Пізнання та знання. Проблема істини в філософії. Суть істини

Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Пізнання – це осмислення відображення дійсності у свідомості людини з метою осягнення її законів і використання їх в практичній діяльності.

Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.Під об´єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-яка істина є об´єктивною істиною її об´єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об´єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.

Не можна ототожнювати істину з самим об´єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об´єктивною істиною. Питання про об´єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об´єктивний матеріальний світ.

Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об´єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.

Абсолютна істина – це повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості об´єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.

Будь-яка наукова істина конкретна. Істинними є знання стосовно відповідних умов, місця і часу. Абстрактних істин немає. Те, що істинне в одних умовах, стає неістинним в інших. Тому до вирішення тієї чи іншої проблеми слід підходити з урахуванням реальних умов, зв´язків всіх сторін об´єкта та їх взаємодії. Тільки так можна пізнавати істини і використовувати їх в практичній діяльності.

34.Практика як критерій істини. Види практити (виробниче, соціальне, політичне і духовне)

Протягом тривалого часу проблема критерія істини у філософії залишалася відкритою. Одні філософи вважали, що критерія істини взагалі не існує; другі – намагалися звести цей критерій до спостереження, експерименту; треті – виходили з того, що критерієм, еталоном істини може бути лише людське мислення, духовне начало. Отже, критерій достовірності наших знань знаходиться не в площині матеріально-предметній діяльності людини, а в рамках її свідомості.

Абсолютність і відносність практики як критерія істини. Практика як сукупна людська предметна діяльність має достоїнство всезагальності. Знання може претендувати на істинність лише тоді, коли знайде своє підтвердження на практиці. Практика є універсальним, єдино достовірним критерієм перевірки знань на істинність. В цьому полягає абсолютність практики як критерія істини.

Відносність практики як критерія істини полягає в тому, що не всі наукові положення можуть бути підтверджені практикою в даних конкретно-історичних умовах. Наприклад, теорію космічних польотів в З0 роках ХХ століття розробив відомий російський математик К. Ціолковський, а здійснили цей політ лише у 50-х роках ХХ століття. Чому? Тому що не було для цього необхідних передумов (відповідної техніки, матеріалів, фахівців, здатних створювати космічні апарати тощо).

Практика як основа пізнання дає можливість дослідникові визначати істинність (достовірність) не лише кінцевих результатів пізнання, але й проміжних його результатів, а це має виключне значення для подальшого вивчення наукової проблеми, бо стає реальною можливість корегування пізнавального процесу, правильного вибору його логіки і методології.

Види практики:

Духовна практика: йога, ісіхазм, суфізм — практика індивідуального вдосконалення.

Релігійна практика — практика колективного вдосконалення.

Виробнича практика — практика перетворення природи.

Соціальна практика — практика підтримки та розвитку суспільства.

Революційна практика — практика перетворення соціальної реальності.

Військова практика — практика силового перетворення геополітичної ситуації.

Навчальна практика — практика формування суб'єктів суспільства.

Медична практика — практика перетворення людської природи.

Практика кохання — практика особистих стосунків чоловіка і жінки

Дата добавления: 2015-05-22