Характер у структурі індивідуальності

Диференціація характеру

Представники деяких психологічних напрямів не визнають поняття "характер", а з більшості зарубіжних довідкових видань і досліджень його вилучили. Спостерігається тенденція до ототожнення характеру з особистістю. Багато вчених характер вважають проблемою етики, висловлюють сумніви у можливості вивчення його як самостійного явища. Характер у диференціально-психологічному контексті розуміють як основну змістову характеристику індивідуальності, що детермінується впливами соціокультурного середовища і формується на психічній основі темпераменту.

Піонером у дослідженнях характеру вважають давньогрецького філософа Теофраста (372-287 до н. е.). У XVIII ст. в Європі активно досліджували типологію характеру, а англійський філософ і психолог Джон-Стюарт Мілль (1806-1873) навіть запропонував виокремити етологію як особливу науку. З часів Теофраста характер називали "етос". Вважалось, що характер розкриває і обмежує міру особистої відповідальності людини, визначає вчинки, якими вона може керувати (на відміну від темпераментальних проявів, змінити які не можливо), тобто концентрує те, що вона може контролювати, змінювати і розвивати. Характер формується протягом життя людини і, загалом усталившись до підліткового віку, змінюється під впливом виховання і самовиховання. Тому характер, на відміну від темпераменту, може підлягати етичному оцінюванню.

Характер (грец. Charakter - риса, особливість) - індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що зумовлюють типовий для суб'єкта спосіб поведінки в певних життєвих ситуаціях і обставинах.

Характером також називають своєрідність складу психічної діяльності, що виявляється в особливостях соціальної поведінки особистості, насамперед у ставленні до професії, людей, самого себе.

Донедавна вітчизняні психологи наголошували, що хребет характеру" становить воля - стійкість у діях, принциповість, відношення інтелекту і особистості, наявність життєвих цілей. Зарубіжні вчені, також відзначаючи елемент характеру, пов'язаний із самоконтролем і саморегуляцією, як синонім іноді вживають поняття "сила Я", "сила Над-Я".

Важко розмежувати прояви характеру і особистості, а ще складніше - характер і темперамент. Б. Кречмер вважав, що темперамент - це вроджена особливість перебігу психофізіологічних процесів (їх темп, інертність, напруження, здатність до переключення та ін.), а характер - це стійка особливість ставлення людини до світу, оточення і себе.

А. Ковальов і В. М'ясищев виокремили такі підходи в дослідженні характеру і темпераменту: їх ототожнення; антагонізм; трактування темпераменту як елементу характеру; визнання темпераменту основною природою характеру. Позиції, за якою темперамент є основою характеру, дотримується багато вітчизняних дослідників, зокрема послідовники теорії індивідуальності. У ній стверджується, що темперамент і характер зумовлюють один одного. Характер формують життєві враження, виховання і навчання на природній основі темпераменту - властивостях нервової системи і генетичних програмах. Однак темперамент наділений стійкістю, тотальністю і описує формальні (незалежні від змісту діяльності) особливості поведінки, а характер виявляється не у всьому і не завжди.

Темперамент може не визначати змістової складової відносин особистості (останнім часом це ставлять під сумнів), а характер саме їх і відображає - переваги, значущі відносини, змістові і духовно-світоглядні якості індивідуальності, тенденції психічного нездоров'я. Так, В. Ананьєв вважав, що кожна риса вдачі (характеру) є певним істотним ставленням особистості до навколишнього світу, до таких його об'єктів, як природа, суспільство, суспільні ідеї (ідеологія), праця, інші люди тощо.

Вплив характеру на особистість практично не вивчений в академічній психології, насамперед через традицію апелювати до злитості цих двох конструктів, що насправді співвідносяться як "частина - ціле". Зате в житейській наївній психології проблема характеру і його зв'язку з особистістю - одна з центральних. Прикладом може бути запропонована Б. Братусем гумористична інтерпретація чотирьох типів людей, представлена в традиційній системі координат (рис. 2.3).

Різноманіття суб'єктивних оцінок, за допомогою яких люди характеризують знайомих, можна описати за допомогою зображених на рисунку координат. Більшість людей зараховують себе до І типу (и хороша людина з хорошим характером"). Диференціальна психологія не може спиратися на розмиті оцінні категорії або соціально створювані конструкти на зразок "хороший - поганий" при оцінюванні людини, хоча частка самоіронії нерідко сприяє адекватності наукових висновків.

Дослідники прагнули чітко визначити і розрізнити поняття "темперамент" і "характер". Переважно йшлося про вплив характеру на темперамент, суть якого виразив І. Кант: "Темперамент указує на те, що можна зробити з людини, а характер - на те, що сама вона хоче зробити із себе". Психологи погоджуються, що характер не є чимось готовим, даним від природи, Його визначають сукупність зовнішніх чинників, що впливають на індивіда в процесі розвитку, і свідомі зусилля людини, спрямовані на формування власних властивостей.

Розмежовував поняття "тип нервової системи", "темперамент" і "характер" І. Павлов: "Тип є вроджений конституціональний вид нервової діяльності - генотип... Характер є сумішшю уроджених схильностей, потягів з прищепленими протягом життя під впливом життєвих вражень". Система умовних зв'язків, що утворюються в процесі структуризації життєвого досвіду, становить природну основу характеру, його формально-динамічну складову, а система орієнтації виникає внаслідок сплаву схильності суб'єкта з формувальними впливами середовища. Стійка система зв'язків, яку назвали динамічним стереотипом, є основою спрямованості - властивості, що належить до найважливіших змістових характеристик індивідуальності.

Воля як основний системотвірний компонент характеру виявляється в диференційованій системі довільної регуляції, пов'язаної з емоційними патернами і рівнем розвитку здібностей. Наполегливість у досягненні мети помітніше виражена в структурі характеру людей з високим рівнем інтелекту й освіти.

Багато даних підтверджують вплив характеру на вибір суб'єктом способів взаємодії і на взаємозв'язок характеру з темпераментом. У процесі досліджень співвідношення структурних компонентів індивідуальності характер, представлений різними параметрами самоставлення, зіставляли з темпераментальними і стильовими властивостями. Інтенсивність зв'язків між досліджуваними показниками темпераменту, стилю і характеру була різною. Зв'язки характеру зі стилем, який є "ближче розташованим" утворенням у просторі індивідуальних властивостей, виявилися сильнішими (з високим рівнем значущості - р < 0,001), ніж зв'язки характеру з темпераментом, віддаленішими в ієрархічній структурі індивідуальності.

Дата добавления: 2015-05-22