Сутність і характеристики здібностей

Диференціальна психологія здібностей

Здібності пронизують усі рівні індивідуальності, взаємодіючи з іншими якостями, оскільки мають комплексну природу. Вони перебувають у постійній динаміці. Не можна вести мову про наявність здібностей, поки вони не проявилися, і не можна вважати їх остаточно сформованими. Вони історичні й відповідають запитам культурної практики: абсолютний слух у дитини не виявляється, поки перед нею не постане завдання розпізнавати звуки за висотою. Поява нових видів професійної діяльності також допомагає викристалізуватися новим здібностям - економічним, до програмування тощо.

Загальна характеристика здібностей ґрунтується на таких положеннях: здібності відрізняють одну людину від іншої; на відміну від дефектів, вони забезпечують успіх у діяльності; здібності не можна зводити до знань, умінь і навичок.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного виконання певної продуктивної діяльності, не зводяться до знань, умінь і навичок, але забезпечують легкість і швидкість їх засвоєння та набуття.

У сучасній психології здібностей сформувалися предметні галузі: психогенетика здібностей, психофізіологія здібностей, загальна психологія здібностей, диференціальна психологія здібностей і психодіагностика здібностей, здібності і діяльність, розвиток здібностей, соціальна психологія здібностей, "повсякденна психологія" здібностей ("імпліцитні теорії").

Вивчення здібностей відбувається на основі таких підходів:

1) теорії спадковості. їх представники тлумачать здібності як біологічно детерміновані явища, розвиток і прояв яких залежить від успадкованого генофонду. Цієї позиції дотримувався Гальтон, обґрунтувавши успадкованість таланту за даними енциклопедичних словників і досліджень генеалогії відомих людей;

2) теорія набутих здібностей. Один із її фундаторів, філософ Клод ГельвеціЙ (1715-1751), ще у ХУШ ст. стверджував, що геніальність будь-якого рівня можна виховати. Надалі вважали, що здібності складаються з уроджених програм і працездатності;

3) підхід, що утверджував діалектику вродженого і набутого в здібностях. Розвивався переважно у радянській психології. Основний його постулат - вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, а самі здібності е результатом становлення. Здібності формуються у діяльності і тому залежать від її змісту, від спілкування з дорослими, що задають дитині еталони дій і досягнень. На цій підставі П. Гальперін припускав, що здібності є результатом інтеріоризації. Б. Теплов стверджував, що можна виховати музичні здібності дуже високого рівня, але погоджувався зі своїми опонентами, що здібності загалом соціальні, а задатки тільки успадковуються, отже вони е індивідними характеристиками.

Здібності описують за допомогою відповідних характеристик. Вони наділені якістю (визначають ту діяльність, якій вони сприяють) і кількістю (ступенем вира-женості). За якістю найчастіше виокремлюють: загальні здібності - систему індивідуально-вольових якостей особистості, які забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності; спеціальні (окремі) - систему властивостей особистості, що допомагають досягти високих результатів у спеціальній галузі діяльності (музичній, сценічній" математичній). Дослідників особливо цікавлять такі загальні здібності, як інтелект, креативність, научуваність.

Кількісні характеристики здібностей проявляються у ступені їх вираженості, їх вимірюють за допомогою спеціальних вправ і тестів, послуговуючись певними критеріями. Наприклад, кількісну характеристику сформованості здібності до читання першокласників перевіряють за критерієм швидкості - кількість слів за хвилину; кількісним показником розвитку інтелектуальних здібностей є показник який визначають за спеціальним тестом.

Здібності класифікують за різними критеріями. За видом психічних функціональних систем їх поділяють на сенсомоторні, перцептивні, атенційні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за основним видом діяльності - на наукові (математичні, лінгвістичні та ін.), творчі (музичні, літературні, художні), інженерні тощо.

У структурі здібностей важливу роль відіграють опорні властивості, без яких прояв здібностей узагалі неможливий (наприклад, для образотворчої діяльності це чутливість зорового аналізатора, сенсомоторні якості, образна пам'ять), і провідні властивості, які встановлюють верхню межу розвитку здібностей (творча уява). Складовою структури здібностей є задатки, а також операції, за допомогою яких здібності реалізуються.

В особливо сприятливі сензитивні періоди - періоди розвитку певних психічних функцій (сприйняття форми, звукової складової мови тощо) - задатки можуть розкритися яскравіше. Музичні, математичні здібності зазвичай виявляються до 5 років, коли активно розвиваються слух і музична пам'ять дитини, а лінгвістичні або образотворчі - дещо пізніше.

Здібності також можуть проявлятися на репродуктивному рівні, коли людина демонструє лише те, чого її навчили, і продуктивному рівні - створення чогось суб'єктивно або об'єктивно нового завдяки таланту, геніальності.

Отже, здібності мають синтетичний характер - природний і соціальний, наділені складною комплексною структурою, завдяки якій набувають можливості компенсації. Відносна нерозвиненість якоїсь здібності не виключає успішності оволодіння діяльністю загалом. І навпаки - наявність ізольованої здібності не гарантує успішності. Здібності співіснують, взаємодіють і сприяють появі обдарованості.

Дата добавления: 2015-05-22