Руська держава за Мстислава Великого (1125-1132)

Мстислав Великий (народ. 1076 - помер 1132 рр.). Князь новгородський, білгородський і київський, старший син Володимира Всеволодича Мономаха й Гіти, дочки англосаксонського короля Гаральда II. Почав своє служіння у 12-ть років. Все його правління було насичено подвигами високої воїнської звитяги і самовідданого служіння своїй Батьківщині. Ще в юності проявив благородство і істино християнське ставлення до своїх ворогів, коли князь Олег Чернігівський убив його брата і захопив землі. Поховавши брата, Мстислав пише Олегу: «Ти вбив мого брата, але на війнах гинуть і царі, і князі. Задовільнися тим уділом, який дістався тобі в спадок і тоді я вмовлю батька мого помиритися з тобою». Олег не послухав молодого племінника і продовжив захоплювати його землі. Тоді Мстислав зібрав військо та змусив Олега відступити. Князь знову запропонував мир своєму дядькові і попросив батька забути про злочини Олега. Володимир Мономах, як пише літописець, зізнався, що син присоромив його своєю великодушністю. У результаті й великий князь послав Олегу пропозицію про мир. Одружився близько 1095 р. з Христиною, дочкою шведського короля Інга Стейнкельса, а після її смерті 1122 р. вдруге взяв шлюб з дочкою новгородського посадника Дмитра Завидовича. Від 1095 р. княжив у Новгороді Вел. 1096 p. розгромив Олега Святославича чернігівського, що воював проти Володимира Мономаха. 1113 р. переміг чудські племена. А 1117-го літній Мономах перевів Мстислава з Новгорода до Білгорода, ближче до Києва. По смерті батька 1125 р. Мстислав успадкував київський стіл. Мстиславу корилися мономашичі, а клани Ольговичів, Давидовичів і галицьких Ростиславичів визнавали його зверхність. У 1128-1130 pp. він, узяв гору над полоцькими князями, які прагнули незалежності, полонив їх і відіслав до Константинополя, а в Полоцьку посадив свого сина Ізяслава. Мстислав пильнував Новогород Вел., де сидів його інший син Всеволод. Успішно воював з Литвою, його боялися половецькі хани. Мав династичні зв'язки з країнами Заходу. Одна з його дочок, Малфрід, спершу взяла шлюб з норвезьким королем Сігурдом, потім – із датським королем Еріком Едмундом, інша дочка, Інгеборга, вийшла за датського короля Кнута Лаварда, третя, Ірина Добродія,— за майбутнього імператора Візантії Андроніка Комніна, четверта, Єфросинія,— за угорського короля Гезу II. Мстислав був останнім єдиновладним правителем Давньоруської держави. Після його смерті 1132 р. відносно згуртована монархія Ярославичів вступає в добу роздрібненості. 22.Виникнення самостійних князівств. Причини феодальної роздробленості Русі.

Кінець ХІ – середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздрібненості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави, набирають сили відцентрові тенденції. Вже у ХІІ ст. на теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла 50, а у ХІV ст. – 250. Феодальну роздрібненість спричинило кілька факторів: 1). Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. За часів Володимира Русь простягалась майже на 800 тис. кв.км., що залежно від обставин,12 могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь12 в цей час не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здіснення своїх владних повноважень на такій величезній території. 2). Зростання великого феодального землеволодіння. За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було понад 3 тисячі. 3). Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Тривалий час (майже до 30-х рр. ХХ ст.) серед істориків панувала думка про те, що основною причиною роздрібненості є порушення принципів престолонаслідування. Спочатку на Русі домінував “горизонтальний” принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління – від сина старшого брата до сина наступного за віком). В центрі міжусобного протистояння, як правило, знаходився Київ, який в той час був не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146-1246 рр.) київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше одного року. 4). Зміна торговельної кон’юнктури 3 і занепад торгівлі. У цей час половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв’язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами. 5). Перманентні 4 напади степових кочівників (печенігів, половців, татар)

Дата добавления: 2015-05-22