Психологічна характеристика готовності та адаптації дитини до навчання у школі

Увага.

Розвиток уваги безпосередньо пов'язаний із формуванням сприймання. Шестирічна дитина, почавши самостійно діяти, частіше відчуває потребу в допомозі дорослого, в його вказівках, поясненнях, схваленні. Особливо у неї посилюється роль мови як об’єкта уваги, коли діти мають справу з правилами, вимогами, що їх висувають дорослі. Оскільки свої вимоги дорослі підкріплюють оцінкою, ці вимоги набувають сигнального значення, виділяються і стають домінантними.

Шестирічні діти здатні активно і продуктивно займатися однією і тією самою справою в середньому не більше 8-10 хв.

У шестирічних дітей іще переважає мимовільна увага. У процесі пізнання розвивається довільна увага. У цьому віці діти вже можуть виокремлювати об’єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально зосереджуватися на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу. Захоплені цікавою роботою шестирічки можуть за вимогою дорослого займатися й нецікавою роботою, але потрібною, обов’язковою. Вона потребує від дитини вольової уваги, завдяки якій дитина стає здатною підпорядковувати свою увагу вимогам педагога, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю.

Пам'ять та уява. Уявлення, або образи раніше сприйнятих збережених предметів становлять основний зміст пам’яті шестирічної дитини. Розв’язуючи задачу подумки, 6-7 річна дитина використовує дію лише як виконавчу. Мова-розповідь за складеною картинкою набуває в дітей форми розгорнутого оповідання, що свідчить про осмислювання дитиною всієї утвореної картини і про виникнення нового виду уявлення – оперування образами, переданими в словах.

Мислення. Мислительна діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах: наочно-дійове, наочно-образне й логічне мислення. Наочно-образне мислення вплітається у практичну діяльність: виконуючи завдання, дитина оперує предметами. Під час наочно-образного мислення вона спирається на образи предметів чи уявлення, малює у своїй уяві ситуацію, у якій уявно діє.

Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їх основі суджень. В 6 років у дитини з’являється не лише вміння оперувати уявленнями, а й збагачення змісту цих уявлень.

У дітей старшого дошкільного віку (6-7 років) знову змінюються ставлення чуттєвого сприймання, практичної дії і мови. Тепер, поглянувши лише на картинки, дитина подумки їх комбінує. Вона може, не вдаючись до практичних маніпуляцій фігурками, розв’язати подумки запропоновану задачу.

Мовлення. У нерозривному зв’язку з розвитком мислення дитини шестирічного віку здійснюється і мовний розвиток. Вища форма розумової роботи за допомогою внутрішньої мови: дитина розв’язує задачу мовчки і фіксує результат.

У шестирічних дітей відбувається подальше диференціація функцій мовлення. До функції спілкування додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання – коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення.

Під час останнього процесу виникає внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, що ґрунтується на практичній діяльності.

Воля. У шестирічних дітей значну роль продовжує відігравати наслідування під час виконання вольових дій. Але наслідування в дітей 6-7 річного віку стає умовно-рефлекторною, довільно керованою дією.

Дедалі більшого значення набуває словесна інструкція дорослого, яка спонукає дитину виконувати доручену їй дію. Дедалі менше значення має мовчазне копіювання дитиною дії дорослого, що сприймається дітьми як зразок для наслідування.

Істотно змінюється в дітей шестирічного віку і сам процес вольової дії, Якщо дитина 5 років зазвичай одразу починає виконувати те, що від неї вимагають, то в 6-7 років у дитини чітко виступає етап попереднього орієнтування в майбутній дії. Цілком очевидно, що такий стиль навчання дії шкідливо позначається на розвитку самостійності шестирічних дітей.

Психологічну готовність до школи в найзагальнішому вигляді можна визначити як комплекс психічних якостей, необхідних дитині для успішного початку навчання в школі; вона включає декілька компонентів:
1) мотиваційна готовність (позитивне відношення до школи і вчення);
2) вольова готовність (досить високий рівень розвитку довільності поведінки);
3) інтелектуальна, або розумова, готовність (наявність певних умінь, навичок, рівня розвитку пізнавальних процесів);
4) соціальна, або моральна, готовність (сформованість тих якостей, які забезпечують встановлення взаємин з дорослими і однолітками, входження в життя класу, виконання спільної діяльності і т. п.).
Психологічна готовність до шкільного навчання, таким чином, припускає, що дитина вже опанувала (чи знаходиться в процесі оволодіння) уміння, знання, мотивацію і іншими необхідними для освоєння шкільної програми поведінковими характеристиками.
Психологічна готовність до школи знаходиться в тісному зв'язку з фізичним і морфофункциональным розвитком дитини. Йдеться, передусім, про такі характеристики, як уміння розрізняти звукові поєднання, наявність необхідної рухової координації, уміння зосереджено працювати впродовж певного часу, рівень психічної активності і концентрації уваги, здатність до наслідувальних дій, необхідний рівень розвитку пам'яті і
т. п.
Психологічна готовність до шкільного навчання полягає не в тому, що у дитини до моменту вступу до школи складаються психологічні риси, які відрізняють школяра. Такі риси можуть кристалізуватися тільки в самому ході шкільного навчання під впливом властивих йому умов життя і діяльності. Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є передумови виникнення цих рис. Одна з основних - сприйняття дитиною шкільного навчання як сходинки до дорослості. Інша передумова психологічної готовності - наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів, а також уміння певною мірою "володіти собою".

Важливо, щоб дитина йшла у школу фізично готовою: була фізично розвиненою, здоровою. Але необхідна також і психологічна готовність, яка визначається тією системою вимог, які ставить школа перед дитиною. Вони пов’язані, як показують дослідження, із зміною соціальної позиції дитини в суспільстві, а також із специфікою навчальної діяльності в молодшому шкільному віці.

Що ж таке психологічна готовність?

Психологічну готовність до школи в найзагальнішому вигляді можна визначити як комплекс психічних якостей, необхідних дитині для успішного початку навчання в школі; вона включає декілька компонентів:
1) мотиваційна готовність (позитивне відношення до школи і вчення);
2) вольова готовність (досить високий рівень розвитку довільності поведінки);
3) інтелектуальна, або розумова, готовність (наявність певних умінь, навичок, рівня розвитку пізнавальних процесів);
4) соціальна, або моральна, готовність (сформованість тих якостей, які забезпечують встановлення взаємин з дорослими і однолітками, входження в життя класу, виконання спільної діяльності і т. п.).
Психологічна готовність до шкільного навчання, таким чином, припускає, що дитина вже опанувала (чи знаходиться в процесі оволодіння) уміння, знання, мотивацію і іншими необхідними для освоєння шкільної програми поведінковими характеристиками.
Психологічна готовність до школи знаходиться в тісному зв'язку з фізичним і морфофункциональным розвитком дитини. Йдеться, передусім, про такі характеристики, як уміння розрізняти звукові поєднання, наявність необхідної рухової координації, уміння зосереджено працювати впродовж певного часу, рівень психічної активності і концентрації уваги, здатність до наслідувальних дій, необхідний рівень розвитку пам'яті і
т. п.
Психологічна готовність до шкільного навчання полягає не в тому, що у дитини до моменту вступу до школи складаються психологічні риси, які відрізняють школяра. Такі риси можуть кристалізуватися тільки в самому ході шкільного навчання під впливом властивих йому умов життя і діяльності. Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є передумови виникнення цих рис. Одна з основних - сприйняття дитиною шкільного навчання як сходинки до дорослості. Інша передумова психологічної готовності - наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів, а також уміння певною мірою "володіти собою".

Психологами доведено, що в дітей, не готових до систематичного навчання, важче і триваліше проходить період адаптації, пристосування до школи; в них частіше проявляються різноманітні труднощі в навчанні; серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі.

Найбільш загальним показником готовності дитини до школи є стійке позитивне ставлення до шкільного навчання. Якщо дитина безболісно перейшла до нових вимог, якщо навчання дається їй відносно легко, якщо у неї не втрачається інтерес до учіння а навпаки, зміцнюється і розвивається, в цьому випадку можна говорити про повноцінну психологічну підготовку дитини до школи.

Дата добавления: 2015-05-22