Теорія економічних порядків

ДВА ОСНОВНИХ ПІДХОДИ І НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ЗЕП

У ЗЕП присутні, доповнюючи одна одну, дві гілки (ланцюги): стратегічна й кон'юнктурна методологічна.

Зовнішньоторговельна політика була і залишається найважливішим атрибутом (напрямком, складовою, засобом) ЗЕП, так само як зовнішня торгівля — атрибут відтворювального процесу, що опосередковує в умовах товарно-грошових відносин зовнішньоекономічний зв'язок загалом. Справді, зовнішньоторговельна політика потребує певних методологічних підходів, оскільки цього потребує її об'єкт — товарний ринок. Проте стратегічний методологічний ланцюг має певний методологічний зміст, певні підходи. Вони уможливлюють формування власних стратегічних орієнтирів, здійснювати діяльність на перспективу, розвивати зовнішньоекономічні ініціативи на всіх рівнях впливу ЗЕП на суб'єктів зовнішньоекономічного співробітництва.

Наприклад, підходи, що існують в оцінюванні ефективності експортно-імпортної політики, неможливо механічно перенести на нові форми ЗЕП співробітництва: потрібна чітка й зрозуміла межа між ефектами, пов'язаними із ЗЕП перетворення виробничо-економічної структури, і ефектами, що випливають із ЗЕП щодо забезпечення товарної реалізації. Потрібно переоцінити не лише діючі методики оцінки ефективності ЗЕП. Розмежування стратегічного та кон'юнктурного чіткою й сміливою лінією має пройти через усі
діючі методологічні положення, правила, регламентуючі акти, інструкції, нормативні документи.

Обидва методологічних підходи можна звести в єдину класифікаційну блок-схему (рис. 3.3).

Регулярну ЗЕП можна уявити у вигляді ланцюжка взаємопов'язаних епізодів як способів її буття: об'єктивні труднощі — політичні дії, що включають оцінку труднощів, прийняття рішень, їх законодавче затвердження — економічний ефект, тобто реакція ринку, економічних агентів. Зрозуміло, що тимчасові розриви тут неминучі. Багато що залежить від швидкості поширення інформації, розвитку мережі комунікацій, ділової активності людей і, звичайно, від загальних теоретичних основ ЗЕП, що подаються у вигляді окремих теорій економічної політики.

Становить інтерес і є вагомою, на думку аналітиків, теорія економічних порядків. У науці поширена думка, що саме свобода дій з притаманними їй анархією й кризами зумовлює тенденцію до державного регулювання. Форми і зміст державного втручання з часом ускладнюються, але життєво важливою умовою воно залишається і на майбутнє.

Економічний космос з урахуванням сфери міжнародних економічних відносин, згідно з підходом В. Ойкена, можна уявити у вигляді такої схеми:

• сукупність економічних і зовнішньоекономічних процесів;

• сукупність економічних та зовнішньоекономічних порядків;

• економічна та зовнішньоекономічна політика. Історичним досвідом доведено, що між розвитком виробництва,

досягненнями природничих і прикладних наук, з одного боку, і станом економічних та зовнішньоекономічних порядків, з іншого, існує нерівновага, відставання цих порядків — майже правило.

Під економічним (так само, як і зовнішньоекономічним) порядком В. Ойкен розумів рамкові умови ринкового господарства, тобто сукупність інституцій, що становлять зведення даних, необхідних для того, щоб господарюючі суб'єкти могли приймати рішення і здійснювати ті чи інші дії1.

Господарський порядок показує, як держава регулює економічний розвиток, як сприяє його розвитку і як за обмежених ресурсів (браком ресурсів) державні органи є своєрідною обчислювальною машиною, вбудованою в господарський порядок.

До складу інститутів економічного та зовнішньоекономічного порядку входять також підприємницькі спілки і профспілки, що виробляють правила й розпорядження.

Систематизуючи історичну практику, В. Ойкен пропонує таку типологію економічних політик: свобода дій; політика централізованого (повністю або частково) управління економікою; політика "середнього шляху"; політика конкурентного порядку і точкова політика.

Політика "середнього шляху" передбачає часткове державного втручання в ринкову економіку, пошук компромісу між ринком і плановим господарством, втручання з розподільчими цілями, політику "повної зайнятості", кон'юнктурне регулювання.

В. Ойкен розрізняє шість складових зведення даних: потреби людей, природні умови, стан робочої сили, товарні запаси, рівень технології і технологічних знань, правовий і соціальний порядок. Шостий чинник — це закони і устрої, побут і звичаї, духовний настрій, "що визначає правила гри". Цей комплекс умов господарювання не завжди доцільний і ефективний.

При конкурентному порядку створювані державою рамкові умови сприяють максимальному розвитку конкуренції. Завданням поточної економічної політики є обмеження або недопущення тенденцій до концентрації економічної влади (процесів монополізації) і форм ринку, які призводять до екологічних збитків.

Точкова (або пунктирна) економічна (відповідно зовнішньоекономічна) політика передбачає політико-правові дії, орієнтовані на розв'язання окремих проблем, на захист інтересів конкретних сфер. Зворотним боком тут може стати порушення комплексності, цілісності економічного підходу. У цьому розумінні спрямована на підтримку окремих сфер або верств політика доходів може викликати перекоси в сукупному платоспроможному попиті та грошові негаразди.

Дата добавления: 2015-05-22