Київська Русь одна із наймогутніших держав середньовіччя

Київська Русь з кінця IX до середини XII ст. була однією з наймогутніших держав ранньофеодальної Європи. Вона відіграла велику роль як в історії східнослов'янських народів, так і у світовій історії.

Утворення великої Давньоруської держави не тільки прискорило економічний, політичний та культурний розвиток східних слов'ян, а й дало їм можливість захистити свої землі від нападів іноземних держав і кочових народів (на сході й півдні — від печенігів та половців, на півночі — від варягів, на заході — від польських та угорських королів, на півдні — від Візантії). Таким чином, наявність економічно розвиненого сусіда, здатного стримувати тюркську навалу, мало надзвичайне значення для багатьох західних країн. Русь мала політичні, торговельні, Човен часів Київської Русі культурні відносини з європейськими державами

(Болгарією, Чехією, Польщею, Швецією, Францією, Англією), підтримувала зв'язки з країнами Кавказу, Середньої Азії, а також з арабським Сходом.

У Київській Русі панувала віротерпимість і повага до інших народів. Так, у багатьох містах Давньоруської держави були колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, готів, варягів.

Як зазначає О. Субтельний, рівень соціально-економічного та культурного розвитку Київської держави в Х-ХІ ст. був вищий, ніж рівень тогочасних країн Західної Європи, зокрема це стосується розвитку міст і торгівлі. Недаремно варяги називали Русь «країною міст». Майстри-ремісники Київської Русі своїми виробами славилися на весь світ. Їхні прикраси вражали сучасників своєю витонченістю та неповторністю. Тільки в ранньофеодальному Києві працювали ремісники 60-ти спеціальностей.

Іноземні мандрівники, купці, дипломати, які відвідували тодішній Київ, дивувалися швидкому розвитку міста, висловлювали у своїх мемуарах захоплення його казковою красою.

Київ як столиця України-Русі мав високий міжнародний авторитет серед тогочасних впливових європейських кіл. Нерідко місто над Дніпром порівнювали зі «столицею світу» — Константинополем. Сучасники відзначали велику роль Києва в міжнародній політиці. Монархи багатьох країн уважали за честь поріднитися з великим київським князем.

Стародавня Русь, як одна з найбільших та наймогутніших держав ранньофеодальної доби, мала великий вплив і авторитет у середньовічній Європі. Як говорив у своєму «Слові» митрополит Іларіон, вона «відома и слышима всіми концами земли». Київська Русь —держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, — до цивільних форм правління та від посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі стали князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.

Дата добавления: 2015-05-22