Розділ 1. Витрати виробництва: економічна суть та їх роль у функціонуванні підприємств

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах перехідної економіки України виникає необхідність дослідження процесів зниження ефективності господарювання та виявлення причин, які гальмують реформування економіки, ефективність реформ і результатів господарювання.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва у сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрівиробничої реструктуризації відповідно до змін кон’юнктури ринків збуту продукції.

З огляду на зарубіжний досвід питанням раціонального управління витратами виробництва на рівні промислових об’єктів постійно приділяється велика увага з боку менеджерів, керівників і власників підприємств, фірм, компаній тощо. При цьому за останні двадцять років у розвинутих країнах світу спостерігаються значні зрушення у сфері управління витратами виробництва. Зокрема, у таких країнах як США, Франція, ФНР, Японія на підприємствах сформувалася досить чітка система менеджменту, яка займається питаннями обліку, оцінки ефективності використання витрат на різних ділянках виробничих процесів, виробленням стратегії і тактики їх зниження. Величина витрат у багатьох випадках визначається як головний критерій у виборі варіантів розвитку підприємств.

У вітчизняній практиці більшість досліджень у сфері витрат виробництва здійсненні в умовах адміністративно-командної системи господарювання, коли основну увагу звертали на обґрунтування методів і форм обліку витрат виробництва, залишаючи недостатньо вивченими методи управління витратами. Значною мірою це пояснюється тим, що в умовах одержавленої економіки витрати виробництва виконували в основному пасивні функції в забезпеченні ефективності виробництва. Основні завдання зниження витрат виробництва доводилися усім підприємствам у директивному порядку, що мало формальний, відірваний від реальної ситуації на підприємствах характер.

Вивченням проблем щодо формування та управління витратами виробництва займалися такі вчені як Р.Я. Вейцман, М.С. Пушкар, М.А. Блатова, Я.В. Соколов, М.Л. Вахрушина, К. Друрі, С.А. Ніколаєва, В.М. Панасюк, Л.Слюсарчук та інші.

Необхідність проведення досліджень витрат виробництва з позиції управління ними обумовила актуальність обраної теми курсової роботи.

Метою курсового дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка засад управління витратами виробництва на промислових підприємствах.

Для досягнення поставленої мети слід розв’язати такі завдання:

1. Розглянути економічну суть витрат виробництва та їх роль у ефективності функціонування підприємств.

2. Проаналізувати структуру виробничих витрат у собівартості продукції на підприємстві ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат».

3. Запропонувати напрями вдосконалення управління витратами на підприємствах.

Об’єктом дослідження є виробничі витрати на промисловому підприємстві.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади управління витратами виробництва на підприємствах.

Теоретичною та інформаційною базою послужили праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі управлінського обліку.

У процесі дослідження використовувалися методи порівняння, аналізу та синтезу.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел, містить 4 рисунка, 6 таблиць, загалом обсягом –? сторінки.

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

В широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Тому для цього здійснюються виробничі витрати.

Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.

При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Чому нормальний прибуток є складовою економічних витрат? Тому що підприємцю потрібна мінімальна плата для утримання його підприємницької діяльності в межах цього підприємства. Ця мінімальна плата називається нормальним прибутком, який підприємець одержує понад свою умовну заробітну плату, яку він одержував би на іншому підприємстві як найманий працівник. Нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є неявними витратами поруч із неявним процентом, рентою і зарплатою.

Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Явні витрати виробництва - витрати на відшкодування використаних факторів виробництва, які підлягають безпосередній грошовій оплаті.

До них належать витрати на оплату робочої сили (заробітна плата), капіталу (основного і оборотного), землі (орендна плата), а також оплата транспортних витрат, комунальних послуг, відсотків за кредит та ін.

Неявні (або змінені, альтернативні) витрати - витрати, які підприємством не виплачуються.

До них належать нормальний прибуток підприємця та гроші, які могло б отримати підприємство у разі вигіднішого використання власних ресурсів. (Згадайте щодо цього сутність альтернативних витрат.)

Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.

Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.

Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

За означенням завжди: ВВ = ПВ + ЗВ (1.1)

де ВВ – валові витрати;

ПВ – постійні витрати;

ЗВ – змінні витрати.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції.

Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

(1.2)

де ГВ – граничні витрати виробництва;

ВВ – додаткові витрати виробництва;

q – одиниця обсягу продукції.

Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву граничних витрат показано на рис. 1. Для її обчислення використовують дані таблиці 1.

Рис. 1. Граничні витрати

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.

(1.3)

де СВ – середні витрати;

ВВ – валові витрати;

q – кількість товару.

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи зниження. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат підприємства на підготовку, виробництво, виготовлення та збут продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати, які безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції (робіт, послуг);

- прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

- інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо);

- загальновиробничі витрати.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві.

В умовах ринкової економіки основою діяльності кожного товаровиробника є досягнення максимального прибутку, що є основою для забезпечення розвитку підприємства, поліпшення показників його діяльності, технічного переозброєння та модернізації виробництва, досягнення стійких конкурентних переваг підприємства на ринку. Все це обумовлює важливість управління витратами на підприємстві.

Ефективність функціонування підприємства багато в чому залежить від економічно-грамотного використання усіх видів ресурсів, що обумовлює необхідність поступового переходу до єдиної системи управління витратами (СУВ). Перевагами впровадження такої системи є: забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат та цін; наявність якісної та достовірної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку в порівнянні з продукцією інших виробників; можливість використання гнучкого ціноутворення; надання об'єктивних даних для упорядкування бюджету підприємства; можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору; прийняття ефективних та обґрунтованих управлінських рішень.

Основними показниками і критеріями успішності роботи підприємницьких структур є наявність прибутків, зростання обсягів виробництва, забезпечення конкурентоздатності продукції. Витрати виробництва є внутрішнім фактором досягнення успіху функціонування підприємства в ринковому середовищі. Від величини виробництва залежить рівень ефективності господарювання будь-якої виробничо-господарської структури. Тому, питанням зниження витрат виробництва, в практиці господарювання підприємств, надається велика увага.

Розвиток підприємства часто потребує великих капітальних вкладень в обладнання та інші елементи основного капіталу. При цьому, важлива роль приділяється також й поточної діяльності. Адже, діяльність будь-якого підприємства неможлива без здійснення витрат. А для того, щоб забезпечити високий рівень прибутковості, необхідно використовувати наявні ресурси, мінімізувати витрати.

Система управління витратами повинна впроваджуватися на комплексній основі, забезпечуючи взаємозалежне вирішення поставлених здач. Тільки такий підхід буде сприяти різкому росту економічної ефективності роботи підприємства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ У СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»

Управління собівартістю продукції передбачає можливе її зниження і досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому необхідно складати план по повних витратах, якому повинен передувати аналіз фактичних витрат та аналіз фактичної собівартості за попередній та поточні періоди з метою виявлення способів зниження витрат.

Вирішення проблеми забезпечення належного управління витратами виробництва полягає у тому числі і в калькулюванні собівартості та економічно обґрунтованого групування витрат, створення умов для правильного розподілу витрат виробництва до включення їх у собівартість окремих видів виробів. Собівартість продукції розраховують за калькуляційними елементами – статтями витрат. Статті витрат – це галузевий аспект побудови собівартості, а іноді навіть виробничий. Номенклатура статей витрат не залежить від галузевих особливостей та потреб управління.

Підсумок витрат наведених статей калькуляції формує виробничу собівартість продукції. Але для встановлення ціни реалізації на підприємствах розраховують повну собівартість виробу, яка доповнює виробничу собівартість ще, як правило, двома статтями (адміністративні витрати та витрати, пов’язані зі збутом). Повна собівартість виробу в більшості випадків є нижньою межею ціни виробу (без ПДВ).

Потреба у матеріальних ресурсах визначається виходячи з норм витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції відповідно у натуральному і вартісному виразі на заплановану виробничу програму:

МВН =ПОН * НВН; (2.1)

МВВ= ПОН * НВН * Ц, (2.2)

де МВН та МВВ – матеріальні витрати відповідно у натуральному та вартісному виразі, кг, грн.;

ПОН – планові обсяги виробництва продукції в натуральному виразі, кг,

НВН – норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці продукції у натуральному виразі, кг, т;

Ц – облікова ціна за натуральну одиницю сировини та матеріалів, грн.

Оскільки в собівартості продукції хлібопекарських підприємств матеріальні витрати займають значну частку (до 80 %), то процесу формування норм та нормативів з даних витрат повинна приділятися значна увага.

Потреба в трудових ресурсах визначається виходячи із норм праці: норми виробітку, норми часу, норми обслуговування та норми чисельності працівників. У розрахунках необхідно враховувати вимоги Кодексу законів про працю України: нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень; робота не провадиться в святкові дні та в дні релігійних свят; у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Розрахунок планових витрат з оплати праці здійснюється наступним чином:

ВОП = ПОН * РОП; (2.3)

ВОП = ПОН * ЗП* РПО, (2.4)

де ВОП - витрати на оплату праці, грн.;

РОП - розцінка оплати праці на одиницю продукції, грн.;

ЗП – затрати праці на одиницю продукції, господарську операцію, люд./год.;

РПО – розцінка оплати праці за одиницю затрат праці, грн.

Потребу у виробничих необоротних матеріальних і нематеріальних активах, необхідних для здійснення планових обсягів виробництва, визначають виходячи із виробничої потужності та норм амортизації.

Таким чином, результатом процесу планування та нормування є планова та нормативна калькуляції, тобто процес калькулювання відбувається вже на стадії планування.

Планові калькуляції собівартості, з урахуванням норм та нормативів, повинні складатися на кожен окремий об’єкт діяльності (табл.2.1). Вони використовуються для визначення потреби в оборотних активах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики.

На підприємствах хлібопекарської промисловості аналіз собівартості продукції зводиться, в основному, до контролю за ефективністю використання сировини та інших матеріалів. А було б доцільно на цьому етапі управління собівартістю проаналізувати фактичну собівартість на підприємстві з середньогалузевою, що характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного продукту, або провести міжзаводський порівняльний аналіз.

Таблиця 2.1

Планова калькуляція собівартості 1т хліба білого формового на ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»

№ з/п	Статті калькуляції	Сума, грн.
	Борошно	952,2
	Інша сировина та матеріали	31,31
	ТЗВ	27,61
	Паливо на технологічні потреби	48,58
	Електроенергія на технологічні потреби	23,12
	Вода	2,17
	Заробітна плата виробничих робітників	87,90
	Відрахування на соціальні заходи	33,47
	Витрати на утримання та експлуатацію обладнання	94,2
	Загальновиробничі витрати	91,73
Разом	1392,29

Цей аналіз має сенс особливо на підприємствах хлібопекарської промисловості, оскільки одну і ту ж продукцію виготовляє декілька товаровиробників.

Таблиця 2.2

Дата добавления: 2015-05-22