Періодизація розвитку вищої освіти в Україні (ХVІ

Основні етапи та тенденції розвитку вищої освіти в Україні в ХVІ ст. – на початку ХХ ст.

XVI – XVII ст. Об’єднання у братства. Вони з’явилися у 1585р. у Львові, 1615 у Києві

Була прийнята «Братська унія» у 1596 році, яка регулювала діяльність братств

1. 16-18 ст.-епоха відродження(Києво-Могил.Акад., Острозька академія).

2. 19 ст.-становлення класичних університетів (Львівський ун., Харківський, Чернівецький та ін..)

4. з 20-30х рр..-ранній Рад.період, українізація, СО відрізняється від російської.

Б)ВВВ 41-50-х рр.До кінці 43 евакуйовані університети поверталися працювати. Відкривалися нові ВНЗ на периферії. Особлива увага приділялась інженерії, виробництву.

В)56-60-ті рр.-період відлиги,Хрущовські реформи.Відкриваються заочні відділення і факультети, головними вузівськими центрами зал. Харків, Київ, Львів, Одеса. Розвиток народного гос-ва призводить до виникнення нових факультетів, відділень. Дестанілізація.

Г)64-84 рр-період стагнації. Підвищ. Націон.активність студентства. СРСР давала однакову освіту всім. В 60-х прогол.перехід до аг.сер.О. 10-річне Н дає змогу і працювати, і закінчувати вузи.Покращується матер.база освіти-вводяться безкоштовні підручники. Виникає проблема надлишкових знань.1983р-впров.реформа про безперервну систему освіти.

Д)84-91-Піднімається якість знань студентів. Змінення назв установ.Принципи: індивідуалізації, педагогіка співробітництва.

32.Острозька академія (1576–1636) – перша вітчизняна освітньо-виховна система.

Острозька слов’яно-греко-латинська академія — перший в Україні та в Східній Європі вищий навчальний заклад — заснована 1576 року князем Василем-Костянтином Острозьким та княжною Галишкою Острозькою.В основу Д ОА покладено вивчення «7 вільних наук»(грам., рит., діалектика, арифметика, геом., музика,астрономія), а також вищих наук (філос..,богословя, медицини). Спудеї ОА опановували 5 мов: слов.,польську,

Серед випускників університету — визначні політичні, культурні та церковні діячі: гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, брати Дем‘ян та Северин Наливайки, Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Захарія Копистенський, Єлисей Плетинецький. Викладацькою діяльністю в академії займалися Дем‘ян Наливайко, Кирило Лукаріс, Ян Лятош, Емануїл Мосхопуло. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький.

Указом Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» було надано статус національного. Університет має взірцеву репутацію як в Україні, так і за її межами — діяльність Острозької академії в 1999 році було відзначено ХХVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі.

33. Зміст освіти (навчальні програми, підручники; основні принципи) та організація навчального процесу (навчальні курси, форми і методи навчання, система оцінювання тощо) в Острозькій академії (1576–1636).

Структура: Літературно-перекладацький гурток. Острозька друкарня (разом з дерманською).Школа-академія. Всі три частини тісно і постійно взаємодіяли між собою.

Зміст освіти: Вивчали грецьку, слов’яно-руську, латинську. За зразком «семи вільних мистецтв»: тривіум і квадривіум – граматика,риторика, діалектика,арифметика,логіка,музика,астрономія.

Навчальний процес: Навчання відбувалось церковнослов’янською мовою. Викладачі – православні та протестанти. Потім пріоритетною мовою стала українська. Навчання тривало 6-8 років.

Виховний процес: Виховання мало релігійне спрямування,але допускались впливи інших західних течій, оскільки брали за зразок західні системи та запрошували західних викладачів,професорів до співпраці.

Острозька академія і заснована при ній у 1581 р. друкарня згуртувала потужні науково-літературні сили, репрезентувала високий науковий злет української педагогічної науки. Академічна друкарня випустила понад 30 книг. У друкарні Острозької академії, крім першої повної слов’янської Біблії, було надруковано також першу граматику церковнослов’янської мови, три видання часослова та низку полемічної літератури на захист православної віри.

34. Києво-Могилянська академія (1615–1817) – перша вітчизняна освітньо-виховна система.

Структура та Навчальний процес:Об’єднані Лаврська та Братська школи.Друкарня.Школа-колегія.Чотири відділи. Всестанова. Дві конгрегації. Нижча Структурно колегія складалася з двох конгрегацій. Нижча конгрегація колегії включала шість, класів:фара — тут навчали читати і писати латинською, слов'янською та грецькою мовами; інфіма —клас початкового навчання; ява наступні класи: граматика і синтаксима — в них навчали граматичним правилам трьох мов, перекладам з однієї мови па іншу Крім тою, учні вивчали туї арифметику, катехізис, музику і нотний спів;п'ятий клас — піїтика, тут вправлялися у віршуванні українською і латинською мовами; шостий клас — риторика. Вища конгрегація включала класи філософії та богослов'я. Філософія викладалася за системою Аристотеля (логіка, фізика і метафізика). В класі богослов'я учні вивчали систему Фоми Аквінського, а також вправлялися в духовному проповідництві. Латиною та польською мовами, за зразком західноєвропейських шкіл.

Зміст освіти: Вивчали грецьку,слов’янську,латинську,польску,українську,початки риторики і філософії,музика,катехізис. Навички схоластичної дискусії.

Виховний процес: Мета – допомогти ближньому краще пізнати та полюбити Бога, досконаліше йому служити, спасти власну душу і душі ближніх. Студенти просуватимуться в науці; бідніші матимуть однакові шанси з багатими; всі разом отримуватимуть духовну допомогу через вивчення катехізису, слухання проповідей і повчань; через щомісячну сповідь і засвоєння добрих звичаїв очищуватимуть совість і набуватимуть усіляких чеснот; навчившись ставитись до навчання, як до служби Божої, отримають багато користі зі школи. Батьки не матимуть фінансових витрат на виховання дітей

35. Зміст освіти (навчальні програми, підручники; основні принципи) та організація навчального процесу (навчальні курси, форми і методи навчання, система оцінювання тощо) в Києво-Могилянській академії (1615–1817).

Об’єднані Лаврська та Братська школи.Друкарня.Школа-колегія.Чотири відділи. Всестанова. Дві конгрегації. Нижча Структурно колегія складалася з двох конгрегацій. Нижча конгрегація колегії включала шість, класів:фара — тут навчали читати і писати латинською, слов'янською та грецькою мовами; інфіма —клас початкового навчання; ява наступні класи: граматика і синтаксима — в них навчали граматичним правилам трьох мов, перекладам з однієї мови па іншу Крім тою, учні вивчали туї арифметику, катехізис, музику і нотний спів;п'ятий клас — піїтика, тут вправлялися у віршуванні українською і латинською мовами; шостий клас — риторика. Вища конгрегація включала класи філософії та богослов'я. Філософія викладалася за системою Аристотеля (логіка, фізика і метафізика). В класі богослов'я учні вивчали систему Фоми Аквінського, а також вправлялися в духовному проповідництві. Латиною та польською мовами, за зразком західноєвропейських шкіл. Вивчали грецьку,слов’янську,латинську,польску,українську,початки риторики і філософії,музика,катехізис. Навички схоластичної дискусії. Мета – допомогти ближньому краще пізнати та полюбити Бога, досконаліше йому служити, спасти власну душу і душі ближніх. Студенти просуватимуться в науці; бідніші матимуть однакові шанси з багатими; всі разом отримуватимуть духовну допомогу через вивчення катехізису, слухання проповідей і повчань; через щомісячну сповідь і засвоєння добрих звичаїв очищуватимуть совість і набуватимуть усіляких чеснот; навчившись ставитись до навчання, як до служби Божої, отримають багато користі зі школи. Батьки не матимуть фінансових витрат на виховання дітей.

	Острозька академія (1576–1636)	Києво-Могилянська академія (1615–1817)
Структура	Літературно-перекладацький гурток. Острозька друкарня(разом з дерманською). Школа-академія. Всі три частини тісно і постійно взаємодіяли між собою.	Об’єднані Лаврська та Братська школи. Друкарня. Школа-колегія. Чотири відділи. Всестанова. Дві конгрегації. Нижча Структурно колегія складалася з двох конгрегацій. Нижча конгрегація колегії включала шість, класів:фара — тут навчали читати і писати латинською, слов'янською та грецькою мовами; інфіма —клас початкового навчання; ява наступні класи: граматика і синтаксима — в них навчали граматичним правилам трьох мов, перекладам з однієї мови па іншу Крім тою, учні вивчали туї арифметику, катехізис, музику і нотний спів;п'ятий клас — піїтика, тут вправлялися у віршуванні українською і латинською мовами; шостий клас — риторика. Вища конгрегація включала класи філософії та богослов'я. Філософія викладалася за системою Аристотеля (логіка, фізика і метафізика). В класі богослов'я учні вивчали систему Фоми Аквінського, а також вправлялися в духовному проповідництві.
Зміст освіти	Вивчали грецьку, слов’яно-руську, латинську. За зразком «семи вільних мистецтв»: тривіум і квадривіум – граматика,риторика, діалектика,арифметика,логіка,музика,астрономія	Вивчали грецьку,слов’янську,латинську,польску,українську,початки риторики і філософії,музика,катехізис. Навички схоластичної дискусії.
Навчальний процес	Навчання відбувалось церковнослов’янською мовою. Викладачі – православні та протестанти. Потім пріоритетною мовою стала українська. Навчання тривало 6-8 років.	Латиною та польською мовами, за зразком західноєвропейських шкіл.
Виховний процес	Виховання мало релігійне спрямування,але допускались впливи інших західних течій, оскільки брали за зразок західні системи та запрошували західних викладачів,професорів до співпраці.	Мета – допомогти ближньому краще пізнати та полюбити Бога, досконаліше йому служити, спасти власну душу і душі ближніх. Студенти просуватимуться в науці; бідніші матимуть однакові шанси з багатими; всі разом отримуватимуть духовну допомогу через вивчення катехізису, слухання проповідей і повчань; через щомісячну сповідь і засвоєння добрих звичаїв очищуватимуть совість і набуватимуть усіляких чеснот; навчившись ставитись до навчання, як до служби Божої, отримають багато користі зі школи. Батьки не матимуть фінансових витрат на виховання дітей

37. Причини виникнення та становлення класичних університетів як освітньо-виховних систем в Україні.

В період нової та новітньої історії розвиток вищої освіти в Україні гальмувався головним чином двома факторами. Насамперед, розвиток освіти й зокрема вищої школи в тій частині України, що входила до складу Росії, відбувався в жорстких умовах абсолютної русифікації. В регіонах, що входили до складу Польщі, Австро-Угорщини та Румунії, здійснювалися, відповідно, полонізація, онімечення та румунізація українського населення. Останнє стосується й двох університетів Західної України — Львівського та Чернівецького. Іншим негативним чинником був постійний суворий нагляд колоніальних властей за діяльністю новостворюваних вищих шкіл. Обидва ці чинники виразно позначилися також на історичній долі Кисво-Могилянської академії, ліквідованої як світський навчальний заклад у 1817 р. Небайдужі що майбутнього в сфері освіти люди намагалися створити заклади класичного типа за зразками Європи,але їх підхід (відповідальний, спрямований на релігійний та енциклопедичний рівень) став в деякому плані зразком. Основними причинами створення класичних університетів в Україні стало те,що існувала велика кількість науковців, вчених, викладачів та бажаючих меценатів створити такі комплекси на теренах держави,які зокрема,стала вигідними для Російської Імперії потім.

38. Класична університетська освіта як академічна педагогічна парадигма.

Термін «парадигма» у науковий обіг запроваджено Т. Куном. Відповідно до його поглядів («Структура наукових революцій», 1962), парадигма дозволяє долати труднощі у структурі знання, які з’являються внаслідок наукової революції і пов’язані з асиміляцією нових емпіричних даних. Звідси педагогічну парадигму трактуємо як сукупність теоретичних і методологічних підходів, що визначають систему освіти, втілювану в науці й практиці на конкретному історичному етапі. Отже, парадигма є моделлю певної освітньої системи.

У межах академічної педагогічної парадигми відбувалось підвищення суспільно-політичної і науково-культурної обізнаності. На цьому етапі розвитку наукові уявлення про особистість і рушійні сили її розвитку відображали в основному систему якостей і властивостей, що підлягали поетапному формуванню. Прикладом упровадження академічної педагогічної парадигми можна вважати зміст класичної університетської освіти періоду ХІХ – початку ХХ століть, зокрема професійно-педагогічної підготовки. Виростаючи з відомих закладів освіти (основою для утворення Харківського імператорського університету (1804) став Харківський колегіум, Київського (1834) – Кременецький ліцей), університети продовжували їх наукові, навчальні й громадсько-педагогічні традиції.

Функції університетів реалізовувалися через три основні складові – навчання, наукову діяльність і виховання. Ними було започатковано тенденцію до професіоналізації освіти. Проблема організації спеціальної підготовки педагогічних кадрів на базі університетів уперше постала у зв’язку зі шкільною реформою початку ХІХ століття (1802-1804). Першим загальним статутом Російських імператорських університетів (1804) проголошувалось створення при них педагогічних інститутів. Особливістю становлення останніх стало формування основ професійно-педагогічної підготовки: 1) паралельно розвивалися дві головні її складові – теоретична і практична; 2) формувався цикл педагогічних предметів через окремі курси дидактики, теорії виховання, теорії та історії педагогіки тощо; 3) відмінністю стало виключно авторське розроблення змісту теоретичних педагогічних дисциплін; 4) педагогічна підготовка на стадії формування визначилася як філософсько-педагогічна з чітко вираженим релігійним спрямуванням і тенденцією до поступового набуття педагогікою статусу самостійної навчальної дисципліни, що проявилось у подальшому її відокремленні від філософії. Про це свідчить заснування в університетах окремої кафедри педагогіки (з 1850 р.); 5) в університетських педагогічних інститутах були започатковані й на певному рівні реалізовані найважливіші принципи педагогічної підготовки: педагогічна спрямованість, теоретична зумовленість, системність і науковість.

На зміну педагогічним інститутам прийшли дворічні педагогічні курси (організовувалися також на базі університетів), діяльність яких регламентувалась спеціальним «Положенням про педагогічні курси» (1860). Проіснували вони доволі нетривалий період часу, були закриті в 1866–1867 рр. Однією з причин закриття виявилася їх неспроможність забезпечити випуск необхідної кількості вчителів. Як наслідок, ставився під сумнів навіть сам факт доцільності підготовки вчительських кадрів лише на базі університетів. Тому подальший розвиток педагогічної освіти пов’язувався з розподілом педагогічної теоретичної і практичної підготовки між університетами і гімназіями.

У цілому в університетах України ХІХ – початку ХХ ст. сформувався ряд тенденцій розвитку педагогічної підготовки, що проявилися: в її організації через кафедри педагогіки; в інтеграції високого рівня загальнонаукової університетської та поглибленої педагогічної

освіти; в розробці детальних варіативних програм з педагогіки, теорії виховання, дидактики, історії педагогіки, окремих методик. Тенденцією стало обгрунтування педагогічної освіти як спеціальної післяуніверситетської, що й відобразилось у створенні педагогічних інститутів

та педагогічних курсів на базі університетів виключно для осіб із вищою освітою. Дві основні тенденції – багаторівневості та університетизації вищої педагогічної освіти отримали розвиток у наші дні.

Зміст педагогічної підготовки в імператорських університетах характеризувався такими основними напрямками: 1) філософсько-педагогічним (педагогічний цикл не виділився з філософського); 2) релігійно-педагогічним (вплив на педагогіку дисциплін релігійного змісту – «основного» і «морального» Богослов’я); 3) психолого-педагогічним (тісний зв’язок педагогіки і психології); 4) прагматично-педагогічним (превалювання практичного спрямування у змісті педагогічних дисциплін); 5) соціально орієнтованим (посилення виховного аспекту, зміцнення зв’язків із соціумом у змісті педагогічної підготовки). Освітні відносини академічного характеру («Я володію інформацією і готовий пояснити Вам те, що Вас цікавить») мали за мету підвищення інформаційної компетентності. Міжособистісні відносини передбачали, що другий учасник навчального процесу виступає об’єктом впливу. Він повинен виконувати призначені дії

для ліквідації незнання. Основним засобом навчання слугувала інструкція (порада), а результатом – надана і отримана інформація. Переваги такої форми відносин полягали в орієнтації на цінність пізнання й у відповідальності викладача за якість і наслідки наданої інформації. Основні труднощі реалізації академічного підходу пов’язувалися із проблемою

компетентності та усвідомленням суб’єктивності й відносності отримуваних відомостей.

Львівський університет (1661р. – на початку ХХ ст.)

Структура. Університет складався з двох відділів (факультетів) – філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання. Історичні джерела засвідчують, що у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині ХVІІІ ст. кількість студентів збільшилося до 700 осіб, викладачів – до 15-17. Поляки становили 75% студентів, решту були українці та представники інших етнічних груп.

Зміст освіти. Чотири укр.кафедри на богослов.відділені. Руський інститут для підготовки священників.

Навчальний процес. у Львівському університеті проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці ХVІ ст.; помітні зміни у цю програму стали вноситись лише в середині ХVІІІ ст. На відділі філософії, головним чином вивчали філософську систему Аристотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики – питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут проходили історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі університетські дисципліни викладали професори.

У середині і другій половині ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком наукових знань, зокрема природничих наук, сталися зміни у навчальному процесі університету. У 1744 р. було відкрито кафедру математики, яку очолив Ф.Гродзіцький – автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію, як окремі предмети. Тут працювали відомі вчені: історик К.Несєцький, математики Ф.Гродзіцький і Т.Секержинський, письменник Г.Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ І.Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як І. Гізель, М.Слотвинський, Я.Богомоловський та багато інших.

Виховання у Львівському ун-ті – це релігійне спрямування.

40.Чернівецький університет (1875): історія створення, основні напрями діяльності в контексті суспільно–політичних, соціально–економічних, культурологічних і педагогічних чинників

Заснований 4 жовтня 1875 року, указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, на основі теологічного інституту, що існував із 1827 року з німецькою викладовою мовою та з окремими кафедрами української та румунської мов і літератур. Першим ректором став відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук. За австрійської влади ЧНУ мав три факультети: православної теології, правничий і філософський. Після розпаду Австро-Угорської імперії 1918 року і прилучення Буковини до Румунського королівства університет до 1940 р. вважався румунським вищим навчальним закладом. У 1918-1940 pp. університет було румунізовано, скасовано українські кафедри, а українських професорів звільнено. Філософський факультет поділено на два: філософсько-літературний і природознавчий. Довголітнім ректором ЧНУ за румунського часу був Й.Ністор.

41.Харківський університет (1805): історія створення, основні напрями діяльності в контексті суспільно-політичних, соціально-економічних, культурологічних і педагогічних чинників.

17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку.До складу студентів не могли потрапити особи без достатньої попередньої підготовки. Абітурієнти зобов`язані були подати правлінню університету документи про свій матеріальний стан, свідоцтво директора гімназії про поведінку, старанність і успіхи в навчанні з предметів, що будуть вивчатися в університеті.
Випробування здійснював комітет, призначений ректором університету. При позитивній оцінці абітурієнт включався до складу студентів.
Із загальної кількості предметів (наук), які вивчалися в університеті, визначалися обов`язкові для вивчення всіма студентами. Після успішного засвоєння цих предметів вони отримували на урочистих зборах атестат із зазначенням усіх предметів і рівня досягнень. За бажанням студентів, котрі отримали цей атестат, можна було атестуватися для отримання відповідного ступеня з окремих наук. Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. В середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет.

42.Харківський університет (1805–1917) і Київський університет (1834–1917): порівняльний аналіз структури, змісту освіти, навчального процесу.

	Харківський університет (1805 р. – на початку ХХ ст.)	Київський університет (1834 р. – на початку ХХ ст.)
Структура	У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізикоматематичний,історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші	Влітку 1834 року Київський національний університет прийняв перших 62 студента. Факультет був один - філософський з двома відділеннями - історико-філологічним та фізико-математичним. У 1835 році відкрито юридичний, а в 1847 році - медичний факультет. Філософський згодом розділився на два самостійних факультета. З такою структурою університет працював до 1917 року. Наукову та викладацьку роботу здійснювали 160 професорів та доцентів. При університеті налічувалося 45 навчально-допоміжних установ: 2 бібліотеки (наукова і студентська), 2 обсерваторії (астрономічна і метеорологічна), ботанічний сад, 4 факультетські клініки, 3 шпитальні та 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр та 9 лабораторій.
Зміст освіти	Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини.	Завдяки реформам Київський університет кінця ХІХ століття - це потужний навчально-освітній центр загальноєвропейського значення. Чисельність студентів у 1830-1840-х рр. становила 500 осіб (переважно поляків), у1883 р. в університеті навчалися 1700 студентів (в основному українці та росіяни), а вже у 1913 р. ця кількість зросла до 5000.
Навчальний процес	до складу студентів не могли потрапити особи без достатньої попередньої підготовки. Абітурієнти зобов`язані були подати правлінню університету документи про свій матеріальний стан, свідоцтво директора гімназії про поведінку, старанність і успіхи в навчанні з предметів, що будуть вивчатися в університеті. Випробування здійснював комітет, призначений ректором університету. При позитивній оцінці абітурієнт включався до складу студентів. Із загальної кількості предметів (наук), які вивчалися в університеті, визначалися обов`язкові для вивчення всіма студентами. Після успішного засвоєння цих предметів вони отримували на урочистих зборах атестат із зазначенням усіх предметів і рівня досягнень. За бажанням студентів, котрі отримали цей атестат, можна було атестуватися для отримання відповідного ступеня з окремих наук. При університеті планувалося створення підрозділу, який би забезпечував учбовий процес навчальними посібниками, а також таких інститутів: учительського або педагогічного; медичного клінічного; акушерського мистецтва. Передбачалася також друкарня для видання навчальних книг та поширення наукових знань, створення вчених товариств, благодійних фондів для надання допомоги малозабезпеченим студентам.	18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора -професор ботаніки, історика, фольклориста, видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича. Значною проблемою для університету була відсутність власного приміщення. Керівництво навчального закладу було змушене протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель, зовсім не пристосованих до навчального процесу. Будівництво нового приміщення розпочалось 31 липня 1837 р. за проектом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв В. Беретті.
Виховний процес	Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху.. Серед студентів були не лише ті, чиї батьки були спроможні платити за навчання. Для підтримки студентів із числа малозабезпечених громадян проводився щорічний прийом на навчання за кошти університету. Вимоги до рівня підготовки зберігалися. Щорічно після річної атестації передбачалося заохочення (нагородження медаллю) кращих студентів. Недостатньо встигаючі студенти залишалися на навчання у тому ж курсі. А в разі незадовільного складання екзаменів після другого року відраховувалися з університету з атестатом про поведінку. Після трьох років навчання студенти могли, за умови належних успіхів, продовжити навчання у званні кандидатів.

43.Київський університет (1834): історія створення, основні напрями діяльності в контексті суспільно-політичних, соціально-економічних, культурологічних і педагогічних чинників.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка - класичний університет дослідницького типу, провідний вищий навчальний заклад України. Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти С. С. Уварова про заснування Імператорського Університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею. 15 липня 1834 р.відбулося урочисте відкриття університету.Існував єдиний філософський факультет з двома відділеннями - історико-філологічним та фізико-математичним.1835 році було відкрито юридичний, а в 1847 році - медичний факультети. Філософський розділили на два самостійних факультети, і з такою структурою університет працював до 1917 року. Його вченими та викладачами були: історики й філологи М.О.Максимович, М.І.Костомаров, В.Б.Антонович, М. П. Драгоманов, А.Ю.Кримський, Є.В.Тарле та багато інших. А у списках випускників:письменники Михайло Старицький, Максим Рильський та композитор Микола Лисенко. 18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора -професор ботаніки, історика, фольклориста, видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича. Значною проблемою для університету була відсутність власного приміщення. Керівництво навчального закладу було змушене протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель, зовсім не пристосованих до навчального процесу. Будівництво нового приміщення розпочалось 31 липня 1837 р. за проектом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв В. Беретті.1939 року університет отримав назву на честь видатного українського поета Тараса Шевченка.

44.Одеський університет (1865): історія створення, основні напрями діяльності в контексті суспільно-політичних, соціально-економічних, культурологічних і педагогічних чинників.

Університет засновано 1865 року під назвою Імператорський Новоросійський університет. Його створено на базі Рішельєвського ліцею в Одесі. Ім'я Іллі Мечникова університету надано 1945 року. Університет відкрився у складі трьох факультетів: історико-філологічного з трьома відділеннями (класичної, російсько-слов'янської філології та історичних наук), фізико-математичного у складі відділів: фізико-математичних, природничих наук, технічних наук з агрономією та юридичного факультету. Професорсько-викладацький склад університету був досить прогресивним. Реалізовувались ідеї демократизації змісту університетських навчальних дисциплін, започаткування вищої жіночої освіти, створення студентських наукових гуртків і товариств тощо.

Періодизація розвитку вищої освіти в Україні (ХVІ – початок ХХІ ст.)