Аристотель. Афінська політія, XVI, 2–16

АРИСТОТЕЛЬ. ПОЛІТИКА, V, 4–5

ГЕРОДОТ. ІСТОРІЯ, І, 59

ТИРАНІЯ ПІСИСТРАТА

ПОСТАНОВА АФІНСЬКИХ НАРОДНИХ ЗБОРІВ

Постановив народ: дозволити саламінським клерухам жити на Саламіні постійно. Хіба що вони не можуть виконувати громадянські і військові повинності; в інших випадках їм не (дозволяється) здавати свою землю в оренду. Якщо клерух не буде там жити, а землю здасть в оренду, то нехай заплатить в скарбницю і орендар, і той, хто здав в оренду (стільки-то драхм) штрафу. Нехай карає архонт, а якщо не оштрафує, буде відповідати. Вони (клерухи) повинні мати зброю вартістю 30 драхм, а зброю цю видає йому архонт. Це ухвалено в архонство [ім’я не встановлено. – В.Б. ].

Під час міжусобних чвар параліїв на чолі з Мегаклом, сином Алкмеона, і афінян з рівнини, на чолі яких стояв Лікург, син Аристолаїда, Пісистрат, прагнучи до тиранії, створив третю пар­тію. Він скликав своїх однодумців, оголосив себе главою партії нагірних жителів і придумав таку хитрість: він поранив самого себе, а також і своїх мулів і в'їхав так на майдан міста, начебто врятувавшись від своїх ворогів, які хотіли вбити його, коли він виїхав у поле. На цій підставі він просив у народу встановити для його охорони озброєну варту. Перед цим він прославився у поході проти м. Мегари, захопленням міста Нісеї та іншими славними ділами. Афінський народ піддався на обман і дав йому добірних громадян, які, однак, стали не списоносцями Пісистрата, а його булавоносцями і йшли всюди за ним з ними в руках. Взявши участь в заколоті з Пісистратом, вони захопили й акро­поль. Тоді Пісистрат став правити в Афінах. Проте він не ска­сував властей, що існували, і не змінював законів, але управляв державою чесно і добре на підставі раніше встановленого по­рядку.

Ставали всі вони тиранами тому, що користувалися довір'ям народу, а засіб здобути це довір'я полягав у тому, що вони оголошували себе ненависниками багатих. Так в Афінах Пісис­трат досяг тиранії, після того як він розійшовся з педіеками.

9, 1315 в. Третьою за тривалістю тиранією була тиранія Пісистратидів в Афінах. Правда, з перервами: Пісистрата під час своєї тиранії виганяли двічі, так що з 33 років лише 17 припадало на його тиранію, 18 на тиранію його синів, тобто тиранія Пісистратидів тривала 35 років.

Він [Пісистрат] був взагалі гуманною і лагідною людиною, по­блажливою до тих, що вчинюють проступки і, між іншим, людям незаможним давав гроші в позику для землеробських робіт, щоб могли прогодуватися, займаючись землеробством. Це він робив з двох причин – як для того, щоб вони не були в місті, а були розсіяні по країні, так і для того, щоб маючи середній достаток і будучи зайнятим своїми особистими справами, вони не нама­галися і не мали часу займатись громадськими. А разом з тим і доходів надходило до нього більше, завдяки тому, що оброб­лялася земля, бо він збирав десятину з одержуваних доходів. Тим-то він розподілив і суддів по демах, та й сам часто їздив по країні, наглядаючи і примиряючи позовників, щоб вони, відходя­чи до міста, не занедбували своїх робіт. Ось під час одного такого виїзду Пісистрата трапилася, як розповідають, пригода з селянином, що обробляв в горах Гіметти невеличку ділянку, названу пізніше безоподаткованою. А саме, побачивши, що якийсь чоловік копає і працює над самим тільки камінням, він подиву­вався з молодця і звелів спитати, скільки доходу здобуває він з цієї ділянки. Той відповів: „Горе одно та муки, але й з цього горя і мук Пісистрат повинен взяти десятину”. Чоловік цей від­повів так, не знаючи його, а Пісистрат, задоволений такою відпо­віддю і працьовитістю, звільнив його від усіх повинностей. Прос­тий народ він зовсім ні в чому не утискував під час свого правління, але завжди зберігав мир і підтримував спокій. Ось чому і говорили часто, що тиранія Пісистрата – це життя при Кроносі. Справді, вийшло так, що згодом, коли стали наступни­ками його сини, правління стало набагато жорстокішим. Але най­важливішим з усього сказаного було те, що він за своєю вдачею був прихильником народу і гуманною людиною. Він всюди вза­галі хотів робити все за законом, не допускаючи для себе ніякої переваги. Одного разу його викликали на суд ареопагу, звину­вативши в убивстві, і він сам прийшов на суд, щоб захиститися, тільки той, що викликав його, злякавшись, припинив справу. Тому і залишався він тривалий час при владі і, якщо навіть його виганяли, легко повертав її собі. Його хотіла більшість як знат­них, так і демократів. Одних він прихиляв до себе привітністю, інших — допомогою в приватних справах, тож і цим, і тим припа­дав до душі. А були в афінян в ту пору закони про тиранів м'які, як усі взагалі, так і той, що найбільше стосувався встановлення тиранії. Саме у них був такий закон: „Ось постанови в афінян, успадковані від батьків: якщо хто-небудь підніме повстання, щоб стати тираном, чи буде-сприяти встановленню тиранії, хай буде позбавлений громадянських прав він сам і його рід”.

Дата добавления: 2015-05-22