Проаналізуйте особливості господарського режиму в Україні під час німецької окупації

На загарбаних українських землях фашисти застосовували примусову працю на виробництві, зберігали сталінську колгоспну систему й навіть намагалися підтримати стаханівський рух. Серед інших заходів окупа­ційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини, з України до Третього рейху вивезли близько 2,5 млн осіб. Спочатку українців до Німеччини на­магалися вербувати добровільно, місцеві колабораціоністські газети й німецькі за­соби масової інформації друкували брех­ливі розповіді про райське життя в Німеч­чині. Поки умови життя й праці в рейху були невідомі, були такі, хто погоджував­ся їхати туди. Українцям брехливо спо­віщали, що на них чекає цікава робота на «світлих фабриках з досконалими верста­тами», а всіх, хто приїде, очікують «блис­кучі житлові умови» та висока зарплатня на рівні німецьких робітників. Коли ж в Україну стали надходити звістки з Німеч­чини, люди за будь-яку ціну намагалися уникнути вербування.

До березня 1943 року з України в Німеччину вивезено 5 950 тис. т пшениці, 1 372 тис. т картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 49 тис. т масла, 220 тис. т цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець тощо. До рейху були відправлені 1 млн фруктових дерев і навіть український чорнозем.

Окупаційна влада відразу почала провадити політику економічної експлуатації та нещадного гноблення населення. Промислові підприємства, що уціліли, окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Частину підприємств повернули колишнім власникам. Робітників примушували працювати по 12—14 годин на добу за мізерну заробітну плату.

Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство. 85 % постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій здійснювалося за рахунок України.

Гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів з населення. Його змушували платити податки за будинок, садибу, двері, худобу, домашніх тварин (собак, кішок). Селянин, незалежно від того, мав чи не мав корову, мусив здати 600—700 літрів молока (або ж сплатити податок). Вводилося подушне — 120 крб за чоловіка і 100 крб за жінку. Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування, мародерства. Вони забирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно, реквізували годинники, велосипеди тощо.

Пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Була створена система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство Сходу», яке мало 30 комерційних відділів із 200 філіями на місцях. У його операціях приймали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм.

Пограбування України проявилося в таких цифрах: до березня 1943 р. до Німеччини було вивезено 5950 тис. тонн пшениці, 1372 тис. тонн картоплі, 2120 тис. голів худоби, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець.

До березня 1944 р. ці цифри вже значно виросли: 9,2 млн тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.

Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини. Умови життя більшості остарбайтерів були нестерпними, за винятком окремих випадків. Мінімальна норма харчування і фізичне виснаження від надмірної праці спричиняли поширення хвороб і високий рівень смертності. Один з діячів ОУН Ю. Бойко так характеризував становище України: «Нині Україна — типова колонія. Методи колоніального поневолення мало чим відрізняються від тих, які європейці запроваджують серед чорношкірих в Африці». Усього протягом 1942—1944 рр. з України було вивезено близько 2,5 млн осі

Протягом періоду німецько-фашистської окупації (1941-1943 рр.) у селах України сталися значні зміни, які були результатом втілення в життя аграрної політики нацистів. Основні її напрямки були визначені ще в травні 1941 р. Суть її зводилася до збереження існуючої радянської колгоспно-радгоспної системи: "Розчленування сільськогосподарського виробництва на кілька мільйонів селянських господарств зробило б утопією зусилля Німеччини по встановленню свого впливу на господарство. Через це треба всіма силами боротися проти будь-яких спроб розпустити великі сільськогосподарські об'єднання".

Перспективи аграрної політики німців в Україні були викладені в розпорядженні міністра окупованих Східних територій А. Розенберга від 15 лютого 1942 р., в якому говорилося, що змістом "нового аграрного порядку є поступовий перехід від колективного способу господарювання до індивідуального землекористування в межах кооперативу". Такими кооперативами мали стати сільськогосподарські (хліборобські) спілки, куди б входили всі колишні колгоспники. При цьому спілка приймала у власність все рухоме і нерухоме майно громадських дворів. Земля при цьому наче й передавалася селянам в індивідуальне землекористування, але вони в обов'язковому порядку об'єднувалися в групи по вісім-десять господарств. Утворювалося щось на зразок бригадного підряду чи невеликого кооперативу в межах спілки.

Таким чином, реорганізація громадських дворів у хліборобські спілки фактично зводилася до зміни назви і не змінювала їх феодально-кріпосницької суті. Метою створення спілок було намагання німців зробити працю колгоспників більш продуктивною, зв'язавши їх круговою порукою в межах 8-10 дворів з тим, щоб підвищити врожайність і збільшити тим самим поставки продуктів харчування до Німеччини.

Дата добавления: 2015-05-22