Б18. спроба та наслідки реформування економіки Укр. Наприкінці 50-х у першій половині 60-х

У середині 1950-х рр. нове керівництво СРСР на чолі з М. Хрущовим здійснило спроби реформування системи управління народним господарством. Цих змін вимагав час. У світовій історії цей період відзначався новим етапом розвитку, обумовленим науково-технічною революцією (НТР). Завдяки досягненням НТР якісно змінилася структура світового господарства, у якому провідні місця посіли галузі, пов'язані з виробництвом електронно-обчислювальної техніки, автоматичних і телемеханічних пристроїв, а також атомна енергетика тощо. Саме ці галузі визначали економічну могутність держави. У середині 1950-х рр. СРСР увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона переважно відбувалася в галузях воєнно-промислового комплексу. Радіотехніка, електроніка, ЕОМ, штучні матеріали із заданими властивостями усе ширше стали застосовуватися у промисловості. У структурі промисловості виділяється машинобудування.
Успішно розвивається літакобудування. На Харківському авіазаводі виробляли пасажирські літаки ТУ-104, потім ТУ-124, на Київському — турбогвинтовий літак АН-24. З'являються нові машинобудівні галузі, такі як легкове автомобілебудування (Запоріжжя), приладобудування (Харків) тощо. У цей період були зведені найбільші гідроелектростанції Дніпровського каскаду, уведені у дію нові ТЕС. Відбувалося інтенсивне спорудження шахт у Донбасі. Були освоєні нові вугільні райони — Львівсько-Волинський, Дніпровський. Розроблялися нові родовища газу — Шебелинське в Харківській області, Радченківське в Полтавській.
З метою подолання відставання хімічної промисловості, яке позначалося на розвитку воєнно-промислового комплексу, були збудовані підприємства хімічної промисловості: Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.
Меншого розвитку набули харчова й легка промисловість. Виробництво товарів народного споживання було налагоджено на підприємствах важкої промисловості.
Успіхи у важкій промисловості, на жаль, не забезпечували стійкого зростання економічного розвитку. Спостерігалось суттєве відставання від провідних капіталістичних країн.
У1957 р. почалася реформа керівництва народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства — раднар-госпи, що повинні були виконувати управлінські функції в організованих економічних регіонах.
Керівництво економікою з центру за галузевим принципом було замінене місцевим керівництвом з області. Метою адміністративної реформи було скорочення бюрократичного апарату, наближення управління до виробництва, щоб активізувати ініціативу і зміцнити економічні зв'язки у регіонах. Одним зі способів реформування економіки стала відмова від п'ятирічного планування і прийняття семирічного плану (1959—1965 рр.).
Реформа принесла не тільки позитивні результати, але й негативні наслідки: послаблення єдиної технічної політики, порушення загальносоюзних зв'язків при фактично централізованому плануванні. За таких умов стримувалось масове впровадження нових технологічних розробок.
Особливе місце у процесі реформування відводилось аграрному сектору, відставання якого ставало загрозливим. У 1950-ті рр. відбувалися численні пленуми ЦК КПРС і КПУ, де обговорювалися проблеми сільського господарства. Були вжиті заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, матеріального заохочення колгоспників тощо, які сприяли досягненню позитивного, але короткочасного ефекту.
Ці заходи мали екстенсивний характер, бо передбачали розвиток сільського господарства за рахунок освоєння нових земель. Позитивний результат був короткочасний, і до початку 1960-х рр. земля, що постійно видувається вітрами, перестала давати великі врожаї.
Усередині 1950-х рр., а особливо після візиту до Америки (1959), М. Хрущов дійшов висновку, що розв'язати зернову проблему можна за допомогою широкої культивації кукурудзи, як правило, за рахунок скорочення посівів інших культур. Почалося розширення посівів кукурудзи навіть у регіонах, не придатних для вирощування цієї теплолюбивої культури. У результаті часто не було ані кукурудзи, ані вівса й жита. Незабаром було висунуто новий утопічний план — наздогнати й перегнати Америку за виробництвом молока, масла та м'яса, для чого необхідно було збільшити їхнє виробництво утричі.
На початку 1960-х рр. сільське господарство опинилося на межі кризи. З 1962 р. стали зростати ціни на м'ясо й масло, почалися серйозні перебої з хлібом.
М. Хрущов зважився на нову реформу управління. Були створені комітети з нової техніки, відроджені міністерства. Важелі керівництва промисловістю та будівництвом на території СРСР зосередила у своїх руках Вища рада народного господарства.

Б19. Особливості і наслідки індустріалізації в Укр.

У 1920-ті рр. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. У грудні 1925 р. на XIV з’їзді ВКП(б) було взято курс на проведення індустріалізації. Індустріалізація — система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.
Причини проведення індустріалізації:
— необхідність технічного переозброєння економіки;
— створення військово-промислового комплексу;
— створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення й можливої економічної ізоляції;
- необхідність технічної підготовки до кооперування села (випуск тракторів, машин тощо);
— необхідність зміни соціальнокласової структури населення в бік збільшення чисельності робітничого класу.
Проведення індустріалізації в Україні мало ряд особливостей: вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості; мала різко завищені темпи; розвиток отримали сировинні галузі; на території Правобережної України процеси індустріалізації не набули поширення.
Основні джерела індустріалізації:
— інвестування у важку промисловість за рахунок легкої та харчової;
— примусові державні позики;
— збільшення випуску спиртних напоїв;
— продаж за кордон нафти, газу, деревини та хутра за низькими цінами;
— продаж за кордон творів мистецтва;
— використання безкоштовної праці у вихідні дні (суботники, недільники);
— широке використання праці в'язнів;
— режим економії.
Варто особливо підкреслити ще одне джерело ресурсів, яке важко пояснити нашим сучасникам,— народний ентузіазм — незвичайну за масштабами духовну енергію народу, що наочно виявилася в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці та стаханівському русі.
Додаткова інформація
У 1935 р. всю країну облетіло повідомлення: «У ніч на 31 серпня забійник донбаської шахти «Центральна—Ірміно» Олексій Стаханов установив рекорд: видобув за зміну 102 тонни вугілля за норми 7 тонн».
Щоб припинити здивовані питання: «Як йому це вдалося?» — партком шахти виніс грізне рішення: «...вказати й попередити всіх тих, хто спробує зводити наклеп на товариша Стаханова і його рекорд... вони будуть розцінені як найлютіші вороги, що виступають проти потреб людей шахти, нашої країни...»
Після цього в усіх галузях промисловості почали з'являтися «стаханівці». Завдяки розвиткові стаханівського руху стало можливим постійне підвищення трудових норм у промисловості. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 рр.) на території України було збудовано заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»; у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші.
Підсумки індустріалізації:
— країна (і Україна також) з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну;
— зміцнилась обороноздатність;
—відбулися структурні зміни в промисловості:
перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;

Б19. визволення Уукр. Від нацистських загарбників. Герої визволителі

Б20. Голодомори 20 ст. в Укр. Причини і наслідки

Голодомор — це соціально-економічне явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування та призводить до його вимирання та негативної зміни демографічної та соціальної структури населення. Голодомор може організовуватися урядом штучно з метою винищення певних груп населення.
У XX ст. Україна пережила три голодомори — усі за радянської влади; основною їх причиною була аграрна політика партійного радянського керівництва.
Перший голодомор в Україні тривав з 1921 р. до середини 1923 р. Його причини:
— політика «воєнного комунізму» (зокрема продрозкладка — насильницьке вилучення хліба в селян);
— заборона селянам реалізовувати хлібні лишки за ринковими Цінами;
— падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у розвитку виробництва сільгосппродукції;
— Перша світова та громадянська війни;
— руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що спричинила неврожаї в 1921 і 1922 рр.;
—криза в сільському господарстві, яка була посилена скороченням промислового виробництва через його мілітаризацію під час громадянської війни.
Голод охопив Олександрівську (сучасна Запорізька обл.), Донецьку, Катеринославську (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївську, Одеську, південь Полтавської та Харківської губерній — усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася і там. Водночас з України продовжували надсилати до Росії ешелони з продовольством. Увесь світ знав про голод у Поволжі, водночас голод в Україні замовчувався. Повідомлялося, що в Україні лише неврожай. До республіки з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями.
Лише з середини 1922 р. голодуючим в Україні було надано допомогу Американською адміністрацією допомоги (АРА). Владою було введено систему «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися вилучення і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований лише у середині 1923 р. — значно пізніше, ніж у голодуючих районах Росії. Під час голодомору 1921—1923 рр. померло від 500 тис. до 1 млн осіб.
Голодомор 1932—1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Хоча політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі із заготівлею залишилися.
Постачання хліба на користь держави здійснювалося внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 р. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.
7 серпня 1932 р. було видано постанову ВЦВК та РНК СРСР, названу в народі «законом про п'ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менш як 10 років.
Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на колі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.
Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 млн осіб — точні цифри вже навряд чи будуть з'ясовані. Лише наприкінці 1980-х — у 1990-х рр. з'явилися наукові статті про голодомор, спогади очевидців, публікації в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, щороку проводяться дні їх пам'яті. У 2003 р. згідно з Указом Президента України в країні проведені заходи з увіковічнення пам'яті жертв голодомору.
Голодомор 1946—1947 рр. стався в період повоєнного відновлення господарства. Причини голоду:
— повоєнна розруха;
— відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства;
— запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева);
— розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за будьяку ціну;
— посуха 1946 р., що спричинила неврожай усіх сільськогосподарських культур. Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!»
У роки голодомору радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» продовольством країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була союзницею в розгромі нацистської Німеччини.
У містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього. Ситуацію в Україні керівництво держави прокоментувало як «продовольчі труднощі, які швидко й безболісно були ліквідовані».
Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нестатки». Унаслідок голоду в Україні померло близько 1 млн осіб. Висновок. Голодомори 1921-ГІ923, 1932—1933 і 1946—1947 рр. стали наслідком політики радянської тоталітарної системи щодо селянства.

Б20. Повсякденне життя українців у 1964 -1985 р.

Дата добавления: 2015-05-22