Міжособистісн відносини чк основа соціалізації.Взаємний вплив та пізнання в процесі міжособ.відносин

Мотивована поведінка як характеристика особистості

З часом провідні мотиви поведінки людини стають настільки характерними для людини, що перетворюються на риси його особистості:

- мотив досягнення успіхів,

- мотив уникнення невдач,

- мотив влади,

- альтруїзм (мотив надання допомоги),

- агресивні мотиви,

- мотив пізнання і інші.

Домінуючі мотиви починають входити в ядро характеру людини. Як ядерна характеристика вони впливають на поведінку в цілому і впливають на формування інших психічних властивостей.

Наприклад від характеру домінуючих мотивів залежить самооцінка людини та особливості його картини світу. Експериментально доведено, що люди, орієнтовані на успіх, в більшій мірі схильні до формування у себе реалістичною, наукової картини світу, а також мають більш об'єктивною самооцінкою. Люди, мотивовані на уникнення невдач, часто мають нереалистическую, фантастичну картину світу, при цьому мають завищену або занижену самооцінку.

У свою чергу від самооцінки особистості залежить рівень домагань людини. Якщо самооцінка завищена, то рівень домагань (очікувань від життєдіяльності) зазвичай теж завищений. Це відбувається тому, що індивід завищує, наприклад, свої здібності, тому передбачає, що його дії призведуть високу якість і кількість результату. У випадку з заниженою самооцінкою відбувається навпаки: людина недооцінює свій потенціал, сподівається на меншу. Таким чином домінуючі мотиви як ядерна характеристика через самооцінку можуть вплинути на рівень домагань людини.

Згідно з найпоширенішим визначенням, соціально-психологічна соціалізація (від лат. socialis - суспільний) - характеристика це процес входження індивіда в суспільство,

соціалізації особистості активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом ^розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською потребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалізації особистості грунтується на характеристиці соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.

Соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища виникають як відображення різних форм спілкування. Але формування соціально-психологічного типу відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціальних контактах, де людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього — і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншої групи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду. Отже, двосторонній процес соціалізації передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків і активне відтворення цих зв'язків. Тобто людина не лише адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, але й перетворює їх у власні цінності, орієнтації, установки завдяки власній активності.

Складний процес міжособистісного пізнання можна описати за допомогою таких складових:

• сприймання та оцінка зовнішніх ознак і поведінки індивіда;

• створення уявлень про його психологічні особливості й стани;

• оцінка цих уявлень та зіставлення зовнішніх ознак індивіда з особистісними характеристиками;

• розуміння та інтерпретація отриманої інформації;

• оцінка партнера в цілому;

• загальні умовиводи;

• прогнозування дій і вчинків партнера;

• створення стратегії власної поведінки.

До цього процесу можна долучити ще й такі характеристики, як ухвалення рішення, прийняття партнера зі спілкування, його цілей, мотивів, установок. Ідеться, таким чином, не лише про розуміння іншого учасника взаємодії, а й про поділяння його думок, поглядів тощо. А це вже із царини взаєморозуміння, досягнення якого вважається внутрішньою основою й метою спілкування. Взаєморозуміння є надзвичайно складним феноменом, чия ефективність залежить від інформації, яку люди одержують один від одного, від міри зацікавленості один одним, від рівня симпатії чи антипатії тощо. Воно передбачає збіг, подібність чи співзвучність у різних людей поглядів на світ; розуміння цілей, мотивів, установок партнера зі спілкування; прийняття цілей, мотивів, установок іншого;

Дата добавления: 2015-05-22