Аппіан. Громадянські війни, і, 18–19, 21–22

Гай Гракх та його діяльність

(18). Після вбивства Гракха і смерті Аппія Клавдія для роз­поділу землі молодшому Гракхові були протиставлені Фульвій Флакк і Папирій Карбон. Через те, що великі власники не поспі­шали записувати на себе ділянки, що припадали їм, призначені для нагляду за розподілом землі стали притягати їх до судової відповідальності. Незабаром почалось багато судових процесів. Справа в тому, що вся інша сусідня з наділом земля, якщо вона була продана або поділена між співвласниками, повинна була пе­ремірюватися, щоб не відхилятись від встановленої міри наділу. Отже, треба було встановити, як вона була продана і як була поділена. Проте далеко не в усіх збереглись укладені при прода­жу й купівлі договори та документи про поділ на ділянки, а те, що можна було відшукати, викликало сумнів. При новому обмі­рюванні землі одні повинні були переселятися з ділянок, засад­жених садовими культурами, вкритих будівлями, на ділянки, по­збавлені рослинності, інші — з ділянок родючих на неродючі або на болота чи глинистий грунт. Не відома була також почат­кова межа завойованих земель. Так само й оголошене розпо­рядження, що кожний бажаючий може обробляти не підпалу під поділ землю, підбадьорювало багатьох, що обробляли сусідні ді­лянки, змінювали зовнішній вигляд одних і інших. Крім того, і час змінив все. Таким чином, несправедливі вчинки багатих, хоч вони й були значні, важко було довести. І не залишалося нічого іншого, як покинути свої попередні ділянки й переселитися на інші.

(19). Італіки, не бажаючи змиритися з усім цим, як і з тим натиском, який робили на них судді, [що розглядали аграрні пи­тання], просили Корнелія Сципіона, який зруйнував Карфаген, щоб він став їх покровителем і поклав край несправедливостям. Сципіон, який у свій час користувався великою допомогою італій­ців під час воєнних походів, не наважився залишити без уваги їх прохання. Виступивши в сенаті, він не став паплюжити закон Тиберія Гракха, очевидно, тому, що не хотів дратувати народ, але, переконавшись, що здійснити його буде важко, просив, щоб спір­ні питання розглядали не ті, хто розподіляв землю, бо сторони, що судяться, ставились до них з підозрою, але щоб ця справа бу­ла передана іншим особам. Своїми доводами, оскільки вони здавались справедливими, він цілком переконав сенат...

(21). Тим часом власникиземельних ділянок під різними при­водами поділ їх все відкладали йвідкладали на тривалий строк. Дехто пропонував дати права римського громадянства союзни­кам, які чинили все більший опір поділові землі. Італіки з задо­воленням прийняли цю пропозицію, надаючи перевагу, звичайно, одержанню прав римського громадянства над розв'язанням аг­рарного питання. Фульвій Флакк, консул і водночас член комі­сії в справі поділу землі, особливо турбувався про італіків. Однак сенат був незадоволений, що римські піддані дістають од­накові права з римськими громадянами. Отже, і ця спроба не вдалася. За таких обставин Гай Гракх, молодший брат Гракха, автора закону про поділ землі, будучи членом комісії, якій дору­чена була ця справа після вбивства брата, охоче виставив свою кандидатуру в народні трибуни. Блискуче обраний, він відразу ж став в опозицію до сенату. Він провів постанову про щомісяч­ний розподіл грошей на харчування кожному плебеєві з громад­ських сум, якій подібної досі не було. Одним лише цим держав­ним актом, у здійсненні якого він мав помічником Фульвія Флакка, [Гай] рішуче здобув прихильність народу до себе і завдяки цьому відразу ж був обраний трибуном і на наступний рік. Спра­ва в тому, що вже був затверджений закон, згідно з яким якщо народний трибун вимагатиме продовження своїх повноважень, народ повинен обирати його з усіх [громадян].

(22). Отже, Гай Гракх був обраний трибуном вдруге. Подібно до того як раніше він підкупив народ [своїм аграрним законом], так тепер він схилив на свій бік і так званих вершників, що зай­мали за своїм становищем середнє місце між сенатом і людьми з народу. При цьому він вдався до такого державного заходу: су­ди, що мали через практиковане в них хабарництво погану славу, передав від сенаторів до рук вершників. Першим він передусім закидав недавні приклади, а саме, що Аврелій Котта, Салінатор і третій за ними Маній Ацилій, який завоював Малу Азію, явно викриті в хабарництві, були, проте, виправдані суддями, що су­дили їх. [У Римі] перебували ще посли, які виступали зі звину­ваченнями проти зазначених осіб, і голосно й гірко скаржились усім і кожному на їхні вчинки. Сенат, відчуваючи великий сором з приводу цього, погодився на законопроект, [пропонований Га­єм], і народ схвалив його. Таким чином суди перейшли від сенату до вершників. Кажуть, що відразу після того, як закон був схва­лений, Гай висловився так: „Я одним ударом знищив сенат”. Ці слова Гракха виправдались ще більшою мірою пізніше, коли ре­форма, продовжувана Гракхом, почала здійснюватися на практи­ці. Адже надання вершникам судових повноважень над римля­нами, над усіма італійцями і самими сенаторами, їх влада кара­ти всілякими засобами впливу: грошовими штрафами, позбавлен­ням права громадянства, вигнанням, — усе це ставило вершників як урядових осіб вище сенату, а членів сенату або зрівняло [з вершниками], або навіть робило їх підлеглими...

Дата добавления: 2015-05-22