Україна в умовах незалежності

Україна незалежна[ред. • ред. код]

24 серпня 1991 Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991. Сформувалася демократична політична система, закріплена Конституцією 1996 року. Непослідовні реформи з 1990 призвели до глибокої економічної кризи, яка ускладнює політичну ситуацію. Україна робить кроки на шляху інтеграції в Європейський Союз. Основні напрямки зовнішньої політики України були:

Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. — Україна стає членом Міжнародного валютного фонду, 1995 р.- Членом Ради Європи. 2000 р. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН, 2004 р. — угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП).

Ядерне роззброєння: 1994 — приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. — ядерні боєголовки вивезено з території України.

Співпраця з Європейським Союзом (ЄС).

Налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. — Великий договір між Росією та Україною.

1990-ті [ред. • ред. код]

Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що потягло за собою загострення політичної ситуації. Було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримали КПУ — 96, Народний Рух України — 20, СелПУ — 18 іСПУ — 14, що засвідчило домінування лівих сил. Головою Верховної Ради було обрано Олександра Мороза. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулися в червні—липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Леонід Кучма.

Вільні вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. У період правління Л. Кучми проведено певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва, національний прибуток за 1991–1994 рр. скоротився більш як наполовину (56%), карбованець страждав від гіперінфляції.

28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, яка закріпила здобутки суверенної України, підтвердила право людини на безпеку, здоров'я та самовизначення у власній країні. Також документ мав урегулювати повноваження законодавчої, виконавчої та судової влад. У вересні того ж року Національним Банком, який очолювавВіктор Ющенко, введено національну грошову одиницю гривню. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.

У березні 1998 року парламентські вибори проведено за новою системою — мішаною (пропорційно-мажоритарною). З 450 депутатів 225 було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225 — за списками від політичних партій і блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали КПУ (24,65%), Народний рух України (9,4%; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (8,6%), Партія зелених України (5,4%), Народно-демократична партія (5%; 17), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7%; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4%).

Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999 р. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів у не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. До другого туру потрапили діючий президент Леонід Кучма та лідер комуністів Петро Симоненко. За Кучму проголосувало 56% виборців, за Симоненка — 38%.

Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем'єр-міністром України призначено Віктора Ющенка, тодішнього голову Національного банку України, що мав репутацію реформатора. За роки його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення і розпочалось економічне зростання. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, було формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також певні позафракційні депутати. Більшість підтримувала дії уряду Ющенка. Головою Ради став Іван Плющ.

2000-ні [ред. • ред. код]

16 квітня 2000 року відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя.

Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Під час слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. Записи майора Служби безпеки України М. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Вони стали причиною резонансного «касетного скандалу», який значно знизив довіру народу до влади. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!», які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла, а 18 учасників акції були засуджені від 2 до 5 років ув'язнення.

Та попри те, авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном. Наслідком цього стало перегрупування політичних сил в країні у 2000–2001 рр, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. 2001 р. відправлено у відставку увесь уряд Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну».

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за змішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали: блок Віктора Ющенка «Наша Україна» (23,55%), Комуністична партія України (20,01%), Блок «За єдину Україну!» (11,79%), Блок Юлії Тимошенко (7,25%), Соціалістична партія України (6,87%),Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27%. Вперше в історії незалежної України комуністична партія поступилася першим місцем у виборчих перегонах.

На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів, до «Нашої України» — 118 депутатів, КПУ — 64, СДПУ (о) — 31, БЮТ — 23, СПУ — 22; 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Проурядові фракції, за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши перемогу опозиції.

Помаранчева революція [ред. • ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Помаранчева революція.

Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став тодішній Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000–2001 рр., прихильника реформ.

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%), Олександр Мороз(5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів — 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктора Януковича підтримала Наталія Вітренко. Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзит-полів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву«Помаранчева революція».

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

Під час Помаранчевої революції Україна перебувала у центрі уваги світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — бл. 12 тисяч осіб. Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99% виборців за Віктора Януковича — 44,21%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року.

2010 рік [ред. • ред. код]

17 січня 2010 року відбувся перший тур президентських виборів в Україні, у результаті якого переможця виявлено не було. 7 лютого було проведено другий тур виборів, у якому перемогу з відривом у три відсотка над тодішнім Прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко здобув опозиційний лідер Віктор Янукович. Це перший в історії України випадок, коли президента було обрано менше, ніж 50% голосів виборців.

11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим.

21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації.

16 листопада 2010 року почалася Акція протесту проти Податкового кодексу, в багатьох містах проводяться масові мітинги і протести, на Майдані Незалежності в Києві розбите наметове містечко. На головній площі столиці зібралося близько 20 тисяч мітингувальників.^[27]

Євромайдан [ред. • ред. код]

21 листопада 2013 р., за кілька днів до саміту у Вільнюсі, Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.^[28][29] Це спричинило масові акції протесту в Україні, результатом яких стало усунення Януковича від влади.

Кримська криза [ред. • ред. код]

Росія заявила, що призначення Турчинова виконувачем обов'язки Президента було неконституційним^[30] і ввела війська у АР Крим^[31]. Після проведення референдуму, Росія анексувала Крим та Севастополь. Майже увесь світ визнає дії Росії по відношенню до України незаконними.

Дата добавления: 2015-05-22