Військово - політичний Союз Івана Мазепи та Карла ХІІ – спроба поширення державності України

Союз гетьмана України І. Мазепи із королем шведів Карлом ХІІ. Зруйнування Батурина російськими військами.

2009 року відзначатиметься 300-річчя Полтавської битви, наслідки якої призвели до краху армії короля Швеції Карла ХІІ та руйнації Гетьманщини.

Період розбудови незалежної української держави налічує не одне століття. Ідея звільнення від панування іноземців та поновлення державності бентежила кращих синів країни. Певний слід в історії політичної думки в Україні залишив гетьман Іван Мазепа (1644—1709). I. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок самоустрою на українських землях монархією в особі гетьмана. Як відомо, він поширив свою владу на значну територію України, прийняв під своє керування всупереч московському цареві правобережних козаків. Соборність та незалежність України – мета, задля досягнення якої гетьман Іван Степанович Мазепа здійснив важливі зрушення у відносинах України з Росією, Польщею та Швецією.

Суперечливій постаті Івана Мазепи, його політичній діяльності та трагічним подіям часів Північної війни на території України присвячено наукові дослідження, монографії, статті відомих сучасних та видатних історіографів минулого. До цієї теми зверталися вітчизняні та зарубіжні дослідники, серед яких Д.Бантиш – Каменський, М.Костомаров, Б.Крупницький, Т.Мацьків, О.Оглоблин, О.Субтельний, І.Борщак, В.Станіславський, С.Павленко, Т.Яковлєва, В.Шутой, П.Енглунд, Г.Нордберг, Г. Адлерфельд, А.Єнсен та багато інших.

Протягом багатьох століть, ще з часів Київської Русі, існували зв’язки між шведами та русичами – пращурами українців. У XVIII столітті, під час Північної війни 1700-1721 рр., в якій примусово брала участь і Україна, що понесла важкі економічні та людські втрати, гетьман І.Мазепа і частина українського козацтва, які прагнули відтворення незалежної Української держави, стали до союзу зі шведським королем Карлом XII, армія якого у жовтні 1708 р. вступила на українські землі.

Гетьман Мазепа вів активне листування з Петром І, повідомляючи про усі зміни як внутрішнього життя автономії, так і про просування шведської армії українськими землями [4]. Пристосовуючись до обставин, гетьман, разом з тим, проводив українську політику, залишаючись правителем країни з її осібним державним життям, давніми політичними й культурними традиціями. Він всебічно сприяв розвитку церкви, національної культури, освіти, мистецтва - проводив національно – культурний курс, спрямований на піднесення народної освіти, культури, зміцнення Української держави [1].

Російська ж сторона чим далі, тим більше нехтувала українською автономією, розпоряджаючись ресурсами Гетьманщини на свій розсуд, обмежуючи права України та знищуючи її самобутність.

Мазепа усвідомлював, що тільки сильна гетьманська влада, незалежна від боротьби старшин, може захистити державно-національні інтереси України проти будь – яких зазіхань на українські землі.

Гетьман розумів, що його країна, у разі перемоги Петра І та союзницької Польщі, не буде соборною ще невизначений час, а, у разі перемоги Карла ХІІ, – буде покараною як союзниця Москви.

Важливою подією української історії 1708 року стало політичне рішення І.Мазепи розірвати відносини з Московською державою. Це стало наслідком „продержавницьких шукань гетьманської еліти, її опору російському абсолютизму” [13].

Гетьман Мазепа зважився на ведення таємних переговорів з королем Карлом XII з метою створення воєнно-політичного союзу після того, як дізнався про намір московського царя Петра І ліквідувати політичну автономію України. Таким діям Мазепи сприяло різке зростання податкових, військових та інших тягарів, яких зазнавала Гетьманщина під час Північної війни як союзниця Москви, а також вимога царського уряду повернути Правобережну Україну до складу Речі Посполитої. Крім того, І.Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів [9]. Він розпочав таємні перемовини з королем Швеції та С.Лещинським через польських посередників з метою отримання гарантованого протекторату Швеції. Надмірна таємність перемовин свідчила про намагання гетьмана не нашкодити ідеї державності України передчасними діями, обрати найвірніший шлях. Такі вагання можна пояснити його невпевненістю у перемозі шведського війська, доброю обізнаністю можливостей Петра І. Щоб мати можливість вибору, Мазепа вимушений був якомога довше грати роль вірного підданого царевого. Водночас він намагався переконати С.Лещинського та Карла, що співчуває їхній справі. Своїми виваженими діями гетьман хотів запобігти спустошення України, зберігав вірність цареві, намагаючись з’ясувати „з якою потенцією Станіслав до кордонів України прийде і яке буде війська шведського в державі московській просування”[18].

Договори Мазепи зі шведським королем Карлом XII спиралися на історичну традицію союзу України зі Швецією, що почалася за Б. Хмельницького та І. Виговського [6,9,10].

Українські історіографи вважать, що існувало дві угоди Мазепи з Карлом XII: перша угода, яка була укладена в 1708 р., чи перед вступом шведського війська на Україну, чи, що більш ймовірно, після того, у жовтні; друга, укладена в кінці березня 1709 р.

Як вдалося з’ясувати з [6,9,10], першоджерел листування та договорів між гетьманом І.Мазепою та королем шведським Карлом ХІІ, на жаль, не збереглося. Але суть їх зрозуміло зі свідоцтв сучасників – військовослужбовців шведської армії та „Виводу прав України”, складеного у 1712 році наближеним до І.Мазепи, у майбутньому гетьманом в еміграції П.Орликом: “Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; Король шведський зобов’язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, Король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися Гетьман та його Стани. Усе завойоване на території Росії, але колись належне “руському” (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада (“Стани”) мала обрати нового гетьмана; Король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава”[11].

Очевидно, що І.Мазепа добре розумів неможливість вимагати від шведської сторони повної незалежності для України. Це б йшло усупереч з польсько – шведською угодою 1703 року. Українсько – шведська ж угода гарантувала б забезпечення політичних прав гетьмана, наданих умовами українсько – польського договору із С.Лещинським. [9]

Перші спроби Гетьмана Мазепи заручитися підтримкою союзника у боротьбі за відновлення державності України належать до 1706 р. Шведський король Карл XII вже деякий час задумував похід проти Москви, ворогом якої була Швеція. І саме під пануванням Москви знаходилася Україна. Отже, Мазепа шукав союзу з тодішньою могутньою і переможною шведською державою, далекою від українських кордонів, яка могла б Україні допомогти, не маючи ніяких агресивних намірів щодо її території.

Серед української старшини, незалежно від планів і настроїв самого гетьмана, виникла опозиційна щодо царату група, яка обговорювала можливості відновлення Гадяцького договору з Польщею (в особі С.Лещинського) і союзу з Карлом ХІІ проти Москви. Того ж 1706 року полковники Горленко й Апостол волали до гетьмана: "Твою душу й кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі" (Лист П.Орлика до С.Яворського)[22].

Українсько – шведські перемовини набули пожвавлення у 1707 та 1708 роках. Саме після зустрічі з Карлом ХІІ, 30 жовтня 1708 року, І.Мазепа писав Скоропадському, що „московська влада уже давно поклала собі за мету позбавити нас наших останніх вольностей та привілеїв….Тому, за згодою генеральних старшин, полковників та усього війська запорозького, мусимо просити високого покровительства шведського короля…з надією, що його королівська величність оборонить нашу любу вітчизну і наше військо від тиранічного московського іга і не тільки збереже наші права та вольності. А й помножить і розширить їх, у цьому король дав своє незрадливе королівське слово і письмово його завірив” (Лист П.Орлика до С.Яворського). Саме в цьому переконує і зміст другого українсько-шведського договору, що був підписаний 8 квітня (за новим стилем) 1709 р. у Великих Будищах. Тоді до Мазепи й Карла XII долучилися запорожці під проводом К.Гордієнка. Це було перемогою гетьмана І.Мазепи, у якого до тих часів були напружені стосунки та непорозуміння із запорожцями через внутрішню політику гетьмана. Мазепа у розбудові Української держави спирався на козацьку старшину, якій роздавав багато земель і з якої намагався утворити міцний привілейований стан. А це вело до посилення від старшин залежності основної маси населення — селянства, що й викликало його незадоволення.

Відомий дослідник діяльності Івана Мазепи Теодор Мацьків писав, що українсько – шведські угоди були „чи не найважливішими творами політики й життя Мазепи”[8]. Важко переоцінити їх історичну важливість: договори мали забезпечити „повне визволення України з – під Москви та повернення давніх козацьких прав і привілеїв”. Гетьман, „як український патріот – державник, глибоко розумів національні державні інтереси України і …. орієнтувався в тогочасній міжнародній політичній ситуації” - писав інший дослідник – Олександер Оглоблин [10]. Мета І.Мазепи – соборність, незалежність і могутність української держави – знайшла відображення у листах, документах і творах гетьмана [4, 7, 8].

Політико – правові погляди гетьмана України Івана Степановича Мазепи сприяли формуванню і розвитку національної політичної та правової ідеології, входженню України в політичні процеси Європи, зміцненню її міжнародного авторитету

Знищення Батурина московськими військами, або Батуринська трагедія, або «Різанина в Батурині» (рос. Взятие Батурина, «Резня в Батурине») — каральні дії московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців, що були проведені 2 листопада 1708 року. В ході цих дій були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі.^[6] За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині».^{[7] [8]} Саме місто було пограбоване, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, було спалене, а церкви знищені.^[9]

Тогочасні газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель».

Дата добавления: 2015-05-22