграю", яку написав керівник хору Должанського деревообробного комбінату А. Машкін, пісні "Ти, донецький краю" шахтаря П. Дмит-рієва-Клебанова, "Співають дівчата" службовця Ф. Литвиненка стали надбанням професійних колективів.

За роки післявоєнної відбудови народного господарства в республіці відновлено діяльність зруйнованих клубів, бібліотек, музеїв, а також створено нові культурно-освітні заклади. В Україні в 1950 р. працюва­ло вже 34,9 тис. масових бібліотек, 28,7 тис. клубів, що набагато пе­ревищувало кількість культурно-освітніх установ довоєнних років.

Творчий доробок самодіяльних літераторів та митців сприяв подаль­шому піднесенню художньої творчості українського народу.

1. Охарактеризуйте економічну і соціально-політичну ситуацію в Україні в повоєн­ний період.

2. Яких заходів було вжито щодо відбудови й подальшого розвитку мережі закладів освіти та її вдосконалення?

3. Як розвивалися вища та середня спеціальна освіта й наука у повоєнні роки?

4. Назвіть характерні особливості відродження і діяльності театрів у повоєнні роки.

5. Які характерні риси були притаманні розвиткові музичного мистецтва?

6. Досягнення у сфері образотворчого мистецтва.

Розділ ХІ

Культура України в умовах кризи радянської системи

На початку 60-х років намітилося значне скорочен­ня темпів розвитку народного господарства СРСР. Так, у промисловості за семирічку (1958-1965 pp.) вони становили лише 9 %, тоді як протягом 50-х років до­рівнювали 12 /о. Стало очевидним, що радянська со­ціально-економічна і політична система стала вичерпу­вати можливості свого розвитку.

ОСВІТА Реформування суспільства, що відбулося після XX з’їзду КПРС, позначилося й на стані освіти. Цю сферу, яку партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи, періодично намага­лися реформувати. Наприкінці 1958 р. було опубліко­вано закон "Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", який був продубльований Верховною Радою України у квітні 1959 р. Згідно із цим законом семи- і десятирічні школи було перетворено на восьмирічні (обо­в’язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові по­літехнічні з виробничою практикою, що нагадувало по­передні уніфіковані трудові школи. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, зобов’язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу. У зв’язку з цим увага приділялась розширенню серед­ньої освіти, будівництву нових шкіл, зміцненню мате­ріально-технічної бази. У 1965/66 навчальному році в республіці налічувалось 34,6 тис. загальноосвітніх шкіл.

Понад 80 /о шкіл здійснювали навчання українською мовою. Проте цей закон дав можливість обирати мову навчання дітей батькам, що фак­тично було використано для русифікації української школи.

З 1966 р. почалося впровадження загальнообов’язкової середньої освіти. Одночасно посилюється централізація управління освітою, в 1969 р. було створено Міністерство освіти СРСР, на яке було покла­дено основні функції Міністерства освіти УРСР, суттєво урізавши його автономію. Далі політизувався навчально-виховний процес.

Велика увага приділялася створенню шкіл і груп із продовженим днем, а також розширенню мережі шкіл-інтернатів. Так, у 1964/65 навчаль­ному році школами з продовженим днем було охоплено понад 517 тис. учнів, у 545 школах-інтернатах навчалося 221 тис. дітей. ЦДоб охопити якомога більше молоді, органи народної освіти розширили мережу вечірніх, змінних та заочних шкіл. Так, у 1965 р. без відриву від виробництва здобували освіту майже 1262 тис. чол. Зокрема, учням, які мали вели­кий практичний досвід роботи, для одержання восьмирічної освіти було організовано класи зі скороченим терміном навчання.

До 1976 р. в Україні було здійснено перехід до загальнообов’язко­вої середньої освіти. Розширювалась мережа дитячих позашкільних закладів: створювались нові палаци і будинки піонерів та школярів, станції і клуби юних техніків та юних натуралістів, дитячі залізниці, флотилії, музичні школи, екскурсійно-туристські станції та ін. Багато уваги приділялось також різним формам відпочинку та оздоровленню дітей і підлітків – у позаміських, міських, шкільних і колгоспних піо­нерських таборах. У 60-ті роки різними літніми оздоровчими заходами щороку охоплювалося близько 4 млн. учнів.

Хоча кількісні показники у 60-80-ті роки засвідчували прогрес, проте рівень освіченості випускників, зокрема учнів сільських шкіл, почав знижуватись.

Важливу роль у підготовці кваліфікованих кадрів робітників почи­нають відігравати заклади професійно-технічного навчання. Для молоді, що закінчила восьмирічну школу, було створено професійно-технічні училища, навчання в яких, як і раніше, залишалося безплатним. При цьому учні перебували на утриманні держави.

Відповідно до постанови Верховної Ради СРСР 1984 р. усі профе­сійно-технічні училища перетворюються на єдиний тип навчального зак­ладу – середні професійно-технічні училища.

ВИЩА ОСВІТА Господарські реформи, впровадження нової тех­ніки в народне господарство, розвиток освіти і

культури потребували дедалі більше спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, а отже, збільшення кількості вузів і технікумів. Лише за 5 років – з 1961 по 1966 р. – у 132 вузах і 697 технікумах України набір збільшився у 1,5 раза. У них навчалося 1336 тис. сту­дентів і учнів. Кращим випускникам середніх шкіл та профтехучилищ надавалися пільги при вступі до вузів і технікумів.

Дата добавления: 2015-05-22