Тема 2. Виробництво

План

1. Сутність поняття економіки

2. Рівні та суб’єкти економіки

3. Економічна система

1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІКИ

Багато всесвітньовідомих істориків, філософів, економістів, письменників, людей інших професій, вважали економіку однією з провідних наук. Окремі проблеми економіки (наприклад, вартість, ціна, гроші, податки та інші) досліджувались ще у працях мислителів Стародавньої Греції – Платона, Арістотеля.

Саме слово ― економіка походить від грецького слова ―oiconomia і складається із слів ―oicos – дім, домашнє господарство, і ―nomos – закон, що означає „управління господарством. Економіка нерозривно пов’язана з виробництвом матеріальних благ. Відомий економіст П. Самуельсон стверджував, що предметом економіки є:

1) наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

2) наука про дії, що включають обмінні операції між людьми;

3) наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4) наука, що вивчає людей, у їхньому діловому житті;

5) наука, що вивчає багатство;

6) наука, що вивчає, як можна вдосконалити суспільство.

Економіка – це особлива сфера життя суспільства, що охоплює виробництво товарів та послуг, обмін ними, та розподіл створених у суспільстві благ та їх споживання.

Економічна категорія – теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб'єктами господарської діяльності.

Виробництво – це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі [land], праці [labour], капіталу [capital], та їх узгодженого (капіталу) цілеспрямованого використання, а також процес створення матеріальних і духовних благ необхідних для існування і розвитку людини.

Обмін – це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів, і цей рух обслуговують гроші, ціни, торгівля.

Розподіл – переміщенням матеріалів і готових виробів від виробників до споживачів для задоволення запитів споживачів і отримання прибутку.

Споживання – це використання доходів і реалізація корисностей речей.

2. РІВНІ ТА СУБ’ЄКТИ ЕКОНОМІКИ

Існують три основних рівні економіки:

1) мікроекономіка [microeconomics] (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів - підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

2) макроекономіка [macroeconomics] (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.);

3) світова економіка [world economy] та її окремі регіони (висвітлює взаємодію національних господарств, господарську діяльність наднаціональних органів, наприклад Кабінету Міністрів Європейського Союзу, куди входять 27 країн Західної Європи).

З розвитком цивілізації людство дійшло висновку, що найважливішим завданням будь-якого суспільства є найповніше задоволення потреб людини. Економічна наука вивчає і досліджує, як необхідно організовувати виробництво, обмін та розподіл створених товарів і послуг.

Економіка – це складна система, що постійно розвивається, змінюється. Відповідно змінюються і суб’єкти економічних відносин.

Суб’єктами [subjects] сучасної економіки є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (підприємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) особи.

Відмінність між суб’єктами економічних відносин періоду Середньовіччя та сучасними очевидна й істотна.

Якщо розглядати економіку під кутом зору руху товарів і доходів, то суб’єктами економічних відносин є домашні господарства, підприємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів та послуг.

Якщо розглядати економіку під кутом зору купівлі-продажу, то суб’єктами економічних відносин є продавець, який пропонує продукцію і покупець, який формує на неї попит.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб’єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної та оптової торгівлі.

3. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Економіка складається з окремих галузей і їх комплексів, які об’єднані в певну економічну систему. Економічна система – це сукупність всіх виходів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними елементами економічної системи є:

1) технічно-економічні відносини;

2) організаційно-економічні відносини;

3) продуктивні сили та господарський механізм;

4) виробничі відносини або відносини власності.

Техніко-економічні відносини – відносини між людьми, які розвивають­ся паралельно з розвитком техніки (звідси й перша частина назви) і формуються в процесі спеціалізації, кооперації, концентрації виробництва.

Організаційно-економічні відносини – відносини між людьми з приводу організації виробництва (в тому числі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг). До їх складу входять менеджмент, маркетинг та ін.

До економічної системи належать також продуктивні сили та господарський механізм. За своїм складом продуктивні сили – це людина як основна продуктивна сила і засоби виробництва, наука та ін. Господарський механізм – ринкові, державні та наддержавні важелі регулювання економіки. Виробничі відносини – відносини, в які люди вступають між собою в процесі виробництва, обміну, розподілу, споживання.

Окремими елементами виробничих відносин є відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні. Стабільність і організованість сучасної економічної системи насамперед залежить від наявності у ній різних форм власності. Співвідношення приватної та колективної форми власності – не однакове у різних галузях та сферах економіки. Так у сільському господарстві та сфері послуг переважаючими можуть бути приватні форми власності; у базових, промислових капіталомістких галузях – колективні форми.

Виробничі відносини виражаються в окремих економічних категоріях. Наприклад, відносини між капіталістом і найманим працівником у процесі безпосереднього виробництва – у категоріях "робочий день", "інтенсивність праці", "необхідний продукт", "додатковий продукт" та ін. У сфері обміну ці відносини відображають категорії: "ціна робочої сили", "ціна товарів", "торговий капітал", "торговий прибуток" тощо. У сфері розподілу до них належать категорії заробітна плата, прибуток, реальна заробітна плата, податки та ін.

Виробництво також має певну структуру. З цього погляду його можна поділити на матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне виробництво [material production] охоплює ті підприємства і галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт і пошиття одягу та ін.).

Нематеріальне виробництво [immaterial production] охоплює галузі, в яких створюється нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надають нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, тощо). В індустріально розвинутих країнах на сферу нематеріального виробництва припадає більше половини зайнятих. Структура виробництва може розглядатися і з позиції його поділу на первинне, вторинне та третинне. Така класифікація свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.

Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство, гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство.

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують вироб-ництво, та на особисті.

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становлять виробничу інфраструктуру. Це – транспорт, зв’язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, та ін. Галузі, які надають особисті послуги людині, задовольняють її соціальні і духовні потреби, становлять соціальну інфраструктуру.

Життєдіяльність людини нерозривно пов’язана з економікою, адже людина створює певну кількість благ працюючи, тобто вона задовольняє свої потреби. Потреба [Need] – це необхідність у певних речах, бажання володіти ними. Кожна людина хоче мати своє житло, певного одягу. Потреби бувають матеріальні, які задовольняються певними речами, що мають матеріальне втілення, і нематеріальне, які задовольняються послугами освіти, культури, мистецтва.

Здатність товару або послуги задовольняти потребу називається споживчим благом. Засобом задоволення потреб є розвиток виробництва. Метою виробництва у широкому розумінні (як сумісності окремих виробництв) є створення усієї різноманітності товарів і послуг, що задовольняють потреби. Потреби людей безмежні. Задовольняючи свої потреби, людина керується суб’єктивними оцінками споживчих благ. Людина у своєму виборі товарів і послуг керується сумою наявних грошей; цінами і власними вподобаннями.

Отже, задовольняючи свої потреби, людина стикається з економікою, а вона в свою чергу нерозривно пов’язана з життям людства.

Запитання для самоконтролю:

1. Що означає слово „економіка”?

2. Що таке економічна категорія?

3. Які рівні економіки Ви знаєте?

4. Хто є суб’єктом сучасної економіки?

5. Назвіть основні елементи економічної системи.

6. Дайте приклад первинного, вторинного та третинного виробництва.

7. Що таке потреба?

Дата добавления: 2015-05-22