Театральне мистецтво України 20ст.Кіномистецтво

На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років також позначився процес українізації, що трагічно закін­чився "розстріляним відродженням".Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. До складу трупи увійшли Марія Заньковецька, Лю­бов Ліницька, Дарія Шевченко. Репертуар складався з по­бутової, історичної й класичної тематики.У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Бе­резіль", що існував до 1926 р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру.

Лесь Курбас у цей період пристосовує принципи модер­ну до класичного західноєвропейського й українського ре­пертуару (драми В. Шекспіра, Ф. Шиллера, п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журналВтіленням творчих пошуків театру постали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), пси­хологічному ("Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народного гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпре­сіоністському ("Йола" Є. Жулавського). Етапною у твор­чості митця і в історії українського театру стала вистава "Гайдамаки" Т. Г. Шевченка.У 1926—1933 рр. театр "Березіль" працює в Харкові. До його складу входять митці Мар'ян Крушельницький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Іван Мар'яненко, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Надія Титаренко, О Добро-вольська. Найближчим помічником Леся Курбаса у модер­нізації українського театру став драматург Микола Куліш. У його п'єсах ("Мина Мазайло", "Народний Малахій") знайшли широке відображення взаємозв'язки людини і нового історичного часу.Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків українського і світового театру XX ст.У цей період значного розвитку набуває український кінематограф. Величезний вклад у розвиток кінематогра­фу здійснив Олександр Довженко такими фільмами, як "Звенигора", "Арсенал", "Земля".Радянські фільми, зокрема українські, поступово завойовували екраниреспубліки, витісняючи дешеві «ілюзіони», зарубіжні «бойовики». Дляукраїнського кіно другої половини 20-х рр. характерне широке розкриттятеми народу як творця історії і господаря життя. В ці роки вонозвертається до відображення гострих класових конфліктів у нашомусуспільстві, особливо в селі, до всенародного трудового подвигу вбудівництві першого соціалістичного суспільства, провідної роліКомуністичної партії у перетворенні дійсності.перші художні стрічки були переважно екранізаціями відомихлітературних творів. Їх сюжетна схема насичувалася злободенним змістом.Дія, характери персонажів літературного першоджерела осучаснювалися увідповідності з потребами революційного моменту. Ці спроби цікаві нестільки своїми наслідками, скільки тим, що являли собою початковий етапосвоєння революційної проблематики, нову форму екранізацій. Подібнітвори, названі О. Мачеретом «фільмами підміненої теми», свідомо робилисяяк фільми нового кінематографа.О. Довженко мріяв про твір, де була б відображена багатовікова історіяУкраїни, її героїчний епос, прагнення трудящих до справедливості. Такнароджується епічна «Звенигора» (1927), яка вразила сучасниківмасштабністю теми й охоплення подій, метафоричною яскравістю кіномови.«Мій фільм більшовицький», - категорично відповідав О. Довженко своїмопонентам. Подібно до народних співців, авторів дум, він прагнув мовоюкіно змалювати історичний подвиг революційного народу, що втілив у життязавоювання Жовтня. «Звенигора» була однією з перших художніх спроброзкрити на екрані всю складність процесу формування нових риснаціонального характеру, який гартувався в класових боях українськогопролетаріату, в боротьбі з старим світом і старими уявленнями. Всимволічно узагальнених образах фільм розвінчувавбуржуазно-націоналістичні гасла «єдиного потоку», класової«монолітності» українців, стверджував пролетарський інтернаціоналізм.Сучасність, революційні події на Україні показані у фільмі крізь призмуісторії як здійснення віковічних прагнень трудящих.Фільм «Звенигора» був незвичайним, оригінальним явищем. У ньому яскравовиявилися своєрідність обдарування, романтичність художнього баченнямолодого кіномайстра, що започаткував поетичний стильовий напрям вукраїнському радянському кіно. «Я належу до табору поетичного», - зповним правом стверджував О. Довженко. Як і Ейзенштейн, Вертов,Пудовкін, він шукає синтетичної образності, здатної передати пафосісторичних звершень у нашій країні. Тяжіння до монументальних формзображення знаходить у справжнього митця свій особливий вияв. ІЕйзенштейн і Довженко порушують межі лірики і епосу, а це веде достворення нових жанрів, нової стильової якості їх фільмів. Але в кожногоз них цей процес набуває глибоко самобутніх рис, і форма вираженняліричного, авторського почуття в них різна.українське радянське кіно, народжене революцією, пройшло складнийшлях становлення і утвердження. Спираючись на кращі традиції суміжнихмистецтв, кіно виробляло свої художні засоби і принципи відтвореннянової дійсності, нового героя, будівника соціалістичного суспільства. .

Дата добавления: 2015-05-22