Методичні рекомендації. Причини падіння римської Республіки та встановлення принципату Августа

ТЕМА 10. СОЦІАЛЬНА СУТЬ ПРИНЦИПАТУ АВГУСТА

Причини падіння Римської республіки та встановлення принципату Августа.

Особливості політичного ладу Риму при Августі.

Ставлення Августа до сенаторського стану та вершників.

Політика Августа щодо плебсу і рабів.

Італія та провінція в період принципату.

РЕФЕРАТИ:

1. Розквіт римської культури при Августі.

Октавіан Август як політичний діяч.

Відображення в поезії Горація та Вергілія політичних лозунгів, які висувалися Августом.

Гурток Мецената як знаряддя політики Августа.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1.Балух В.О., Коцур В.П. Історія Стародавнього Риму. – Чернівці: Книги ХХІ, 2005. – С. 315 – 342.

2. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. – М.: Худож. лит., 1990. – 255 с.

3. Егоров А.Б. Рим на грани эпохи: Проблемы рождения и формирования принципата. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1985. – 225 с.

4. История Древнего Рима / Под ред. Кузищина В.И. – М.: Высш. шк., 1981. – С. 197-206.

5. Машкин Н.А. Принципат Августа. – М., Л.: Изд-во AH CCCP, 1949. – С. 311-316, 427-457.

6. Практикум по истории древнего мир / Сост. И.А. Просина, И.С. Свенцицкая – M.: Просвещение, 1972. – С. 123 – 140.

7. Утченко C.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. – М.: Наука, 1969. – С. 169 – 215.

8. Утченко С.Л. Кризис и падение Римской республики. – М.: Наука, 1965. – 288 с.

9. Хрестоматия по истории древнего Рима / Под ред. Кузищина В.И. – М.: Высш. шк., 1987. – С. 165 – 189.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Вуллих И.В. Овидий и Август // ВДИ. – 1958. – № 1. – С. 151 – 159.

Геров Б. К вопросу о включении рабов в римское войско при Августе //Античное общество. - М.: Изд-во АН CСCP, 1967. - С. 23-28.

Кнабе Г.С. Римское общество в эпоху ранней Империи // История древнего мира. – М.: Наука, 1932. – С. 68 – 97.

Колосовская Ю.К. К вопросу о социальной структуре римского общества І – ІІІ вв. н.э. // ВДИ. – 1969. – № 4. – С. 122 – 129.

Утченко С.Л. Становление Римской империи и проблемы социальной революции // ВИ. – 1964. – № 7. – С. 43 – 56.

Уэллс К. Германская политика Августа. Исследование археологических свидетельств // Реферативный журнал. – 5. – 1974. – № 1. – С. 198 – 199.

Штаерман Е.М. Светоний и его время // Светоний. Жизнь двенадцати цезарей. – М.: Наука, 1964. – С. 249 – 262.

Штаерман Е.М. Рабовладельческие отношения в ранней Римской империи. – М.: Наука, 1971. – 243 с.

Шифман И.Ш. Сирийское общество эпохи принципата. – М.: Наука, 1977. – 212 с.

Шифман И.Ш. Цезарь Август. – Л.: Наука, 1990. – 198 с.

Федорова Е.В. Люди императорского Рима. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 366 с.

Джерела з цієї теми численні та різнохарактерні, вони вимагають критичного ставлення і аналізу. На особливу увагу заслуговують пові­домлення Діона Кассія, Гая Свєтонія Транквілла та самого Октавіана Августа, автора "Діянь божественного Августа".

Студентам необхідно чітко уявляти, що таке принципат з юри­дичного та соціально-політичного поглядів, розібратись у суті прин­ципату як особливої форми монархії, прикритої республіканськими закладами (формами правління), в необхідності встановлення принци­пату для гарантії прав рабовласників.

Розподіл функцій між принцепсом і сенатом (Діон Кассій. Римська історія, ІІІ, 12–13) став основою для виникнення теорії Т.Моммзена про діархію (двовладдя) сенату і принцепса. Дуже поширені також погляди, що принципат був республікою, але носив монархічний характер.

У вітчизняній історіографії підкреслюється поєднання монархіч­них та республіканських елементів у принципаті, проте ніякого двов­ладдя не було. Хоча принцепс повною мірою зважав на авторитет сенату, він зосередив у своїх руках найважливіші державні повноваження: мав пожиттєву трибунську владу, неодноразово обирався консулом, присвоїв собі функції цензора, отримав почесний титул "батько вітчизни" (Гай Свєтоній Транквілл. Божественний Август, 27, 258; Октавіан Август. Діяння божественного Августа, гл.VІІІ), був верховним головно-командуючим.

При характеристиці станової політики Августа слід відзначити введення майнового цензу для сенаторів і вершників (Гай Свєтоній Транквілл. Божественний Август, ХХХV). Проведена чистка сенату дала можливість принцепсу звільнитись від невигідних осіб, а сенат перет­ворився в слухняне знаряддя його влади.

У ставленні до вершників у політиці Августа простежуються тенденції перетворення їх у службовий стан. Зменшуючи політичні права плебсу (заборона колегій, зменшен­ня ролі народних зборів), Август здійснював стосовно нього політику державних роздач (грошові та хлібні роздачі, організація видовищ) (Гай Свєтоній Транквілл. Божественний Август, 40–42; Октавіан Август. Діяння божественного Августа, гл. ХV).

З метою зміцнення влади рабовласників Август обмежив відпуск рабів на волю, ввів страту рабів у разі вбивства їхнього господаря, при­пинив винагородження рабів за донос на своїх господарів (Дігести, XXIX, 5).

Необхідно з'ясувати також причину зміни політики Риму щодо про­вінцій. Август, прагнучи розширити соціальну базу Імперії, надає права римського громадянства провінційним рабовласникам. Переписи у провінціях, фіксовані повинності обмежили зловживання відкупщиків. Проте провінції і надалі залишались джерелом збагачення Риму, до того ж у них проводилась значна романізація за посередництвом коло­ній римських громадян та ветеранів (Октавіан Август. Діяння божест­венного Августа, гл. ХХVІІІ).

На закінчення слід визначити основні характерні риси принципату, а саме: посилення центральної влади, опора на широкі верстви рабов­ласників і армію, створення бюрократичного апарату, зміцнення війсь­кової могутності держави та придушення виступів невдоволених.

ТЕКСТИ ДЖЕРЕЛ

ОКТАВІАН АВГУСТ. ДІЯННЯ БОЖЕСТВЕННОГО АВГУСТА

Перелік діянь божественного Августа, за допомогою яких він підкорив усю земну кулю владі римського народу, і тих витрат, які він зробив на користь держави і народу римського...

Гл. І. У 19 років я за своєю ініціативою і на свої кошти спорядив військо, з допомогою якого я повернув свободу державі, пригнобленій пануванням (однієї) кліки [Антонія та його прихильників. – В.Б. ]. За це в консульство Г. Панси та А. Гірція сенат почесною постановою ввів мене до свого складу, зарахувавши до консулярів з правом висловлювати свою думку разом з ними, і наділив мене імперієм [січень 43 р. до н.е. – В.Б. ]. Сенат наказав мені, пропретору, разом з консулами турбуватися про те, щоб державі не було завдано жодної шкоди [лютий 43 р. до н.е. – В.Б. ]. А народ у тому ж році, оскільки обидва консули загинули на війні, обрав мене консулом і тріумвіром для упорядкування держави.

Гл. ІІ. Тих, хто вбив мого батька, я вигнав на заслання на законних підставах, за вироком суду, помстившись їм за їхні злочини. Згодом, коли вони пішли на державу війною, я розбив їх у двох битвах [при Філіппах. – В.Б. ].

Гл. ІІІ. По всій земній кулі: і на суші, і на морі – я часто вів громадянські і зовнішні війни і, отримавши перемогу, подарував пощаду усім громадянам, які молили про неї. Ті іноземні народи, яким можна було подарувати пробачення без небезпеки (для держави), я вважав за краще зберегти, аніж знищувати. Близько 500 000 римських громадян склали присягу мені на вірність. З них дещо більше 300 000, які відбули термін військової служби, я вивів у колонії або відпустив у їхні муніципії. [Інші 200 000 або не дожили до відставки, або пішли у відставку уже при Тиберії. – В.Б. ]. Усім їм як нагороду за військову службу я виділив земельні наділи чи подарував гроші. Я захопив 600 кораблів, не рахуючи тих, що були менші трирем.

Гл. ІV. Двічі я відсвяткував овацію, тричі – курульні тріумфи [овації – у листопаді 40 р. і листопаді 36 р. до н.е., а потрійний тріумф – 13-15 серпня 29 р. до н.е. – В.Б. ], і 21 раз я проголошувався імператором. І хоча сенат декретував мені багато тріумфів, я від них відмовився. Лаври з фасцій я поклав на Капітолії як виконання обітниць, які я приймав під час кожної війни [на честь Юпітера Капітолійського. – В.Б. ]. Під час воєн, які успішно велися на суші і на морі мною чи моїми легатами, які знаходилися під моїм командуванням, сенат 55 разів виносив рішення про організацію (подячних) молебнів безсмертним богам. Днів, в які за постановою сенату звершувалися молебні, було 890. Під час моїх тріумфів попереду моєї колісниці було проведено 9 царів чи царських дітей. Я був консулом 13 разів, і коли я писав це, я був 37-й раз наділений владною народного трибуна. [37-й рік трибунської влади Августа – 14 р. до н.е. – В.Б. ].

Гл. V. Я не прийняв диктатури, запропонованої мені народом і сенатом у консульство М. Марцелла і Л. Аррунція і заочно, і в моїй присутності [22 р. до н.е. – В.Б. ]. Проте за крайньої нестачі продовольства я не відмовився від опіки за постачанням, яке я організував таким чином, щоб упродовж декількох днів я звільнив усе місто від страху і загрожуючої небезпеки, причому це було зроблено моїми коштами і під моїм (безпосереднім) керівництвом. Запропоноване мені тоді річне і пожиттєве консульство я не прийняв [22 р. до н.е. – В.Б. ].

Гл. VІ. Коли у консульство М. Вінуція і К. Лукреція, а потім П. і Гн. Лентулів і втретє при П. Фабії Максимі і К. Тубероні сенат і народ одностайно обрали мене єдиним куратором законів і моралі з вищою владою, я не прийняв посади, встановленої всупереч звичаям предків. [Цю посаду Августу пропонували тричі – у 19, 18 та 11 р. до. н.е. – В.Б. ]. Тоді сенат забажав, щоб те, що робиться мною, я здійснював би, користуючись владою народного трибуна. І, більше того, я сам 5 разів просив і отримував від сенату колегу, який володів цією владою [мова йде про Агриппу (18; 13 рр. до н.е.) і Тиберія (6 р. до н.е., 4 і 13 рр. н.е.)].

Гл. VІІ. Я був тріумвіром для облаштування держави впродовж 10 років безперервно [з 43 до 33 р. до н.е. – В.Б. ]. Принцепсом сенату я був впродовж 40 років [з 28 р. до н.е. – В.Б. ] аж до того дня, коли це написав. Я був великим понтифіком, авгуром, квіндецемвіром для звершення священнодійств, сентемвіром епулонів, арвальським братом, содалом Тиція, феціалом [йдеться про найпочесніші жрецькі колегії Риму. – В.Б. ].

Гл. VІІІ. У своє 5-те консульство я за наказом народу і сенату збільшив кількість патриціїв [29 р. до н.е. – В.Б. ]. Список сенаторів я переглядав тричі [28 і 8 рр. до н.е. та 14 р. н.е. – В.Б. ]. У своє 6-те консульство я разом з колегою М. Агриппою провів перепис громадян [28 і 8 рр. до н.е. і 14 р. н.е. - В.Б. ] Люстр я провів після проміжку в 42 роки [жертвопринесення богам після підведення підсумків цензу. Останній ценз у 70-х р. до н.е., тому проміжок до цензу Августа і складав 42 роки. – В.Б. ]. При цьому люстрі було внесено у списки громадян 4 063 000 осіб. Коли, користуючись консульським імперієм, я одноосібно провів люстр вдруге у консульство С. Цензорина та Г. Азінія, то при люстрі громадян, занесених у списки цензу, було 4 233 000. Третій же люстр я провів, користуючись консульським імперієм, зі своїм сином Тиберієм Цезарем як колега у консульство Сек. Помпея і Сек. Апулея. При цьому люстрі громадян, внесених у списки цензу, було 4 937 000. За допомогою нових законів, прийнятих з моєї ініціативи, я відновив багато звичаїв предків, які в наш час вийшли з користування, і сам залишив нащадкам багато прикладів, достойних наслідування. [Маються на увазі закони про зміцнення римської сім’ї. – В.Б. ]

Гл. ІХ. Сенат постановив, щоби обітниці за моє здоров’я приймалися консулами і жерцями кожний 5-й рік. Упродовж мого життя ігри для виконання цих обітниць часто влаштовували то 4 вищих жрецьких колегії, то консули. Також і всі громадяни у всіх храмах одностайно і безперестанно молилися за моє здоров’я і від свого імені, і від імені свого муніципію.

Гл. Х. За постановою сенату моє ім’я було включене в гімн саліїв і законом мені була надана законна пожиттєва трибунська влада [23 р. до н.е. – В.Б. ], щоб особа моя завжди була священною і недоторканою. Коли народ запропонував мені посаду великого понтифіка, яку обіймав (колись) мій батько, я відмовився від неї, щоб не зайняти місця (мого) колеги при його житті [мова йшла про Емілія Лепіда. – В.Б. ]. Цю жрецьку посаду я прийняв лише декілька років потому після смерті того, хто захопив її лише завдяки громадянським чварам. На мої вибори зібралась така кількість народу зі всієї Італії, якої ніколи не було в Римі до цього. Це сталося у консульство П. Сульпиція і Г. Вальгія [12 р. до н.е. – В.Б. ].

Гл. ХІ. Після мого повернення [19 р. до н.е. після дипломатичної перемоги над парфянами. – В.Б. ] сенат присвятив Фортуні Повертаючій вівтар, що знаходився перед храмом Честі і Доблесті поблизу Капенських воріт. Сенат наказував, щоб на цьому вівтарі приносили (щорічно) жертви понтифіку і весталки в день мого повернення в Місто із Сирії в консульство Кв. Лукреція і М. Вініція, а цей день сенат оголосив „Августовим” на честь (нашого) почесного прізвиська.

Гл. ХІІ. Тоді ж за постановою сенату частина преторів і народних трибунів з консулом Кв. Лукрецієм і першими мужами (держави) була відправлена мені назустріч у Кампанію. Аж до цього часу таку честь не віддавали нікому, крім мене. Коли в консульство Т. Нерона і П. Квінтилія я повернувся в Рим з Іспанії і Галлії, успішно завершивши справи в цих провінціях [16-13 рр. до н.е. – В.Б. ], сенат на честь мого повернення постановив присвятити на Марсовому полі вівтар Августовому Миру, щоб магістри, жерці і весталки щорічно здійснювали на ньому жертвопринесення.

Гл. ХІІІ. Як встановили наші предки, храм Януса Квірина зачиняють лише тоді, коли в усій країні народу римського – і на суші, і на морі – панує мир, здобутий перемогами. Від заснування Рима і до мого народження, як гласить переказ, цей храм зачиняли двічі. Під час мого принципату сенат тричі наказував його зачиняти. [Вперше при Нумі Помпилії, вдруге – у 235 р. до н.е. У роки принципату – 29 і 25 рр. до н.е., а третя дата невідома. – В.Б. ]

Гл. ХІV. Моїх синів Гая і Луція Цезаря, яких юнаками забрала у мене доля, сенат і народ римський в знак поваги до моїх заслуг призначили консулами, коли їм ішов 15-й рік, з тим щоб вони вступили на цю посаду через 5 років. І в той день, коли їх привели на форум, сенат ухвалив, щоб вони (віднині) брали участь в його засіданнях. А римські вершники спільно проголосили їх обох керівниками юнацтва, подарувавши їм срібні щити і списи.

Гл. ХV. Римському плебсу, за заповітом мого батька, я виділив по 300 сестерцій на людину, а від свого імені я в своє 5-те консульство видав по 400 сестерцій з військової здобичі. Потім у моє 10-те консульство я виплатив зі своїх коштів по 400 сестерцій на людину як конгіарій [екстраординарна видача грошей чи продуктів плебсу. – В.Б. ]. У моє 11-те консульство я 12 разів влаштовував роздачу хліба, купленого на мої кошти. На 12-му році моєї трибунської влади я втретє видав по 400 сестерцій на людину. Ці мої конгіарії ніколи не охоплювали менше 250 000 чол. На 18-му році мого трибунату в моє 12-те консульство я видав 320 000 плебеїв по 60 денаріїв кожному. В колоніях моїх воїнів я видав з військової здобичі по 1000 сестерцій на людину. Цей тріумфальний конгіарій отримали в колоніях близько 120 000 чоловік. У моє 13-те консульство я видав по 60 денаріїв кожному плебею з тих, хто колись отримував хліб від держави. Цей конгіарій отримали трохи більше 200 000 чоловік.

Гл. ХVІ. Я заплатив муніципіям гроші за земельні наділи, які я відвів воїнам у своє 4-те консульство і пізніше – в консульство М. Красса і Гн. Лентула Авгура [в 30 і 14 рр. до н.е. – В.Б. ]. Та сума, яку я віддав жителям Італії за їхні земельні ділянки, дорівнювала 600 000 000 сестерцій, а та, яку я заплатив жителям провінції за їхні земельні ділянки, досягала 260 000 000 сестерцій. Так вчинив я перший і єдиний зі всіх, хто за нашої пам’яті виводив колонії воїнів в Італії і провінціях. І пізніше – консульство Т. Нерона і Гн. Пізона [7 р. до н.е. – В.Б. ], а також Г. Антистія і Д. Лелія [6 р. до н.е. – В.Б. ], а також Г. Кальвізія і Л. Пазієна [4 р. до н.е. – В.Б. ], а також Л. Лентула і М. Мессали [3 р. до н.е. – В.Б. ], а також Л. Канінія і К. Фабриція [р. до н.е. – В.Б. ] – я вивів воїнів, які відслужили свій термін, в їхній муніципії, виплативши їм винагороду за службу. На це я витратив близько 400 000 000 сестерцій.

Гл. ХVІІ. Чотири рази я за свої кошти допомагав ерарію [державна скарбниця. – В.Б. ]. З цією метою я передав тим, хто відав ерарієм, 150 000 000 сестерцій. А в консульство М. Лепіда і Л. Аррунція я передав у військовий ерарій [організований 6 р. н.е. і для його поповнення ввели податок зі спадку 5%, а з аукціону – 1%. – В.Б. ] зі свого майна 170 000 000 сестерцій. Цей ерарій було створено за моєю ініціативою для того, щоб виплатити винагороду за службу солдатам, які прослужили 20 років і більше [легіонер, ідучи у відставку, отримував 12 000 сестерцій, преторіанці – 20 000, а річна платня легіонера при Августі складала 900 сестерцій. – В.Б. ].

Гл. ХVІІІ. Починаючи з того року, коли консулами були Гн. і П. Лентули [18 р. до н.е. – В.Б. ], у тому випадку, коли податкових надходжень не вистачало, я видавав зі своїх складів і зі своїх коштів (щорічні) внески трибуту [поземельний податок провінційних землевласників. – В.Б. ] хлібом і грішми іноді 100 000 чоловік, а іноді значно більшій кількості.

Гл. ХІХ. Я побудував курію і ближній до неї халкидік [критий портик курії Юлія. – В.Б. ], храм Аполлона з портиками на Палатині, храм божественного Юлія, Луперкалій [святилище пана. – В.Б. ], портик поблизу цирку Фламінія, який я дозволив назвати Октавієм за іменем того, хто перший спорудив його на тому ж місці, храм біля Великого цирку, храми Юпітера Переможця і Юпітера Громовержця на Капітолії, храм Квірина, храми Мінерви і Анони Цариці і Юпітера Визволителя на Авентині, храм богині Юності, храм Великої Матері (богів) на Палатині.

Гл. ХХ. Я відновив Капітолій і театр Помпея – обидва з великими витратами, не залишивши жодного напису з моїм іменем. Водогони, що за тривалий час зруйнувалися в багатьох місцях, я відновив, а кількість води у водопроводі, який називається Марцієвим, я подвоїв, ввівши в його русло нове джерело. Я завершив будівництва, розпочаті і майже доведені до кінця моїм батьком, – форум Юлія, і базиліку, що знаходилась між храмом Кастора і храмом Сатурна. Цю базиліку, після того як її знищила пожежа, я розпочав будувати заново від імені моїх синів, розширив її фундаменти і наказав звершити моїм нащадкам, якщо я при житті не встигну цього зробити. У своє 6-те консульство я за розпорядженням сенату відбудував 82 храми, не пропустивши жодного, який в той час вимагав реставрації. У своє 7-ме консульство я відремонтував Фламінієву дорогу від Міста і до Ариміна, а також усі мости (на ній), крім Мульвійського і Мінуцієвого.

Гл. ХХІ. На власній землі я побудував на кошти військової здобичі храм Марса Месника і Форум Августа. Я побудував від імені мого зятя М. Марцелла театр поблизу храму Аполлона на землі, більша частина якої була куплена у приватних осіб. На кошти військової здобичі я присвятив пожертви в Капітолії, в храм божественного Юлія, в храм Аполлона, в храм Вести і в храм Марса Месника. Мої видатки при цьому склали близько 100 млн. сестерцій. Вінкове золото вагою 35 000 фунтів, передане в моє 5-те консульство муніципіями і колоніями Італії для моїх тріумфів, я відправив назад. І згодом, скільки б разів я не був проголошений імператором, я не приймав вінкового золота, призначеного муніципіями, які, як і раніше, добровільно його призначали.

Гл. ХХІІ. Тричі я влаштовував гладіаторські ігри від свого імені і 5 разів від імені моїх синів і внуків. Під час цих ігор у боях брало участь близько 10 000 чоловік. Видовище змагань скликаних звідусіль атлетів двічі я представляв народу від свого імені, а втретє – від імені мого внука, 4 рази я влаштовував ігри від свого імені, а також 23 рази – разом з іншими магістратами (від їхнього імені). У консульство Г. Фурнія і Г. Силана [17 р. до н.е. – В.Б. ] як глава колегії квіндецемвірів з М. Агриппою як члена колегії влаштував Секулярні ігри [відзначалися раз на 100 чи 110 років. Останній раз у роки Республіки відзначалися 146 р. до н.е. – В.Б. ] від імені цієї колегії. У своє 13-те консульство я вперше організував Марсові ігри [2 р. до н.е. – В.Б. ], які після цього влаштовували щорічно за постановою сенату консули разом зі мною. Від свого імені чи від імені моїх синів і внуків я 26 разів влаштовував для народу полювання африканських звірів у циркові, чи на форумі, чи в амфітеатрах. При цьому було знищено 3500 тварин.

Гл. ХХІІІ. Я влаштував для народу видовище морської битви за Тибром, там, де тепер знаходиться гай Цезарів, виривши для цього в землі (став) 1800 футів завдовжки і 1200 футів завширшки. У поєдинку билися 30 трієр чи бірем, споряджених таранами, а також багато менших кораблів. У складі цих флотів крім веслувальників билося ще близько 3000 чоловік.

Гл. ХХІV. У храми усіх общин провінції Азія, я, ставши переможцем, повернув прикраси, які присвоїв, сховавши їх у храмі, той, з ким я вів війну [мова йшла про Марка Антонія. – В.Б. ]. У Місті стояло близько 80 срібних статуй, що зображували мене пішим, на коні чи в квадризі. Я забрав їх, а на гроші, отримані від цього, я відправив золото в храм Аполлона як пожертву від свого імені і від тих, хто на мою честь поставив статуї.

Гл. ХХV. Я очистив море від піратів. Під час цієї війни [з Секстом Помпеєм. – В.Б. ] було захоплено майже 30 000 рабів, які втекли від своїх господарів і підняли зброю проти держави. Я передав їх господарям для (належного) покарання. Вся Італія склала мені добровільно присягу і вимагала, щоб я був вождем у цій війні, в якій я отримав перемогу при Акції. Таку ж присягу мені склали провінції Галлія, Іспанія, Африка, Сицилія, Сардинія. Із тих, хто бився тоді під моїми прапорами, сенаторів було більше 700 [бо 300 підтримувало Марка Антонія. – В.Б. ]. В їх число входило 83 консули, які отримували свій пост або до цього, або вже після – до того часу, коли це було написано, а також близько 170 жерців.

Гл. ХХVІ. Я розширив територію всіх провінцій народу римського, з якими межували народи, які не підкорялися нашій владі. Я приборкав провінції Галлії і Іспанії, а також Германії, що омиваються океаном від Гадеса і до гирла (річки) Альби. Альпи я наказав утихомирити, починаючи з того району, який ближче всього підходить до Адріатичного моря і аж до Тускського моря [тобто Лігурійського. – В.Б. ]. Причому на жоден народ я не пішов війною незаконно. Мій флот здійснив плавання океаном до гирла (річки) Ренус у бік області, що знаходилася на сході, досягши землі кімврів, до якої раніше не добирався жоден із римлян ні сушею, ні морем. Кімври, хариди, семнони і інші германські народи з того ж краю через (своїх) послів просили про мою дружбу і народу римського. За моїм наказом і під моїм верховним командуванням майже в один і той же час дві армії рушили (в похід) на Ефіопію і на Аравію, яка називалася “щасливою”. Величезні армії кожного ворожого народу були розбиті в битвах і багато міст було захоплено. В Ефіопії (військо) дійшло аж до м. Набата, яке знаходиться поблизу Мерое. В Аравії воно дійшло аж до м. Мариба на землі сабіїв [25 р. до н.е. – В.Б. ].

Гл. ХХVІІ. Єгипет я підкорив владі римського народу. Велику Вірменію, яку я міг перетворити в провінцію, коли вбили її царя Артакса, я волів за прикладом наших предків передати через Тиберія Нерона, який був тоді моїм пасинком, царю Тиграну, сину царя Артавазда і внуку царя Тиграна [20 р. до н.е. – В.Б. ]. Коли згодом її народ відокремився і збунтувався, а через мого сина Гая приборкав її і передав царю Аріобарзану, сину царя мідян Артабаза, а після його смерті – сину його Артавазду. Коли ж його вбили, я відправив у це царство Тиграна, який походив з роду вірменських царів. Я знову відвоював усі провінції на схід від Адріатичного моря і Кірену, більшою частиною яких володіли царі [мова йде про Клеопатру та її дітей. – В.Б. ], а перед тим Сицилію і Сардинію, захоплену під час рабської війни.

Гл. ХХVІІІ. Колонії воїнів я вивів в Африку, Сицилію, Македонію, в обидві Іспанії, Ахайю, Азію, Сирію, Нарбонську Галлію, Писидію. Італія ж має 28 колоній, виведених за моєю ініціативою, які за мого життя були багатолюдними і багатими.

Гл. ХХІХ. Багато військових значків [тобто прапорів. – В.Б. ], утрачених іншими вождями, я відвоював у переможених ворогів в Іспанії, Галлії і Далмації. Я змусив парфян повернути мені трофеї і значки, захоплені у трьох римських армій, і звернутися до народу римського з проханням про дружбу [20 р. до н.е. римляни повернули значки, захоплені в армій Красса (53 р.), Деція Сакси (40 р.) і Антонія (36 р.). – В.Б. ]. А значки ці я поклав у святилище храму Марса Месника.

Гл. ХХХ. Племена паннонців, з якими до мого принципату не стикалося військо народу римського, після того як вони були переможені Т. Нероном, який був тоді моїм пасинком і легатом, я підкорив владі народу римського і розширив кордони Іллірика до берегів річки Данувій. Військо даків, яке переправилося через Данувій, було переможене і знищене (армією) під моїм верховним командуванням, потім моє військо, перейшовши Данувій, змусило племена даків підкоритися владі народу римського.

Гл. ХХХІ. Царі з Індії часто направляли до мене посольства – явище до цього не бачене при жодному з вождів. Нашої дружби просили через вождів бастарни, скіфи, царі сарматів, які живуть за річкою Танаїс [сучасний Дон. – В.Б. ] і далі, царі албанців, іверів і мідян.

Гл. ХХХІІ. У мене шукали пристанище з проханням (про захист) царі парфян Тиридат і потім Фраат, син царя Фраата; цар мідян Артавазд; цар адіабенів Артаксеркс; царі британців Думнобеллаун і Тинкоммій, сугамбрів Мелон; цар маркоманів і свевів Рус. Цар парфян Фраат, син Орода, відправив до мене в Італію всіх своїх синів і внуків не через те, що він був переможений на війні, але для того, щоби просити нашої дружби, через своїх дітей – заручників. Також і багато інших народів, які раніше не були пов’язані з народом римським ні через посольства, ні дружбою, під час мого принципату (вирішили) пізнати покровительство народу римського.

Гл. ХХХІІІ. На прохання парфян і мідян, висловлені їхніми послами, я призначав у них царями перших серед них людей: парфянам – Вонона, сина царя Фраата, внука царя Орода [9 р. до н.е. – В.Б. ], мідянам – Аріобарзана, сина царя Артавазда, внука царя Аріобарзана.

Гл. ХХХІV. У 6-те і 7-ме консульства, після того як припинив громадянські війни, володіючи при загальній згоді вищою владою, я передав державу зі своєї влади у розпорядження сенату і народу римського. За таку мою заслугу постановою сенату мене призначили Августом, одвірки мого будинку були прикрашені лаврами, на вході прикріпили громадянський вінок, а в курії Юлія встановили золотий щит з написом, який сповіщав, що сенат і народ римський дарував мені його за доблесть, милосердя, справедливість і благочестя. Після цього я переважав усіх (своїм) авторитетом, влади я мав аж ніяк не більше, ніж ті, хто були моїми колегами по кожній магістратурі.

Гл. ХХХV. Коли я був консулом 13-й раз, сенат, вершницький стан і весь народ римський проголосили мене „Батьком вітчизни” і постановили, щоб це було записано у вестибулі [передпокої. – В.Б. ] мого дому, в курії Юлія і на форумі Августа під квадригою, що була встановлена там на мою честь за постановою сенату. Коли я написав це, мені йшов 76-й рік.

Дата добавления: 2015-05-22