Аристотель. Афінська політія, Х, 38–41

Відновлення демократії

38. Після того, як громадяни, які наступали з-під Філи, захопили Муніхію і перемогли в битві прибічників Тридцяти, міське населення, яке повернулося тільки-но зникла небезпека, зібралося наступного дня на площі і позбавило влади Тридцятьох; тут воно обрало десятьох з громадян і дало їм необмежені повноваження для припинення війни. Проте, взявши в свої руки владу, вони не вживали жодних заходів для здійснення того, для чого були обрані; навпаки, вони відправляли в Лакедемон з проханням надати їм допомогу і позичити гроші. Але оскільки це викликало невдоволення тих, хто мав громадянські права, то вони, боячись втратити владу і бажаючи навести на всіх страх (що і сталося), схопили Демарата, людину далеко небуденну серед громадян, і стратили. Після цього вони міцно тримали в своїх руках управління завдяки сприянню Каллібія і прибулих пелопоннесців, а крім того, і деяких осіб, які належали до стану вершників. Справа в тому, що деякі з вершників більше інших громадян намагалися завадити поверненню емігрантів з Філи. Коли ж на бік громадян, які захопили Пірей і Муніхію, перейшов увесь народ і ця партія стала перемагати в війні, тоді в місті скинули колегію десятьох цього першого обрання і вибрали нових десять, таких, які користувалися репутацією найкращих людей. При них-то і при їх енергійному сприянні відбулося примирення між сторонами і повернулася демократична партія.

Остаточно встановив мир і уладнав укладення договору лакедемонський цар Павсаній спільно з десятьма посередниками, які прибули пізніше з Лакедемона за його вимогою...

39. Примирення відбулося при архонті Евкліді [403-402 рр. до н.е. – В.Б. ] на таких умовах: тим з афінян, які залишалися в місті, всім бажаючим виселитися надавалося право жити в Елевсині [противникам демократії. – В.Б. ] зі збереженням усіх громадянських прав, повної свободи, особистої незалежності і правом користуватися прибутками від свого майна. Що стосується храму [Деметри і Кори. – В.Б. ], то доступ до нього повинен був надаватися однаково тим і іншим, а турбота про нього повинна бути обов'язком Кериків і Евмолпидів [знатні роди, члени яких виконували обов’язки жерців під час Елевсинських містерій. – В.Б. ] за батьківськими заповітами. Далі, ні жителям Елевсина не дозволяється приходити в місто, ні жителям міста – в Елевсин; дозволяється це тим і іншим лише під час містерій. Вносити податки з прибутків у союзну скарбницю елевсинці повинні нарівні з іншими афінянами. А якщо хтось з осіб, які збираються переселятися, побажає зайняти будинок в Елевсині, він повинен отримати на це згоду від власника; у випадку неможливості досягнути згоди кожна сторона повинна обрати трьох оцінщиків, і яку ціну призначать ці останні, таку і слід брати. З елевсинців надається жити з ними тим, кого вони самі забажають до себе впустити. Запис бажаючих виселитися повинен бути зроблений для тих, хто є в наявності, впродовж десяти днів, після того як складуть присягу, а виїзд повинен настати впродовж двадцяти днів; для тих же, які знаходяться у від’їзді, залишаються ті ж умови, рахуючи з моменту їхнього повернення. Людина, яка проживала в Елевсині, не мала права займати жодної посади в Афінах, поки не запишеться знову на проживання в місті. Справи про вбивство повинні вестися за батьківськими заповітами, у разі якщо хтось власноручно вбив чи поранив людину. За минуле ніхто не має права шукати помсти ні з кого, крім членів колегій Тридцяти, Десяти, Одинадцяти і правителів Пірея, так і з них не можна питати, якщо вони подадуть звіт. А подати звіт тим, які правили в Піреї, які правили в Афінах – перед зібранням осіб, які можуть показати майновий ценз. Після цього бажаючим надається право виїзду. Що стосується грошей, які позичали для війни, то кожна сторона повинна виплатити їх самостійно.

40. Коли відбулася така згода, люди, які воювали на боці Тридцяти, перебували в страсі. Багато думало виселитися, але відкладали запис на останні дні, як це звичайно всі роблять; тоді Архін [представник поміркованої демократії. – В.Б. ], побачивши їхню кількість і бажаючи стримати їх, закрив запис в останні дні, так що багато мимоволі змушені були залишатися, поки потрохи всі не заспокоїлися. І, напевно, Архін вчинив правильно як щодо цього, так і в тому, що опісля цього він подав скаргу на протизаконня в проекті Фрасибула, в якому той пропонував надати громадянські права усім учасникам повернення з Пірея (серед них деякі були явно рабами), нарешті, ще в тому, що коли хтось із тих, хто повернувся, шукали помсти за минуле, він наказував заарештовувати їх і, привівши в Раду, переконав стратити без суду. Він пояснив, що тепер членам Ради треба буде показати, чи хочуть вони рятувати демократію і виконувати присягу: якщо відпустять цю людину, то це буде заохоченням і для інших, якщо ж стратять, це буде прикладом для всіх. Так і сталося. Після його страти уже ніхто ніколи згодом не шукав помсти за минуле. Навпаки, афіняни, здається, чудово і в вищій мірі далекоглядно з політичної точки зору скористалися і з особистого і суспільного погляду пережитими нещастями. Вони не лише поклали край звинуваченням у справах про минуле, але й повернули із спільних коштів лакедемонянам ті гроші, які Тридцять позичили для війни, хоча договір передбачав віддавати окремо двом партіям – партії міста і партії Пірея. Вони бачили в цьому головне, що повинно стати початком для взаємної згоди. Між іншим в інших державах демократія в разі своєї перемоги не лише не давала своїх коштів на загальні випадки, але ще й проводить розподіл землі. Примирилися вони і з тими, які поселилися в Елевсині на третій рік після переселення при архонті Ксененеті [401 – 400 рр. до н.е. – В.Б. ].

41. Це сталося пізніше, в той момент народ, ставши господарем держави, встановив існуючий донині [до 325 р. до н.е. – часу написання “Афінської політії”. – В.Б. ] державний устрій при архонті Піфодорі [404 – 403 рр. до н.е. – В.Б. ]. Здається, народ мав повне право взяти в свої руки державну владу, тому що він власними силами добився свого повернення.

Оплату за відвідування народних зборів спочатку [тобто після відновлення демократії. – В.Б. ] вирішили не вводити, але коли на зборах народ перестав збиратися і притани повинні були удаватися до різних хитрощів, щоб з’являлася достатня кількість для дійсного голосування, спочатку Агіррій винайшов кошти для оплати по 1 оболу, а після нього Геракліт Клазоменський, на прізвисько Цар, – по 2 оболи; згодом знову Агіррій – по 3 оболи.

Дата добавления: 2015-05-22