Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації

Основні суперечності глобальних трансформацій Глобальною можна вважати проблеми, які виникають в результаті об’єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують всьому людству,потребують невідкладних рішень і вимагають зусиль всього світового співтовариства.

В науковій літературі існує великий перелік глобальних проблем, де їх кількість коливається від 6 до 45, це пояснюється тим, що поряд із глобальними проблемами існує ще велика кількість приватних (державних)

Існує також різноманітні класифікації глобальних проблем. Зазвичай серед них виділяють:

- Проблеми найбільш «універсального» характеру;

- Проблеми природно-економічного характеру;

- Проблеми соціального характеру;

- Проблеми змішаного характеру.

В той же час існує шість базових типів глобальних проблем:

1 ) демографічні проблеми – триваюче зростання чисельності населення з протилежним вектором по різних цивілізаціях;

2) екологічні проблеми – неминуче наближення остаточного виснаження ряду видів мінеральних, водних, лісових ресурсів за умов зростання обсягів забруднення навколишнього середовища і невідворотності настання парникового ефекту, виникнення та розвиток світової екологічної загрози у вигляді неконтрольованої зміни клімату Землі. 3)технологічні проблеми – монопольне оволодіння постіндустріальним способом виробництва невеликою групою розвинутих цивілізацій за умов посилення технологічної відсталості і втрати конкурентоспроможності іншими державами.

4) економічні проблеми – надмірна поляризація багатства, рівня і якості життя цивілізацій

5) геополітичні проблеми – нав’язування атлантичної версії глобалізму зі сценарієм побудови одно полярного світу і всепланетарний диктату з боку Західної цивілізації за умов зростаючого опору інших цивілізацій.

6). Соціокультурні проб леми – протистояння ладу суспільних цінностей та мультикультурного ладу, що народжується за допомогою використання інформаційних потоків.

Нинішня криза глобалізації та глобалізму почалася з 1997 р. як глобальна фінансова криза (ланцюг фінансових криз), яка охопила Азійський регіон, Латинську Америку і Росію. Її наслідком стало різке падіння міжнародної торгівлі. Гальмування процесів глобалізації через економічний розрив між країнами продемонструвало провідну роль технологічного фактора в посиленні глобалістських тенденцій. Криза глобалізму та глобального капіталізму 90-х років ознаменувала формування й становлення нової структури міжнародної та світової економіки, побудованій на новій основі - фінансових та інформаційно-технологічних відносинах. І суть нинішньої глобальної кризи саме у випадінні великої кількості традиційно товарно-сировинних країн із цілісного процесу інформаційно-технологічної комунікації (інтеграції). Груп-па проблем взаємовідносин Пн-Пд: 1)Зростан-ня незацікавленості країн півночі у тісних кон-тактах з Півд (зовнішній борг, зміна домінан-тів); 2)Суперечності між країнами-лідерами (Японія, США, ЄС); 3)Ек-на постколонізація (зростання питомої вагиТНК на ринку країн, що розвиваються та наявність хвилеподібного просуваня капіталу); 4)Вибіркова підтримка деяких регіонів країн, що розвиваються

Очевидно, що поглиблення процесу глобалізації економіки має не тільки позитивні наслідки для розвитку людини, але й ставить гострі проблеми. Зростання обсягів торгівлі та капіталовкладень на глобальному рівні здійснюється з великою швидкістю, але в основному в інтересах більш динамічних і могутніх країн. Слід відмітити, що в глобальному масштабі можна виділити дві надзвичайно гострі соціальні проблеми — бідність і безробіття. Зросла чисельність людей, що перебувають в умовах абсолютної бідності. Як у бідних, так і у багатих країнах, економічна перебудова і послаблення інститутів соціального захисту призвели до посилення нестабільності зайнятості і доходів. В умовах глобалізації економіки регулювання соціальної політики виходить за національні межі і повинно відбуватися на регіональному рівні — в межах інтеграційних угруповань, та на глобальному рівні — в межах міжнародних організацій.

Можна виділити низку аргументів, які дозволяють позиціонувати ключові детермінанти негативного впливу глобалізації на посилення економічної маргіналізації світу. По-перше спостерігається асинхронність розвитку економік різних країн та нерівність розподілу економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Основні фінансові переваги глобалізації традиційно отримують економічно розвинуті країни та їхні ТНК (в останньому випадку мова іде про переваги від реалізації ефекту масштабу, маніпулювання цінами через використанн механізмів трансферного ціноутворення та проведення операцій через офшорні зони). По-друге, нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх пастки сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, зовнішньої заборгованості, а відтак, відмови від суверенітету у проведені торговельної і фінансової політики. У результаті нееквівалентної зовнішньої торгівлі та консервації сировинної спрямованості експорту країн, які розвиваються, поглиблюється диференціація в рівнях доходів між групами країн, внаслідок чого посилюється бідність т наростає дефіцит фінансових ресурсів у країнах, які розвиваються. По-третє, не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Зокрема, наприклад, прискорений розвиток країн Південн Східної Азії не змінив загальну ситуацію в країнах, що розвиваються: менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. Нерівномірніст глобальног економічного розвитку зумовлює зростаючу диференціацію країн, що розвиваються, навіть якщо до уваги брати лише один показник рівня соціально-економічного розвитку – ВВП / ВНД на душу населення Спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація. Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. По-четверте, наведений аргумент про нерівномірний розподіл доходів ще в більші мірі відноситься і до проблематики асиметричних ефектів глобалізації у науково-технологічному аспекті. Близько 1/2 решти людства здатна використовувати існуючі технології, тоді як 1/3 ізольована від них і не здатна ні створювати власні інновації, ні використовувати зарубіжні технології Відтак, асиметричним ефектом нерівномірності глобального розвитку є стратифікація держав за ієрархічно структурою, яка не обмежується соціальною диференціацію країн, а поглиблює глобальну економічну нерівномірність - перший рівень – країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основі постіндустріальних принципів (ядро глобальної економіки); - другий рівень – напівпериферійна зона – країни, що утворюють проміжну страту між ядром глобальної економіки та її периферійними зонам (насамперед, мова іде про держави Південно- Східної Азії, Латинської Америки та Східної Європи); - третій рівень – об’єднує країни периферії, що потрапили до групи аутсайдерів глобального економічного розвитку.

45.Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій.

МО-одна з найоптимальніших регул.інститутів, необхідність в яких була викликана до життя регламентування світ ек процесів, на сьогодні не здатні вирішити цю проблему. МО мають низку суттєвих вад: 1. Взагалі не мають інституційної бази; 2. Їхні функції обмежені консультаційними повноваженнями; 3. вони наділені країнами учасниками лише обмеженими повноваженнями з арсеналу суверенних прав держав; 4. Вони фактично не володіють законодавчою владою і вкрай обмежених обсягах володіють виконавчою. Сучасна структура МО є достатньо складною внаслідок своєї безсистемності. По-перше, це достатньо складна мережа організацій та органів ООН та її спец постанов. Найвпливовіші: МБРР, МВФ, СОТ, ОЕСР. По-друге, це неформальні, консультаційні групи, що регулярно проводять свої зустрічі: велика вісімка, паризький та лондонський клуб кредиторів. По-третє, це рег інтеграційні угрупування та обєднання, тут можна говорити не скільки про глобалізацію, скільки про рег сепаратизм, протекціонізм. По-четверте, все більшого значення набувають не дво-, а багатосторонні регулювання ЗЕЗ. По-пяте, це множина не держ МО універсально рег галузевого чи функц характеру. Зростаюча активність і популярність НДО певною мірою руйнує монополію влади та концентрацію її в одних руках держ структурах, створює альтернативні канали інформації і тим самим як би підготовляє народження структур глобального громадянського суспільства. Сьогодні налічується бл. 500 ММО у різних сферах міждерж. співробітництва. Укр — член понад 40 ММО: ООН (Україна - одна із дер-жав-засновниць), МОП (з 1954), МАГАТЕ (1957), МВФ, з 1992, Ради Європи (з 1995) та ін.

Проте, на сьогодні дещо сумнівне майбутнє таких організацій. Скептики вказують на факти порушення прав людини, все більшу витонченість методів тероризму, домінування у МВ егоїстичних національних інтересів держав, неефективність ММУО при вирішенні низки питань. Роль арбітрів виконують сьогодні США, НАТО, ЄС. В результаті має місце політика «подвійних стандартів». Політика захисту прав людини стала ширмою за якою реалізуються інтереси Заходу.

Наприклад, Останнім часом МВФ все частіше грає роль інструменту зовнішньої політики країн Заходу, надаючи фінансову допомогу тільки тим, кого індустріальний світ хоче бачити серед своїх союзників. Фондом незадоволені буквально всі: країни-боржники змушені впроваджувати у себе болісні реформи, і країни-кредитори, незадоволені тим, що їхні гроші зникають у кишенях країн, що розвиваються, як у бездонній бочці

Дата добавления: 2015-05-22