Б 15. досягнення сучасної укр.. науки і культури

З 2001 р. набрав чинності Закон України «Про загальну середню освіту», який передбачає демократизацію, гуманітаризацію системи освіти і введення 12-річного терміну навчання - в середній школі. У загальноосвітніх закладах України введено 12-бальну шкалу оцінювання навчальних досягнень учнів. Особливу роль у впроваджені в освіті України стандартів епохи інформаційного суспільства відіграє Національна доктрина розвитку освіти, яка визначає мету та основні напрямки розвитку освіти в Україні, ураховуючи досвід реформування освіти європейських країн. Протягом червня—жовтня 2001 р. педагоги України активно обговорювали проект доктрини, вносили зауваження та пропозиції. Проект доктрини був ухвалений під час роботи у Києві 7—9 жовтня 2001 р. II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. У роботі з'їзду взяли участь майже 2 тис. педагогів України. Вони обговорювали питання поліпшення навчально-виховного процесу, виховання освіченого, фізично та духовно здорового громадянина України. У 2002 р. було прийнято програму «Вчитель» на 2003—2012 рр. та програму розвитку позашкільних закладів. Перспективним напрямком розвитку системи дошкільної освіти є збільшення показників охоплення дітей дошкільною освітою та залучення до навчання у дитячих садках дітей п'ятирічного віку.
Із вересня 2003 р. розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. У загальноосвітніх навчальних закладах відкрито класи різних профілів: універсального, суспільно-гуманітарного, природничо-математичного, технологічного, спортивного та інших.
Важливим етапом на шляху реформування середньої освіти є прийняття Державного стандарту основної і старшої школи (січень 2004 р.) та Державного стандарту для дітей, що потребують корекції здоров'я.
Із 2004 р. започатковано експеримент щодо впровадження зовнішнього стандартизованого тестування, що дозволить надати рівні можливості для здобуття випускниками шкіл вищої освіти. Із 2007 р. очікується обов'язкове тестування випускників.
Завершився перехід початкової школи на чотирирічний термін навчання і розпочався перехід основної школи (5—9 класи) на новий зміст навчання.
З метою безперебійного і безпечного підвозу учнів сільської місцевості до місця навчання прийняті державна і регіональні (обласні) програми «Шкільний автобус». Продовжується реалізація Програми інформатизації та комп'ютеризації загальноосвітніх навчальних закладів, що дозволило створити сучасні комп'ютерні класи, підключити їх до мережі Інтернет, придбати ліцензовані програми.
Перспективним напрямом у роботі професійно-технічних навчальних закладів є апробація нових програм та забезпечення ринку праці кваліфікованими робітниками.
Відбуваються зміни в роботі вищої школи: уведення обов'язкового вступного іспиту з української мови, створення кафедр історії України та українознавства; контрактна форма навчання; відкриття приватних ВЗО (Києво-Могилянська академія в Києві, Українська народна академія в Харкові); скорочення підготовки фахівців на вечірній та заочній формах навчання, продовжується впровадження предметно-модульної системи навчання.
В Україні діє Державна програма відродження й розвитку освіти національних меншин:— кримських татар, болгар, євреїв, поляків. Країна має солідний науковий потенціал. Сучасний науковий комплекс України складається з науково-дослідних інститутів, ВЗО, проектно-конструкторських і технологічних бюро. АН України, яка в 1994 р. одержала статус національної (НАНУ), є провідним і координаційним науковим центром країни. Освіта й наука мають стати двигуном динамічного розвитку, основою престижу й безпеки України. Для цього органам державної влади необхідно зупинити руйнівні процеси в цих сферах духовного життя суспільства, надати серйозну допомогу в їхньому реформуванні й перетворити освіту й науку на пріоритетні галузі економіки.

Б 16. суспільно- політ. Життя укр.. земель у скраді Польщі,Румунії…

Після закінчення Першої світової війни західноукраїнські землі ввійшли до складу різних східноєвропейських держав: Східна Галичина і Волинь — до складу Польщі; землі Північної Буковини, Бессарабії і Мармарощини — до складу королівської Румуни; Закарпатська Україна — до складу Чехо-Словаччини.
Українські землі в Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині не мали самоврядування, власного автономного устрою. Так, на західноукраїнських землях у складі Польщі діяв закон, що забороняв використовувати українську мову в державних і муніципальних установах. Замість назви «Україна» запроваджувалися нові — «Малопольща» або «землі Польщі "Б"». Було скасовано Галицький автономний сейм, ліквідовано місцеве самоврядування, закривалися українські школи, проводилась політика насильницької асиміляції, українські імена і прізвища змінювались на польські.
Українці залишалися в опозиції до польського уряду. Свої права і свободи вони захищали легальними й нелегальними методами боротьби. Тільки у Східній Галичині було створено 12 політичних партій.
Політичні партії та блоки Східної Галичини поділялися на ліві, центристські й праві. До лівих належала Комуністична партія Східної Галичини, з 1923 р. — Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка вела активну політичну діяльність, хоча була нечисленною. Партія діяла в підпіллі, хоча під її впливом перебували й легальні організації. Ліве крило партії виступало за союз із Москвою, праве дотримувалося більш стриманої позиції.
Центристським вважався блок Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). Утворений у 1925 р., він мав сильний вплив на українське населення Галичини, оскільки його програма базувалась на ідеології соборності й державності. На виборах 1928 р. до польського парламенту блок здобув більшість українських мандатів до сейму. Лідери об'єднання — Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран, О. Луцький, М. Рудницька, І. Кедрин-Рудницький. УНДО закликав українців боротися проти політики ополячення за демократичні порядки конституційним шляхом. Пізніше лідери УНДО вимагали від поляків надання Західній Україні автономії.
Представники українських політичних партій у польському сеймі утворили Український клуб, який вимагав надання Україні самостійності. Правою політичною силою, що сповідувала націоналістичну ідеологію, стала Організація українських націоналістів (ОУН, виникла 1929 р. у Відні), її очолив Є. Коновалець, ідеологами стали В. Липинський і Д. Донцов. Ідеологією ОУН був інтегральний націоналізм — заперечення ліберальних цінностей, проповідування рішучих дій заради національних інтересів. Вищою цінністю виступало створення незалежної Української держави. Для досягнення мети виправданими вважалися будь-які засоби, навіть терор. Поворот частини українського національного руху до тоталітарної ідеології пояснюється тим, що Україні не вдалося відстояти незалежність, а тоталітаризм утверджувався в багатьох державах Європи.
На західноукраїнських землях, що перебували у складі Румунії, керівний режим проводив тверду колоніальну політику. Були закриті всі українські школи, ліквідовано самоврядування громад, переслідувалися громадські діячі, священики, здійснювалася румунізація населення, румунську мову було оголошено державною, придушувалися соціальні й збройні виступи (1924 р., Татарбунарське повстання).
1927 р. було створено Українську національну партію (УНП), лідером якої був В. Залозецький. УНП дотримувалася центристських позицій і виступала за співпрацю з існуючим режимом. Представники УНП мали місця в румунському парламенті, де виступали проти політики румунізації.
Праві суспільно-політичні сили не були організаційно оформлені. їх представляли націоналістичні молодіжні, студентські й спортивні організації («Товариство Мазепа», «Товариство М. Залізняк»). Лідери цих організацій О. Забачинський, П. Григорович, Д. Квітковський проповідували методи боротьби, подібні до оунівських (терор, підпільна діяльність). Закарпатська Україна входила до складу Чехо-Словаччини під назвою Підкарпатська Русь, а з 1928 р. — Підкарпатський край. Чехословацький уряд не проводив такої жорсткої антиукраїнської політики, як польський і румунський. Він не надав Закарпаттю автономії, але українське населення отримало можливість політичної та культурної самореалізації. Лібералізм уряду привів до виникнення й швидкого поширення культурно-просвітницького товариства «Просвіта» (А. Волошин, М. і Ю. Бращайки), Товариства русофілів ім. Духновича. У чехословацькому парламенті інтереси українців представляло Українське національне об'єднання (УНО).
Суспільно-політичне життя в країні базувалося на ідеях русофільства, українофільства, мадярофільства.
Суттєвим чинником суспільно-політичного життя в Західній Україні була греко-католицька церква. Так, митрополит А. Шептицький протестував проти політики пацифікації і підтримував політику нормалізації українсько-польських відносин.

Дата добавления: 2015-05-22