КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Розвиток культури наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. 3 страница
Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика- цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне застосування.Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах.Не менш популярними були й промови - поздоровчі, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також - на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та ін. Студенти красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність й матеріальну винагороду. В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання - читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворчів лавровими вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата).Ні одне академічне свято, ні одна знаменита подія в Академії чи місті не відбувались без поетів. Дні ангела ректора, префекта, професора, дні свят, особливо Різдва і Паски, відвідини митрополита, чи інших почесних гостей, вибори до студентського товариства (конгрегації), походи за місто - все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян. Любов'ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Києвської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім".В рукописі, зробленому із списку 16ст., "Слово..." зберігалося в бібліотеці вихованця академії Івана (Іола) Биковського.Як і багато інших могилянців він був викликаний до Росії, працював в Шляхетському Кадетському корпусі, згодом став архимандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії.І всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам.Так, "Слово..." опинилося в руках доброго знаймого архимандрита оберпрокурора Синоду О.Мусіна-Пушкіна.Подальша доля його невідома.
В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр.В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертела.На ярмарках, в селах- біля церков, на майданах, на цвинтарях- студенти розігрували свої дійства.Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки". Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні.Особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І.Гізелю, Й.Конановичу-Горбацькому, С.Яворському, Ф.Прокоповичу.А Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику. В другій половині 18ст. були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладались алгебра і геометрія, змішана математика, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрогорафія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура.Відомим викладачем математики був професор Іреней Фальковський. Прикладом отримання добрих знань з архітектури може служити діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належать більше ЗО споруд.Серед них ротонда"Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, / Надбрамна в Кирилівському монастирі. В Академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.
Лише в 1802 р. був вперше відкритий медичний клас, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалії, Бекона, / Гіпократа, а також чудове знання латині часто були вирішальним у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи.А з другої половини 18 ст. й до Госпітальних шкіл Росії. В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик; Іван Полетика, професор Кельнської Академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю; Данило Самойлович, який довів можливість протичумового щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський. Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Рочії) - дід знаменитого композитора П.І.Чайковського. В Києво-Могилянській академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. Їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. КМА дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описання о козацком малороссийском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой Росии", з додатком "Землеописание Малой 3:юссии"(1777р.); Микола Бантиш-Каменський - вчений, історіограф, управитель московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей; Максим Берлинський - археолог та історіограф Києва. В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в Академії, були Іван Митура Дван Щирський, Леонтій Тарасович, Григорій Левицький, широковідомі - малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. У- продовж всього мандрівного життя Василь Григорович-Барський вів "Записки", які щедро ілюстрував. Повернувшись у 1747р., був запрошений викладачем грецької мови до Академії, але невдовзі помер і був захоронений на території Києво-Могилянської Академії.
Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, творці монументального і портретного живопису. Худодня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн (за визначенням мистецствознавця Павла Білецького). Неабиякого розвитку в академії досягло музичне мистецтво.З середини 17ст. в академії існує хорова школа, хори, акадмічний та Братського монастиря нараховували часом до 300 і більше чоловік. Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх києвських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі подолу. Музика органічно впліталась в академічне життя. Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря й великому диспутному залі. Всі урочистості-зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора й професорів, день поминання Петра Могили, диспути - все супроводжувалось музикою і хоровим співом.Численні пісні й канти створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які відправлявались на вакації або просто просити у добрих людей милостині.Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський (1745-1777р.р.) й Артем Ведель (1767-1808р.р.), музичний геній яких до теперішнього часу хвилює серця. Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в Братський школі. П.Могила передав Колегії всю свою бібліотеку - 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень.Там були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле та ін. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.
Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, св'ященників і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей відомі українські сім'ї. Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі-писарі, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, а також-правники, дипломати, перекладачі. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьмування Івана Мазепи. Києво-Могилянська академія дала не мало освічених ієрархів-єпископів, митрополитів, архимандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами заслугували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро(Туптало), митрополит Ростовський, Іван (Максимович), митрополит Тобольський; Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, Феодосій (Углицький), архиєпископ Чернігівський, Петро (Могила), митрополит Київський. Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї східної Православної Європи. Уже в 40-их рр. 17 ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас. Серед росіян, що закінчили Академію в 17 ст. були: Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співробітничав з Є.Славинецьким у Москві, Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого російського "Букваря", й "Малої граматики", Конон Зотов, відомий військовий діяч, автор першої російської книги по техніці корабельного управління; Б.Шереметьєв, сподвижник Петра І, та ін. Їх відношення до Академії висловив П.Зеркальников, який, від'їжджаючи до Москви подарував свій будинок Академії "в ознаменование любви своей, за восприятие премудрости на том месте святом Киево-Могилянском". У першій половині 17 ст. в академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К.Щепін, перший російський доктор медицини. Він прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою, Андрій Денисов - основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва у 1734 р., будучи студентом Слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту майбутнього вченого. Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусі. Це Є.Славинецький- вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С.Полоцький, просвітитель, вчений, поет, відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов'яно-греко-латинської академії. Культурні зв'язки КМА сягали далеко за межі нашої країн й. Іван Франко оцінював КМА як інституцію значною мірою інтернаціональною, вплив якої простягся далеко за межі України". В Академію по науку приходили волохи, молдовани, сербі, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких Костянтин Секура, який прибув до Академій з Венеції у 1743 р. писав: "3ачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське...й пустився на глас Академії". Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії. Такі вчені як С.Тодорський, Г.Бужинський, В.Лащевський, Т.Прокопович підтримували зв'язки з вченими зарубіжних країн, зокрема, університетів Галле і Кенігсберга, Берліна і Браденбурга, Константинополя. Міжнародні зв'язки українських вчених сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, в першу чергу слов'янських, та встановленню і зміцненню дружніх выдносин між ними. Таким чином з КМА, яка заклала основи вищої освяти в нашій країні пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованні в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії. З другої половини 17 ст. після заснування університетів у Харкові й Москві, Києво-Могилянська академія природньо почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на Університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту добитися згоди й матеріальної підтримкм від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення її бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив й Києво-Могилянську академію - осередок української освіти, культури й ментальності.За розпорядженням уряду, указом Синоду від і 14.08.1817 р. Академію було закрито. Завжди найбільше боялись українського, національного, як при царизмі, ак і в радянський час.
35. Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу - єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання. Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу. Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Автор «Історії Русів» з цього приводу писав, що гетьман Сагайдачний:"спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь Татар приховану по різних монастирях і печерах.". Колегія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську,студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії. На утримання колегії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колегія в Кремінці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними. У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король. У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків. Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство. 8 листопада 1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавалася повна свобода переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося чинити всілякі образи православним людям. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу. 12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословення й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону». У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісая знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинський не давав спокою Могилі. Звісно, кандидатура Петра Могили була найдостойнішою. У квітні 1633 року він розсилає православному населенню грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Вся діяльність Петра Могили після вступу його на митрополичу кафедру була спрямована на відновлення повнокровного життя православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов'язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях ревний святитель і подвижник православ'я щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків. Для православної Церкви та всього православного народу були вкрай необхідні богослужбові й повчальні книги. На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Українсько-Білоруської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами ”Православне сповідування віри”. 36 Культура Запорізької Січі та її самобутні риси. Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). В основі культури Запорізької Січі містилися глибокі традиції українського народу. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри. На окрему увагу заслуговує проблема церковно-релігійного життя запорозького козацтва. Релігійність і духовність були надзвичайно вагомими критеріями відбору в козацьке середовище. Двічі на рік козаки вирушали на прощу до Києво-Печерського, Самарського, Мотронинського, Ме-жигірського та інших православних монастирів. Найшанованішими церковними святами були Різдво, Великдень, Покрова. Перед Великим постом було заборонено страчувати злочинців. Чітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності — кожен козак мав носити при собі "тілесний" хрест, будь-яка важлива справа починалася лише після молитви. Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковно-парафіяльні. В 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів для військових канцелярій усієї України. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в них обов'язково поєднувалося з вихованням. Діяльність козацьких шкіл становить важливий етап в історії освіти в Україні. Знаменним було те, що навчання тут велося українською мовою. В художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості. В духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри. Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний. 37. Неоціненнезначення для становлення нової української літератури мали, добутку ХVІІ-ХVIIІ ст. Це козацькі літописи. Дивуєшся авторам цих шедеврі й пишаєшся своїми предками. Літописці Самовидец, Грабянка й Величко, очевидно самі були свідками всіх тих подій, що переважно в хронологічному порядку подають епізоди історії нашого народу. Спочатку вказують на ті факти, що послужили причиною визвольної боротьби проти польської шляхти, а потім детально описують війну, життя народу в цей період, внутрішнє становище України Літописці висвітлюють і коментують Цілий ряд проблем тодішнього життя, коштовним джерелом для дослідження історії України другої половини XVII ст. «Літопису Самовидца», «Дії: презельной недоліки», «Літопис подій у південно-західній Росії» створені на багатому історичному матеріалі, тому є життєвою правдою про героїчне минуле українського народу, його багатовікове страждання. Літописці яскраво подають нам, сучасникам, подвиги видатних воїнів, зокрема Хмельницького; оспівують хоробрість, кмітливість козацтва, передають психологічний стан ворогів Гордістю переймаємося, коли читаємо про героїчні подвиги нашого земляка Івана Сирка. С. Величко описує його з любов’ю, тому що він є фігурою нашої історії. Цінність цих літописів полягає й у тім, що вони були предметом уважного вивчення письменниками й істориками наступних поколінь, допомагали їм розібратися в складних історичних подіях XVII ст. У козацьких літописах відображена боротьба народу за свої національні права, незалежність України, за самобутній шлях її розвитку 38. Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 460; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |