Онтологічний підхід до розуміння інтелекту

Можливо, пізнавальні процеси (сприйняття, пам'ять, логічне мислення тощо) - лише умовні терміни, які використовували на певному етапі розвитку психології пізнання. Однак є підстави вважати, що інтелект забезРегуляційний підхід до розуміння інтелекту

Представники регуляційного підходу вважали інтелект умовою контролю імпульсивної мотивації та ментальним самоуправлінням.

Положення про інтелект як механізм не лише перероблення інформації, а й регулювання психічної активності одним із перших сформулював та обґрунтував Л. Терстоун ("Природа інтелекту", 1924). Він розглядав інтелект як здатність гальмувати імпульсивні спонукання або припиняти їх реалізацію до моменту осмислення початкової ситуації в контексті вибору оптимального способу поведінки. Для прикладу він пропонував розглянути ситуацію "Вам терміново знадобилися гроші": "Припустимо, Ви бачите приятеля і вирішуєте негайно попросити потрібну суму. Однак, помітивши, що він зайнятий розмовою з колегами, Ви вирішуєте поговорити з ним пізніше. Проте потім думаєте, що не варто позичати гроші саме у цього приятеля, а краще звернутися до іншого. Можливо, доцільніше узяти позику в банку? Потім починаєте сумніватися у необхідності грошей. Після роздумів придумуєте цілком прийнятний маневр, за допомогою якого можна обійтися без грошей".

Психологічний ланцюжок складається з шести "кроків": виникла потреба (1) - гроші (2) - позичити (3) - у знайомого (4) - у конкретного приятеля (5) - у цю хвилину (6). Негайна реалізація ланцюжка свідчить про відсутність інтелектуальної регуляції. Якщо спонукання блокується між 6 і 5 кроком, це вказує на мінімальне включення інтелекту, якщо між б і 4 - інтелект включається трохи більше. Повною мірою інтелект проявить себе на кроках 3 і 2, а найочевидніше - на кроці 1, оскільки при цьому гостре і невідкладне спонукання можна усвідомити в абстрактнішіЙ формі, внаслідок чого початкова потреба буде нейтралізована або істотно трансформована.

Отже, інтелектуальна поведінка припускає: можливість стримувати спонукання на різних стадіях підготовки поведінкового акту; можливість думати у різних напрямах, здійснюючи вибір відповідних варіантів адаптивної поведінки; можливість осмислювати ситуацію і власні спонукання на узагальненому рівні на основі підключення понятійного мислення.

На думку Р. Стернберга, проблема інтелекту повинна розв'язуватися в контексті того, як суб'єкт управляє собою. Відповідно, слід шукати відповідь на питання: яке відношення інтелекту до внутрішнього і зовнішнього світу, досвіду людини. На цих питаннях ґрунтується триархічна теорія інтелекту, в межах якої інтелект визначають як форму ментального самоуправління, що охоплює взаємопов'язані субтеорії: компонентів, контексту і досвіду.

Субтеорія компонентів розглядає внутрішню діяльність ментального самоврядування як систему елементарних інформаційних процесів (компонентів, за Стерн-бергом), що відповідають за поточне перероблення інформації в процесі її отримання, перетворення, зберігання і використання. До таких компонентів належать:

а) метакомпоненти - процеси регулювання інтелектуальної діяльності, що припускають планування, дослідження процесу прийняття рішення, свідомий розподіл уваги, організацію зворотного зв'язку і т. д.;

б) компоненти виконання - процеси перетворення інформації і формування відповідних реакцій (зв'язування, доповнення, порівняння, селекція, групування іт. д.);

в) компоненти засвоєння і використання знань - шляхи набування знань, починаючи з наслідування і закінчуючи інсайтом, їх диференціація в умовах зберігання, оперативність використання і т. д.

Субтеорія контексту допомагає проаналізувати зовнішні прояви ментального самоуправління, які характеризують функції інтелекту стосовно середовища: адаптацію до оточення; вибудовування вибіркового ставлення до того, що відбувається; структурування (надання форми) оточення з метою його зміни. Аналіз зовнішнього контексту, в якому діє інтелект, дає змогу з'ясувати роль соціокультурних стандартів при оцінюванні інтелектуальної поведінки, позавербальної культурної інформації як основи соціального і практичного інтелекту і т. п.

Субтеорія досвіду описує можливості інтелекту на шкалі "новизна - стереотипність". За цим критерієм розрізняють здатність суб'єкта справлятися з новою ситуацією і здатність діяти швидко, без зусиль на основі автоматизованих когнітивних навичок у стандартних, повторюваних ситуаціях.

Стернберг наголошував, що ментальне самоуправління зосереджується на можливості вибору альтернативних способів організації інтелектуальної активності людини і стосується не стільки інтелекту, скільки особливостей його використання.

печує актуалізацію і координацію пізнавальних процесів під час побудови пізнавального образу.

Припускають, що зрозуміти природу інтелекту на рівні аналізу результативних і функціональних його властивостей неможливо, слід спочатку пояснити самі властивості з погляду особливостей устрою психічної реальності, що їх породжує. За цього підходу сукупність пізнавальних процесів, що формують інтелект, розуміють як ієрархію різнорівневих когнітивних структур, які на основі когнітивного синтезу "знизу" і "зверху" утворюють єдину структуру людського інтелекту. Центральну роль у становленні інтелекту відіграють понятійні структури.

Як психічний носій властивостей інтелекту розглядають індивідуальний ментальний (розумовий) досвід. За призначенням інтелект - це загальна пізнавальна здібність, яка виявляється в тому, як людина сприймає, розуміє і пояснює те, що відбувається, і в тому, які рішення вона приймає і наскільки ефективно. За онтологічним статусом інтелект - це особлива форма організації індивідуального ментального досвіду (ментальних структур), породжуваного ними ментального простору відображення і побудованих у цьому просторі ментальних репрезентацій того, що відбувається. Властивості інтелектуальної діяльності, вимірювані за допомогою психодіагностичних методик і виявлені в реальній життєдіяльності, похідні стосовно особливостей складу і побудови ментального досвіду суб'єкта.

Ментальні структури - це відносно стабільні психічні утворення, які в умовах пізнавального контакту суб'єкта з дійсністю забезпечують надходження інформації про її перетворення, перероблення і вибіркове інтелектуальне відображення.

Ментальний простір є суб'єктивним діапазоном відображення, в якому можливі різні уявні переміщення, динамічна форма ментального досвіду. Він розгортається за актуальної інтелектуальної взаємодії суб'єкта зі світом і має здатність до одномоментної зміни вимірів своїх суб'єктивних і об'єктивних чинників (афективного стану людини, появи додаткової інформації, ефектів "кристалізації досвіду"). Одним з непрямих доказів існування ментального простору є описана Яковом Пономарьовим (1920-1997) здатність діяти "в умі" ("внутрішній план дій"). На його думку, не можна задовольнятися систематизацією основних пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, уваги, мислення) або логічним аналізом засвоєних суб'єктом знань, досліджувати необхідно складову інтелекту, пов'язану з внутрішнім планом дій.

Ментальна репрезентація - це актуальний розумовий образ конкретної події, тобто суб'єктивна форма бачення дійсності. Раніше під репрезентацією розуміли певну форму зберігання знань (прототип, слід пам'яті, фрейм тощо), тепер її розглядають як інструмент застосування знань до певного аспекту дійсності. Тому ментальна репрезентація залежить від обставин і будується в конкретних умовах для цілей суб'єкта.

Психічною основою ментального досвіду є ментальні структури. У межах їх аналізу можна вирізнити рівні (шари) досвіду, кожний із яких має своє призначення:

1) когнітивний досвід - ментальні структури, які забезпечують сприймання, зберігання і впорядкування інформації, сприяючи відтворенню в психіці суб'єкта стійких аспектів його оточення. Вони призначені оперативно переробляти поточну інформацію про актуальну дію на різних рівнях інтелектуального відображення. Когнітивний досвід представлений такими ментальними компонентами, як архетипні структури, способи кодування інформації, когнітивні схеми, семантичні і понятійні структури, які є результатом інтеграції базових механізмів перероблення інформації;

2) метакогнітивний досвід - ментальні структури, що відповідають за мимовільну і довільну саморегуляцію процесу перероблення інформації, покликані контролювати стан індивідуальних інтелектуальних ресурсів, коригувати інтелектуальну діяльність. Представлений такими ментальними структурами, як мимовільний інтелектуальний контроль, довільний інтелектуальний контроль, метакогнітивна обізнаність, відкрита пізнавальна позиція;

3) інтенціональний досвід - це ментальні структури, що є основою індивідуальної вибірковості інтелектуальної активності і беруть участь у формуванні суб'єктивних критеріїв вибору певної предметної галузі, напряму пошуку рішення, джерела отримання і форми переробки інформації; представлений такими ментальними структурами, як переваги, переконання та умонастрої.

Особливості організації когнітивного, метакогнітивного й інтенціонального досвіду зумовлюють властивості індивідуального інтелекту на рівні продуктивності інтелектуальної діяльності (інтелектуальні здібності) та індивідуальної своєрідності складу розуму (Індивідуальні пізнавальні стилі).

У межах тестологічних і експериментально-психологічних напрямів дослідження інтелекту накопичено багатий фактичний матеріал, представлено різні теоретичні погляди на природу інтелекту. Деякі експериментально-психологічні підходи виникли як реакція на суперечності тестологічних теорій інтелекту або як спроба пояснити індивідуальні відмінності в результатах тестового виконання. Ці теорії взаємопов'язані і впливають одна на одну. Це дає підстави сподіватися, що майбутні психологічні дослідження допоможуть скоротити кількість теорій інтелекту за рахунок інтеграції існуючих підходів і поглиблення знань про його природу.

Дата добавления: 2015-05-22