Східні перипатетики. Аль Кінді

Школа ашаритів

Богослови мусульманства, знавці священного слова, піднесеного пророком, отримали назву мутакалими (від арабського калам — слово, мова). Найбільш радикальним представником філософствуючих мутакалимів став аль Ашарі (873-935), що працював у Басрі та Багдаді. Спочатку прибічник мутазилітів, аль Ашарі у 912 p. порвав з ними і утворив нову формацію мутакалимів, вчення якої довершив його послідовник Бакилаш.

Ашарити, як основний напрямок серед мутакалимів, не так ретельно заглиблювались у філософію порівняно з мутазилітами, які, на їхній погляд, занадто нею захоплювались. Ашарити висунули пом'якшену версію трьох основних теолого-філософських проблем, яким мутазиліти давали більш радикальне вирішення.

Так, розв'язуючи проблему єдиного Бога, воші застосовували арістотешвське вчення про категорії. З десяти категорій вони вважали можливим пристосувати до осмислення Бога тільки дві: субстанцію (в розумінні існування) і якість, решту ж проголошували вигадкою людського розуму. Взагалі ж Аллах має безліч і інших властивостей, проте вони не можуть бути осягнені розумом людини. Питання про одвічність чи створеність Корану ашарити розв'язували в тому розумінні, що суть його вічності існує в Богові, а конкретна словесна форма була створена у часі. Що ж до свободи волі людини, то ашарити її заперечували. Проте, водночас, вони вважали, що Аллах надав людині такої сили, яка, не маючи повної свободи, все ж надає йому деяку свободу вибору поміж певними можливостями (за якими все ж прихована воля Аллаха).

Згідно зі вченням аль Ашарі матеріальний світ складається з не-протяжних атомів, відокремлених один від одного пустотою. Простір, час і рух також мають атомістичну структуру. Час складається з окремих моментів (атомів часу), між якими немає певного зв'язку — наступний момент не обумовлюється попереднім. Згідно з цим вченням Бог — єдина причина всього існуючого у світі і всього, що в ньому відбувається.

В роки короткочасного панування мутазилізму розгорнулася діяльність Абу Юсуфа Якуба Ібн Ісхака аль Кінді (800-879). Напевне, близький до мутазилітських кіл, аль Кінді в своєму світогляді пішов значно далі за них. Мутазиліти, за всього їхнього зацікавлення абстрактними питаннями мусульманської релігії, залишилися на грунті теологи. Аль Кінді ж, віддаючи їй певну данину, основний свій інтерес пов'язував з науками та філософією і став "філософом арабів", як його часто називали вже в епоху Середньовіччя. У своїх філософських творах аль Кінді торкався логічних та гносеологічних проблем, які він розробляв, коментуючи праці Арістотеля. Аль Кінді говорив про причинову обумовленість явищ природи і суспільства, про їх закономірний характер. Бога він визнає лише "віддаленою причиною" всіх явищ. Вважаючи, що "тіло світу" кінечне і створене Богом, аль Кінді намагається довести це логічними міркуваннями. Велике значення мала запропонована ним схема трьох щаблів пізнання. Перший щабель пізнання (логіка і математика) веде через другий щабель (природничі науки) до третього — метафізичних проблем.

Аль Кінді не мислив філософії поза і без комплексу природничо-наукових знань. Філософія як вінець енциклопедичного наукового знання, так характерна для Арістотеля, відроджується у "філософа арабів".

Він цілком категорично впевнений у тому, що знання математики обов'язкове для того, хто має серйозний намір займатися філософією. Аль Кінді трактує математику як комплекс "математичних наук". Сюди входять "наука про число", що включає арифметику і гармонію (розрізнення розмірного і нерозмірного), геометрію ("наука про вимірювання площин на основі чітких доведень"), науку про зірки (під якою слід розуміти як астрономію, так і астрологію). Четверте місце посідає "наука гармонії", що об'єднує три попередні. Основа всіх чотирьох наук становить наука про число.

Наголосивши пропедевтичну роль математики, аль Кінді сформулював раціоналістичне тлумачення філософії. Він погоджується з Арістотелем, дтя якого філософія є "знання про все". Філософія — це також вчення про такі загальні визначення буття, як матерія, форма, місце, рух, час. Це знання про істинну природу речей в міру здібностей людини.

Аль Кінді скептично ставився до Корану та деяких релігійних догматів. На погляд мусульманських ортодоксів, він був єретиком, книги якого підтягали знищенню.

Дата добавления: 2015-05-22