Сфера обігу сфера виробництва сфера обігу 1 страница

Зв

Екзамен з економіки.

1.Предмети і засоби праці не однаково переносять свою вартість на готовий продукт. Предмети праці, тобто сировина, матеріали, електроенергія, комплектуючі, малоцінні і швидкозношувані предмети, цілком переносять свою вартість на новостворений продукт, тобто споживаються в процесі одного виробничого циклу. Вони є елементами оборотного капіталу. Засоби праці, тобто споруди, верстати, машини, служать тривалий час і цілком переносять свою вартість на готовий продукт по частинах. Вони представляють основний капітал.

2.в процесі одного виробни чого циклу на готові продукти переноситься певна частина первісної вартості засобів праці.Ці відрахування включаються в собівартість продукції і накопичуються в амортизаційному фонді. Як правило норма амортизаційних відрахувань розраховується, виходячи з первісної вартості засобу праці та терміну його служби. Наприклад, якщо верстат придбаний за 10000, і термін його служби складає 10р, то щорічно в амортизаційному фонді накопичується 1000. Норма амортизації: N_A= A/K *100% Де: N_A- норма амортизації %; А- сума щорічних відрахувань в амортизаційний фонд; К-первісна вартість основного капіталу(засоба праці).В нашому прикладі норма амортизації становить 10%. Амортизаційний фонд використовується для ремонту обладнання та технічного переозброєння виробництва.

3. Індивідуальний капітал, авансований підприємцем на купівлю виробничих факторів, що знаходиться в безперервному русі. У процесі кругообігу капітал послідовно проходить: сферу обігу, сферу виробництва, сферу обігу. При цьому капітал послідовно переходить з однієї форми в іншу: з грошової форми в товарну, потім у виробничу, в товарну і знову в грошову (см.схему):

… Г– Т Рс - … в… - Т’ – Г’…

Процес постійного повторення кругообігу індивідуального капіталу називається обігом.

4. Процес п остійного повторення кругообігу індивідуального капіталу називається обігом Швидкість – число обертів за рік. Час обороту капіталу вкулючає в себе:час виробництва(робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах); час обігу(час продажу продукції, час придбання факторів виробництва).

Тривалість часу обігу залежить від: а)умов купівлі засобів вироб­ництва і продажу готових товарів; б)віддаленості ринків збуту; в)розвинутості транспорту і зв'язку. Найважливішою частиною часу обігу є час продажу, тому що саме тут відбувається перетво­рення товарної вартості в грошову й виявляється, як покриваються витрати виробництва і який прибуток отримує підприємець.

5. Вартість це суспільно необхідна праця яка затрачена для виготовлення продукту.У процесі виробництва створюється товар, вартість якого виражається: W = c+v+m, Де W-вартість товару;c-витрати постійного капіталу, або минулої праці, здійснений у засобах виробництва;v-змінний капітал або витрати на придбання робочої сили;m-додатковий продукт. У структурі вартості чітко видно: -собівартість товару (c+v);-додатковий продукт, в якому міститься прибуток. (m)У структурі вартості чітко видно:-витрати минулої праці (с);-новостворена, або додана вартість (v+m).Відповідно до трудової теорії вартості в основі системності лежить кількість суспільного,- необхідної праці. Закон вартості виражає таку суспільну потреба: вартість товару повинна визначатися витраченим на його виготовлення кількістю суспільно-необхідного робочого часу.Суспільно-необхідний робочий час визначається:- суспільно-нормальним (панівним) станом виробництва; - середньою кваліфікацією працівників;- середньою інтенсивністю праці. Закон вартості регулює процес суспільного відтворення наступним чином:- дозволяє ефективно перерозподіляти до потреб суспільства;- стимулює процес підвищення продуктивності праці;- відбувається розшарування товаровиробників (частина з них за рахунок через збитковий прибутку збагачується, частина - окупає свої витрати, частина - працює збитково і змушена піти з ринку).Трудова теорія вартості була розроблена англійським економістом Вільямом Петі і отримала розвиток в роботах Адама Сміта і Карла Маркса.

6. підприємець авансує капітал у грошовій формі на придбання засобів виробництва і робочої сили. Витрати виробництва в грошовій формі є собівартість товару. Зазвичай витрати виробництва (валові або загальні), пов'язані з випуском всього обсягу продукції позначають - ТЗ; при цьому вони включають постійні витрати - FC і змінні витрати - VC, тобто ТС = FC + VC. Постійні витрати (непрямі) не залежать від обсягу продукції, що випускається, в їх структури входять:- витрати на придбання засобів праці;- витрати на утримання управлінського персоналу;- витрати на комунальні, орендні, лізингові, процентні платежі;- витрати на страхування майна.Змінні витрати (прямі), залежать від кількості продукції, що випускається, до їх складу входять:-зарплата найманих робітників;-витрати на матеріали, сировину, енергію;-витрати на соціальне, медичне страхування.Собівартість товару, або витрати являють собою тільки частина вартості товару. Цей капітал, який був авансований підприємцем на придбання економічних ресурсів. Собівартість знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.Шляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо.Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості.

7. Порівняльна характеристика постійних і змінних витрат. Підприємець авансує капітал у грошовій формі на придбання засобів виробництва і робочої сили. Витрати виробництва в грошовій формі є собівартість товару. Зазвичай витрати виробництва (валові або загальні), пов'язані з випуском всього обсягу продукції позначають - ТЗ; при цьому вони включають постійні витрати - FC і змінні витрати - VC, тобтоТС = FC VC. Постійні витрати (непрямі) не залежать від обсягу продукції, що випускається, в їх структури входять:- витрати на придбання засобів праці;- витрати на утримання управлінського персоналу;- витрати на комунальні, орендні, лізингові, процентні платежі;- витрати на страхування майна.Змінні витрати (прямі), залежать від кількості продукції, що випускається, до їх складу входять:-зарплата найманих робітників;-витрати на матеріали, сировину, енергію;-витрати на соціальне, медичне страхування.

8.Прибуток: джерела формування, роль, шляхи максимізації. Прибуток формується під впливом великої кількості взаємозалежнихфакторів, що впливають на результати діяльності підприємства по-різному: одні – позитивно, інші – негативно. Серед зовнішніх факторів можна виділити такі: • економічні умови господарювання; • місткість ринку; • платоспроможний попит споживачів; • державне регулювання діяльності підприємства та ін. Особливе значення має рівень, динаміка і коливання платоспроможного попиту, тому що він визначає стабільність отримання прибутку. Поряд з перерахованими вище, варто звернути увагу на такі серйознімакроекономічні чинники, як податкова і кредитна політика держави, розвиток діяльності громадських організацій споживачів товарів і послуг, і, нарешті, політична стабільність у державі. Зовнішні та внутрішні фактори тісно пов'язані між собою. Але внутрішні фактори прямо залежать від організації роботи самого підприємства. На формування прибутку як фінансового показника роботи торговельногопідприємства впливають: • результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; • сфера діяльності; • галузь господарства; • встановлені законодавством умови обліку фінансових результатів.Орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, фірма, як правило, розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб розв'язання загальнішої задачі — максимізації прибутку. Ця мета є головною для будь-якої фірми, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву її діяльності. У ряді випадків фірми можуть ставити за мету не максимізацію прибутку, а якісь інші завдання, наприклад, збільшення обсягу продажів, досягнення суспільного визнання, і заради них жертвувати певною частиною прибутку, задовольнившись його скромнішим рівнем. Така мотивація поведінки ряду фірм здобула назву задовільної поведінки.Проте й у такому випадку не обійтися без прагнення до максимізації прибутку, принаймні, у довгостроковому періоді, бо тільки прагнення прибутку створить можливість раціонально розподілити ресурси, забезпечити високу ефективність, а отже, й мати змогу успішно реалізувати обрані цілі.Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами.Рт-TR- ТС,де Рт — загальний чи чистий економічний прибуток; TR — загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну; ТС ~ загальні витрати, що включають і прямі, і непрямі. Якщо випуск та реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, і загальні витрати зростатимуть: дохід — через зростання продаваної кількості, витрати — внаслідок дії закону спадної віддачі. Прибуток матиме місце доти, доки зростання доходу перевищуватиме зростання витрат, а його розміри будуть залежати від співвідношення цих величин. Тому для розв'язання проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення розглянутих показників.Кількість, що додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випуску, становить граничний дохід, а доза, на яку зростають загальні витрати при випуску кожної наступної одиниці продукції, — граничні витрати.Поки граничний дохід перевищує граничні витрати, фірма одержує максимізації прибутку прибуток і, отже, має підстави для збільшення випуску продукції. Але коли приріст доходу від останньої одиниці випуску зрівняється з приростом витрат на випуск цієї одиниці, зростання виробництва слід призупинити, бо додаток до прибутку стане дорівнювати нулю.Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: фірма буде збільшувати випуск доти, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це називається правилом МС = MR. Різниця між МС і MR становитиме граничний прибуток (РМ), тобто прибуток, одержуваний фірмою від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR>MC, показник РМ набуватиме позитивних значень, які свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає певну дозу до загального прибутку. Коли MR і МС зрівняються, це означатиме, що РМ - 0, а загальний прибуток у цій точці досягне максимуму. Подальше нарощування випуску призводить до перевищення МС над MR, і РМ набуває негативних значень. Коли граничний прибуток стає від'ємним, фірма може збільшити свій загальний прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції. Приймаючи рішення про вкладення капіталу і про обсяг випуску, фірма може орієнтуватися також на показник середнього прибутку, що виражає кількість прибутку, яка припадає на одиницю продукції (Pm)/Q. Слід, проте, брати до уваги, що максимум середнього прибутку і максимум загального прибутку не збігаються.

9. Дохід і прибуток підприємства У процесі реалізації товару на стадії звернення підприємець отримує виручку у грошовій формі, або загальний (валовий) дохід. На ринку товар набуває ціну, яка може бути нижче собівартості; дорівнює собівартості; вище собівартості, але нижче вартості; дорівнює вартості і вище вартості.У процесі реалізації товарів на ринку валової, або загальний дохід підприємця (TR) визначається наступним чином:TR = P * Q,де Р-ринкова ціна товару;Q-обсяг продукції, що випускається.Різниця між валовим, або загальним доходом (TR) і валових, або загальними витратами (TC). Являє собою валовий прибуток (ВП):ВП = TR-TC. Валовий прибуток являє собою виражений у грошовій формі додатковий продукт, саме він є основною метою розвитку та вдосконалення підприємництва. У структурі валового прибутку можна виділить наступні елементи: земельну ренту, позичковий відсоток, чистий прибуток.ВП = земельна рента, позиковий відсоток, чистий прибуток,де земельна рента являє собою дохід власника землі; позиковий відсоток - дохід власника позикового капіталу; чистий прибуток-дохід підприємця.Джерела утворення валового прибутку лежать у сфері виробництва (за рахунок скорочення витрат і підвищення ефективності використання основних виробничих факторів), тому що вона створюється в процесі виробництва, Оскільки є грошовим виразом додаткового продукту; джерелом отримання ВП є сфера обігу, тут додатковий продукт з товарної форми переходить у грошову і залежно від рівня ринкової ціни (Ц1-Ц5) буде змінюватися обсяг валового прибутку. Валовий прибуток може бути негативною (ВП <0), нульовий (ВП = 0), можливі надприбутки.В залежності від таких факторів, як монополізація ринку, нечесна конкуренція, державне регулювання ціноутворення, рівень цін, а отже, і величина валового прибутку може істотно зміняться, відхиляючись від величини додаткового продукту. Підприємець прагне максималізувати рівень ВП, оскільки прибуток відіграє найважливішу роль в ринковій економіці.Для індивідуального підприємця рівень прибутку свідчить про результативність підприємницької діяльності. Часто використовують показник норми прибутку (Р '), який розраховується як відношення валового прибутку до всього авансованих капіталом (К) і обчислюється у відсотках: Р '= ВП / К * 100%або інакше: Р '= m / (cv) * 100%. Показник норми прибутку дозволяє визначити, наскільки ефективно використовується авансовані капітали, тобто, яка частка отриманого прибутку по відношенню до суми витрат.Для суспільства в цілому функції прибутку полягають у тому, що:-стимулюється ріст продуктивності суспільної праці;-здійснюється раціональний розподіл ресурсів у системі національної економіки і, отже, максимальне задоволення громадських потреб;-прибуток виступає критерієм ефективності і джерелом розширеного відтворення.

11. Вартість товару і ціна: сутність і варіанти співвідношення. За класичною економічною теорією, представниками якої були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо і яка одержала подальший розвиток у працях К. Маркса, вважалося, що основу ціни становлять затрати праці, живої і уречевленої, на основі яких формується вартість товару. Таким чином, ціна — це грошова форма вираження вартості товару. А вартість — це уречевлена в товарі суспільна праця. Розробляючи цю тезу, К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника. Капіталістичні витрати у К. Маркса мали такий вигляд:BK = C + Vде ВК — капіталістичні витрати виробництва; С — постійний капітал, авансований у засоби виробництва; V — змінний капітал, авансований у найману робочу силу. За Марксом, суспільні витрати дорівнюють за капіталізму сумі вартості спожитого основного і постійного оборотного капіталу (С) і сумі новоствореної працею вартості (V + m), де m — додаткова вартість, створена найманою працею. Отже, суспільна вартість товару і суспільні витрати на його виробництво за цією концепцією дорівнюють C + V +m Капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості m, яка створюється найманим робітником зверх вартості його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва. Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати виробництва, щоб потім, продавши свій товар за ціною, близькою до вартості, збільшити свій прибуток. У першій половині ХІХ ст. з’являється теорія витрат виробництва, за якою витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару. У той самий час виникла і набула поширення теорія трьох факторів виробництва (Ж. Б. Сея і Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює заробітну плату, капітал — прибуток (процент), земля — ренту. У другій половині ХІХ ст. виникло і набуло поширення трактування ціни з позиції корисності товару, а точніше, корисності блага. У межах корисності виділялась гранична корисність, тобто корисність кожної наступної одиниці приросту блага, яке спрямовується на задоволення певної потреби. Тут кожний покупець—споживач має свою шкалу цінностей, і тому одне й те саме благо має різну цінність, через те що покупець оцінює його з урахуванням власних потреб, а тому й ціна буде різною за зміни умов, в яких перебуває споживач. Цінність, а відповідно, і ціну визначає споживач, і сама цінність безпосередньо не пов’язана із затратами праці та інших факторів виробництва. У міру задоволення потреб цінність блага зменшується, а тому сама цінність обернено пропорційна рідкості блага і прямо пропорційна інтенсивності потреб. Не важко помітити, що тут надається перевага суб’єктивно-психологічному підходу для визначення вартості, а відповідно, і ціни продукту. У кінці ХІХ ст. створюється неокласична теорія вартості, а отже, і ціни (засновник А. Маршалл). Згідно з цією теорією ціна товару визначається попитом і пропонуванням, при цьому в короткостроковому періоді попит формує ціну на основі граничної корисності, а пропонування — на основі витрат виробництва. На основі взаємодії попиту і пропонування формується рівноважна ціна. Рівноважна ціна може змінюватись під впливом багатьох факторів, які є складовими формування оптимальної ціни, а отже, і ринкової рівноваги (див. тему 5). Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Виробник не може тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його витрати, — це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити товар. Якщо ціна подолає верхню межу, то покупець через відсутність грошей не зможе придбати цей товар. Нижня і верхня межі ціни постійно змінюються під впливом різноманітних факторів, як то: попит і пропонування, монополізація ринку, можливість вибору альтернативних товарів. Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються практично під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, залежно від яких формуються моделі ринків.

12.Порівняльний аналіз простого і розширеного відтворення Відтворення індивідуального капіталу може здійснюватися на простій і розширеній основі:-при простому відтворенні обсяги випуску продукції, капіталу і прибутку повторюються в незмінному масштабі;-при розширеному відтворенні, що є найбільш характерним для капіталізму, частина отриманого прибутку підприємець знову інвестує на придбання додаткових факторів виробництва, отже, виробництво має зростаючі масштаби. Збільшення суми авансованих капіталу породжує зростання обсягу продукції, що випускається і збільшення маси прибутку. Розширене відтворення здійснюється за рахунок накопичення.

13.Нагромадження індивідуального капіталу:сутність,напрямки,роль. Індивідуальний капітал, авансований підприємцем на купівлю виробничих факторів, що знаходиться в безперервному русі. У процесі кругообігу капітал послідовно проходить: сферу обігу, сферу виробництва, сферу обігу. При цьому капітал послідовно переходить з однієї форми в іншу: з грошової форми в товарну, потім у продуктивну, в товарну і знову в грошову (см.схему):

СП

… Д – Т Рс - … п … - Т’ – Д’…

Постійно повторюється процес кругообігу індивідуального капіталу називається оборотом.Відтворення індивідуального капіталу може здійснюватися на простій і розширеній основі:-при простому відтворенні обсяги випуску продукції, капіталу і прибутку повторюються в незмінному масштабі;-при розширеному відтворенні, що є найбільш характерним для капіталізму, частина отриманого прибутку підприємець знову інвестує на придбання додаткових факторів виробництва, отже, виробництво має зростаючі масштаби. Збільшення суми авансованих капіталу породжує зростання обсягу продукції, що випускається і збільшення маси прибутку. Розширене відтворення здійснюється за рахунок накопичення. Під накопиченням розуміють процес зростання вартості вкладених у виробництво факторів. Зазвичай накопичення здійснюється за трьома основними напрямками:1) як виробниче нагромадження, що йде на збільшення основних виробничих фондів;2) як невиробниче накопичення йде на об'єкти соціально-культурного призначення;3) збільшення кількості робочої сили і на перепідготовку кадрів.Сучасне виробництво під впливом НТР має якісну специфіку процесу накопичення. Ця специфіка пов'язана з розширенням вкладень на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи впровадження нової техніки і технології.

14.Фізичне та моральне зношення основного капіталу. Зношування основного капіталу буває фізичним і моральним.Фізичне (або матеріальне) зношування — поступова втрата основним капіталом своєї споживної вартості, а водночас і частини вартості.Основний капітал в Україні наприкінці 90-х років XX ст. був фізично зношений в середньому на 75%. Коли основний капітал поступово втрачає свою споживну вартість, то на підприємстві нагромаджується амортизаційний фонд, тобто сума зношування цього капіталу, що призначається для відновлення його вартості.Моральне зношування - втрата основним капіталом своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного продукту.Категорія "моральне зношування" введена в науковий обіг приблизно два століття тому. Моральне зношування може бути двох видів: 1) на основі зростання продуктивності праці відбувається здешевлення елементів основного капіталу; 2) пов'язане з появою нових, більш досконалих засобів праці, використання яких призводить до певного здешевлення товарів, що виготовляються за допомогою цих засобів праці. Водночас частково знецінюється функціонуючий основний капітал. В Україні основний капітал морально зношений майже на 95%. У розвинутих країнах світу принципово нова техніка у промисловості з'являється приблизно через 3—5 років.Зношування основного капіталу є частиною кругообороту та обороту капіталу, а отже його руху. Для того щоб розкрити структуру витрат виробництва, необхідно попередньо з'ясувати процес кругообороту й обороту капіталу.

15.Підприємництво:сутність і роль в економіці.Види підприємницької діяльності. Під підприємництвом розуміють таку господарську діяльність, яка заснована на ризику підприємця, його господарської самостійності й економічної відповідальності. Зазвичай для підприємництва необхідні:- засоби виробництва;- робоча сила або праця;-сам підприємець, який виконує об'єднання ресурсів, постійне їхнє відновлення, раціональну організацію виробничого процесу та забезпечення ефективності процесу виробництва.Підприємництво за масштабами підрозділяють на:- індивідуальне (Ця інформація базується на приватній власності);- колективне (засноване на спільній частковій або спільної власності);За характером діяльності підприємництво буває:- некомерційними, тобто що не передбачають отримання прибутку;- комерційним і підрозділяються на:а) виробничий бізнес;б) невиробничий бізнес;в) бізнес у сфері торгівлі;г) бізнес у сфері послуг.У теперішній час у зв'язку із зростанням масштабів і ускладненням підприємницької діяльності особливу роль отримує управління фірмою.

16. Менеджмент у підприємницькій діяльності:сутність,функції та види. Якщо на початкових етапах розвитку капіталізму власник засобів виробництва сам здійснює процес управління (під «управлінням» розуміють сукупність способів, методів, прийомів, інструментів для раціональної організації процесу виробництва), то в теперішній час функції управління все більшою мірою визначаються від власності. З'явився цілий загін управлінців, які займаються об'єднанням засобів виробництва і праці, підбором і розстановкою кадрів, вирішенням проблем фінансування виробництва, збутової політикою і рекламою і т.п. тому виник особливий напрямок теорії і практики управління, що отримав назву менеджмент. Менеджмент підрозділяється на основні види:-виробничий менеджмент, завданням якого є забезпечення засобами виробництва і робочою силою і ефективна організація виробничої діяльності;-фінансовий менеджмент, який здійснює забезпечення виробництва фінансовими ресурсами, Формування оптимального інвестиційного портфеля (вкладення капіталу підприємства для одержання доходів - реалізується у формі пакетів акцій, облігацій і т.п.), планування і розподіл прибутку;-маркетинговий менеджмент - це певний напрям менеджменту, пов'язаний з іміджем фірми на ринку. Це вид менеджменту пов'язаний з плануванням продукції і цін, забезпечує доставку продукції до споживача (оптимальний канал збуту), просування продукції на ринок (зв'язки з громадськістю, презентації, участь у виставках і ярмарках).

17.Робоча сила:сутність,умови перетворення в товар,основні властивості як товару. Під робочою силою розуміють здатність працівника до праці, або сукупність матеріальних, духовних і фізичних можливостей працівника для створення ним економічних благ у процесі праці. Робоча сила є найважливішим фактором виробництва, але тільки в період класичного капіталізму стає товаром. Перетворенню робочої сили в товар сприяють дві основні умови:-юридична незалежність найманих працівників, тобто. здатність їх самостійно розпоряджатися своїми можливостями до праці;-відсутність власності на засоби виробництва у найманих працівників, а отже, виникнення економічної необхідності продавати свою робочу силу для підтримки життєдіяльності.Оскільки робоча сила стає товаром, вона набуває дві основні властивості товару: вартість і споживчу вартість.Під вартістю робочої сили розуміють витрати суспільно-необхідної праці для виробництва предметів споживання, які забезпечують безперервність відтворення робочої сили.Під споживною вартістю робочої сили розуміють здатність робочої сили в процесі праці створювати додатковий продукт.Необхідно відзначити таку важливу особливість ринку праці: товаром виступає не сама праця, а здатність працівника до праці, або робоча сила. Таким чином, заробітна плата є не ціною праці, а перетвореною формою вартості товару «робоча сила». Звідси, при укладанні трудової угоди свою робочу силу, тобто, на певний час і на певних умовах передає підприємцю право використання своєї робочої сили, а заробітна плата виступає як економічна реалізація використання робочої сили в процесі праці.

18.Порівняльна характеристика економічних категорій:робоча сила і труд. Під робочою силою розуміють здатність працівника до праці, або сукупність матеріальних, духовних і фізичних можливостей працівника для створення ним економічних благ у процесі праці. Пра́ця — діяльність людини для задоволення власних потреб і благ шляхом використання засобів праці. У процесі праці застосовується робоча сила людини.

19. Сутність, форми і системи зарплати. Заробітна плата-економічна реалізація використання робочої сили в процесі праці. Існує 2 основні форми заробітної плати: 1)погодинна, при якій оплачується фактично відпрацьований працівником робочий час (дана форма використовується при зростанні технічної озброєності праці, підвищенні його інтелектуалізації); 2)відрядна, що є похідною від погодинної, при якій оплачується кількість виробленої працівником готової продукції (тут потрібно знати нормативні оплати робочого часу і кількість одиниць випущеної продукції). В даний час ці 2 форми доповнюються численними системами для гнучкого використання переваг. Погодинна оплата передбачає просту погодинну систему, що обумовлює оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка враховує ще й інші моменти: виконання норми, ріст продуктивності праці, якість робіт і продукції, економію ресурсів. Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:1)пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати;2)відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими;3)відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.4)відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія;5)акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь обсяг робіт за акордними розцінками;6)колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом.

Дата добавления: 2015-05-22