Значення нормування праці

Об’єкт, предмет, завдання і методологічні основи економіки праці.

Нормування праці – це встановлення кількості та якості праці, необхідної для виконання конкретної роботи, виготовлення конкретної продукції у певних організаційно технічних умовах виробництва.

Предметом нормування раці є тривалість у часі трудового процесу, його складу і послідовності.

Мета нормування праці – це скорочення витрат на виготовлення продукції, підвищення продуктивності та якості праці, сприяння розширенню виробництва, зростанню доходів підприємства і працівників на основі впровадження ноу-хау вдосконаленні організації виробництва.

Об’єкт нормування праці – це трудовий процес на конкретному робочому місці.

Основні функції нормування праці:

1. Планування – норми, які служать основою виробничого планування на усіх рівнях і в усіх підрозділах.

2. Диференціація заробітної плати. ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПРАВИЛЬНОГО ВСТАНОВЛЕННЯ ЗАРОБІТНЬЇ ПЛАТИ ПРАЦІВНИКА Є ретельно обґрунтовані норми.

3. Організація праці – нормування сприяє виявленню і закріпленню ефективних прийомів і методів праці.

4. Соціальна функція – нормування сприяє обґрунтованому і справедливому розподілі праці, і трудових доходів працівника.

Основним змістом нормування праці є:

1. Аналіз трудового процесу,

2. Вибір оптимального варіанту технології та організації праці.

3. Проектування режимів роботи устаткування, режимів праці та відпочинку.

4. Розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного процесу, їх запровадження з подальшим корегуванням в міру змін організаційно технічних норм.

Принципи нормування праці:

1. Забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним затратам труда та праці.

2. Забезпечення прогресивності норм.

3. Наукове та організаційно-технічна обґрунтованість норм.

4. Єдність та рівна напруженість норм.

5. Обов’язковості комплексності норм.

6. Чітка регламентація складу робіт та умов виконання норм.

7. Принцип оптимального вибору об’єкта нормування.

8. Принцип демократичного залучення працівників до розроблення норм.

На трудових базуються найважливіші показники діяльності підприємства, а саме:

1. Тривалість трудових та технічних процесів.

2. Трудомісткість

3. Чисельність працівників

4. Структура персоналу

5. Кількість технічного обладнання

6. Собівартість продукції

7. Ціна виробу

8. Фонд оплати праці

Питання нормування праці в Україні регулюються статтями 85-93 «Кодексу законів про працю України». Зміст зазначених статей кодексу охоплює питання:

1. Види норм, заміна і перегляд норм праці.

2. Термін дії норм праці.

3. И т д

2.Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства.

Під трудовими ресурсами розуміють частину населення, що проживає на певній території, володіє фізичними та інтелектуальними здібностями, знаннями, навичками та уміннями, необхідними для роботи в якійсь певній трудовій сфері.

Населення – сукупність людей, які проживають на певній території.

Населення поділяється:

1. Економічно активне

2. Економічно неактивне

До економічно активних відносяться зайняті у виробництві, та безробітні (тимчасово).

Неактивне населення молодше 15 старше 70 років (учні, студенти, пенсіонери, інваліди).

В Україні до складу трудових ресурсів належить працездатне населення. Чоловіки від 16 до 65, а жінки від 16 до 60 років.

Трудові ресурси мають соціально-демографічну характеристику (стать, вік, стан здоров’я та ін.).

Оцінка трудових ресурсів передбачає кількісну та якісну характеристику.

Кількісна характеристика визначається за показниками чисельності населення в працездатному віці.

Чисельність населення в працездатному віці здійснюється з метою складання балансу трудових ресурсів.

Якісна характеристика трудових ресурсів визначається структурною характеристикою підприємства (склад і кількісне співвідношення окремих груп і категорій працівників).

категорії і групи працівників: працівники медичних, навчальних закладів, громадських організацій - непромисловий персонал; персонал підприємства, який пов’язаний із виробництвом – промислово–виробничий персонал.

Працівники, що відносяться до промислово-виробничого персоналу поділяються на групи:

1. Робітники

2. Керівники

3. Професіонали

4. Фахівці

5. Технічні службовці (відносяться працівники які здійснюють підготовку і оформлення документації – діловоди, агенти, касири, контролери)

Від характеру трудової діяльності поділяються за:

1. Професіями

2. Спеціальностями

3. Рівнем кваліфікації

Професія – особливий вид трудової діяльності, що вимагає певних трудових навичок і знань.

Спеціальність – вид діяльності в межах професії.

Наприклад: економісти – професія, а маркетологи, фінансисти – спеціальності.

Працівники кожної професії та спеціальності розрізняють за рівнем кваліфікації.

Термін трудовий потенціал – це можлива потенційна здатність до праці індивіда, підприємства, регіону або країни.

Кількісно трудовий потенціал дорівнює добутку чисельності працездатного населення на тривалість праці.

Якісна характеристика трудового потенціалу виражається в таких рисах як фізичне здоров’я, інтелектуально-культурний рівень, активність, знання, уміння, творчість.

У практиці обліку кадрів розрізняють середньосписковий і явочний склад.

До облікового складу належать усі працівники підприємства прийняті на постійну, тимчасову, сезонну роботу на термін 1 день і більше з дня зарахування їх на роботу.

Середньооблікова чисельність визначається шляхом підрахунку чисельності працівників облікового складу за кожен день, звітного місяця і діленням отриманої суми на кількість днів звітного місяця.

Явочний склад показує скільки чоловік з’явилось на роботу.

Явочна чисельність – необхідна кількість працівників з урахуванням кількості робочих місць і норм часу її роботи.

Планова облікова чисельність працівників складає: явочна чисельність множиться на кількість робочих днів за винятком вихідних і святкових і ділиться на число робочих днів за винятком відпусток і днів можливої неявки працівників з поважної причини.

Рух персоналу підприємства визначається такими показниками як:

1. Оборотність кадрів

2. Коефіцієнт поповнення працівників

3. Коефіцієнт сталості

4. Коефіцієнт плинності

В сучасних умовах в основі комплектування колективне підприємства лежить система методів і прийомів спрямованих на добір бажаючих шляхом об’єктивної оцінки індивідуальних знань і навичок людини, яка складається х чотирьох елементів:

1. Професійної орієнтації

2. Професійної консультації

3. Професійного добору

4. Професійної адаптації

Професійною орієнтацією називається система професійного добору, що спрямована на ознайомлення зацікавлених осіб з існуючими професіями.

Професійна консультація проводиться на підприємствах найбільш досвідченими фахівцями і сприяє формуванню більш конкретного рішення – вибору або відмови від даної професії.

Професійний добір зводиться до виявлення професійно значимих якостей у тих хто обирає дану професію.

Професійна адаптація зводиться до перебудови фізіологічних функцій на умови середовища, що змінилися.

Професійна підготовка включає надбання навичок, знань і умінь так одночасно розвиваються певні здібності і особливості.

Виробнича навичка – це індивідуальна надбана форма діяльності заснована на знаннях і умінні за механізмом умовного рефлексу.

Відбір роботу – це процес в якому підприємство відбирає зі списку претендентів особу або осіб, які найкраще підходять за критеріями для вакантного місця.

Для остаточного вибору претендента використовують такі методи: співбесіда, тестування (анкетування), іспити.

На завершення відбувається обговорення кандидата і ухвалення рішення про прийомна роботу і підписання контракту або іншої форми трудової домовленості, а саме трудові угоди, трудові договори.

Трудова угода – це правовий акт, що регулює соціально трудові відносини між працівником і роботодавцем, що укладається на зовнішньому рівні (країна, регіон, підприємства)

Трудовий договір – це правовий акт, що регулює соціально трудові відносини на підприємстві і укладається між працівником і роботодавцем.

Індивідуальний трудовий контракт – це юридично обов’язковий договір, який вкладається між найманим робітником і роботодавцем, і передбачає права та обов’язки сторін.

Колективний договір – це правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між роботодавцем і профспілками, які виражають інтереси працюючих.

Дата добавления: 2015-05-22